Причини елітизму. Функції і типи еліт

 

Суттєві відмінності в розумінні суті еліти компенсуються спільним для усіх напрямів і шкіл поглядом на неї як на невід'ємний атрибут будь-якої (незалежно від історичної епохи) політичної системи. Найбільш загальними причинами завжди і з невідворотністю відтворюючих елітні групи у сфері політики, в літературі найчастіше виділяють:

 

1. Біологічну, психологічну і соціальну нерівність людей: відмінності у здійсненнях і можливості брати участь в політичному житті. Не всі люди однаково політично активні і рівною мірою мотивовані "спрагою" влади і "спрагою" слави. Як відзначив відомий британський філософ і публіцист Б.Рассел, хоча любов до влади - "один з найсильніших мотивів, однак вона досить часто нерівномірно розподілена між людьми і часто буває обмеженою багатьма іншими пристрастями: до науки, спокою, задоволення".

 

2. Негативне ставлення частини населення до політики.

 

3. Закон розподілу праці, який вимагає наявності певних професійних якостей і навичок у будь-якому вигляді діяльності, включаючи й управління.

 

4. Престижність управлінської праці, можливість отримання високого морального (нагороди, звання) і матеріального (гроші, подарунки) заохочення за свою працю.

 

5. Відсутність ефективних способів контролю, що йде "знизу", за діяльністю керівників і тягне за собою бажання останніх відособитися від суспільства.

 

6. Психологічна принадність влади як способу самореалізації.

 

Ці та інші причини, що породжують елітизм, дають обґрунтування трактувати його як вічного супутника людства.

 

Будучи компонентом політичної системи, еліта виконує певні функції. До найважливіших з них відносяться:

· функція соціального моніторингу, яка передбачає постійне вивчення інтересів різних соціальних груп і побудову субординації цих інтересів;

· стратегічна функція, що має на увазі ініціювання соціальних змін і вироблення політичних ідеологічних доктрин, конституцій, законів, програм реформ;

· інтегративна функція - об'єднання суспільства на основі сформульованих елітою цінностей, подолання між групових непорозумінь і конфліктів; у здійсненні цієї функції бере участь не тільки правляча еліта, але й опозиційна;

· організаційна функція - створення дієвого механізму втілення у життя політичних задумів; створення і корекція інститутів політичної системи; призначення кадрового апарату органів управління;

· функція рекрутування (висування) зі свого середовища політичних лідерів: політики державного масштабу не можуть з'явитися нізвідки, вони, як правило, пов'язані з певними сегментами самої еліти: законодавчою, виконавчою, регіональною, партійною тощо.

 

Ефективність виконання елітою вказаних функцій прямо залежить від міри внутрішньої згуртованості груп, що входять до неї. У межах зовнішньо єдиної еліти піддаються виділенню:

 

1. Групи, які розрізняються за обсягом своїх повноважень і рівнем компетенції:

· Вища еліта - провідні політичні керівники (президент, голова уряду, парламенту, керівники найбільших партій), їхнє найближче оточення. Саме цей численно незначний прошарок людей приймає всі найважливіші рішення.

· Середня еліта (приблизно 3-5% населення країни) - люди, що займають виборні суспільні посади (парламентарії, сенатори), регіональні лідери (губернатори, мери великих міст).

· Місцева еліта - провідні політичні фігури місцевого рівня. Нижчий структурний рівень еліти часто позначається терміном "субеліта".

· Адміністративна еліта - вищий прошарок державних службовців: чиновники міністерств, департаментів та інших державних органів. Ця еліта менш залежна від результатів виборів, а тому менш прозора для суспільного тиску і контролю.

 

2. Групи, які розрізняються за ступенем своєї інтегрованості у політичну систему:

· правляча еліта характеризується реальним володінням важелями і механізмами здійснення владних рішень;

· опозиційна еліта при інтегрованості у систему влади (опозиція може бути представлена у парламенті) виражає погляди, що відрізняються від поглядів домінуючої групи; представники цієї еліти можуть бути віднесені до лояльної або помірної опозиції;

· контреліта - виключена з системи владних відносин і заперечує існуючу політичну систему, це так звана нелояльна, непримирима еліта.

 

3. Групи, які розрізняються за характером свого впливу на маси:

· спадкова еліта, яка має вплив через фактор "крові";

· ціннісна еліта - базує свій вплив на інтелектуальному і моральному авторитеті;

· функціональна еліта: джерелом впливу виступає наявність професійних знань і здібностей, необхідних для виконання управлінських функцій

 

4. Групи, які розрізняються за способом свого формування і методами тиску на суспільну думку:

· Відкрита еліта. Цей тип еліти формується завдяки виборам, приналежність до неї визначається професіоналізмом, відомістю, політичним статусом, економічним впливом. Турбуючись про свій авторитет, еліта намагається забрати зі свого середовища не результативні елементи, що скомпрометували себе в очах суспільної думки.

· Закрита еліта. Відбір в еліту здійснюється з "кола собі подібних". Головним достоїнством кандидата виступає справність і готовність дотримування установленого кодексу поведінки. Ця еліта непроникна для суспільної думки, що неминуче відбивається на її здатності керувати суспільними процесами.

 

Відносини між окремими секторами еліти можуть носити найрізноманітніший характер: конфронтаційний, конкурентний, партнерський.

Конфронтаційні внутрішньо елітні відносини можуть спостерігатися в періоди суспільних потрясінь, коли різні елітарні групи орієнтуються на прямо протилежні моделі виходу з кризи і перспективи розвитку. Конфронтаційні відносини можуть складатися і всередині ідеологічно єдиної еліти тоталітарної і авторитарної політичних систем. Об'єктом конфлікту виступає особлива увага фактичного керівника держави. Політична "вага" людини визначається умінням доказати свою відданість "вождю", "фюреру", "господарю" і здатність "обійти" і знешкодити суперників.

У конкурентній моделі об'єктом претензій виступає певна посада у владній ієрархії. Політичний статус більш залежний від ділової компетенції кандидатів, які претендують на цю посаду.

Партнерська модель передбачає згоду різних сегментів еліт при необхідності дотримання певних правил гри, а також щодо базових ідеологічних цінностей. Згуртуванню різних груп в єдине ціле сприяє наявність у них спільної для всіх ідеології і світогляду. В основу елітної ідеології кладуться універсальні ідеї про власний месіанізм (моральному праві і обов'язку керувати суспільством, визначати долю народу) і влади як вищої цінності, володіння якою необхідно заслужити. Такою, зокрема, була ідеологія радянських комуністів (згуртованої меншості, зобов'язаної привести народ до "світлого майбутнього").