Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Психічні особливості дітей, що постраждали від насильстваСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Практично всі діти, що постраждали від жорстокого обігу й зневажливого відношення, пережили психічну травму, що залишає відбиток у вигляді особистісних, емоційних і поведінкових особливостей, що негативно впливають на їхнє подальше життя. Вага наслідків фізичного й сексуального насильства залежить: від обставин, пов'язаних з особливостями дитини (вік, рівень розвитку й властивості особистості) і ґвалтівника; від тривалості, частоти й ваги насильницьких дій; від реакції навколишніх. Наслідку для дитини будуть серйозніше, якщо насильство супроводжувалося заподіянням болю й травми. Такі форми сексуального насильства, як полові зносини (оральное, анальне або вагінальне), для дитини найбільше травматичны. Наслідку насильства будуть важче й у тому випадку, якщо воно зроблене близьким для дитини людиною. Якщо після виявлення сексуального насильства члени родини встануть на сторону дитини, а не на сторону ґвалтівника, наслідку для дитини будуть менш важкими, чому коли він не одержує захисти й підтримки. A. Green (1995) уважає, що посттравматичний синдром може виникнути як при фізичному, так і при сексуальнім насильстві. Діти, що пережили насильство, можуть на досить тривалий час забувати про свій травматичний досвід, наприклад, згадати про нього вже будучи дорослими, нерідко – у ході психотерапевтичного процесу. Емоційні реакції дітей на насильство й жорстокість можуть бути наступними: Почуття відповідальності за насильство: реакція дитини: «Якби я був гарним, мої батьки не робили б один одному й мені боляче...» Почуття провини за постійне насильство або жорстокість: при частім або насильстві, що не припиняється. Постійне порушення: навіть у спокійній обстановці від дитини можна чекати чергового спалаху агресивності. Переживання втрати: діти, відділені від батька, що застосовує насильство, постійно переживають втрату. Вони можуть шкодувати також і про втрату звичного життєвого укладу й про втрату позитивного образа батьків, що застосовували насильство. Суперечливість: діти не усвідомлюють, що можна не знати про почуття іншої людини або мати одночасно два протилежні почуття. Дитина, яка говорить: «Я не знаю, як до цього ставитися», – частіше випробовує амбівалентні почуття, а не просто намагається втекти від розмови. Страх бути покинутим: діти, відділені від одного з батьків у результаті акту насильства, можуть відчувати глибокий страх, що другий батько також може їх покинути або вмерти, тому часто дитина відмовляється розставатися із другим батьком. Потреба в надмірній увазі дорослих: може бути особливо проблематичної для батьків, які намагаються впоратися із власним болем або вже ухваленими рішеннями. На дітей можуть звертати увагу із приводу негативних проявів – коли вони відтворюють насильство, свідками якого були. Острах тілесних ушкоджень: значний відсоток дітей, що є свідками насильства або, що випробовують його на собі, турбуються про те, що батько, що застосовує насильство, відмовиться від дитини, або заподіє йому шкода, або буде зганяти зло на ньому в різних ситуаціях. Сором: особливо для більш старших дітей, чутливість до ганьби насильства може виражатися у формі сорому. Занепокоєння про майбутнє: непевність у повсякденнім житті змушує дітей думати, що життя буде непередбаченому й надалі. Найбільш універсальною й важкою реакцією на кожне – не тільки сексуальне – насильство є низька самооцінка, яка сприяє збереженню й закріпленню психологічних порушень. Особистість із низькою самооцінкою переживає почуття провини й сорому. При цьому характерні постійна переконаність у власній неповноцінності, у тому, що «ти гірше всіх». Внаслідок цього дитині важко добитися поваги навколишніх, успіху, спілкування його з однолітками утруднене. Існують і інші «маркери» низької самооцінки – види захисної, компенсаторної поведінки, які можна виявити в жертв насильства. Це экстрапунитивные форми: вереск; ниття; спрага перемоги й самооутверждения за всяку ціну; обман у грі; прагнення до досконалості; крайні хвастощі й самохвальство; роздача своїх грошей, іграшок або цукерок (підкуп); обвинувачення у всьому інших; бажання мати багато речей; використання різних приймань залучення уваги (блазенство, дражніння інших дітей, антисоціальну поведінку: злодійство, неправда, бійки, псування речей і т.д.). Є також интрапунитивные «маркери» низької самооцінки: зайва самокритика; замкнутість; соромливість; вибачення по кожному приводу; лякливість стосовно нових стимулів; нездатність до ухвалення рішення або вибору; підкреслена захисна поведінка; надмірні спроби завжди й усім подобатися. Жертви фізичного й сексуального насильства часто страждають депресією й відрізняються аутоагрессмвным поведінкою. Депресивні симптоми виражаються в переживанні туги, смутку, нездатності відчувати радість, насолода і т.д. Аутоагрессивное поведінка виражається в діях, спрямованих на нанесення собі травм, у спробах суїциду й суицидальных думках. Згідно із психоаналітичним трактуванням, жертва в такий спосіб як би «погоджується» з підсвідомим бажанням батьків – «було б краще, якби цієї дитину не було взагалі». Чим важче травма, наприклад при сексуальнім насильстві, тем вище ризик суїциду й більш глибоко виражена депресія. Поганий самоконтроль і порушення поведінки властиві жертвам як фізичного, так і сексуального насильства. Однак, уважає A. Green (1995), для жертв фізичного насильства більше характерні агресивність, руйнівна поведінка як у школі, так і будинку, безконтрольність поведінки. За допомогою агресії вони захищають себе від хвилювання (тривоги) і почуття безпорадності. Результат такої поведінки – збільшення дистанції від інших. Вороже відношення до інших людей продиктоване острахом заподіяти собі біль. У таких дітей звичайно мало друзів, тому що ровесників часто лякає їхня вибухова, імпульсивна поведінка. У різні періоди життя реакція на сексуальне насильство в дітей і підлітків проявляється по-різному (Rowan, Foy, 1993, Goodwin, 1995): • дітям до 3 років властиві страхи, сплутаність почуттів, порушення сну, втрата апетиту, агресія, страх перед чужими людьми, сексуальні ігри; • у дошкільників психосоматичні симптоми виражені меншою мірою, на перший план виступають емоційні порушення (тривога, боязкість, сплутаність почуттів, провина, сором, відраза, безпорадність, відчуття своєї зіпсованості) і порушення поведінки (регрес, відстороненість, агресія, сексуальні ігри, мастурбація); • у дітей молодшого шкільного віку – амбівалентні почуття стосовно дорослих, складності у визначенні сімейних ролей, страх, почуття сорому, відрази, відчуття своєї зіпсованості, недовіра до миру; у поведінці відзначаються відстороненість, агресія, мовчазність або несподівана говіркість, порушення сну, апетиту, відчуття «брудного тіла», сексуальні дії з іншими дітьми; • для дітей 9-13 років характерно те ж, що й для дітей молодшого шкільного віку, а також депресія, диссоциативные епізоди – почуття втрати відчуттів; у поведінці: ізоляція, маніпулювання іншими дітьми з метою одержання сексуального задоволення, суперечлива поведінка; • для підлітків 13-18 років – відраза, сором, провина, недовіра, амбівалентні почуття стосовно дорослих, сексуальні порушення, невизначеність своєї ролі в родині, почуття власної непотрібності; у поведінці: спроби суїциду, відходи з будинку, агресія, избегание тілесної й емоційної інтимності, непослідовність і суперечливість поведінки. Для дітей – жертв фізичного й сексуального насильства характерне використання неконструктивних механізмів психологічного захисту, які обгороджують дитину від усвідомлення неприємних почуттів, спогадів і дій. Ціль психологічного захисту полягає в збереженні Я и зниженні тривоги. Для відторгнення своїх травматичних спогадів жертви насильства використовують заперечення, проекції, ізоляцію почуттів, дисоціацію й розщеплення. Жертва насильства не в змозі одночасно визнати погані й гарні сторони своїх батьків. Діти запекло намагаються зберегти в собі вистава про «гарну» маму й тому заперечують факт насильства, коли мама «буває поганий». Це характерно для дітей, у яких питущі батьки були позбавлені батьківських прав через насильство й зневаги батьківськими обов'язками. Незважаючи на свій негативний життєвий досвід: побої, голод, катування з боку батька, ці деги однаково вважають, що в родині краще, чим у дитячому будинку. Заперечення захищає дитину від усвідомлення їм власного відкидання, ворожості й презирства з боку батьків (Kessler et al., 1995). Проекція своїх почуттів і думок на інших виражається в малюнках, іграх, казках, історіях, створених дітьми, подвергшимися фізичному й сексуальному насильству. Це має дуже важливе прогностичне значення в плані переробки стресу. Ізоляція дозволяє блокувати неприємні емоції, так що зв'язок між якоюсь подією і його емоційним фарбуванням у свідомості дитини не проявляється. Даний механізм приводить до «заморожування» почуттів, з'являється емоційна тупість, яка дозволяє хоч якось упоратися з болем, тому що почувати всі дуже важко. Інакше дитині в таких умовах не вижити. Дослідження останніх років показали, що этиология множинної особистості – розладу, при якім «суб'єкт має трохи виразних і роздільних особистостей, кожна з яких визначає характер поведінки й установок за той період, коща вона домінує» (Каплан, Сэ-Дока, 1994), – прослідковується в ранньому дитячому досвіді інтенсивного тривалого насильства, причому останнє може бути як фізичним, так і психологічним. У цьому випадку жертва зустрічається насамперед з неминучістю повторення травматичної ситуації, і виникає необхідність вироблення захисної адаптивної стратегії, у буквальнім значенні «стратегії виживання». Таким захистом для особистості стає дисоціація. Тому що тіло зазнає насильству й жертва не в змозі це запобігти, єдність особистості зберігається шляхом відщіплення Я від власного тіла. Результатом стає переживання «заціпеніння», «омертвіння», дереалізація (відчуття нереальності, що відбувається) і часткова амнезія. Слід зазначити, що ранні ознаки дисоціації в маленьких дітей небагато відрізняються від ознак дисоціації в дітей постарше, які досить різноманітні: наявність уявлюваного супутника; безпам'ятність; провали в пам'яті; надмірне фантазування й мрійність; лунатизм; тимчасова втрата пам'яті. Таким чином, більшість дослідників сходяться в тому, що результатами пережитого в дитинстві насильства, так званими «віддаленими ефектами травми», є порушення Я-Концепції, почуття провини, депресія, труднощі в міжособистісних відносинах («втрата базової довіри до себе й миру») і сексуальні дисфункции (Ільїна, 1998).
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; просмотров: 184; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.136.18.192 (0.011 с.) |