Конфлікти демократичного, тоталітарного, авторитарного чи перехідного суспільства. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Конфлікти демократичного, тоталітарного, авторитарного чи перехідного суспільства.



Інша типологія виходить з того, що кожне суспільство генерує свої особливі конфлікти, які відрізняються своїми причинами, динамікою розвитку та функціональними наслідками. Відповідно, виділяють конфлікти демократичного, тоталітарного, авторитарного або перехідного суспільств. Конфлікти демократичного суспільства, як правило, відкриті та інституціалізовані. Різноманітність інститутів представництва групових інтересів і врахування думок відкриває можливості широкій суспільній дискусії. У недемократичних суспільствах головною детермінантою виступає силове вирішення владою колізій, що виникли. Особливою конфліктністю характеризується суспільство, яке здійснює перехід до модернізованої економічної та політичної системи. З одного боку, процес модернізації породжений кризами старої суспільної системи, але з іншого - сам несе в собі нові кризи. Конфлікти перехідного суспільства зумовлені цілою низкою причин: порушенням балансу інтересів різних груп, розколом правлячої еліти і поляризацією цінностей у самому суспільстві. Так, наприклад, в Україні різниця в ідеологічних цінностях проявляється у формі гострої боротьби відносно перспектив її кінцевого розвитку: ринок чи планування за участю держави, вестернізація (повне копіювання західної суспільної моделі) або використання національних традицій, елітарність чи соціальність. Населення орієнтується на протилежні суспільні моделі: те, що визнається одними групами, заперечується іншими, при цьому відсутня центристська культура, синтезуюча крайнощі. Ситуація ускладнюється тим, що у суспільствах перехідного типу, як правило, відсутній досвід консенсусного вирішення конфліктів.

 

В політичні науці описані найбільш типові для перехідного суспільства кризи. Зокрема, виділяються такі кризи:

· криза ідентичності, яка викликана протиріччями, пов'язаними з відмовою від старих і пошуком нових систем цінностей, ідей і символів. У багатьох країнах найтиповішим способом вирішення кризи ідентичності стала апеляція правлячих еліт до популізму, націоналізму, звернення до історії цього народу або заклик до модернізаційного ривку у майбутнє;

· криза розподілу матеріальних і духовних благ. Початок переходу до ринку не гарантує одночасного росту добробуту всіх верств населення. Ресурси для здійснення економічної модернізації шукають всередині суспільства, а це вимагає зміни стандартів і способів розподілу. Наприклад, політика, спрямована на стабілізацію економіки і боротьбу з інфляцією, вимагає упорядкування соціальних витрат держави і скорочення нерентабельного сектору економіки, що не може не відбитися на життєвому рівні населення;

· криза легітимності, породжується розчаруванням частини населення "курсом реформ". Це знижує соціальну базу підтримки політичної еліти, з якою асоціюються реформи;

· криза участі, зумовлена тим, що процеси лібералізації сприяють розширенню втянутості громадян у політичні процеси і легальному прояву різних ідеологічних течій. Нові політичні інститути, що народжуються (законодавчі органи, партії, місцеве самоврядування) не завжди бувають підготовленими до того, щоб виразити різноманітність цих інтересів. В деяких випадках інституціональні способи вираження запитів населення підмінюються мітинговою стихією. Іншим проявом кризи участі, навпаки, є політична пасивність населення;

· криза "проникнення", яка проявляється в декількох аспектах:

 

а) у втраті єдності темпів змін у різних суспільних сферах, наприклад, суспільна нестабільність посилюється, якщо політичні реформи не підсилені позитивними результатами економічних реформ;

 

б) у зниженні ефективності рішень центральної влади в силу розбіжностей реальної політики і проголошених завдань;

 

в) у розбіжності процесів перетворень у різних регіонах країни.

Етнополітичні конфлікти

 

Особливої гостроти у сучасному світі набули етнічні конфлікти. Хоча вони детерміновані цілим комплексом економічних, соціальних, релігійних і культурних проблем, вони мають тенденцію до переростання у політичні конфлікти. Це пов'язано з тим, що багато груп упевнені, що вирішити свої проблеми вони можуть тільки змінивши свій політичний статус або розширивши своє представництво в системі влади і управління.

Необхідно зазначити, що під етносом розуміється спільнота людей, яка історично склалася на певній території і володіє особливими рисами культури, мови, особливостями психологічного складу і усвідомленням своєї єдності й відмінності від інших груп. Уявлення про спільність походження, спільність історичної долі є основою етнічної самосвідомості і груповою ідентифікацією. Одним з його проявів може стати ідеологія націоналізму. Націоналізм - явище неоднозначне. Одним з його полюсів може стати патріотизм, виражений у прагненні народу захистити свою мову, культуру і суверенітет, а іншим - ксенофобія (острах і ворожість до всього чужого), уявлення про виключність цього народу і шовінізм стосовно інших. Націоналізм може проявлятися і в сепаратизмі - у прагненні до суверенітету і прагненні власної незалежної держави.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-12-27; просмотров: 126; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.84.132.40 (0.012 с.)