Основні види ек ресурсів. Альтернативна вартість.

Шпаргалки з мікроекономіки

ОСНОВНІ ВИДИ ЕК РЕСУРСІВ. АЛЬТЕРНАТИВНА ВАРТІСТЬ.

Розрізняють наступні види ресурсів:

· природні (мінерали, земельні…)

· трудові – працездатність населення, а в його складі економічно активне населення.

· Матеріальні – це те що вже пройшло обробку:сировина, матеріали, напівфабрикати, машини, і т.п.

Усі три вида ресурсів існували забжди з моменту виникнення людини. По мірі розвитку суспільства виділяють ще два види рес-в: фінансові грошові засоби що пуск в оборот з метою отримати доход; інформаційні – накопичені знання і інш. Інф.

На різних етапах розвитку суспільcтва роль і значення кожного ресурсу була різною, але завжди було одне – усі ресурси обмежені. Під обмеженістю ресурсів розумівся той факт, що в кожний данний момент часу, наявних ресурсів недостатньо для того, щоб повністю задовольнити усі потреби на даний момент.

Обмеженість ресурсів породжує серед товаровиробників конкуренцію щодо їх використання та розподілу, а отже обумовлює вибір оптимального варіанту їх застосування. Альтернативний характер використання обмежених ресурсів висуває на передній план проблему економічного вибору – вибір найкращого серед альтернативних варіантів, що дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум витрат. Це виявляється терміном “ альтернативні затрати ” – вони визначають цінність найкращого варіанту, від якого відмовилися в процесі економічного вибору і характеризуються цінністю втрачених можливостей. Розв”язання проблеми економічного вибору вимагає свідомої відповіді на три основні питання економіки: ЩО?- які економічні блага і в якій кількості виробляти? ЯК? – за допомогою яких обмежених ресурсів і технологічних засобів виробляти корисні блага? ДЛЯ КОГО? – Хто отримає те, що вироблено?

У процесі економічної діяльності суб'єкти приймають різні рішення, аналіз яких дає змогу зрозуміти, як функціонує економіка. Прийняття рішень звичайно пов'язане із проблемою вибору. Саме рішення приймається при наявності принаймні двох варіантів. Вибираючи один із них, ми відмовляє­мося від іншого (або інших, якщо варіантів більше, ніж два). Необхідність відмови від чогось для вибору саме того, що ми вважаємо за необхідне мати негайно, пов'язана із рідкісністю (обмеженістю) ресурсів, які є в економіці або в окремих індивідів у кожний конкретний момент часу. Віддаючи перевагу певному варіанту використання ресурсу, ми оцінюємо його через цінність продукції, від якої ми відмовилися, вибираючи дану альтернативу використан­ня ресурсу. Тому базовим поняттям мікроекономіки для визначення цінності ресурсу та ефективності його використання є альтернативна вартість.

 

2. ПРЕДМЕТ І ЗАДАЧА МІКРОЕК-КИ. МІКРОЕК-КА В СТРУКТУРІ ЕК НАУК. Мікроекономіка – як частина економіки, вивчає економічні відносини між окремими об’єктами господарювання. В центрі уваги мікроекономіки – ціни, витрати, механізм функціонування підприємств, ціноутворення, і мотиви, що спонукають людей до праці.

Мета мікроекономіки – аналіз ринкових процесів, механізм взаємодії між суб’єктами, в залежності від мети, яка стоїть перед ними і обмежень, що діють на ринку на даний момент часу.

Предмет мікроекономіки – осн. зак-сті функт-ня ринк.с-ми на рівні товаровиробника, споживача товарів і при цьому вивч.механізм прийняття рішень об’єктами мікроекономіки, які прагнуть макс.задоволення своїх потреб в умовах обм.ресурсів і мін.затрат.

Предмет мікроекономіки

Мікроекономіка аналізує поведінку на рівні окремих суб'єктів ринку (або економічних агентів) - фірм і домогосподарств. Мікроекономіку цікавить, наприклад, як фірма визначає кількість товару, що його збирається виробити; якою є мета функ­ціонування фірми; чим керується споживач, вибираючи той чи інший товар, і т.ін. Ще один важливий аспект мікроекономіки — аналіз процесу утворення ринків у різних галузях і їхня взаємодія. Аналізуючи різні ринки, мікро­економіка, зокрема, концентрує увагу на закономірностях визначення цін в залежності від типу ринкової структури. Тому мікроекономіку називають ще теорією цін. Як і будь-яка інша наука, мікроекономіка використовує певну систему понять і концепцій для опису явищ, які вивчаються.

Як самостійний розділ економічної теорії Мікроекономіка сфор­мувалася в кінці XIX — на початку XX ст. Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, А. Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, ви­значає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу. У період пізнього кла­сицизму багато економістів, застосовуючи цей метод, часто робили фундаментальні відкриття в мікроекономіці. Основоположника­ми мікроекономіки вважаються вчені Т. Мальтус і Ж.-Б. Сей. За­кон спадної доходності Мальтуса та теорія трьох факторів вироб­ництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі. Однак при всій значущості відкриттів мікроекономічного харак­теру представниками пізнього класицизму становлення мікро­економіки як науки здійснюється значно пізніше і пов'язується передусім з неокласикою.

У другій половині XIX ст. завершується становлення економіки з переважно ринковим механізмом її регулювання.

Мікроекономічний аналіз має такі етапи еволюційного розвитку:

1 етап (1845 — 1890). Закладаються основи мікроекономіки, фор­муються основні методологічні принципи дослідження

2 етап (1890 — 1933). На цьому етапі мікроекономіка виділяєть­ся в окрему галузь економічних досліджень на основі системати­зації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та амери­канської шкіл. Після опублікування роботи А. Маршалла "Прин­ципи економіки" (в оригіналі "Ргіncipals of Есоnomics", 1890) на­ука дістала свою першу назву — Есоnomics "".

3 етап (1933 — до сьогодення). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект дохо­ду і заміщення (Є. Слуцький, Дж. Хікс, П. Самуельсон); теорія недо­сконалої конкуренції (Дж. Робінсон); теорія монополістичної кон­куренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенлітерн, Дж. фон Нейман).

Досить поширеним серед неспеціалістів є ототожнювання мікро­економіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються: обидві вивчають прийняття рішення підприємствами щодо своєї ринкової поведінки. Разом з тим, кожна з них має свої специфічні проблеми, яких значно більше. Напри­клад, мікроекономіка вивчає поведінку домогосподарств, спожи­вацькі переваги, ринковий попит і ринкову пропозицію, залишаю­чи поза увагою питання самого організаційного механізму прий­няття рішення на підприємствах, їх організаційні форми, показни­ки фінансового стану підприємства тощо, що вивчаються в курсі економіки підприємства.

Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це насамперед запитання "що виробляти?". У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва. Для вибору прийнятного варіанта виробництва потрібно пізнати потреби споживача, задово­лення яких є кінцевою метою всякого виробництва. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору. Інше запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, — "як виробляти?". Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагає з'ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями виробництва. Не залишається поза увагою мікроекономіки й запитання "кому і які результати принесе виробництво?". Це пов'язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання.

Пошук відповідей на перелічені запитання дає змогу мікроеко­номіці реалізувати, зокрема, такі функції: \

Графік

 

Qp = Q1 + Q2

Криву попиту можна описати ф-єю (рівнянням) попиту

Qd = x- yP

Ф-я попиту – це рівняння, яке визначає величину попиту, в залежності від ціни.

Qd = f(P)

Крім ціни існують нецінові фактори:

- доход споживача

- ціни і доступність на споріднені товари (субститути)

- ціни і доступність на доповнюючі товари(комплементи)

- смаки споживачів.

Якщо врахувати вплив всих цих факторів на обсяг споживання, то функція попиту є Qd = f (ф1,ф2,…,фn).

Якщо при зменшенні ціни з Р1 до Р2 обсяг попиту зростає з Q1 до Q2, то говоремо про зміну величини обсягу попиту.

Попит на конкретний товар характеризується всією кривою, як сума всіх точок.

Графік

 

Зміна величини попиту обумовлена переміщенням по кривій, переміщення вниз відповідає зменшенню ціни і збільшення об”єму, переміщення вгору – навпаки.

При цьому сам попит не змінюється, а змінюється об”єм спожитого товару, при різних цінах.

Зміна попиту в цілому обумовлює сдвиг всієї кривої попиту. Здвиг кривої в положення Д2 може бути визвано збільшенням доходу споживача, чим ближче розташованв крива до початку системи координат, тим меншому доходу споживання вона відповідає.

Графік

 

Ринкова крива пропозиції – це сума індивідуальних кривих, яка складається з сукупності обсягів товарів, які виробляються і пропонуються на ринок для продажу кількома товаровиробниками.

Графік

 

Рин Qs = Qs1 + Qs 2

Якщо крива пропозиції представляє собою лінійну зростаючу ф-ю, то її можна виразити р-ям прямої, яка наз. функцією пропозиції:

Qs = a + bP

Якщо врахувати лише фактор впливу – ціновий, то

Qs = f(P)

Якщо брати всі фактори впливу

Qs = f (Ф1,Ф2,…,Фn)

Зміна обсягу пропозиції і зміна пропозиції взагалі різні явища.

Пропозиція товару визначається всією кривою.Здвиг кривої пропозиції вправо означає збільшення пропозицій, вліво – зменшеня.

Графік S2<S<S1

Графік

Кожен результат вироб сітки представляє собою максимально можливий об”єм випуску продукції, при співвідношенні факторів вир-ва L,K. По результатам будується ізокванта.

Ізокванта – це крива, кожна точка якої показує співвідношення виробничих факторів, використовуючи які можна одержати один і той же об”єм вир-ва.

Властивості ізокванти:

- має спадний характер

- вигнута форма

- чим далі ізокванта розташована від початку системи координат, тим більшому об”єму вир-ва вона відповідає.

Сис-ма координат з деякою кількістю ізоквант наз сімейство ізоквант, яке показує можливість випуску підприємством різних об”ємів вир-ва і використання ресурсів для цього.

Ізокоста – це лінія, яка хар-є співвідношення витрат підприємства на ресурси, які необхідні на вир-во однакового Q.

Графік

На вир-во Q основні групи ресурсів – це K i L, які мають свої ринкові ціни. В цьому випадку загальні витрати визнаються як сума добутків кількості ресурсів на їх ціну: ТС = K*Pk + L*Pl

З рівняння видно, що під-во може використовувати різну кількість ресурсів, залишаючись при цьому на одному рівні бюджетних затрат ТС, і збільшувати кількість використання одного ресурсу за рахунок зниження іншого. Ці співвідношення і виражаються на ізокості. Ізокоста – лінія однакових затрат.

Кут нахилу ізокости виражається у відношенні приростів К і L:

Tg L = ^K/^L (^ - дельта)

Властивості ізокости:

- чим дальше ізокоста розташована від початку координат, тим більшій кількості використання ресурсів вона відповідає, а значить і > значенню ТС

- кожна точка ізокости відповідає однаковим ТС(ТС- сукупні витрати)

- кут нахилу залежить від цін на ресурси.

7 РИНКОВА РІВНОВАГА. ЦІНА СПОЖИВАЧА, ЦІНА ВИРОБНИКА: ” В умовах ринкової економіки взаємодія конкурентних сил приводить до синхронізації цін попиту та цін пропозиції, що обумовлює рівноважність цін попиту і пропозиції.

Р –ціна; Q – обсяг попиту; D – крива попиту; S – крива пропозиції; Е – точка перетину кривої попиту та кривої пропозиції, яка визначає рівноважну ціну (Ре) та рівноважний обсяг попиту та пропозиції (Qе). Це точка рівноваги (Е). В цій точці обсяг пропозиції буде дорівнювати обсягу попиту (Qe), завдяки чому встановлюється ціна (Ре), яка однаково задовольняє і покупців і продавців. Рівноважна ціна (Ре) – ціна, що урівноважує попит і пропозицію внаслідок взаємодії конкурентних сил. Якщо ціна буде нижчою, ніж Ре, надлишок попиту буде піднімати її догори (конкуренція покупців) і створювати дефіцит; якщо ціна буде вищою, ніж рівноважна Ре, пропозиція перевищить попит, створиться надлишок пропозиції (конкуренція продавців), внаслідок чого ціна буде знижуватися до рівня рівноваги (рис.2).

Рівноважна ціна та рівноважний попит мають місце на рівні, де кількість товару, яку виробники можуть і бажають поставляти, дорівнюють обсягу товару, який покупці можуть і хочуть купувати. На конкурентному ринку ця рівновага досягається на перетині кривих попиту (D) та пропозиції (S). При ціні рівноваги (Ре) немає ані надлишку, ані дефіциту.

Л.Вальрас розглядав питання рівноваги за допомогою зміни цін:“модель коригування ринкових цін”. А.Маршал же відштовхувався від динаміки обсягів товару, не чіпаючи цін: “модель коригування випуску”.

Ціни сприяють швидкому обміну інформацією в процесі узгодження на ринку економічних інтересів продавців і покупців

Графік

 

2.Нееластичний

Еdр<1. Об”єм змінюється повільніше, ніж ціна

Графік

3. Одинично еластичний попит

Edp = 1. об”єм і ціна змінюються пропорційно

Графік

Графік

Фактори цінової еластичності попиту:

1.Важливість товару для споживача

На предмети розкоші попит еластичний, на предмети першої необхідності не еластичний.

2.Рівень замінності товарів (чим більше замінників є у товарів, тим еластичнішим є на нього попит)

3.Питома вага товару в доході споживача(чим більша доля товару, тим більш еластичнішим є на нього попит)

4.Фактор часу(попит на товар більш еластичний у довгостроковому періоді)

Цінова еластичність пропозиції – чутливість об”єму пропозиції товаровиробником в залежності від зміни ціни на його товар.

Форми:

1.Еластична (Qs змінюється на більший % ніж ціна)

Графік

2.Нееластична пропозиція(Об”єм пропозицій змінюється повільніше ніж ціна)

3.Абсолютно еластична пропозиція(коли товаровиробники змінюють об”єм вир-ва при одній і тій же ціні)

4.Абсолютно нееластична (коли товаровиробники пропонують один і той же товар, об”єм, не реагують на зміну ціни)

Фактори, що впливають на еластичність:

Таким фактором явл час, що є в розпорядженні виробника, за який підприємство встигаєвідреагувати на зміну ціни.

Чим довший період підприємство може використати на збільшення обсягу, тим більша еластичність пропозиції. Таким чином еластична пропозиція властива довгостроковому періоду.

Нееластична пропозиція характерна короткостроковому періоду розвитку підприємства. Абсолютно нееластична характерна для теперешнього часу.

Графік

Графік

Сукупні витрати ТС - витрати., які хар-ть витрати П. на вир-во продукції у короткост. періоді

TC=FC-VC

Тому TC=f(Q) являється ф-ю обєму вир-ва і залежить від його величини

Співвідношення між всими видами витрат мжна зобразати на графіку.

Графік

 

 

Кількість ТС на один продукції- середнеі сукупні витрати АТС ATC=TC/Q=(FC+VC)/Q=AFC+AVC

Граничні витрати МС - показують як змін. сук. витрати П. в залежності від змін. обєму вир-ва

MC=∆TC/∆Q=∆ (FC+VC)/ ∆Q=∆FC/∆Q+∆VC/∆Q

Т.як ∆FC/∆Q не має змісту, тому МС=∆VC/∆Q

МС показує, на яку величину збіл. витрати П. при збіл. обєму вир-ва на 1 продукції.

Графік МС має U подібну форму і хар-є величину припосту змін. Витрат необхідних для додаткового випуску 1 продукції

Графік

 

 

Форма кривої МС обумовлена з-ном спадної віддачі від викор. змін. ресурсів. Крива МС на зростаючій частині перетинає криві AVC і ATC в точках їх мінімуму.

Ознаки олігополії

В олігополістичній галузі існує конкуренція між декількома п., кожне з яких може сам.впливати на ціну продукту.

П., що діють на цьому ринку взаємозалежні і, приймаючи рішення на окремому під-ві необхідно враховувати реакцію конкурентів.

Принципи виникнення ринку:

1.При входження в ринок додаткового п. від нього вимагають значнах інвестицій, достатніх для того,щоб почати вир-во. Цей процес повязаний з певним ризиком повернення позичених коштів. Цей момент є обмеженням для вступу в галузь.

2.перешкоди, пов'язані з великими фін.витратами на нецінову конкуренцію, яка пов'язана з формами конк.боротьби в умовах олігополії.

У системі недосконалої конкуренції виникає ще один, достатньо розповсюджений різновид, що поєднує риси вільної конкуренції з невеликою дозою монопольної вла­ди. Така ринкова структура називається монополістич­ною конкуренцією, її основні характеристики: відносно велика кількість учасників, що виключає повний конт­роль над ринком чи змову; порівняно легкий вхід на ринок і вихід з нього; випуск продукту, який обов'язко­во чимось відрізняється від інших, виготовляється лише певним виробником і захищений патентом, торговою маркою, фірмовим знаком тощо.

Ситуація на такому ринку буде визначатися двома різноспрямованими тенденціями. З одного боку, ступенем диференціації продукту: чим він вищий, чим індиві-дуалізованіші пропоновані товари та послуги, тим менш еластичний попит, більша можливість підняти ціну вище за середні витрати й одержувати чистий економічний прибуток. З іншого боку, наявністю досить широкого кола конкурентів, зростання кількості яких збільшує еластичність попиту, знижує ціни і зводить прибуток до нормального рівня.

Графік

Якщо лінія валового доходу перетинає криву сукупних витрат і існує її ділянка, розташована вище, ніж крива, то обсяги вир-ва, які відповідають цій ділянці, будуть приносити фірмі ек-й прибуток. Свого мах значення він досягне у тій точці, де вертикальний розрив між лінією валового доходу та кривою сукупних витрат найбільший.

Аналогічні висновки можна зробити, якщо порівняти граничний дохід з граничними витратами.

Графік

 

Фірма вирішуватиме завдання мінімізації прибутку, якщо лінія валового доходу лежатиме нижче від кривої сукупних витрат, але перетинатиме криву змінних витрат(VC). Мінімальні збитки будуть тоді, коли вертикальний розрив між лінією валового доходу та кривою сукупних витрат досягатиме найменшого значення.

Якщо лінія валового доходу розташована навіть нижче за криву змінних витрат, то найменші збитки фірма матиме, коли припинить вир-во.

Аналогічні висновки можна зробити, якщо порівняти граничний дохід з граничними витратами.

 

 

При цьому механізмі монополія встан.ціни на свій продукт на різних ринках різний. Ціна залежить від попиту і доходів споживачів в регіоні, причому ціна не залежить від витрат на вир-во продукції в різних секторах ринку.

Умови цінової дискримінації

1.сильна монопольна влада

2.виключається можливість перепродажу монопольного продукту.

3.Різні сектори ринку, які відрізняються по ціні продажу повинні відрізнятися по еластичності попиту на еластичний товар.

Графік

 

 

Більш високі ціни встан.в секторах з меньшою еластичністю.

РЕАЛЬНА З/П І ВИРОБНИЦТВО.

Реальна заробітна плата — кількість товарів і послуг, які робітник може придбати за отриману ним номінальну заробітну плату за певного рівня цін після сплати податків.

Отже, рівень реальної заробітної плати залежить від: 1) номі­нальної заробітної плати; 2) рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя); 3) податків, які сплачують робітники до бюджету держави і фондів соціального страхування.

Зміну реальної заробітної плати визначають за до­помогою індексу вартості життя, який обчислюють зіставленням суми товарних цін, які в різні періоди сплачують робітники за придбання необхідних засобів до існування.

Із визначення сутності заробітної плати випливає висновок, що її динаміка залежить передусім від дії тенденції до зростання вартості робочої сили. Але резерви росту ефективності виробництва шляхом впорядкування трудових операцій окремого працівника та кращої організації робочого місця можно вважати вичерпаними. Тому під тиском обєктивних вимог виробництва, яке розвивається та в пошуках нових підходів до експлуатації найманої праці капітал повинен визнать вирозшу роль людини у виробничому процесі і перебудовувати організацію як самої праці, так і стимулювання працівників.

 

Шпаргалки з мікроекономіки

ОСНОВНІ ВИДИ ЕК РЕСУРСІВ. АЛЬТЕРНАТИВНА ВАРТІСТЬ.

Розрізняють наступні види ресурсів:

· природні (мінерали, земельні…)

· трудові – працездатність населення, а в його складі економічно активне населення.

· Матеріальні – це те що вже пройшло обробку:сировина, матеріали, напівфабрикати, машини, і т.п.

Усі три вида ресурсів існували забжди з моменту виникнення людини. По мірі розвитку суспільства виділяють ще два види рес-в: фінансові грошові засоби що пуск в оборот з метою отримати доход; інформаційні – накопичені знання і інш. Інф.

На різних етапах розвитку суспільcтва роль і значення кожного ресурсу була різною, але завжди було одне – усі ресурси обмежені. Під обмеженістю ресурсів розумівся той факт, що в кожний данний момент часу, наявних ресурсів недостатньо для того, щоб повністю задовольнити усі потреби на даний момент.

Обмеженість ресурсів породжує серед товаровиробників конкуренцію щодо їх використання та розподілу, а отже обумовлює вибір оптимального варіанту їх застосування. Альтернативний характер використання обмежених ресурсів висуває на передній план проблему економічного вибору – вибір найкращого серед альтернативних варіантів, що дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум витрат. Це виявляється терміном “ альтернативні затрати ” – вони визначають цінність найкращого варіанту, від якого відмовилися в процесі економічного вибору і характеризуються цінністю втрачених можливостей. Розв”язання проблеми економічного вибору вимагає свідомої відповіді на три основні питання економіки: ЩО?- які економічні блага і в якій кількості виробляти? ЯК? – за допомогою яких обмежених ресурсів і технологічних засобів виробляти корисні блага? ДЛЯ КОГО? – Хто отримає те, що вироблено?

У процесі економічної діяльності суб'єкти приймають різні рішення, аналіз яких дає змогу зрозуміти, як функціонує економіка. Прийняття рішень звичайно пов'язане із проблемою вибору. Саме рішення приймається при наявності принаймні двох варіантів. Вибираючи один із них, ми відмовляє­мося від іншого (або інших, якщо варіантів більше, ніж два). Необхідність відмови від чогось для вибору саме того, що ми вважаємо за необхідне мати негайно, пов'язана із рідкісністю (обмеженістю) ресурсів, які є в економіці або в окремих індивідів у кожний конкретний момент часу. Віддаючи перевагу певному варіанту використання ресурсу, ми оцінюємо його через цінність продукції, від якої ми відмовилися, вибираючи дану альтернативу використан­ня ресурсу. Тому базовим поняттям мікроекономіки для визначення цінності ресурсу та ефективності його використання є альтернативна вартість.

 

2. ПРЕДМЕТ І ЗАДАЧА МІКРОЕК-КИ. МІКРОЕК-КА В СТРУКТУРІ ЕК НАУК. Мікроекономіка – як частина економіки, вивчає економічні відносини між окремими об’єктами господарювання. В центрі уваги мікроекономіки – ціни, витрати, механізм функціонування підприємств, ціноутворення, і мотиви, що спонукають людей до праці.

Мета мікроекономіки – аналіз ринкових процесів, механізм взаємодії між суб’єктами, в залежності від мети, яка стоїть перед ними і обмежень, що діють на ринку на даний момент часу.

Предмет мікроекономіки – осн. зак-сті функт-ня ринк.с-ми на рівні товаровиробника, споживача товарів і при цьому вивч.механізм прийняття рішень об’єктами мікроекономіки, які прагнуть макс.задоволення своїх потреб в умовах обм.ресурсів і мін.затрат.

Предмет мікроекономіки

Мікроекономіка аналізує поведінку на рівні окремих суб'єктів ринку (або економічних агентів) - фірм і домогосподарств. Мікроекономіку цікавить, наприклад, як фірма визначає кількість товару, що його збирається виробити; якою є мета функ­ціонування фірми; чим керується споживач, вибираючи той чи інший товар, і т.ін. Ще один важливий аспект мікроекономіки — аналіз процесу утворення ринків у різних галузях і їхня взаємодія. Аналізуючи різні ринки, мікро­економіка, зокрема, концентрує увагу на закономірностях визначення цін в залежності від типу ринкової структури. Тому мікроекономіку називають ще теорією цін. Як і будь-яка інша наука, мікроекономіка використовує певну систему понять і концепцій для опису явищ, які вивчаються.

Як самостійний розділ економічної теорії Мікроекономіка сфор­мувалася в кінці XIX — на початку XX ст. Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, А. Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, ви­значає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу. У період пізнього кла­сицизму багато економістів, застосовуючи цей метод, часто робили фундаментальні відкриття в мікроекономіці. Основоположника­ми мікроекономіки вважаються вчені Т. Мальтус і Ж.-Б. Сей. За­кон спадної доходності Мальтуса та теорія трьох факторів вироб­ництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі. Однак при всій значущості відкриттів мікроекономічного харак­теру представниками пізнього класицизму становлення мікро­економіки як науки здійснюється значно пізніше і пов'язується передусім з неокласикою.

У другій половині XIX ст. завершується становлення економіки з переважно ринковим механізмом її регулювання.

Мікроекономічний аналіз має такі етапи еволюційного розвитку:

1 етап (1845 — 1890). Закладаються основи мікроекономіки, фор­муються основні методологічні принципи дослідження

2 етап (1890 — 1933). На цьому етапі мікроекономіка виділяєть­ся в окрему галузь економічних досліджень на основі системати­зації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та амери­канської шкіл. Після опублікування роботи А. Маршалла "Прин­ципи економіки" (в оригіналі "Ргіncipals of Есоnomics", 1890) на­ука дістала свою першу назву — Есоnomics "".

3 етап (1933 — до сьогодення). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект дохо­ду і заміщення (Є. Слуцький, Дж. Хікс, П. Самуельсон); теорія недо­сконалої конкуренції (Дж. Робінсон); теорія монополістичної кон­куренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенлітерн, Дж. фон Нейман).

Досить поширеним серед неспеціалістів є ототожнювання мікро­економіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються: обидві вивчають прийняття рішення підприємствами щодо своєї ринкової поведінки. Разом з тим, кожна з них має свої специфічні проблеми, яких значно більше. Напри­клад, мікроекономіка вивчає поведінку домогосподарств, спожи­вацькі переваги, ринковий попит і ринкову пропозицію, залишаю­чи поза увагою питання самого організаційного механізму прий­няття рішення на підприємствах, їх організаційні форми, показни­ки фінансового стану підприємства тощо, що вивчаються в курсі економіки підприємства.

Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це насамперед запитання "що виробляти?". У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва. Для вибору прийнятного варіанта виробництва потрібно пізнати потреби споживача, задово­лення яких є кінцевою метою всякого виробництва. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору. Інше запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, — "як виробляти?". Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагає з'ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями виробництва. Не залишається поза увагою мікроекономіки й запитання "кому і які результати принесе виробництво?". Це пов'язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання.

Пошук відповідей на перелічені запитання дає змогу мікроеко­номіці реалізувати, зокрема, такі функції: \