Потенційна професійна небезпека лікаря-фтизіатра та вжиття профілактичних заходів

Лікарі-фтизіатри по роду своєї спеціальності відносяться до осіб, що спілкуються з хворими туберкульозом, тому вони знаходяться під постійним диспансерним наглядом фахівців протитуберкульозного диспансеру і територіальної СЕС, основне завдання якого зводиться до попередження випадків захворювання туберкульозом серед медичного персоналу, обслуговуючого хворих активним туберкульозом.

З цією метою в протитуберкульозний заклад приймають на роботу осіб у віці не молодше 18 років, які пройшли обов'язковий медичний огляд. Наступні профілактичні огляди на туберкульоз виконуються через кожні 6 місяців.

Особа, яка не інфікована мікобактеріями туберкульозу (МБК), при збереженні негативної реакції на туберкулін підлягає щепленням БЦЖ. Допуск її до роботі можливий не раніше 6 тижнів, тобто з моменту появи поствакцинальної алергії.

Під час вступу на роботу і в подальшому, не рідше одного разу на рік головний лікар або завідувач відділенням проводить зі всіма співробітниками інструктаж про правила внутрішнього розпорядку для хворих і персоналу щодо попередження зараження туберкульозом.

Питання дотримання правил дезінфекції при роботі з туберкульозними хворими практично такі ж, що і при роботі з ВІЛ-СНІД хворими і хворими гепатитом. Це перш за все робота медперсоналу в гумових рукавичках, користування по можливості одноразовим інструментарієм, строге виконання правил поточної і заключної дезінфекції.

Проте при роботі з туберкульозними хворими є свої особливості. Так медперсонал повинен стежити за тим, щоб хворий користувався кишеньковою плювальницею і завжди носив її при собі. Спльовувати мокроту потрібно тільки в плювальницю, а у жодному випадку не на землю, на підлогу, в носову хустку, в раковину умивальника, відро для сміття, щоб не викликати розповсюдження туберкульозної інфекції.

Мокроту з кишенькової плювальниці необхідно заливати 5% розчином хлораміну і залишати на 4 години, після чого її можна вилити в каналізацію.

Плювальницю ж необхідно залити 5% розчином хлораміну на 4 години або прокип'ятити її в 2% содовому розчині 15 хвилин (одна столова ложка соди на склянку води).

При розмові не говорити і не дихати прямо в обличчя співбесіднику. При чханні прикривати ніс і рот хусткою, оскільки через бризки слини можна передати здоровій людині туберкульозні палички.

Мати окремий рушник і носову хустку, якими не можна користуватися іншим хворим.

Для кожного пацієнта повинен бути окремий посуд для їжі і пиття. Мити посуд хворого окремо від посуду інших: кип'ятити її в спеціальній ємності в 2% содовому розчині протягом 15 хвилин. Після миття посуд треба висушити, але не витирати.

Білизну хворого зберігають і перуть окремо. Брудна білизна перед пранням разом з мішком, в якому воно зберігається, замочується на 4 години в 5% розчині хлораміну, а потім кип'ятиться не менше 1 години (з моменту закипання). Замість хлораміну можна кип'ятити білизну в 2% содовому розчині протягом 30 хвилин.

Залишки їжі хворого потрібно заливати 2% содовим розчином і кип'ятити 15 хвилин або засипати їх сухим вапном з розрахунку 1:5 до об'єму їжі на 2 години. Не можна відходи їжі хворого використовувати для корму худоби.

Тримати в чистоті і порядку палату. Проводити в ній вологе прибирання щодня з 0,5% розчином хлорного вапна або хлораміну. Провітрювати приміщення 3-х кратно щоденно.

При госпіталізації хворого, що виділяє туберкульозні палички, проводиться камерна дезінфекція речей хворого. Не можна відмовлятися від цього заходу, який запобігає захворювання туберкульозом в сім'ї хворого.

Не можна користуватися загальним кухлем або склянкою ні на виробництві, ні в місцях загального користування.

Дотримання навіть таких простих правил безпеки при роботі з інфікованими хворими допоможе медичним працівникам спеціалізованих установ зберігати своє здоров’я.

Матеріали для самоконтролю:

1. Що служить вхідними воротами для попадання вірусу СНІДу в організм людини?

А) повітряно-краплинний шлях;

Б) аліментарний (через ШКТ);

В) пошкоджені шкірно-слизові покриви.

2. Можливі шляхи зараження медичного працівника вірусами імунодефіциту людини і гепатиту В:

А) при потраплянні крові хворого в організм лікаря;

Б) при розмові з хворим;

В) при контакті з речами хворого.

3. Забір та переливання крові ВІЛ-інфікованим пацієнтам медпрацівник повинен проводити:

А) у стерильному халаті;

Б) у спеціальному одязі і гумових рукавичках;

В) без дотримання яких-небудь особливих правил.

4. Що включає поняття «медична аварія»?

А) інфікування пацієнта Віл-інфекцією при переливанні донорської крові;

Б) забруднення пошкодженої шкіри і слизових оболонок медичних працівників ВІЛ-інфікованим біологічним матеріалом від пацієнтів під час надання медичної допомоги;

В) внутрішньолікарняне зараження хворого інфекцією, що приєдналася до основного захворювання.

5. Що включає поняття «антиретровірусна (АРВ) постконтактна терапія»:

А) профілактичний курс противірусними препаратами, що проводиться з метою запобігання розвитку ВІЛ-інфекції після випадкового поранення медичного працівника, з ризиком ВІЛ-інфікування;

Б) профілактичний курс хіміотерапії особам, що знаходяться у контакті з ВІЛ-інфікованими;

В) АРВ, що проводиться 2 рази на рік для запобігання можливому зараженню СНІДом всім медичним працівникам, що працюють у відповідній медичній установі.

6. Основна роль АРВ-терапії:

А) зупинити розмноження вірусу, відновити імунну активність організму, поліпшити якість і тривалість життя хворого;

Б) запобігти потраплянню вірусу в організм людини;

В) зробити організм людини несприйнятливим до вірусу.

7. З чим пов'язано неефективність АРВ-терапії у ряді випадків?

А) абсолютне протипоказання у пацієнтів до призначених препаратів;

Б) пізня діагностика захворювання;

В) висока вартість препаратів.

8. Основні принципи АРВ-терапії:

А) терапія повинна бути своєчасною, оптимальною, безперервною, ефективною;

Б) Терапія починається з ударних доз і проводиться короткочасними курсами;

В) терапія повинна знаходитися в поєднанні антиретровірусного препарату і антибіотика.

9. Вірус якого гепатиту передається переважно з кров'ю і особливо поширений на Україні?

А) гепатит А;

Б) гепатит В і С;

В) гепатит TTV і SenV.

10. Чинники ризику при зараженні гепатиту В:

А) спілкування з хворим, інфікованим вірусом гепатиту В;

Б) вживання неякісної їжі;

В) користування загальними приладами для гоління, манікюрним приладдям, відвідини зубного лікаря, гінеколога.

 

 

Тема 8

Професійні шкідливості у життєдіяльності лікаря

 

Актуальність теми: Професійна діяльність лікарів на сучасному етапі розвитку суспільства характеризується наявністю великої кількості різноманітних несприятливих чинників, що вимагає розробки та впровадження заходів по запобіганню шкідливим впливам на організм лікаря під час здійснення ним професійної діяльності цих чинників. За таких обставин безпека життєдіяльності, як і безпека самого фахівця, стає першорядною. Для майбутнього спеціаліста є важливим вивчення можливих небезпек, закономірностей їх проявлення, способів попередження та захисту від них.

2. Конкретні цілі:

Знати, засвоїти: основні поняття безпеки життєдіяльності лікарів при виконанні ними професійної діяльності (а = II).

Вміти, оволодіти: навичками розпізнавання небезпек, факторів навколишнього середовища, що впливають на людину (а = III)