Дії стосовно жінки, які можуть уважатися насильством 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Дії стосовно жінки, які можуть уважатися насильством



Дії Вважають, що є насильством Вважають, що не є насильством Важко відповісти
Зґвалтування 94,1% 3,0% 2,9%
Побиття, побої, штовхання, щипки, таскання за волосся 92,4% 2,6% 5,0%
Примус до прийняття наркотиків 73,3% 10,1% 16,6%
Вимоги зробити сексуальну послугу як умова приймання на роботу/просування по службі 70,1% 13,3% 16,6%
Погрози, залякування 65,5% 15,9% 18 6%
Примус до прийняття алкоголю 63,3% 19,3% 17,4%
Лайка, лайки 48,7% 34,2% 17,1%
Відмова в грошах для придбання життєво важливих L речей 44,1% 34,0% 21,9%
Заборона зустрічатися з рідними, друзями, перешкоди в спілкуванні з ними 42,9% 32,9% 24,2%
Заборона на роботу/навчання 39,9% 35,9% 24,2%
Непристойні жарти, зауваження 22,2% 47,8% 30,0%

Проте, обмеження економічного (відмова в грошах для придбання життєво важливих речей, заборона на роботу/навчання) і особистого (спілкування із друзями, родичкою) поведінки жінки, лайка й лайки, непристойні жарти й зауваження не сприймаються більшістю опитаних як насильство. Крім цього, саме ці дії по-різному оцінюються чоловіками й жінками (див. табл. 5.2), що свідчить про важливість інформаційних втручань серед чоловіків, у більшості випадків, що є суб'єктами насильства (www.nasilie.net).

Дуже часто жінка не знаходить у собі сил розстатися зі своїм чоловіком або співмешканцем. З причин:

матеріальна незабезпеченість, неможливість знайти житло, поли гику відносно жінок, культурно-історичне коріння (домострой). Не останнє місце в цьому займають міфи, які поширюються серед звичайних людей. Існує величезна кількість міфів, наприклад, що домашнє насильство – це не злочин, а просто скандал – сімейна справа, у яку не прийнято втручатися. Або що дітям потрібний батько, навіть якщо він і агресивний. Або дуже популярний міф про те, що жінка повинна бути гнучкої й уміти пристосовуватися до будь-якого чоловіка, а якщо не змогла, то сама винувата.

Жінкам заважає піти з родини не тільки це, але ще й ілюзія, що насильство ніколи більше не повториться. На жаль, у більшості випадків це не так. У теорії циклу насильства виділяють три певні стадії, що повторюються в руйнівних взаєминах, що й руйнуються. Тривалість кожної стадії і їх періодичність варіюється в кожному окремому випадку.

ЦИКЛ НАСИЛЬСТВА

Патерни циклу насильства різні, але завжди повторюються, нарощуючи силу й частоту (Міняйло, 2002).

1. Під час першої фази, або стадії наростання напруги, відбуваються незначні випадки побоїв і наростання напруженості між партнерами. Потерпілі виходять із такої ситуації різними шляхами: вони можуть заперечувати наявність самого факту побиття або зводити до мінімуму значимість насильства («Могло б бути гірше, це всього лише синець»). Не раз зовнішні фактори можуть балансувати на грані перехід до наступної стадії. Жертви насильства йдуть на всі, щоб контролювати ці фактори – виправдовуючи жорстокість і навіть захищаючи таку поведінку членів родини й інших людей.

2. Друга фаза характеризується випадками сильного побиття. До кінця першої стадії губиться всякий контроль над процесом. Тут уже неминуче грубе побиття. Нападаючий не здатний управляти своєю деструктивною поведінкою, що служить початком жорстокого розвитку подій. Основна відмінність між першої й другий стадіями в тому, що отут обидві сторони усвідомлюють: ситуація вийшла з-під контролю. Тільки одна людина може покласти кінець насильству – сам нападаючий. Поведінка потерпілого на цій стадії нічого не міняє.

3. Третя стадія, медовий місяць, несе із собою період надзвичайного спокою й любові, уваги й навіть, у деяких випадках, покаяння. Жорстокість змінює подарунки, гарні манери, запевнення, що насильство ніколи більше не повториться, благання про прощення. Жертві хочеться вірити, що з кошмарами буде покінчено назавжди. Під час цього періоду партнери відзначають знову нібито спалах між ними щирого почуття любові. Однак, оскільки це взаємовідношення деструктивне, стадія медового місяця закінчується, переходячи до фази наростання напруги в новому циклі насильства.

Найпоширенішими наслідками домашнього насильства, на думку більшості опитаних, стають психологічні травми й стреси, погіршення здоров'я.

Американський дослідник сімейного насильства Л. Мак-Клоскі виділяє основні причини його стабілізації, на її думку, що цілком залежать від жінки, подружжя, нездатної кардинально змінити ситуацію й вирватися з порочного кола подібних взаємин, позбавивши тим самим і себе, і своїх близьких від страждань. Нерідко жінка, не розуміючи джерел невмотивованої жорстокості, починає обвинувачувати або засуджувати себе, шукати причини насильства в собі. Перенос провини із ґвалтівника на жертву називається «осудом жертви». Через повну економічну залежність від чоловіків, неможливості або небажання працювати, відсутності престижної професії або утвору, через страх перед зниженням свого соціального статусу багато жінок бояться розлучення й терплять насильство виняткове заради матеріальних благ. У таких випадках жінки починають добровільно самоізолюватися, боячись ревнощів і демонструючи повну відданість і самовіддачу або соромлячись себе й своїх сімейних відносин. Має місце також свідоме прийняття й очікування насильства з боку чоловіка, коли жінка вважає, що чоловікові по його природі й соціальному призначенню властиво ображати й тримати чоловікові в страху, а тому на це треба дивитися «філософськи», спокійно.

До категорії жінок, що добровільно прирікають себе на роль жертви, в основному ставляться ті, хто з дитинства засвоїв стереотипи подібної поведінки в родині, і ті, хто дотримується подібних поглядів, свідомо погоджуючись на довготерпіння й повну залежність від чоловіків. Багато з жертв сімейного насильства, що виросли в умовах, коли шлюб уважався чимсь нерушимим і даним ледве чи не від Бога, також уважають, що зобов'язано терпіти образи, аби тільки не зруйнувати родину. Як правило, це жінки з низькою самооцінкою, позбавлені почуття власної гідності, відчуття цінності своєму життя, що вважаються, що цілком заслуговують таке відношення.

Жінки частіше, чим чоловіка, стають об'єктом сімейного насильства. Це цілком очевидний висновок. Якось не прийнято розглядати в якості жертв самих чоловіків. Насправді, випадки сімейного насильства над чоловіками поширені не настільки широко, як над жінками, але й вони нерідкі, а тому скидати їх з рахунків не випливає. Тим більше що не чоловіків, а саме жінок – носительок і ініціаторів насильства над дітьми, як відомо, чимало серед, видалося матерів, що б люблять. І нарешті, коли обоє партнера постійно провокують один одного й учиняють бійки, сварки, скандали, ображають і принижують один одного, має місце взаємне насильство. При цьому, як уважають дослідники подібних відносин, зовсім неважливо, кго їх ініціює: відповідальність несуть обидві сторони.

Ступінь прояву насильства в родині може коливатися від незначної, такий, приміром, як ляпанці або поштовхи, використовувані скоріше для залякування, чому для нанесення каліцтва, до вбивства. Більшість випадків насильства в родині пов'язане із психологічним тиском і покріпаченням. Будь-якої фізичної акції звичайно передує словесна образа у вигляді свари, що принижує людську гідність. Жертві буквально внушаются почуття її марності, нікчемності, некомпетентності, непривабливості, неповноцінності. Кожний, хто живе в будинку, де панує тиран, не почуває себе психологічно безпечно, комфортно. Є в насильства й інші жертви – вільні або мимовільні співучасники конфліктів або трагічних подій – члени родини, близькі, друзі, які стають його сожертвами й у яких також з'являються посттравматичні наслідки – фізичні й психічні розлади. Сімейне насильство впливає на всі без винятку членів родини, незалежно від того, стосується воно їх прямо або побічно, тому що все змушені до нього пристосовуватися. Наслідками цього стають страх, підозрілість, емоційна й фізична відчуженість, що удушающая атмосфера.

Не існує єдиної теорії, здатної повністю пояснити всі випадки й причини сімейного насильства. Беручи до уваги складність людської натури, особливості соціальної взаємодії й характер родини як соціальної структури, потрібно все-таки враховувати й усю різноманітність родин, індивідуальні характеристики їх членів і ті соціальні відхилення, які, переплітаючись і сполучаючись, можуть породжувати насильство. Усе це також надає особливого значення взаємному впливу людей один на одного і їх учинкам, які передують насильству й випливаю) т їм.

Проблеми сімейного насильства при винятковій своїй гостроті й актуальності дуже різі як у плані своїх проявів, так і з погляду причин і етіології, а виходить, і з погляду практичної роботи з їхнього запобігання й виправленню.

Розглянемо ряд міфів про сімейне насильство:

Міф 1: Образа жінок має місце переважно в нижчих шарах суспільства й серед національних меншин.

Однак факти свідчать про те, що побиття дружин широко поширене у всіх социоэкономических групах. Жінки, що належать до середнього й вищого класу, намагаються не розголошувати своїх проблем. Ці жінки також можуть боятися соціальних труднощів і оберігати від потенційної шкоди кар'єру чоловіка. Багато уважають, що повага, яким користуються їхні чоловіки в суспільстві, може поставити під сумнів правдоподібність історій про побиття. З іншого боку, малозабезпечені жінки позбавлені подібних забобонів, тому їх проблеми більш на очах.

Міф 2: Ображені жінки – мазохистки й божевільні.

Факти свідчать про те, що деякі люди одержують задоволення від побиттів або образ. Жінки не розривають страждання, що приносять їм, взаємин в основному через економічну залежність від свого партнера, оскільки соромляться розповісти кому-небудь про насильство і їм нікуди звернутися по допомогу або тому, що бояться відплати у відповідь на свої дії. Іноді суспільство й родина схиляють її залишитися із чоловіком. Поведінка, обумовлене прагненням вижити, часто неправильно витлумачується як божевілля.

Міф 3: Насильство прямо пов'язане з алкоголізмом; тільки питущі чоловіки б'ють своїх дружин.

Факти говорять про те, що третина чоловіків, що роблять насильство, не п'ють взагалі; багатьох стосується проблема алкоголізму, але вони знущаються зі своїх дружин як у сп'янінні, так і поза ним. І тільки деякі чоловіки бувають майже завжди п'яні. Алкоголь знімає заборони й робить для деяких чоловіків побиття припустимим і виправданим.

Міф 4: Жінки самі навмисне провокують своїх мучителів.

Факти говорять про те, що суспільство, що не бажає приписувати провину здійснюючому насильство чоловікові, замість цього рационализует і навіть виправдовує насильство, зображуючи жертву буркотливою й ниючою жінкою, що б'є своїм чоловіком, який використовує будь-яку свою незначну фрустрацію або роздратування як виправдання своїх дій.

Таким чином, міфи розходяться з фактами. Будь-який чоловік, незалежно від того, чи є він алкоголіком, наркоманом, психопатом чи ні, може бути ґвалтівником.- У дійсності, багато хто з них добре контролюють себе, мають престижну роботу, активні в суспільстві, мають багато друзів (Моховиків, 2001).

Дані міжнародних організацій свідчать про те, що сімейне насильство широке поширене.

В 1992 р. ЮНІСЕФ представила зведену доповідь про насильство за тендерною ознакою, у якій узагальнені статистичні дані про випадки побиття дружин по всіх країнах миру. З доповіді випливає, що жорстокий обіг із дружинами широко поширене: у Бангладеш, Барбадосі, Гватемалі, Індії, Кенії, Колумбії, Коста-Рике, Норвегії, Чилі, Шрі-Ланці.

У Сполучених Штатах кожні 15 секунд б'ють жінку. Більш ніж 50% жінок хоча б раз у своєму заміжжі були побиті чоловіками. Найпоширеніша форма насильства в родині – нанесення тілесних ушкоджень жінкам. 20% усіх відвідувань травматологічних пунктів становлять випадки жінок, побитих своїми чоловіками. У трьох випадках із чотирьох убивство жінки робить її подружжя. Набагато менше випадків убивства жінок у домашніх умовах незнайомцем. 95% епізодів насильства в родині роблять чоловіка. Понад 75% зареєстрованих випадків насильства в родині відбулося після розлучення. Якщо жінка йде від ее чоловіка, що б'є, це підвищує для неї ризик бути вбитої на 75% (ООН, Центр по соціальному розвиткові й гуманітарним питанням, 1998).

У Канаді, виходячи зі статистичних даних, отриманих від лікарів, адвокатів, працівників соціальної сфери, а також від поліції, було підраховано, що кожна десята жінка стає жертвою жорстокого обігу з боку свого партнера (Fischer, 1985). У Росії від сімейного (домашнього) насильства щорічно гинуть 14 тис. жінок.

Чітка вистава про реальні масштаби сімейного насильства в суспільстві попросту отсутствует. Люди не усвідомлюють серйозності й важливості цієї проблеми. Досить широко поширена думка, що ця дуже особиста справа й не сле-дуе1 надавати даній темі широкий розголос.

Історично зложилося гак, що чоловіки мали право контролювати поведінка дружин і піддавати їхнім тілесним покаранням за неналежне, з їхнього погляду, поведінка. Хоча історичне і юридичне право чоловіків карати дружин і ставитися до них як до своєї власності вже не існує, соціальні права жінки поки залишаються спірними. Деякі вважаються, що чоловік повинен бути твердим і агресивним, а жінка – пасивної й безмовної.

Будучи розповсюдженим явищем, насильство відносно жінок особливо не засуджується. Зґвалтування, сексуальні домагання й зловживання чоловічими правами навіть у засобах масової інформації не розглядаються як серйозні злочини, а це підтримує в суспільній думці переконання про те, що жінка може бути легкою мішенню для приниження. Стрес, конфлікт, будь-яка фрустрація багато поколінь, що охоплюють, родини, – лише додаткові фактори в насильстві. У будь-яких взаєминах ці стани можуть викликати напруга й конфронтацію, але самі по собі вони необов'язково спричиняють насильство, яке є окремою проблемою.

На жаль, конфлікти в родині – явище задоволене типове. Вони виражають якісні зміни відносин, стають знаком сімейної патології. Родина існує в певному життєвому циклі. Короткочасні конфлікти можуть почасти стимулювати її саморозвиток, сприяти досягненню згоди. Але конфлікти інтенсивні й тривалі неминуче викликають нестабільність, розлад. До того ж до виникнення конфлікту може привести суб'єктивне сприйняття ситуації як конфліктної однієї зі сторін. Конфлікт народжується як свого роду реакція на минуле, коли трапилося те, із чим людей не може погодитися постфактум. Конфлікт може бути викликаний віддаленою метою. Причому учасник конфлікту звичайно ніколи не говорить, що прагне завдати удару іншому, скривдити його, заподіяти біль, нав'язати свій спосіб життя і т.д. Насправді ж саме ці наміри нерідко бувають головною метою, завдяки чому важливим стає не сам предмет конфлікту, а саме досягнення певного стану супротивника, доведення його до «крапки кипіння», завдання збитків.

Конфлікт, що приводить до насильства, можна назвати, використовуючи термін Л. Козера, «нереалістичним» (Козер, 2000). Він виникає з агресивних імпульсів, що шукають вираження незалежно від об'єкта. Суть конфлікту – у самовираженні, у тому числі у вигляді афектів.

Сучасна цивілізація не тільки не пригнічує, але й, навпаки, стимулює прояв агресії й культивує насильство. Агресія цілком могла еволюційно закріпитися як доцільний інстинкт виживання, захисту від зовнішніх загрозливих впливів. Однак якщо виходити не тільки з еволюційного закріплення агресивності, але й з безперервного еволюційного відбору особливо агресивних індивідів, логічно прийти до вистави про спонтанну природу агресивності сучасної людину. Але всі властивості людини потребують зовнішніх стимуляторів для свого повного прояву.

Вірогідно встановлене, що жорстокий обіг з дитиною в родині породжує не тільки агресивна поведінка стосовно інших дітей, але й веде до насильства й жорстокості в дорослім житті, перетворює фізичну агресію в життєвий стиль особистості. Високий рівень агресії визначає вибір людиною відповідних форм поведінки, наприклад, зростають показники спонтанної реактивної агресії, дратівливості. Часто жорстокість обумовлена не тільки емоційно, вона зароджується й на ґрунті інтелектуальної нездатності й фанатизму.

Досвід кризових служб показує, що потенційні жертви насильства проявляють наступні характерні ознаки поведінки:

• відчувають страх перед запальністю свого партнера;

• часто уступають партнерові, боячись образити його почуття або викликати гнів;

• почувають бажання «урятувати» партнера, коли той попадає в неприємне або скрутний стан;

• виправдовують поганий обіг партнера й перед собою, і перед іншими;

• терплять, якщо партнер, дратуючись і злити, б'є їх, штовхає, пхає і т.д.;

• ухвалюють розв'язки щодо своїх дій або вчинків друзів залежно від бажання або реакції партнера;

• виправдовують партнера тим, що він поводиться точно так само, як колись його рідний батько надходив з матір'ю.

Існує набір рис характеру, які були виявлені в чоловіків, що били своїх подруг або дружин; чотири останні характеристики майже зі стовідсотковою гарантією вказують на схильність до насильства. Якщо чоловік виявляє трохи чорт характеру з нижчеперелічених (три або чотири), то ймовірність фізичного насильства достатня висока – чому багатше набір цих характеристик, тем вище ймовірність насильства. У деяких випадках він може мати всього пари характерних рис, пізнаваних для жінки, але вони роздуті до неймовірних меж (наприклад, надмірні ревнощі, що доходить до абсурду). Спочатку чоловік буде намагатися пояснити своя поведінка як прояв любові й турботи, і жінці це може лестити; із часом поведінка стає більш жорстоким і спрямоване на гноблення жінки (Міняйл, 2002).



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; просмотров: 181; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.234.136.147 (0.039 с.)