Поняття, основні ознаки та види соціальних норм

У суспільстві формуються і функціонують певні правила (норми) поведінки, виконання котрих покликане забезпечити впорядкованість, прогнозованість і стабільність суспільних від­носин. Ці правила називаються соціальними нормами. Отже, соціальні норми — це правила поведінки людей та їх об'єднань, що мають загальний характер і забезпечуються особистими переко­наннями, засобами громадського або державного впливу з метою забезпечення порядку і стабільності в суспільстві.

Виникнення і розвиток соціальних норм виражають тенден­цію суспільства до самовпорядкування; значною мірою їх зміст формується об'єктивно, що обумовлюється наступним:

1) соціальні норми виникають з об'єктивної потреби суспіль­ства в саморегуляції, в підтримці стабільності й порядку;

2) конкретні норми формуються в процесі діяльності людей і їх об'єднань як результат досвіду зразків певної поведінки за різних обставин;

3) соціальні норми невіддільні від суспільних відносин, ха­рактер яких визначається способом виробництва й розподілу.

Отже, виникнення і зміст соціальних норм зумовлюються історично і залежать від соціально-економічного типу суспільства, етапу його розвитку тощо, їхній зміст і спрямованість в кінцевому підсумку не залежать від бажання та волі окремих людей, а уо­соблюють об'єктивну потребу у впорядкуванні відносин між людьми у суспільстві.

Однак це не означає того, що люди та їх об'єднання не впли­вають на формування та формулювання соціальних норм. Кон­кретні соціальні норми формуються в межах певних спільностей людей та формулюються ними. Але зміст, спрямованість і засоби забезпечення соціальних норм обумовлюються умовами життя суспільства і потребами його розвитку. Тому спроби людей створю­вати правила поведінки, що не відповідають об'єктивним потребам і напрямам суспільного розвитку, реально не впливають на від­носини між людьми і не впроваджуються у повсякденну сус­пільну практику.

Соціальні норми регулюють поведінку суб'єктів шляхом:

• встановлення переліку можливих, обов'язкових або заборо­нених діянь;

• визначення умов, за яких передбачуване діяння дозво­ляється, є обов'язковим або забороняється;

• визначення суб'єктів, яким за певних умов дозволяється, покладається в обов'язок або забороняється здійснювати певні діяння;

• визначення виду і міри негативних наслідків, що настають за невиконання або несумлінне виконання вищенаведених приписів.

На основі таких приписів учасники суспільних відносин мо­жуть прогнозувати свою поведінку та поведінку інших суб'єктів у ситуаціях, що врегульовуються конкретними соціальними нормами.

Соціальні норми регулюють поведінку, яка має соціальний характер, тобто пов'язана із взаємовідносинами між людьми та їх об'єднаннями. Цим вони відрізняються від інших (техніч­них, медичних, біологічних та ін.) норм, які встановлюють поря­док поводження людей зі штучними або природними об'єктами, представниками тваринного світу тощо.

Проте за певних обставин деякі несоціальні (наприклад, тех­нічні) норми можуть набувати суспільного значення і після відповідного юридичного оформлення перетворюються на норми соціальні, тобто такі, що регулюють стосунки між людьми. На­приклад, правила безпечної поведінки людей у місцях утилізації радіоактивних відходів за своєю сутністю визначають правила поводження людей з джерелами підвищеної радіоактивності, тобто не є соціальними нормами. Але у зв'язку з тим, що пору­шення цих правил може призвести до негативних наслідків як для окремих осіб, так і для суспільства в цілому, вони закріплюються в нормативно-правових актах — інструкціях, наказах тощо. Вказані акти визначають обов'язок певних людей поводити себе певним чином і право інших вимагати такої поведінки і певним способом реагувати на її порушення. Таким чином, правила по­чинають регулювати відносини між людьми, тобто перетворю­ються на соціальні норми.

Частина соціальних норм може бути спрямована на забезпе­чення інтересів пануючих класів населення, тобто може мати класовий характер. Класовий характер мали, наприклад, консти­туційні норми багатьох держав на певних етапах свого розвитку. За цими нормами прямо (як у першій радянській конституції — Конституції РРФСР 1918 року) чи приховано, з допомогою вста­новлених різного роду цензів (конституції більшості держав світу до 50—60-х років XX ст.) не допускалися до участі у форму­ванні та в діяльності органів державної влади опоненти пануючого на той час у цих країнах класу. Так, відповідно до ст. 65 Консти­туції РРФСР 1918 року не мали права обирати і бути обраними до Рад, що були тоді органами державної влади:

а) особи, які використовували найману працю з метою одер­жання прибутку;

б) особи, які жили на нетрудові доходи: на проценти з капіталу, прибутки з капіталу, прибутки з майна і т.п.;

в) приватні торговці, торгові і комерційні посередники;

г) монахи і духовні служителі церков і релігійних культів;

д) службовці й агенти колишньої поліції, особливого корпусу жандармів і охоронних відділень, а також члени царської сім'ї тощо.

Вказані категорії населення об'єктивно були противниками нової влади. Тому влада, позбавляючи їх активного й пасивного виборчого права, фактично не давала їм можливостей легально впливати на склад та діяльність органів держави.

Різноманіття і складність суспільних відносин обумовлюють функціонування багатьох соціальних норм, які мають певні відмінності, обумовлені особливостями умов їх формування, ме­тодами впливу на поведінку суб'єктів тощо. Але кожній із них притаманні й загальні для всіх соціальних норм ознаки, а саме:

• соціальні норми є правилами поведінки, що впорядковують (врегульовують) відносини між людьми та їх об'єднаннями в суспільстві;

• вони є правилами поведінки загального характеру. Це озна­чає, що соціальні норми спрямовують свою дію не на конкретно визначеного адресата (особу чи групу осіб), а поширюються на всіх суб'єктів, які попадають у життєві обставини, що регулює дана соціальна норма;

• вони перш за все обумовлені соціально-економічним ладом суспільства, ознаки якого в тій чи іншій формі відображено в їх змісті;

• здебільшого соціальні норми формуються, формулюються і забезпечуються тими групами людей або їхніми об'єднаннями, воля та інтереси яких знаходять свій вираз у тих чи інших соціальних нормах.

Розглянемо головні характеристики тих соціальних норм, які найбільше впливають на регулювання суспільних відносин у сучасних умовах.

Мораль — це правила, які регулюють поведінку людей шляхом її оцінки з точки зору протилежних моральних категорій: "добро" і "зло", "справедливість" і "несправедливість" тощо. Моральною (позитивною) визнається поведінка, що приносить суб'єктам добро. І навпаки, аморальна (негативна) поведінка — це поведін­ка, яка призводить до наслідків, що оцінюються відповідними суб'єктами як зло. Дотримання вимог моральних норм забезпе­чується в основному внутрішніми переконаннями кожної людини та силою громадської думки.

Особливістю норм моралі є їх суттєва залежність від суб'єк­тивного чинника. Адже поняття добра або зла визначаються соціальним статусом та внутрішніми переконаннями людини, її розумінням справедливості, совісті, тобто тими цінностями, якими вона керується у своєму житті. Саме тому одне й те саме явище з різних точок зору може мати різну моральну оцінку. Наприклад, таке явище, як безробіття, з позиції підприємця — моральне явище, що приносить йому добро. Адже воно забезпе­чує ринок надлишками робочої сили, дає можливість зменшува­ти розміри оплати праці робітників і тим самим збільшувати власні прибутки. У той самий час з погляду робітників безро­біття — зло, бо воно знецінює їхню робочу силу, позбавляє за­собів до існування.

Разом з тим у суспільстві сформувались моральні норми за­гальнолюдського значення. Зокрема, це вимога турбуватися про старих, надавати матеріальну та моральну допомогу хворим та незаможним тощо.

Звичаї — це правила поведінки, що склалися історично і в ре­зультаті багаторазових повторень ввійшли у звичку людей.

Звичай закріплюється у свідомості людей як найбільш розум­ний або корисний у певних умовах зразок поведінки і виробляє свого роду автоматизм у поведінці, сприймається та реалізується людьми підсвідомо, без глибокого обмірковування доцільності такої поведінки. Прикладом звичаю, що регулює поведінку людей у повсякденному житті, може бути рукостискання при зустрічах і прощаннях. У сучасних умовах знайти сенс у звичаї потискання рук неможливо, але свого часу його виконання було доцільним і навіть життєво необхідним. Адже саме так засвідчували відсут­ність прихованої в руках зброї або каміння, а значить і від­сутність ворожих намірів.

Традиції — це правила поведінки, які впроваджуються в сус­пільну практику за ініціативою певних структур (держави, громадсь­ких об'єднань тощо), у багатьох випадках з метою витіснення (заміни) якихось вже існуючих правил поведінки.

Традиції мають певні спільні риси зі звичаями, але якщо звичаї виникають у суспільстві стихійно, поступово — як ре­зультат багаторазового повторення певного зразка поведінки, то звичаї з тією або іншою метою нав'язуються суспільству. Деякі традиції сприймаються населенням та з часом переростають у звичаї і виконуються абсолютно добровільно, без будь-якого тиску. Яскравим прикладом цього є загальноприйнятий у нас звичай зустрічати Новий рік з ялинкою, хоча свого часу він запро­ваджувався Петром І під страхом покарання за його невиконання.

В інших випадках традиції не сприймаються суспільством і передбачені ними правила перестають виконуватись як тільки припиняється тиск, спрямований на забезпечення їх реалізації. Прикладом можуть слугувати безрезультатні у підсумку намаган­ня радянської атеїстичної держави замінити хрещення новона­роджених на "звездины", тобто на традицію святкової реєстрації новонароджених в органах державної влади.

Корпоративні норми — це правила поведінки, які встановлю­ються певними об'єднаннями людей (політичними партіями, громадськими організаціями) і є обов'язковими тільки для чле­нів даних об'єднань.

Ця група соціальних норм може знаходити свій вираз і закріп­лення в актах (статутах, положеннях, постановах), що прийма­ються об'єднаннями громадян, і повинна не протирічити консти­туції, законам та іншим нормативно-правовим актам.

Існує практика видання деякими об'єднаннями громадян (на­приклад, професійними спілками) спільно з державними органами актів, що містять певні правила поведінки. Ці акти слід розглядати вже не як такі, що містять корпоративні норми, а як нормативні акти, що містять у собі норми права. Це обумовлено тим, що приписи таких актів виходять не лише від об'єднання громадян, а й від держави. Тому вони є обов'язковими не лише для членів вказаного об'єднання, а набувають загальнообов'язкового харак­теру, і їх реалізація забезпечується державою.

Релігійні норми — правила поведінки людей, які містяться в тих чи інших релігійних вченнях. Ці норми в абсолютній більшості зафіксовані в джерелах, які становлять основу того чи іншого віровчення, — у Біблії християн, в Корані мусульман тощо.

Релігійні норми поділяються на дві основні групи:

• норми, що встановлюють правила відправлення релігійного культу;

• норми, що встановлюють правила поведінки людей, які сповідують дану релігію.

Частина релігійних норм ("не убий", "не вкради" та ін.) нале­жить до загальнолюдських цінностей і становить основу інших, перш за все моральних норм, а в деяких випадках — основу право­вих та судових систем (закони шаріату в мусульманських країнах).

Соціально-технічні норми. У процесі людської діяльності формуються правила, що регулюють порядок поводження людей із знаряддями виробництва, встановлюють правила поведінки в тих чи інших природних умовах. Ці правила забезпечують доцільне й безпечне поводження людини в природному середо­вищі, використання багатств і явищ природи, досягнень науки й техніки. Такі правила є не соціальними, а технічними нормами. Але в деяких випадках, як уже вказувалося, вони набувають суспільного значення, тому що від їх сумлінного виконання за­лежить добробут, здоров'я, а то й життя людей. Ці правила відтворюють в актах, що мають юридичне значення (наприклад, в технічних правилах експлуатації АЕС), і за їх невиконання встановлюється юридична відповідальність. З цього моменту вони набувають ознак соціальних норм.

Особливим видом соціальних норм є право.

Такий перелік соціальних норм у юридичній літературі є майже загальновизнаним. Однак окремі автори пропонують як само­стійні виділяти й інші види соціальних норм, а саме: естетичні, культурні, політичні, організаційні, правила гуртожитку, риту­али та ін.