Делегації прийняли «Декларацію про звільнену Європу» — мирну, демократичну, з наданням їй допомоги у відродженні нормального життя.

6. Питання про прийняття Української РСР й Білоруської РСР до ООН як її членів-засновників викликало дискусію, але після складних переговорів делегації США й Англії зобов'язалися підтримати цю радянську пропозицію. Вже після Московської та Тегеранської конференцій СРСР порушив питання про відновлення зовнішньополітичних прав союзних республік, щоб вони формально могли вступити до ООН.1 лютого 1944 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон «Про надання Союзним Республікам повноважень у галузі зовнішніх зносин та про перетворення у зв'язку з цим Народного Комісаріату Закордонних Справ із загальносоюзного в союзно-республіканський Народний Комісаріат». На Ялтинській конференції, яку разом із наступною Потсдамською конференцією українські історики назвали «сестрами Великої Перемоги», В. Молотов 7 лютого 1945 р. запропонував включити в число членів-засновників ООН Україну, Білорусію й Литву. Він підкреслив, що ці республіки «зазнали найбільших жертв у війні та були першими територіями, на які вдерлися німці». Ф. Рузвельт і У. Черчілль у принципі погодилися з цим, але обмежили кількість республік до двох. Наступного дня (8 лютого) А. Іден заявив, що Великобританія і США «підтримують СРСР у тому, щоб серед первинних членів організації були дві радянські республіки». Саме в Ялті 11 лютого й було вирішено «Великою трійкою» включити в число фундаторів ООН Україну й Білорусію. Керівники США й Англії вперше зафіксували їх міжнародний статус.

7. Польське питання було вирішене в цілому компромісно. В цей час існували два польських уряди: один з реальною владою в Польщі (Тимчасовий Національний польський уряд у Любліні), з яким СРСР 5 січня 1945 р. встановив дипломатичні відносини, і другий — емігрантський (у Лондоні), з яким СРСР розірвав дипломатичні відносини. США й Англія, у свою чергу, не визнавали уряд Б. Берута. За рішенням конференції, майбутній уряд Польщі мав утворитися на базі Тимчасового Національного польського уряду з включенням деяких польських діячів з Лондона.При розгляді на конференції питання про східні кордони Польщі Рузвельт наполягав на переданні їй Львова та деяких нафтоносних районів, що виходили за межі «лінії Керзона». Після активної дискусії Сталін підкреслив, що «лінія Керзона» придумана не росіянами. Врешті-решт «Велика трійка» вирішила, що «східний кордон Польщі має проходити вздовж «лінії Керзона» з відхиленнями від неї у деяких районах від п'яти до восьми кілометрів на користь Польщі».

Щодо Югославії було вирішено: сприяти об'єднанню в уряді й парламенті демократичних сил серед прибічників Тіто й Шубашича і створенню Тимчасового об'єднаного уряду.

Учасники конференції вирішили утворити постійну нараду міністрів закордонних справ СРСР, США й Англії (НМЗС), яка мала збиратися раз на 3 — 4 місяці для консультацій і практичних рішень.

Була прийнята заява «Єдність в організації миру, як і у веденні війни», де підкреслено загальну рішучість зберегти й посилити в наступний мирний період єдність цілей і дій трьох великих держав.

Лютого сторони підписали таємну угоду про вступ СРСР у війну з Японією через 2 — 3 місяці після капітуляції Німеччини. Угода передбачала задоволення висунутих СРСР умов: збереження статус-кво в Монголії, повернення Радянському Союзові Південного Сахаліну з островами, інтернаціоналізація порту Дайрен і відновлення радянської оренди Порт-Артура, спільна з Китаєм експлуатація Китайсько-Східної й Південно-Маньчжурської залізниць, передання Радянському Союзові Курильських островів. Радянські війська мали визволити від японських військ Маньчжурію і Північну Корею. Ялтинська конференція мала видатне міжнародне значення. Вона прийняла конкретні рішення про координацію спільних дій СРСР, США й Англії на заключному етапі другої світової війни й у післявоєнний час, продемонструвала єдність і могутність антигітлерівської коаліції великих держав.

Капітуляція Німеччини