Формування та діяльність політичних партій в україні (кінець XIX — початок XX ст. )

Суспільно-політичний рух другої половини XIX ст. в Україні відрізнявся суперечливістю й активністю. На західноукраїнських землях український народ, користуючись правами, які забезпечувала йому конституційна монархія Габсбургів, міг відносно вільно розвивати своє політичне та культурне життя. Однією з течій суспільно-політичного життя було москвофільство - поміщицько-клерикальна течія. Причини його появи - зневіра частини галицької інтелігенції, підприємців у можливість вирішити проблеми самотужки; етнічна та конфесіональна близькість українців і росіян; віра в месіанство Росії в слов'янському світі. Соціальною основою були: частина духовенства, поміщиків, чиновників, інтелігенції.

Москвофіли не визнавали існування українського народу та його мови, пропагували ідею єдиної російської - панруської народності - від Карпат до Камчатки. Це цілком влаштовувало Росію, що допомагала москвофілам фінансами. Лідерами москвофілів були - історик Д. Зубрицький, священик І. Наумович та ін. У 1870 р. була заснована Руська Рада (її вважали прямою спадкоємницею Головної Руської Ради 1848 р.). Москвофіли видавали безліч літератури (газети «Слово», «Наука», «Галичанин» та ін.). Друкували етнографічні матеріали, добутки російських письменників (у т.ч. слов'янофілів). Москвофіли спробували створити окреме «язичіє» - суміш української, російської, польської, церковнослов'янської мов.

Протилежну позицію займали народовці. У вирішенні внутрішніх справ орієнтувалися не на російського царя, а на український народ (українці - окремий народ від Карпат до Кавказу). Виникло народовство в 1861-1862 рр. Виявлялося воно насамперед у прагненні підвищити культурний рівень і національну свідомість українського народу, захистити його мову і літературу. Пропагували роботи Т. Шевченка, І. Котляревського, В. Антоновича, М. Драгоманова та ін. Народовцями ставали молоді інтелігенти - учителі, адвокати, лікарі, студенти. Лідерами - В.Шашкевич (син М. Шашкевича), О. Барвинський, А. Волошин та ін. Діяльність народовців велася в двох формах: пропаганда національних і культурно-просвітницьких ідей у періодичних виданнях (журнали «Вечорниці», «Позначка», «Русалка», газети - «Справа», «Буковина» тощо) та пропаганда національних ідей через створення різних товариств, гуртків, культурно-освітніх установ. У 1864 р. був заснований перший український професійний театр у Львові. У 1868 р. відкрито товариство «Просвіта» (наприкінці XIX ст. у ньому було 816 читалень і 19 філій). Тисячі людей через «Просвіту» стикалися з кращою українською літературою, знайомилися з передовими методами ведення господарства тощо. Були створені кооперативи «Народна торгівля», «Сільський господар» та ін. Виникають спортивно-пожежні товариства «Сокіл» (1898 р.) та «Січ» (1900 p.), які стають зародком майбутнього війська. У 1873 р. було створене Літературне товариство ім. Т. Шевченка (у 1893 р. товариство перетворене у наукове).

У 1885 р. народовцями була обрана Народна Рада, що вважала себе спадкоємицею Головної руської ради. Згодом у народовському русі почалися розмежування. Частина ступила на угодівський шлях, інші залишилися на радикальних позиціях. У листопаді 1890 р. лідери народовців О. Барвинський, К. Левицький та ін. уклали договір з австрійським намісником у Галичині: за кілька депутатських місць у парламенті, відкриття трьох українських гімназій, збільшення кількості українських кафедр у Львівському університеті тощо зобов'язувалися підтримувати політику австрійського уряду; була проголошена «нова ера» у відносинах народовців з австрійським урядом і польською шляхтою.

Радикально настроєні діячі в 1890 р. створили Русько-українську радикальну партію (РУРП), яка одним зі своїх завдань висунула боротьбу з «новоерівцями» і, крім того, утвердження ідеалів наукового соціалізму, демократизацію громадського життя. Засновниками і керівниками партії були І. Франко, М. Павлик, С. Данилович. У діяльності радикалів об'єдналися соціалістичні та національні сюжети. Радикали видавали для селян газети «Хлібороб», «Громада«; критикували державний лад, москвофілів і «новоерівців», захищали селян і робітників.

1899 р. - після розколу РУРП з неї виокремлюються марксистське крило, що оформлюється в Українську соціал-демократичну партію (УСДП) на чолі з М.Ганкевичем, та Українська національно-демократична партія (НДП) на чолі Ю. Романчуком. Усі ці партії стояли на платформі політичної самостійності України.

В Росії українці жили під урядовою забороною українства, де кожен прояв національної ідентичності вважався за сепаратизм, «мазепинство». Улітку 1891 р. на могилі Т.Шевченка в Каневі чотири студенти -М.Бязькевич, М.Байздренко, В.Боровик та І.Липа - заснували таємне товариство під назвою «Братство тарасівців». Тарасівці вимагали, щоб кожен українець у приватному та громадянському житті був послідовним і робив все, що вимагає ідея відродження України.

У 1900 р. в Харкові з ініціативи Д.Антоновича була заснована перша на східноукраїнських землях українська політична організація - Революційна українська партія (РУП), що об'єднала «вільні громади» Києва, Харкова. Полтави та інших міст. Першим програмним документом стала брошура «Самостійна Україна», автором якої був харківський адвокат М.Махновський. Головні ідеї брошури: московські царі не дотримували Переяславського договору 1654 p., отже, його варто вважати недійсним; мета революціонерів - створити політично незалежну українську державу від Карпат до Кавказу; засіб її створення - «боротьба кривава і нещадна». До РУП примкнула молодь різних напрямків. У 1902 р. пройшов перший з'їзд, на якому головним завданням партії було підвищити рівень політичної свідомості українського селянства. У березні 1902 р. у Чернівцях вийшов перший випуск «Гасла», де РУП була названа соціалістичною партією. Частина членів РУП, яка була цим незадоволена, вийшла й утворила Народну українську партію, а в 1903 р. з РУП вийшла фупа Б.Ярошевського, що створила Українську соціалістичну партію. Селянські виступи на Полтавщині в 1902 p., вплив марксизму призвели до того, що ідеологи РУП стали прихильниками соціал-демократичних ідей. У січні 1904 р. ЦК РУП видав заяву про перехід на соціал-демократичні позиції. У грудні 1905 р. на II з'їзді РУП перейменували в Українську соціал-демократичну партію. У 1905 р. виникає Українська радикально-демократична партія (С.Єфремов, С.Чикаленко та ін.), яка проіснувала до 1907 р. її спадкоємцем у 1908 р. стало Товариство українських поступовців (ТУП) за участю М.Грушевського.

Революция в 1905-07

Рев.вызревала в теч.мн.лет.Глав.причины:1.противор.м/ду бурно развив.капит-мом и сильней.пережитками феод-ма.Осн.из этих пережитков явл.абсолют.монархия и по-меш.землевлад-е.2.тяж.полож-е рабочих(↓зараб.плата,больш.прод-ть раб.дня)3.тяж.по-лож-е крестьян,малоземелье.4.нац.гнет. Цели рев:1.она была призв.ликвид.цар.самодер-жавие и создать демократ.структуру общ-ва.2.ликвид.помещ.землевлад-я.3.улучшить материальн.полож-е крестьян и раб. Хар-р рев.:буржуазно-демократ.Движущ.силы рев.:рабоч.,крестьяне,город.и мелк.буржуазия и радикально настроен.интел-ция. Рев.нач-сь трагич.событиями 9янв.1905г в Питере и («Кров.воскресенье»).В эт.день царь Николай 2 приказал расстрелять мирную демонстрацию рабочих. Расстрел вызвал негодование во всей Рос.империи. Оно охватило и армию.в июне 1905г в Одессе вспыхнуло восстание матросов на броненосце «Потемкин». В окт 1905г началась всероссийская политическая стычка. Под ударами революции Николай 2 вынужден был 17 октября издать манифест,в кот.провозглашались полит свободы слова, печати, собраний, организаций, неприкосновенности личности, совести. Царь обещ.рос. Парламент – гос думу. Революция благотворно сказалось на разв.нац.-пол.жизни в У., многое было достигнуто:1.благодаря революции была создана укр. пресса: на укр языке издавалось 25 газет и журналов.2. в городах была развернута сеть культурно-просветительских организаций «Просвита»3. возникли(советы)профсоюзы.4.созд.гос. Дума:в 1-ой и 2-ой гос.думах д-ли укр.думские громады.5.возникли советы раб. депутатов.Осн.требователями укр.думской громады были:1.представл-е У.автономии; 2.Введ-е укр.языка в школах,судах,в мест.админ.ор.3.конфискация помещечьих земель. Революция 1905-1907г потерпела пораж-е, наступил период реакций, демонстрации были запрещены, закрывались культурно-просвет., преследовались укр. партии, кол-во газет. Вместе с тем правящие круги извлекли уроки революции и попытались предотвратить новую революцию провед-ем реформ.