Взаємовідносини між радянською росією і центральною радою україни (листопад 1917 Р. — квітень 1918 Р. )

25 жовтня 1917 р. у ході збройного повстання більшовики скинули Тимчасовий уряд і обрали на II Всеросійському з'їзді Рад робочих і ВОДЦатських депутатів новий російський уряд, Раду народних комісарів (І'ІІК.) на чолі з В. Ульяновим (Леніним).

Центральна Рада (ЦР) засудила більшовицький переворот і утворила • Комітет з охорони революції в Україні», куди увійшли представники Майже всіх політичних сил України. Комітет наділявся верховною владою на території 9 українських губерній і був покликаний об'єднати всіх революціонерів-демократів для встановлення демократичного і законною правління.

27 жовтня більшовики створили революційний комітет для організації збройного повстання в Києві проти прихильників скинутого Тимчасового уряду. Військам КВО вдалося їх блокувати у Марийському палаці, але ненадовго. 29 жовтня більшовики обрали новий ревком. Почалися бої. Більшовиків підтримали робітники, оголосивши страйк. ЦР зайняла спочатку позицію нейтралітету. Після триденних боїв командувач КВО генерал Квецинський, юнкери і донські козаки залишили Київ. У цій ситуації головну роль узяла на себе ЦР: було переобрано голову КВО, війська повернуто на фронт, установлено контроль над тиловими гарнізонами, прийнято рішення про передачу поміщицьких і державних земель у розпорядження земельних комітетів. Страйк припинився в той же день. Більшовики не мали сил і достатнього авторитету, щоб відкрито протистояти ЦР.

Для встановлення своєї влади в Україні більшовики розгорнули роботу щодо створення своїх Рад в УНР. Вони утворили ревком, який став готувати повстання у Києві. Але ЦР випередила їх: в ніч на 30 листопада сердюцька гвардійська дивізія роззброїла війська більшовиків, посадила в ешелони та вислала до Росії.

4 грудня РНК Росії передав Генеральному Секретаріату ЦР ультиматум Маніфест «До українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради», підписаний Троцьким, Леніним та Сталіним. Головне обвинувачення — те, що ЦР «веде цілком буржуазну політику, яка давно вже виявляється в невизнанні Радою радянської влади на Україні». Було поставлено вимогу протягом 48 годин припинити формування української армії, не пропускати на Дон козацькі частини для допомоги генералу Каледіну, покласти край роззброєнню червоногвардійців. У протилежному випадку РНК вважає себе в стані війни з УНР.

4-5 грудня 1917 p. в Києві відбувся І Всеукраїнський з'їзд Рад. На ньому були присутні 124 делегати-більшовики від 49 із 300 Рад. Українські делегати закликали на з'їзд своїх прихильників із сіл, які становили переважну більшість серед 1300 присутніх делегатів. З'їзд засудив ультиматум Раднаркому. Уряд відмовився виконувати ультиматум РНК, призупинив транспортування хліба в Росію і почав створювати власну грошову систему. Вірні ЦР війська були приведені в бойову готовність.

Більшовики, покинувши з'їзд, переїхали до Харкова. Там, 11-17 грудня 1917 p., вони зібрали свій І Всеукраїнський з'їзд Рад. У його роботі брали участь близько 200 делегатів з 89 Рад (з 300 Рад). З'їзд проголосив установлення Радянської влади в Україні та створення Української Радянської Республіки. З'їзд обрав вищий орган державного керування - Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) у складі 41 особи, на чолі якого став Ю. Медведєв. ЦВК зі свого складу затвердив перший радянський уряд: Є. Бош, Ф. Сергєєв (Артем), М. Скрипник. ЦР була оголошена «ворогом народу».

Таким чином, наприкінці грудня 1917 р. в Україні діяли 2 уряди -Генеральний Секретаріат ЦР у Києві і Народний секретаріат ЦВК у Харкові. Обидва уряди заявляли, що вони є українськими і робітничо-селянськими. Почалася війна декретів, у якій один уряд скасовував закони іншого. Одночасно з цим більшовики поступово захоплювали головні залізничні пункти і розширювали територію свого впливу.

25 грудня 1917 р. Червона Гвардія почала наступ на територію, підвладну УНР. З північного сходу до Києва просувалося 30-тис. угруповання на чолі з В. Антоновим-Овсієнком, М. Муравйовим, О.Єгоровим. Наприкінці грудня вони зайняли Харків, Полтаву, Чернігів. Сили були нерівними. Розуміючи це, уряд УНР поставив за мету укласти мирний договір із центральними державами. Для того, щоб бути рівноправним учасником мирних переговорів, УНР повинна була мати статус незалежної держави.

28 грудня 1917 р. в Бресті-Литовську почалися мирні переговори між делегаціями УНР, РНК і Німеччини про укладення мирного договору. Переговори показали, що німецька делегація згодна підписати мирний сепаратний договір з делегацією УНР, як представником незалежної і суверенної держави.

А тим часом більшовики сформували три ударні армії в Україні під загальним керівництвом М. Муравйова, що почали наступ на Київ. З метою полегшити захоплення Києва РСДРП(б) організувала (16 січня) збройне повстання на заводі «Арсенал». Після шестиденних боїв повстання було придушене військами УНР. Незважаючи на всі зусилля, ЦР не змогла утримати столицю. Регулярної армії у ЦР не було, спішно формувалися добровільні загони. Трагічною сторінкою став бій під Кругами, коли 290 юнаків зі студентського Куреня загинули у нерівному бою. 26 січня 1918 р. більшовики зайняли Київ, розстрілявши понад 3000 осіб у перший же день.

У першій половині січня загони червоноармійців під командуванням Р.Сиверса витіснили козачі калединські частини з усієї території Донбасу. 12 січня більшовики почали збройне повстання в Одесі та здобули перемогу. У середині місяця встановили радянську владу в Криму, Миколаєві, Херсоні й Єлизаветграді. На початку лютого 1918 р. велика частина України, Лівобережжя і південь були під владою більшовиків. Тим часом, Центральна Рада переїхала в непідконтрольний більшовикам м. Житомир і звернулася до Німеччини та її союзників із проханням про військову допомогу.

Причинами поразки у війні з більшовиками, результатом чого була втрата Центральною Радою контролю над територією України, можна вважати:

1. Недостатньо широку соціальну базу національно-визвольного руху;

2. Повільне та непослідовне створення національної армії;

3. Затягування з рішенням назрілих соціально-економічних проблем;

4. Грубі прорахунки та помилки у внутрішній та зовнішній політиці;

5. Вдало організовані дії більшовиків, що об'єднали мирні і збройні

засоби.