Перехід до нової економічної політики



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Перехід до нової економічної політики



У березні 1921 року X з'їзд РКП(б) прийняв рішення про запровадження нової економічної політики (непу). Основною її метою В. Ленін назвав зміцнення союзу робітничого класу й селянства, проголосивши, що ця політика «всерйоз і надовго». Нова економічна політика була спробою більшовицької партії зосередити у своїх руках політичну владу, перейти від командно-адміністративних методів управління економікою, які застосовувалися в роки воєнного комунізму, до ринкових механізмів у повоєнний час. До здійснення нової економічної політики спонукали:

• завершення громадянської війни на теренах України;

• початок відбудови народного господарства, який відбувався в складних політичних умовах

• спад світового комуністичного руху, не виправдання надій більшовиків на світову революцію;

• політична та економічна ізоляція більшовиків на міжнародній арені.

• формування державного сектора в промисловості та перехід його на господарський розрахунок.

Політичні партії та рухи

Повоєнний період і доба непу не привели до лібералізації політичного режиму в Україні.

Перемога більшовиків над своїми суперниками призвела до утвердження в усіх радянських республіках тоталітарних порядків, які характеризувалися пануванням однієї ідеології — більшовицької, однієї партії — Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) (ВКП(б)). Усі інші політичні партії були розгромлені й знищені, а їхні члени переслідувалися.

На початку 20-х pp. у Харкові, Києві та інших містах України відбулися гучні процеси над меншовиками, есерами та членами інших політичних партій. Лояльні до радянської влади громадсько-політичні об'єднання й рухи існували лише доти, доки погоджувалися проводити в життя лінію керівної партії.

Входження України до СРСР

Після завершення громадянської війни УСРР формально була незалежною державою, але фактично суверенітету не мала. Як і всіма радянськими республіками нею керував єдиний центр — ЦК РКП(б), що для повного контролю використовував місцевий партійний апарат і керівні органи Російської Федерації. Одним з основних напрямків політики більшовиків було прагнення закріпити командно-адміністративне центральне управління радянськими республіками в кордонах єдиної держави.

Для утворення такої держави існував ряд об'єктивних факторів:

• між радянськими республіками існували тісні економічні зв'язки ще з часів Російської імперії;

• усі радянські республіки мали однакову політичну систему, яка характеризувалася монопольною владою партії більшовиків та її регіональних осередків;

• власними силами подолати господарську кризу, яка виникла після імперіалістичної та громадянської війн, не могла жодна з республік;

• усі радянські республіки, крім РСФРР, не мали необхідної військової сили, щоб забезпечити безпеку радянської влади на місцях.

Процес уходження УСРР до складу нової держави, Радянського Союзу, мав кілька етапів.

I етап (травень 1919 - грудень 1920 pp.).

ВУЦВК прийняв постанову «Про об'єднання військових сил радянських республік» і звернувся до урядів інших радянських республік з пропозицією створити фронт для боротьби з контрреволюцією. 1 червня 1919 року в Москві відбулося засідання представників Росії, України, Білорусі, Литви, Латвії та Криму, на якому було прийняте рішення про створення військового союзу радянських республік (об'єднання збройних сил, транспорту тощо).

II етап (грудень 1920 - грудень 1922 pp.).

Між РСФРР та УСРР була підписана угода про військовий та господарський союз. Формально Україна вважалася суверенною країною, але Москва поступово брала під контроль політичне та економічне життя республіки.

Після завершення громадянської війни й початку мирного будівництва в керівництві Комуністичної партії точилися постійні дискусії про форми об'єднання нової радянської держави. У цій дискусії обговорювали варіанти:

• створення конфедерації республік без утворення єдиних державних структур;

• повного злиття України з Росією;

• «автономізації» (И. Сталін), тобто входження радянських республік до складу нової держави на правах автономії;

• утворення федеративної держави у формі добровільного союзу рівноправних республік (В. Ленін).

Формально за основу розбудови нової держави був прийнятий ленінський план «федерації», проте на практиці Й. Сталіну та його оточенню вдалося реалізувати ідею автономізації.

III етап (грудень 1922 - травень 1925 pp.). 30 грудня 1922 року в Москві відбувся І Всесоюзний з'їзд Рад, на якому від України були присутні 364 делегати. На з'їзді прийнято декларацію та підписано договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Столицею нової держави була проголошена Москва, перший союзний уряд очолив В. Ленін; був обраний ЦВК СРСР, який очолювали 4 голови — представники республік (від УСРР — голова ВУЦВК Г. Петровський, від РСФРР — М. Калінін, від Білоруської Соціалістичної Радянської Республіки — А. Черв'яков, від Закавказької Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки — Н. Нариманов). Засновниками СРСР стали РСФРР, УСРР, БСРР та ЗСФРР (Грузія, Вірменія, Азербайджан).

У січні 1924 року була затверджена перша Конституція Радянського Союзу. У травні 1925 року IX Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив новий текст Конституції Радянської України, що законодавчо закріплювала входження республіки до складу СРСР. Конституція передбачала утворення в складі УСРР Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки. Конституційне оформлення Радянського Союзу завершилося.



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-28; просмотров: 166; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.227.97.219 (0.012 с.)