Відкриття 2-го фронту в Європі

Відкриття 2-го фронту в Європі

До недавнього часу наша історична література подавала розгром третього рейху винятково як заслугу радянського союзу. Справді СРСР відіграв вирішальну роль у розгромі Німеччини. За час війни радянські війська знищили, взяли в полон або розгромили основні сили вермахту, які втратили на Східному фронті 75 відсотків живої сили і військової техніки.

Однак абсолютизувати вигляд Радянського союзу у Перемогу не варто, оскільки СРСР був одним із членів антигітлерівської коаліції...

* * *

Плануючи агресію проти Радянського Союзу гітлерівська верхівка розрахувала, що СРСР не знайде не тільки матеріальної, а навіть і моральної підтримки або співчуття як жертва агресії. Але сталося інакше: вже на самому початку війни наша країна здобула союзників. про підтримку СРСР офіційно заявили уряди Англії і Сполучених Штатів Америки. Прем'єр міністр Англії У.Черчилль, виступаючи ввечері 22 червня 1941 року по радіо із зверненням до англійського народу, заявив: "Небезпека, що загрожує Росії — це небезпека, що загрожує нам і Сполученим Штатам".

У свою чергу 24 червня президент США Ф.Рузвельт сказав на прес-конференції: "Зрозуміло, що ми збираємось на дати Росії всю ту до допомогу, яку зможемо".

У липні 1941 року за пропозицією СРСР було підписано англо-радянську угоду про спільні дії у війні проти Німеччини. Домовились надавати підтримку одне одному і не підписувати сепаратного миру. Так поступово почала складатися антигітлерівська коаліція, до якої в подальшому приєдналися й інші держави, що стали жертвами німецького фашизму. Зокрема в липні 1941 оку до коаліції вступили Чехословаччина та Польща.

З 29 вересня по 1 жовтня 1941 року у Москві відбулась конференція представників США, СРСР і Британії. На ній було прийнято рішення про воєнні поставки і матеріальну допомогу СРСР.

У серпні 1941 року Рузвельт і Черчилль підписали Атлантичну хартію, до яких пізніше приєднався СРСР. На нашу країну поширилася дія антигітлерівського закону про ленд-ліз, який дозволяв орендувати в США харчі, обмундирування, зброю для ведення воєнних дій.

Державний військовий ленд-ліз сприймався як альтернатива прямій участі у військових діях і повністю відповідав проголошеному Рузвельтом принципові "американські хлопці ніколи не братимуть участі в чужих війнах".

У ході війни союзники поставили у СРСР майже 22 тисячі літаків, 16 тисяч танків і бронемашин, приблизно 600 бойових кораблів, 410 тисяч автомобілів, а також 15 мільйонів пар взуття, 35 тисячі радіостанцій, 1 мільйон тонн зерна, 750 тисяч тонн консервованого м'яса, 7 мільйонів тонн цукру тощо. Якщо судити з вищеназваних цифр допомога союзників відігравала — таки свою роль утому, що Червона армія зуміла вистояти у перший, найважчий період війни, зокрема під час битви за Москву.

Безсумнівним є те, що керівні кола союзних держав у своїх діях виходили передусім з власних егоїстичних інтересів. Але дії союзних держав на фронтах другої світової війни відігравала важливішу роль, ніж це оцінювалося у радянській історикографії. Найпереконливішим доказом цього може слугувати Нормандська десантна операція союзників, яка почалася 6 червня 1944 року за чотири дні ло початку літнього наступу радянських військ. Вона готувалася під умовною назвою "Оверлорд" (морська її частина отримала назву "Нептун").

/Оверлорд (англ. — лорд навпаки; Підготовка до неї почалася практично з кінця 1943 року після Тегеранської конференції "великої рійки" — Сталіна, Рузвельта і Черчилля, де було визначено часі місце відкриття Другого фронту в Європі/.

План дій експедиційних сил союзників полягав у тому, щоб. форсувавши протоку Ла-Манш, здійснити висадку на узбережжі Нормандії, захопити плацдарми і потім, зібравши необхідні сили і матеріальні ресурси, розпочати наступ у східному напрямку з метою зайняття територій північної Франції.

Для висадки і ведення подальших операцій союзники під загальним командуванням американського генерала Д.Ейзенхауера зосередили на Британських островах велику угруповання військ — 39 дивізій. 12 окремих бригад і 10 загонів "командос" та "рейджерів" (англійські і американські десантно-диверсійні частини).

Для забезпечення успіху десанту були залучені значні повітряні сили — 10859 бойових літаків. 2316 транспортних машин і 2591 планер. В склад військово-морських сил (командуючий адмірал Б.Рамсей) входили 1213 бойових кораблів і катерів, 4126 десантних, 736 допоміжних і 864 торговельних суден.

В операції брали участь також канадські, французькі, чехословацькі, польські з'єднання і частини. Всього союзні сухопутні, військово-морські і військово-повітряні експедиційні сили нараховували в строю 2 мільйони 876 тисяч чоловік, більш як половину з них — 1 мільйон 533 тисячі чоловік — складали американці.

Висадка десанту ретельно готувалася. Експедиційні сили мали танки з тралами, для того, щоб робити проходи у мінних полях, танки амфібії, танки для руйнування бетонних споруд, танки для наведення мостів, танки для настилання покриття на шляхах. Були підготовлені два штучні порти під назвою "Мегбері" відправки через Ла-Манш. Зосереджені сили були дійсно величезні. Ейзенхауер якось пожартував: "Тільки феростати загородження, які у великій кількості літали над Англією, утримали острова, не давши їм підти під воду".

Неминучість відкриття Другого фронту була очевидна для політичного керівництва Німеччини і командування вепмахта. Ще з листопада 1943 року Гітлер в директиві "51 вказував: "... Небезпека на сході залишилася, але ще більше вимальовується на заході: англо-саксонське вторгнення".

Командуванню німецьких сили в загальних рисах було відомо, що влітку 1944 року союзники зроблять спробу форсувати протоку. У Франції, Бельгії, Голландії знаходились два німецьких утримання армій "B" і "G" загальною кількістю 58 дивізій, що буде підпорядковані командуванню "Захід" на чолі з генерал-фельдмаршалом Г.Рундштендом. Однак німецьке керівництво вважало, що висадка великих сили в Нормандії неможлива. Німецька оборона була тут значна слабкіша, ніж в зон протоки Па-де Кале.

Ранком 6 червня союзники почали артилерійські підготовку, яку вели 7 лінкорів, 2 монітори, 24 крейсери і 74 есмінця. Крім того, масові удари нанесла американська і англійська авіація. В результаті німецька оборона була в значній мірі дезорганізована. О 6.30 ранку перші загони морського десанту, форсувавши протоку Ла-Манш, шириною від 32 до 180 кілометрів, висадились на берег.

Під кінець першого дня операції союзні війська створили три плацдарми глибиною від 2 до 9 кілометрів. На узбережжя Нормандії висадилися основні сили 5-и піхотних, 3-х повітряно-десантних дивізій, чисельність понад 156 тисяч чоловік.

Окремі німецькі з'єднання і частини на узбережжі оборонялися відчайдушно, але захоплені зненацька переважаючими силами союзників, не змогли втримати позицій. З цього приводу Д.Ейзенхауер (майбутній президент США) в доповіді об'єднаному комітету начальників штабів відзначив: "Дії не підготовленого противника у більшості випадків були малоефективні".

Про це свідчать порівнянь невеликі втрати союзних військ в перший день десантної операції. В американців вони складали 6603 чоловік, в тому числі 1465 убитими і 3184 пораненими, у англійців і канадців — біля 4-х тисяч чоловік.

Командування німецьких військ підтягувало резерви, що ліквідувати плацдарми на узбережжі. Але введене в оману демонстративними і дезінформаційними хитрощами союзників, як і раніше вважало, що головний удар англо-американських військ буде завдано через протоку Па-де-Кале і продовжувало тримати тут великі сили, зокрема найбільш боєздатну 15-у армію.

Гітлер покладав великі надії на нову зброю — літаки снаряди ФАУ-1. Вона була застосована незабаром після висадки — в ніч на 13 червня. Найбільш інтенсивно обстріл Лондона снарядами ФАУ-1 вівся 16 червня. Безпілотні ракетні засоби зруйнували 25 тисяч будинків і вбили 6184 чоловік, майже виключно в Лондоні. Морально-психологічний ефект від нової зброї в перший час був значним, але вона не змогла змінити хід позицій. На серпень 1944 року 80 відсотків ФАУ-1 знищувалися у повітрі.

Між тим союзні війська продовжували розширювати плацдарм. 3-го липня перейшла в наступ 1-а американська армія. На 25 липня експедиційні сили вийшли на рубіж південніше Сен-Ло, Комон, Кан. На цьому Нормандська десантна операція завершилася. Союзники за період з 6 червня по 23 липня втратили 122 тисячі чоловік (49 тисяч англійців і канадців і біля 73 тисяч американців). Втрати німецьких військ склали 113 тисяч чоловік вбитими, пораненими і полоненими, а також 5117 танків і 345 літаків.

Зайнявши плацдарм в Нормандії, союзні війська 15 серпня 1944 року розпочали операція "Енвіл" ("Драгун") з визволення Франції. 19 серпня у Парижі почалося збройне повстання і до кінця вересня Францію було звільнено.

Висадка -англо-американських експедиційних сили в Нормандії стала найбільшою десантною операцією стратегічного значенні під час Другої світової війни. Бездоганно спланована й організована, вона стала певної мірою взірцем великомасштабних операцій такого роду. Ця операція сприяла успішному проведенню таких воєнних кампаній на радянсько-німецькому фронті, як завершення визволення України і Білорусії, оскільки значною мірою відволікла увагу командування німецької армії, скасувала її резерви. Другий фронт дозволив скоротити терміни війни і кількість її жертв.

Ялтинська конференція

На початку 1945 р. Червона Армія вступила на територію Німеччини. В лютому вона форсувала Одер і вже була в 60 км від Берліна. Перемоги Червоної Армії примусили союзників активізувати свої воєнні та дипломатичні дії. Оскільки в процесі координації цих дій виникло багато проблем (післявоєнний устрій Німеччини, створення ООН, вступ СРСР у війну проти Японії, польське, югославське та інші питання), була конче потрібна нова нарада керівників трьох великих держав антигітлерівської коаліції.Такою нарадою стала Ялтинська (Кримська) конференція Й. Сталіна, Ф. Рузвельта й У. Черчілля 4—11 лютого 1945 р. У Ялті зібралося близько 700 осіб — члени делегацій та їхній допоміжний склад. Конференція проходила в Лівадійському палаці — тимчасовій резиденції Рузвеяьта. Радянська делегація наполягала на обговоренні й прийнятті 11 рішень.

1. Передусім було обговорено питання про тісну координацію воєнних зусиль трьох союзників і остаточний розгром Німеччини, узгоджені воєнні плани завдання останніх ударів по гітлерівському райху до його безумовної капітуляції.

2. Союзники домовилися про післявоєнну окупацію і спільний контроль над Німеччиною. Стало ясно, що радянські війська вже самі здобудуть Берлін. Американські дипломати відверто говорили, що скоріше «росіяни опиняться на Рейні», ніж «американці та англійці вийдуть на Одер». Тому США й Англія запропонували заздалегідь визначити точні кордони окупаційних зон союзників у Німеччині. Вирішено створити три зони окупації (пізніше за рахунок американської та англійської зон виділили зону для Франції) й окрему спеціальну тристоронню зону «Великого Берліна». Для узгодження політики щодо Німеччини утворювалася Центральна контрольна комісія з місцем перебування в Берліні (пізніше її назвали Союзною контрольною радою для Німеччини).Союзники проголосили свою головну мету: «Знищення німецького мілітаризму та нацизму й створення гарантії того, що Німеччина ніколи більше не спроможеться порушити мир в усьому світі». За вимогою СРСР підкреслювалося, що в плани союзників не входять знищення німецького народу й розчленування німецької держави.

3. Було вирішено питання про репарації з Німеччини з метою відшкодування збитків жертвам її агресії. Сума збитків окремих держав становила: США — 1,3 млрд. дол., Англії — 6,4 млрд. дол., Франції — понад 21,1 млрд. дол. Пряма шкода Радянському Союзу — понад 128 млрд. дол. В СРСР німецько-фашистські війська знищили ЗО % його національного багатства. Радянська й американська сторони погодилися в Ялті встановити загальну суму репарацій на рівні значно меншому, ніж справжні збитки (20 млрд. дол., з них 50 % — Радянському Союзові). Англійська делегація заперечувала, вимагаючи їх зменшення. Вирішили стягувати репарації з Німеччини в трьох формах: одночасне вилучення промислового обладнання, транспорту тощо протягом двох років після капітуляції; щорічні товарні поставки поточної продукції; використання праці військовополонених.

4. Сторони домовилися скликати міжнародну конференцію для створення ООН 25 квітня 1945 р. в Сан-Франциско. Проект Статуту ООН був вироблений ще на конференції в Думбартон-Оксі (серпень—вересень 1944 р.). При обговоренні двох невирішених тоді питань знову спалахнула гостра дискусія. Радянська делегація наполягала на одноголосності («право вето») і єдності рішень великих держав — постійних членів Ради Безпеки, щоб не протиставляти одні великі держави іншим. Делегації США й Англії загалом не заперечували проти «права вето», але бачили в ньому потенційну загрозу своїм інтересам. Так, США заперечували, щоб «право вето» змусило їх використовувати свої збройні сили в чужих інтересах. Англія побоювалася, що «право вето» може бути використано проти її імперських інтересів.Делегації зійшлися на компромісній пропозиції США: поділити конфлікти на дві категорії — з використанням воєнних, політичних та економічних санкцій і суто мирних процедурних засобів. У першому випадку постійні члени Ради Безпеки мали «право вето», в другому — учасник суперечки мав утримуватися від голосування. Фактично була прийнята радянська точка зору з урахуванням пропозиції США.Щодо учасників-фундаторів ООН повної єдності не було досягнуто через різні підходи до вирішення польського питання.

Лютого сторони підписали таємну угоду про вступ СРСР у війну з Японією через 2 — 3 місяці після капітуляції Німеччини. Угода передбачала задоволення висунутих СРСР умов: збереження статус-кво в Монголії, повернення Радянському Союзові Південного Сахаліну з островами, інтернаціоналізація порту Дайрен і відновлення радянської оренди Порт-Артура, спільна з Китаєм експлуатація Китайсько-Східної й Південно-Маньчжурської залізниць, передання Радянському Союзові Курильських островів. Радянські війська мали визволити від японських військ Маньчжурію і Північну Корею. Ялтинська конференція мала видатне міжнародне значення. Вона прийняла конкретні рішення про координацію спільних дій СРСР, США й Англії на заключному етапі другої світової війни й у післявоєнний час, продемонструвала єдність і могутність антигітлерівської коаліції великих держав.

Капітуляція Німеччини

Весною 1945 р. ще могутнішим став наступ Червоної Армії. Радянські війська вийшли на Берлінський напрямок, 30 березня вступили на територію Австрії й 13 квітня оволоділи її столицею Віднем. 4 квітня була визволена Братислава, в середині квітня завершено визволення Угорщини, значної частини Чехословаччини.В цих умовах Радянський Союз підписав у Москві договори про дружбу, взаємну допомогу й післявоєнне співробітництво з Югославією (11 квітня 1945 р.) та Польською Республікою (21 квітня).

Англо-американські війська, ледве оправившись від поразки в Арденнах, перейшли в наступ. 25 березня вони вийшли на Рейн, до 1 квітня оточили Рур. 8 березня Аллен Даллес зробив спробу провести в Берні (Швейцарія)таємні переговори з німецькими генералами про сепаратне перемир'я. Сталін у листі Рузвельту висловив протест і зазначив: «Зараз німці на Західному фронті по суті припинили війну проти Англії й Америки. Разом з тим німці продовжують війну з Росією».У своїй відповіді Рузвельт подякував Сталіну за щире звернення у зв'язку з «бернським інцидентом». Він писав: «У будь-якому випадку не повинно бути взаємної недовіри, і незначні непорозуміння такого характеру не повинні виникнути в майбутньому». Цей останній лист Ф. Рузвельта Й. Сталін одержав уже після раптової смерті президента від крововиливу в мозок 12 квітня в госпіталі Ворм-Спрінгз (штат Джорджія). Чотириразове обраний президент США так і не дочекався перемоги у війні, якій він віддав усі свої сили.

Гітлер і Геббельс були в захопленні від цієї звістки: зі сльозами на очах згадували, як російська імператриця раптово померла під час Семирічної війни, що докорінно змінило хід тієї війни, і королю Фрідріху Великому, якого боготворив Гітлер, не довелося кінчати життя самогубством.

Проте Червона Армія не залишила фашистським керівникам жодного шансу. Не змогли стримати її переможного наступу і віроломні дії деяких західних діячів. Так, наприкінці війни знову посилилися антирадянські тенденції в політиці Черчілля. Пізніше у своїх мемуарах він визнав, що тоді дійшов висновку про «смертельну загрозу для вільного світу» з боку радянської держави, про необхідність негайно створити новий фронт, аби припинити стрімкий наступ її армії, вважаючи головною метою англо-американських армій здобуття Берліна. В 1954 р. на зустрічі з виборцями Черчілль розповідав, що напередодні капітуляції Німеччини він наказав фельдмаршалові Монтгомері збирати й складувати німецьку зброю, зберегти в строю До 500 тис. полонених німецьких солдатів, роздати їм цю зброю, «якщо радянський наступ поширюватиметься» далі на Захід.

Квітня 1945 р. 2,5 мільйона радянських солдатів і офіцерів почали штурм Берліна, який обороняли понад один мільйон гітлерівців. За наказом Гітлера десятки німецьких дивізій зняли із Західного фронту на допомогу Берліну.І все ж 25 квітня Червона Армія повністю замкнула кільце оточення німецької столиці. Того ж дня радянські війська на березі Ельби в районі Торгау зустрілися з американськими частинами, зламано опір німецького гарнізону в Східній Пруссії, а в Сан-Франциско розпочалася конференція Об'єднаних Націй.

Квітня партизани Італії, виконуючи вирок народного трибуналу, розстріляли й повісили за ноги Муссоліні та його прибічників. Не надовго пережив його Гітлер — ЗО квітня 1945 р. він отруїв свою дружину Єву Браун, з якою щойно справив весілля в бомбосховищі, та самого себе. Оскільки отрута не подіяла, застрілився, їхні трупи разом з трупами Геббельса, його дружини та їх шести дочок, яких особисто отруїла мати, есесівці спалили у дворі. Пізніше, щоб не було непорозумінь, спеціальна комісія в Берліні й Москві ретельно обстежила череп Гітлера й офіційно підтвердила факт його самогубства.

Спадкоємці Гітлера — голова «уряду» Деніц, начальник генерального штабу Кребс та інші — намагалися затіяти мирні переговори з радянським командуванням, але їм була поставлена єдина умова — беззастережна капітуляція. Деніц ще 1 травня в наказі військам заявив, що буде «рішуче вести війну проти більшовиків». 2 травня він оголосив: «Нашою головною метою є капітуляція тільки на Західному фронті». Але вранці 2 травня 1945 р. берлінський гарнізон капітулював. Червона Армія штурмом оволоділа столицею Німеччини.

Травня 1945 р. в передмісті Берліна Карлехорсті перед представниками СРСР, США, Англії і Франції на чолі з маршалом Г. К. Жуковим був підписаний остаточний акт про безумовну капітуляцію Німеччини. Від імені німецького верховного командування «Акт про воєнну капітуляцію» підписали Кейтель, Фрідебург та Штумпф. О 23.01 за центральноєвропейським часом замовкли гармати. Війна завершилася цілковитою капітуляцією Німеччини.

У зв'язку зі зростанням напруженості у відносинах СРСР із США та Англією після смерті Ф. Рузвельта, а також з необхідністю завершення війни проти Японії потрібні були нові переговори між лідерами союзних держав.

Західні керівники дедалі частіше висловлювали антирадянські ідеї. Черчілль у бесіді з Д. Девісом, спеціальним представником Трумена, наприкінці травня 1945 р. загрожував «негайно почати війну проти Радянського Союзу». У своєму звіті Трумену Девіс писав: «Я сказав йому, що був нечувано вражений, зустрівши настільки несамовитий і розлючений настрій... Це жахливо. Я охоплений страхом, що віднині не може бути миру... Позиція Черчілля створює реальну загрозу миру не тільки в майбутньому, але й тепер».

У листі Трумену від 4 червня 1945 р. Черчілль висловив свої «найпохмуріші передчуття» через те, що «радянська держава опиниться в самому серці Західної Європи й між нами та всім тим, що розташовується східніше, опуститься залізна завіса».

Спочатку Трумен хотів провести переговори тільки з радянською делегацією, а потім запросити Англію. Але Черчілль надзвичайно обурився, з гіркотою заявивши: «Це — чорна невдячність за мою підтримку й дружбу з США». Трумен мусив відступити.

Чекаючи повідомлення зі США про випробування першої атомної бомби, президент відтягував початок конференції в Потсдамі. Тільки одержавши коротке шифроване повідомлення («Немовлята благополучно народилися»), яке підтверджувало випробування атомної бомби на полігоні в штаті Невада 16 липня, Трумен дав згоду починати конференцію наступного дня. Новий державний секретар Дж. Бірнс визнавав, що атомна бомба була необхідна США не стільки для приборкання Японії, скільки для того, щоб «зробити Росію більш зговірливою в Європі».

Потсдамська конференція проходила в палаці Цецілієнгоф. Вона стала останньою зустріччю «Великої трійки» в 40-ві роки. Наступна конференція керівників СРСР, США, Англії й Франції відбулася лише в 1955 р. В Потсдамі обговорювалися проблеми післявоєнного устрою в Європі, були укладені дуже важливі угоди.

1. Прийнято ряд рішень про ліквідацію наслідків війни, про майбутнє Німеччини. Перетворення в Німеччині мали включати:

· демократизацію — демократичну перебудову політичного життя країни;

· демілітаризацію — цілковите роззброєння Німеччини, поділ її військово-морського й торговельного флоту порівну між трьома союзними державами;

· денацифікацію — ліквідацію націонал-соціалістичної партії та всіх її філій і закладів.

Сторони по-новому домовилися про репарації. Американці відійшли від ялтинських угод. Зафіксовано, що репараційні претензії СРСР задовольнятимуться шляхом вилучення обладнання та продукції з радянської зони окупації й додаткового одержання протягом двох років із західних зон 15% вилученого промислового устаткування (з компенсацією протягом п'яти років) та 10 % безоплатно. В радянські репарації враховувалося також використання праці військовополонених. Польща мала одержати репарації з частки СРСР. Претензії США, Англії та інших країн, які мали право на репарації, домовлено задовольняти шляхом вилучення промислового обладнання із західних зон окупації. Але для США й Англії більше значення мало те, що конференція узаконила захоплення ними німецьких золота, валюти, патентів, технічної документації та закордонних активів у всіх країнах (крім Болгарії, Фінляндії, Угорщини, Румунії й Східної Австрії).

Засновано Раду міністрів закордонних справ (5 союзних країн) з метою негайної підготовки мирних договорів для Італії, Румунії, Болгарії, Угорщини та Фінляндії й пізніше Німеччини. Після підписання мирних договорів три союзних уряди зобов'язалися підтримати прохання цих країн про прийняття у члени ООН.

4. Знову розгорілася дискусія щодо кордонів Польщі. Західні делегації затято наполягали відкласти це питання до мирної конференції. Їм удалося записати застереження, що «остаточне визначення західного кордону Польщі відкладається до мирного врегулювання». І все ж були затверджені пропозиції делегації СРСР. Вирішено тимчасово передати Польщі німецькі території на схід від кордону по річках Одер і Західна Нейсе, Східну Пруссію (крім Кенігсберга й Мемеля, які відійшли до Радянського Союзу) та Данціг.

Вирішено провести міжнародний суд над головними воєнними злочинцями. Союзні держави вважали «справою величезної важливості, щоб суд над цими головними злочинцями розпочався якомога скоріше в Нюрнберзі.

На жаль, західні держави досить скоро почали забувати й перекреслювати деякі з цих рішень. Проте потсдамські рішення протягом тривалого часу допомагали мирно вирішувати найскладніші міжнародні проблеми.

Розгром Японії

На кінець 1944 р. США фактично знищили японський флот, що на цьому театрі бойових дій мало визначальний характер. Здобута на морі перемога дала змогу США звільнити від японських військ Філіппіни та низку тихоокеанських островів. Навесні 1945 р. англійські війська вибили японців з Бірми. Американські «літаючі фортеці» (В-17, В-29) розпочали систематичні бомбардування японських островів. Один з американських генералів запевняв, що Японія незабаром повернеться у кам'яний вік.

Серпня 1945 р., за два дні до передбачуваного вступу СРСР у війну з Японією, з важкого американського бомбардувальника Б-29 на японське місто Хіросіму було скинуто атомну бомбу. 9 серпня цей «експеримент» повторили на місті Нагасакі. Загальна кількість жертв досягла 200 тис. осіб. Виправдати застосування атомної зброї проти мирних жителів неможливо. Ці акції диктувались не воєнною, а політичною необхідністю. їх було здійснено для демонстрації прагнення керівництва США встановити свою гегемонію у післявоєнному світі.

Ще 5 квітня 1945 р. від імені радянського уряду японському послу в Москві було зроблено заяву про те, що СРСР денонсує пакт про нейтралітет з Японією. Про мотиви денонсації говорилося, що «обстановка змінилася докорінно... Японія, союзниця Німеччини, допомагала останній у її війні проти СРСР. Крім того, Японія воює із США і Англією, які є союзниками Радянського Союзу». У самій Японії ця заява спричинила зміну уряду. 8 серпня 1945 р. СРСР оголосив війну Японії (співвідношення сил СРСР і Японії на Далекому Сході напередодні радянського наступу у серпні 1945 р

Особовий склад

Млн осіб 1,1 млн осіб

Гармати і міномети

27086 6640

Танки і САУ

5250 1215

Літаки

Близько 2000

Відповідно до своїх планів, радянські війська основного удару завдали по Квантунській армії, яка дислокувалася в Маньчжурії і налічувала 1,1 млн осіб. Загальне керівництво військами здійснював О.М.Василевський. У боях брали участь війська Монгольської народно-революційної армії. Радянським військам доводилось долати гори, річки, тайгу, болота, напівпустельні степи. Вперто чинили опір фанатично настроєні японські частини, особливо підрозділи смертників. Незважаючи на це, Квантунська армія за короткий час була розгромлена. 14 серпня японський уряд прийняв рішення про капітуляцію. Під ударами Радянської армії японські війська склали зброю. В полон було взято близько 640 тис. осіб. 1 вересня радянський десант висадився на південні острови Курильської гряди. Вся кампанія радянських військ проти Японії тривала 24 дні. Втрати японських військ становили 84 тис, радянських — 12 тис. убитими.

Вересня 1945 р. у Токійській бухті, на борту американського крейсера «Міссурі», у присутності представників країн, що брали участь у війні з Японією, відбулася церемонія підписання акта про беззастережну капітуляцію Японії.

Закінчення війни проти Японії передбачало укладення мирного договору з нею. Проте США, порушивши свої попередні домовленості, відмовились передати підготовку мирного договору з Японією Раді міністрів закордонних справ, відкладали розв'язання питання про мирне урегулювання в Тихоокеанському басейні.

Японія і захоплені нею території були розділені на окупаційні зони між США, СРСР, Англією і Китаєм. Власне Японія потрапила в американську окупаційну зону, і 6 вересня 1945 р. американські війська висадились на її території.

Наслідки війни

Ліквідація вогнища агресії в Європі визначила результат другої світової війни, проте Японія залишалася ще небезпечним супротивником. Вона розраховувала вести затяжну війну. У розпорядженні Японії було понад 7 млн. людей, 10 літаків і близько 500 кораблів.

При плануванні бойових дій на Далекому Сході союзне командування виходило з того, що заключна фаза війни проти Японії буде здійснюватися в стратегічному взаємодії зі збройними силами Радянського Союзу.

До серпня 1945 р. були захоплені Філіппіни, східна частина Бірми і острів Окінава. Союзні війська вийшли на найближчі підступи до Японії, в листопаді 1945 р. передбачалася висадка на острів Кюсю, а в березні 1946 р. на Хонсю.

Серпня 1945р. американці підірвали першу атомну бомбу над японським містом Хіросіма. 70 тис. мирних жителів згоріли живцем. 9 серпня американці завдали нового злочинний удар - приморське місто Нагасакі (20 тис. загинули). Вибухи атомних бомб, на думку американського уряду, повинні були підняти авторитет як єдиного володаря нового потужного зброї. Проте вибух не справив очікуваного впливу навіть на правлячі кола Японії. Їх більше турбувала позиція Радянського Союзу по відношенню до Японії. І не даремно, 8 серпня 1945 р. СРСР, виконуючи свої союзницькі зобов'язання, оголошує про вступ у війну з Японією.

У ході 24 - денної військової компанії (9 серпня - 2 вересня) була розгромлена Квантунська армія (генерал О. Ямада) противника в Маньчжурії, звільнені Корея, Пд. Сахалін і Курильські острови.

Вересня 1945 в Токійській бухті на американському лінкорі «Міссурі» Японія підписала акт про повну і беззастережну капітуляцію. Цим актом закінчилася друга світова війна антигітлерівської коаліції з країнами фашистського блоку.

У другій світовій війні брало участь 61 держава з населенням 1,7 млрд. людей. (В першій світовій відповідно 36 і 1). В армію було призвано 110 млн. чоловік, на 40 млн. більше, ніж в 1914-1918 рр.. У другій світовій війні загинуло 50 млн. чоловік, в 5 разів більше, ніж у першій.

З держав - учасниць Другої світової війни головний тягар ніс Радянський Союз. Радянсько-німецький фронт відволікав на себе 2 \ 3 збройних сил Німеччини. Довжина радянсько-німецького фронту становила від 3 до 6 тис. км, фронту в Північній Африці і Італії - 300-350 км, Західного фронту - 800 км. На радянсько-німецькому фронті діяло від 190 до 270 дивізій супротивника, в Північній Африці - від 9 до 206 в Італії - від 7 до 26. Радянські війська знищили, полонили і розгромили понад 600 дивізій фашистської Німеччини і її союзників. США і Англія завдали поразки 176 німецько-фашистським дивізіям. СРСР втратив убитими не менше 14 млн., Англії і США - по декілька сотень тисяч. У боях за звільнення від фашистської окупації держав Східної Європи загинуло більше 1 млн. радянських солдатів і офіцерів. Економічний збиток СРСР від війни становив понад 2,5 трил. рублів у довоєнних цінах.

Перемога Радянського Союзу у війні над гітлерівською Німеччиною була зумовлена ​​низкою причин. В екстремальних умовах військової пори радянська економіка змогла швидше перейти на випуск озброєння і перевершити промислову міць фашистського блоку. За роки війни зросло військове мистецтво як вищого керівництва армії, так і середнього і молодшого офіцерського складу. Правляча в країні Комуністична партія користувалася довірою і підтримкою більшості населення країни. Війна для СРСР була оборонною, справедливою. Це сприяло піднесенню традиційного російського і радянського патріотизму.

За роки війни різко зросла міжнародний вплив СРСР. Разом з США Радянський Союз став одним з світових лідерів. Зміцніла і внутрішньополітична система радянського суспільства. У політичному відношенні СРСР вийшов з війни більш сильною державою ніж у вступав у неї. Зростання такого впливу СРСР викликав надзвичайну заклопотаність керівництва західних держав. У підсумку по відношенню до СРСР було визначено дві стратегічні завдання: як мінімум не допустити подальшого розширення сфери впливу СРСР, для чого створити військово - політичний союз західних країн на чолі з США (НАТО, 1949 р.), розмістити біля кордонів СРСР мережу військових баз США, підтримувати антисоціалістичні сили всередині країн радянського блоку.

Заходи, вжиті СРСР були адекватними (Організація Варшавського Договору, 1955 р.). Новий зовнішньополітичний курс колишніх військових союзників керівництво Радянського Союзу розцінило як заклик до війни.

Створення ООН

Ще до закінчення Другої світової війни учасниками антигітлерівської коаліції та іншими прогресивними державами була визнана необхідність ліквідації Ліги Націй і створення нової світової організації на цілком нових засадах. Цими засадами були принципи права, спрямовані на забезпечення миру, безпеки, свободи і загального добробуту людства.

Такою організацією стала Організація Об'єднаних Націй, створена 26 червня 1945 р. зі штаб-квартирою у Нью-Йорку. Її Статут і плідна діяльність протягом уже понад 50 років свідчать про величезний внесок 00Н у розвиток сучасного міжнародного права.

У статті 1 Статуту 00Н закріплено такі загальні цілі цієї міжнародної організації:

Здійснювати міжнародне співробітництво в розв'язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру й у заохоченні і розвитку поваги до прав людини й основних свобод для усіх, незалежно від раси, статі, мови, релігії тощо.

У Статуті 00Н чітко визначено членство в організації (статті 3—6). Головними органами 00Н визначені такі, що засновуються за Статутом: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і соціальна рада, Рада з опіки, Міжнародний суд і Секретаріат (ст. 7). Повноваження головних органів 00Н докладно окреслено у розділах IV і V Статуту

У Статуті 00Н закріплено норму, яка ніякою мірою не перешкоджає існуванню поряд з 00Н регіональних угод або органів, що пов'язані з підтриманням міжнародного миру і безпеки (розділ VIII). При цьому застерігається, що такі угоди або органи та їх діяльність мають бути сумісні з цілями і принципами 00Н.

Для створення у світі умов стабільності і благополуччя, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, заснованих на повазі принципу рівноправності і самовизначення народів, у розділі IX Статуту 00Н окреслено основні напрями міжнародного економічного і соціального співробітництва.

Як зазначалося, у ст. 7 Статуту перераховані головні органи 00Н, зокрема Економічна і соціальна рада. У розділі Х Статуту докладно викладено норми, що стосуються складу, функцій і повноважень, принципів голосування і процедурні аспекти Економічної і соціальної ради. Розділ XI Статуту містить Декларацію про території, що не самоврядовуються. Міжнародну систему опіки викладено у розділі XII Статуту. Норми ж, що стосуються Ради з опіки, як-от: склад, функції і повноваження, голосування, процедура — закріплені в розділі XIII.

Важливим за своїм значенням і правовими наслідками є розділ XIV Статуту, де містяться норми, відповідно до яких створюється і функціонує Міжнародний суд. Відзначається, що він є головним судовим органом 00Н (ст. 92). Всі члени Організації є ірзо їасіо (тобто внаслідок самого факту) учасниками Статуту Міжнародного суду (ст. 93). Кожний член Організації зобов'язується виконати рішення Міжнародного суду у тій справі, в якій він є стороною (ст. 94). Статут Міжнародного суду є додатком до Статуту 00Н. У його основу покладено Статут Постійної палати Міжнародного правосуддя. Статут Міжнародного суду — невід'ємна частина Статуту 00Н.

У заключних розділах Статуту 00Н викладено норми про Секретаріат 00Н (розділ XV), постанови 00Н (розділ XVI), заходи щодо безпеки в перехідний після Другої світової війни період (розділ XVII), поправки до Статуту 00Н (розділ XVIII). Завершують Статут 00Н норми його ратифікації і підписання (розділ XIX).

Підписано Статут 00Н представниками урядів Об'єднаних Н