Поняття про небезпечні та життєво небезпечні захворювання у практиці медичного працівника

ВІЛ та СНІД в практиці лікаря

Небезпечність зараження ВІЛмедичних працівників можливе при проведені лікувально-діагностичних маніпуляцій при користуванні голками, шприцами, системами разового застосування. Оскільки всі тканини та рідини хворого та вірусоносія, особливо кров та сперма, несуть у собі небезпеку зараження, їх забір та дослідження необхідно проводити у гумових рукавичках та спеціальному одязі. Після виконання роботи старанно миють руки. Проби крові та інші біологічні матеріали для дослідження позначають словами «ОБЕРЕЖНО - СНІД». Зберігають матеріали лише у спеціальних ємностях з такою ж поміткою.

Згідно наказу МОЗ України № 120 термінова профілактика внутрішньо лікарняного та професійного зараження ВІЛ-інфекцією також включає наступний порядок дій:

1. Якщо контакт з кров’ю, іншими біологічними рідинами супроводжується порушенням цілісності шкіри (уколом, порізом), потерпілий повинен:

· зняти рукавички робочою поверхнею усередину;

· видавити кров із рани;

· ушкоджене місце обробити одним із дезінфектантів (70% розчин етилового спирту, 5% розчин настоянки йоду при порізах, 3% перекис водню);

· ретельно вимити руки з милом під проточною водою;

· протерти висушені руки 70% розчином етилового спирту;

· на рану накласти пластир, напальник;

· при необхідності продовження роботи одягти нові гумові рукавички;

· терміново повідомити керівництво ЛПЗ про аварію для її реєстрації та проведення термінової профілактики ВІЛ.

2. В разі потрапляння біологічного матеріалу на слизові оболонки:

· ротової порожнини – прополоскати 70% розчином етилового спирту

· порожнина носа – закапати розчин альбуциду

· для обробки носа і очей використовувати 0,05% розчин перманганату калію.

Будь-яке ушкодження шкіри та слизових оболонок медичного персоналу, забруднення біологічним матеріалом від пацієнтів під час надання їм медичної допомоги і роботи з ВІЛ-інфікованим матеріалом кваліфікується як медична аварія. Відразу після контакту із кров’ю та іншими біологічними рідинами необхідно промити забруднені ділянки шкіри водою з милом, забруднені слизові оболонки чистою водою. Не пізніше 24-36 годин проводиться пост контактна профілактика антиретровірусними препаратами протягом 4 тижнів. Факт медичної аварії реєструється у спеціальному журналі, після чого потерпілого (за його згодою) протягом найближчих 5 днів обстежують на наявність антитіл до ВІЛ. Якщо результат негативний, наступне тестування проводять через 1, 3 та 6 місяців. У разі виявлення у медичного працівника ВІЛ-інфекції, спеціальна комісія вирішує питання про визначення зараження професійним.

З метою запобігання розвитку ВІЛ-інфекції у медичного працівника під час виконання їм професійних обов’язків відпрацьовано систему запобігання інфікування шляхом проведення профілактичного курсу за допомогою антиретровірусних препаратів (АРВ), що здійснюється згідно національного протоколу АРТ, затвердженого наказом МОЗ України № 580. Схема профілактики охоплює комбінацію 2 чи 3 антивірусних препаратів (комбівір та нелфінавір або калетра). Постконтактну профілактику дозволяється здійснювати у разі випадкового поранення з ризиком інфікування ВІЛ, наприклад брудним шприцом, не пов’язаних із виконанням професійних обов’язків, та у разі зґвалтування чи інших насильницьких дій.

АВТ повинна бути безперервною, своєчасною, оптимальною та ефективною. Диспансеризацію проводять у регіональних центрах СНІДу. На кожний випадок заповнюється термінове повідомлення, яке відправляють у територіальну санепідстанцію. Відомості про виявлену особу вносять у журнал обліку інфекційних захворювань.

Тема 8

Професійні шкідливості у життєдіяльності лікаря

 

Актуальність теми: Професійна діяльність лікарів на сучасному етапі розвитку суспільства характеризується наявністю великої кількості різноманітних несприятливих чинників, що вимагає розробки та впровадження заходів по запобіганню шкідливим впливам на організм лікаря під час здійснення ним професійної діяльності цих чинників. За таких обставин безпека життєдіяльності, як і безпека самого фахівця, стає першорядною. Для майбутнього спеціаліста є важливим вивчення можливих небезпек, закономірностей їх проявлення, способів попередження та захисту від них.

2. Конкретні цілі:

Знати, засвоїти: основні поняття безпеки життєдіяльності лікарів при виконанні ними професійної діяльності (а = II).

Вміти, оволодіти: навичками розпізнавання небезпек, факторів навколишнього середовища, що впливають на людину (а = III)

Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття.

4.2. Теоретичні питання до заняття:

Поняття про професійну шкідливість, перелік шкідливих медичних професій та посад.

Професійні шкідливості при роботі лікаря-рентгенолога, радіолога, лікаря ультразвукової діагностики.

Запобігання шкідливим впливам на організм лікаря під час здійснення ним професійної діяльності. Посадові інструкції, що регламентують безпеку професійної діяльності лікаря.

Процес створення та випробування генетично модифікованих організмів: небезпека для дослідника та суспільства в цілому. Регулювання генетично-інженерної діяльності. Проект Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні та практичному використанні генетично модифікованих організмів».

Зміст теми:

Несприятлива дія ультразвуку та забезпечення захисту лікаря ультразвукової діагностики (УЗД).

На сучасному етапі розвитку медицини ультразвукова діагностика широко застосовується в різних напрямках – в терапії, хірургії, неврології, урології, акушерстві та гінекології, в стоматології та ін. По інформативності УЗД конкурує з рентгенологічними дослідженнями, а в плані шкоди здоров’ю пацієнтів та медичного персоналу набагато безпечніша. В зв’язку з цим спостерігається тенденція витіснення рентгенологічних досліджень методами УЗД.

Але ультразвук не є абсолютно безпечним для людини, тому професійне застосування УЗД потребує використання методів захисту персоналу від несприятливого впливу зазначеного чинника.

Ультразвуком вважаються звукові коливання від 20000 Гц до 10⁹ Гц. Ультразвук поглинається тканинами людського організму з виділенням теплової енергії. Може викликати розлади центральної нервової системи (агресивні неврози), та периферичної нервової системи (парези), ураження органу слуху, вестибулярного апарату.

Захист від несприятливої дії ультразвукових коливань реалізується шляхом герметизації джерел, використанням поглинаючих матеріалів, зменшенням часу контакту персоналу з ультразвуком.

Запобігання шкідливим впливам різних чинників на організм лікаря під час здійснення ним професійної діяльності ґрунтується на застосуванні нормативних документів, що регламентують охорону праці - Державні стандарти України (ДСТУ), гранично допустимі рівні, концентрації та дози (ГДР, ГДК, ГДД) впливу шкідливих чинників, Санітарні правила та норми (СанПіНи). На підґрунті цих правил та норм розробляються посадові інструкції, що регламентують безпеку професійної діяльності лікаря. Вони носять назву ДНАОП – Державні нормативні акти охорони праці, які розроблені для кожної професії в медицині, є обов’язковими до виконання. При прийомі на роботу в медичний заклад кожен працівник зобов’язаний засвідчити своїм підписом ознайомлення з цими правилами та виконувати їх в процесі своєї професійної діяльності.

 

Генетично модифікований організм – організм чи кілька організмів, будь-які неклітинні, одноклітинні чи багатоклітинні утворення, здатні до відтворення чи передачі спадкоємного генетичного матеріалу, відмінні від природних організмів, отримані з застосуванням методів генної інженерії, які мають генно-інженерний матеріал, у т.ч. гени, їхні фрагменти, чи комбінацію генів (класифікатор ВООЗ, 1998 р.).

В останні роки в галузі виробництва харчових продуктів все більш активно застосовуються методи генної інженерії. Генна інженерія – розділ генетики, пов'язаний з цілеспрямованим створенням нових комбінацій генетичного матеріалу. Зміна генетичного матеріалу сільськогосподарських рослин приводить до зміни характеристик і появи продуктів і компонентів їжі з новими властивостями. Перший крок на шляху створення генетично модифікованих продуктів був зроблений американськими генними інженерами, що у 1994 р. випустили на ринок США партію томатів, надзвичайно стійких при зберігання. Це і були перші генетично модифіковані продукти. Створення генетично модифікованих сільськогосподарських культур багаторазово прискорює процес селекції культурних рослин, а також дозволяє отримувати рослини з такими властивостями, що не можуть бути отримані традиційними методами, такими як:

- стійкість до вірусних і грибкових захворювань, шкідників, пестицидів;

- - стійкість до несприятливого клімату;

- - поліпшення агротехнічних властивостей;

- - підвищення харчової цінності та ін.

Можна відмітити, що незважаючи на численні заборони і дискусії в засобах масової інформації, практичне застосування трансгенних рослин уже почалося. Оцінка можливих ризиків повинна проводитися на підставі аналізу усієї використовуваної технології. Для технічних і декоративних культур ризик застосування трансгенних рослин мінімальний. У тих випадках, коли технологія дійсно екологічно небезпечна, потрібні дійові заходи по контролю якості продукції й оцінці віддалених наслідків її застосування.

У міжнародному науковому співтоваристві існує чітке розуміння того, що в зв'язку з ростом народонаселення Землі, яке за прогнозами вчених повинно досягти до 2050 року 9 - 11 млрд людей, відповідно виникає необхідність подвоєння чи навіть потроєння світового виробництва сільськогосподарської продукції, що неможливо без застосування трансгенних рослин.

Існує кілька напрямків практичного застосування генної інженерії для потреб сільського господарства.

1) Рослини, стійкі до комах. Для створення стійких до комах рослин у їхній геном вбудовують ген токсину, виділений з Bacillus thuringiensis (цей мікроорганізм викликає хвороби у лускокрилих і розвиваючись в організмі комахи, виділяє Вт-токсин). Вважається що токсин практично не діє на теплокровних. Рослини, здатні до синтезу токсину, виявляють стійкість до деяких шкідників. Це дозволяє знизити застосування пестицидів на полях, що знижує забруднення навколишнього середовища.

Найбільш безпечні проекти зв'язані з бавовною, що синтезує Вт-токсин. Стійкий до комах трансгенний рапс дозволить одержувати технічну рослинну олію з меншими витратами і з меншою шкодою для навколишнього середовища (рапс сьогодні - одна з найбільш хімізованих культур).

2) Поліпшення якості харчових продуктів. Багато рослинних продуктів містять недостатні кількості незамінних амінокислот і вітамінів. Цей недолік можна виправити, якщо вбудовувати в рослини гени, відповідальні за біосинтез вітамінів чи модифіковані гени запасних білків, у яких частіше "уживаються" кодони незамінних для людини амінокислот (насамперед - лізина). В даний час отриманий трансгенний рис з підвищеним вмістом каротиноїдів, трансгенна соя з поліпшеним білковим складом.

У рослинній їжі можуть міститися шкідливі для здоров'я речовини. Наприклад, близько 10% японців страждають від алергії на запасний білок зерен рису. Генна інженерія дозволяє одержати рис, у якому "виключений" ген відповідного білка. Такі трансгенні рослини дозволяють повернути традиційний продукт у раціон алергіків.

3) Поліпшення товарних якостей. Вивчення генетичної регуляції розвитку квітки дозволяє швидко створювати махрові сорти різноманітних декоративних рослин, що користуються великим попитом на ринку. Крім того, у рослини можна ввести гени, що відповідають за синтез пігментів і одержати незвичайне забарвлення (наприклад, отримані трансгенні петунії з квітками жовтого кольору). Цікавим представляється експресія у трансгенних рослинах білків, що світяться в темряві, чи флуоресціюючих білків, що додасть рослинам принципово нові декоративні якості.

4) Рослини, стійкі до гербіцидів. Однією з технологій, що дозволяє зменшити вартість процесу боротьби з бур'янами, є одержання гербіцид-стійких культурних рослин. За новою технологією обробку полів неселективними гербіцидами можна проводити весь сезон, що поліпшує результати їхнього застосування, скорочує витрати. Не дивно, що такі проекти і реклама трансгенних гербіцид-стійких рослин організуються при фінансовій підтримці фірм-виробників гербіцидів.

5) Підвищення стійкості рослин. Для нашої країни актуальне одержання морозостійких сортів рослин. Важливо додати теплолюбним культурам стійкість до заморозків. Основним агентом, що ушкоджує при замерзанні є кристалічний лід. Для запобігання його утворення деякі риби і комахи виділяють особливі гідрофільні білки. Гени цих білків можна перенести в рослини, і їхня морозостійкість підвищиться.

Стійкість до посухи і засолення визначається складною взаємодією багатьох генів. Тому створення трансгенних рослин, стійких до посухи/засолення представляється досить складною задачею. (Генна інженерія працює з окремими генами, а не з великими комплексами генів).

6) Біосинтез інсуліну, антитіл і ін. білків для потреб медицини. Виробництво генно-інженерних білків у трансгенних клітинах чи бактеріях дріжджів практикується вже досить давно. Однак, виникає проблема правильної модифікації таких білків у бактеріальних чи дріжджових клітинах. Часто білок так і не приймає потрібної конформації чи злегка відрізняється по амінокислотному складу, що небажано. Рослини є еукаріотичними організмами, досить близькими до тварин біохімічно, тому було запропоновано одержувати білки для потреб медицини з трансгенних рослин.

Технології генної інженерії, якими володіють транснаціональні корпорації типу Monsanto і Novartis - це заміна чи розрив генів живих організмів - рослин, тварин, людей, мікроорганізмів - одержання патентів на них і продаж отримуваних в результаті трансгенної їжі, насіння та інших продуктів з метою одержання прибутку.

Генна інженерія - революційно нова технологія, що знаходиться на самих ранніх експериментальних стадіях розвитку. Ця технологія дозволяє усунути фундаментальні генетичні бар'єри не тільки між видами одного роду, але і між людьми, тваринами і рослинами. Шляхом випадкового впровадження генів неспоріднених видів (вірусів, генів стійкості до антибіотиків, генів бактерій - маркерів, промоторів і переносників інфекції) і постійної зміни їхніх генетичних кодів створюються трансгенні організми, що передають свої змінені властивості нащадкам. Генні інженери в усьому світі розрізають, вставляють, перекомбінують, розташовують в іншому порядку, редагують і програмують генетичний матеріал.

Генетично сфабриковані продукти:

1. Вже офіційно дозволені до надходження в продаж: морські вушка (молюск), рапсова олія, зубатка смугаста (риба), сичуг (фермент, що використовується для готування сирів), кукурудза, бавовняна олія, картопля, креветки, лосось, соєві боби, томати;

2. Дозволи, що очікують, чи, що знаходяться в стадії розробки: люцерна, яблука, спаржа, ячмінь, буряк, капуста брокколі, морква, кольорова капуста, каштан, цикорій, огірки, лляне насіння, виноград, ківі, салат-латук, диня, папайя, арахіс, перець, малина, рис, гарбуз, полуниця, цукровий очерет, соняшник, солодка картопля, волоський горіх, кавуни, пшениця.

В Україні у промислових масштабах живі генетично змінені рослини (далі — ЖГЗР) не вирощувались, але в наукових установах АМН, МОЗ, УААН і Мінагрополітики досліджувалися картопля сортів «Новий лист» та цукровий буряк, стійкий до гербіциду «Раундап» компанії «Монсанто». Державна комісія України по випробуванню та охороні сортів рослин у 2000 p. проводила спеціальне випробування 6 генетично змінених гібридів цукрових буряків, з них 3 заявлених Інститутом цукрових буряків УААН, 2 — фірмою «КВС» (Німеччина), 1 — фірмою «Новартіс» (Швеція) та 4 гібриди озимого ріпака — фірмою «Авентіс Кроп Саєнс» (Німеччина). Гібриди цукрових буряків та озимого ріпака вивчались на стійкість до відповідних гербіцидів. Випробування проводились на ізольованих ділянках центру «Сорт» у м. Березані Баришівського району Київської області, Полтавської державної сортовипробувальної станції у м. Градизьку Глобинського району Полтавської області та Маньківської державної сортовипробувальної станції у с. Дзензелівці Маньківського району Черкаської області.

Результати державного випробування підтвердили стійкість генетично змінених гібридів цукрових буряків та озимого ріпака до відповідних гербіцидів.

У зв'язку з недотриманням заявниками умов «Тимчасового регламенту випробування трансгенних сортів рослин» подальше випробування цих генетично змінених гібридів Держкомісією призупинено.

Регулювання генетично-інженерної діяльності в світі започатковано практично відразу з впровадженням у виробництво генетично змінених організмів в якості сировини для харчових продуктів.

Проект Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні та практичному використанні генетично модифікованих організмів» був вперше поданий на розгляд Верховної Ради в 2003 році, але на жаль і до сьогоднішнього дня він не набув статусу Закону. Це пов’язано зі значними фінансовими витратами на організацію генно-інженерних досліджень а також системи контролю на рівні СЕС – від районних до Центральної.

Матеріали для самоконтролю:

А. Завдання для самоконтролю (тести):

1. Професійні шкідливості це -

А) несприятливі для здоров’я фактори трудового (виробничого) процесу або незадовільні санітарно-гігієнічні умови;

Б) шкідливості, що не дозволяють виконувати робітникам свої професійні обов’язки;

В) шкідливі звички, виникнення яких викликано чинниками виробничого процесу;

Г) чинники, що створюють оптимальні умови на робочому місці.

 

2. Професійно шкідливий чинник це –

А) це чинник виробничого процесу, який викликає розвиток професійного захворювання;

Б) виробничий фактор, дія якого в певних умовах може мати несприятливий вплив на працездатність і стан здоров’я працівника аж до виникнення професійного захворювання;

В) виробничий чинник, який має сприятливий вплив на працездатність працівника;

Г) чинник, який характеризує професійні шкідливості на виробництві.

 

3. Професійне захворювання це –

А) захворювання, викликане дією специфічного шкідливого чинника в умовах виробництва;

Б)захворювання, що виникло раптово на робочому місці, після одноразового впливу відносно високих концентрацій хімічних речовин;

В) захворювання, розвиток якого безпосередньо пов’язаний з професією хворого;

Г) хвороба, викликана дією специфічного шкідливого фактора в умовах виробництва, яка підтверджена в установленому порядку;

 

4. Специфічний чинник виробничого середовища це –

А) чинник специфічний для даного виробництва;

Б) чинник, що створює специфічне виробниче середовище;

В) чинник виробничого середовища, який не може бути виключений з виробничого середовища без зупинки процесу виробництва;

Г) чинник виробничого середовища, який може бути виключений з виробничого середовища тільки за умови безперервності процесу виробництва.

 

5. Всі небезпечні та шкідливі виробничі фактори, у відповідності з Держстандартом 12.0.003 – 74 поділено на групи, а саме на:

А) небезпечні, шкідливі, індиферентні;

Б) фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні;

В) фізичні, хімічні;

Г) виробничі та невиробничі;

 

6. Як виникає гостре професійне захворювання (інтоксикація)?

А) при потраплянні отруйної речовини через шлунково-кишковий тракт;

Б) при тривалому впливі невисоких (але перевищуючих ГДК, ГДР, ГДД) концентрацій, рівнів, доз шкідливих виробничо-професійних факторів;

В) при потраплянні отруйної речовини через ушкоджені шкірні покриви;

Г) раптово, після одноразового (протягом не більше однієї робочої зміни) впливу відносно високих концентрацій хімічних речовин, що знаходяться у повітрі робочої зони, або рівнів чи доз інших шкідливих факторів;

7. В наслідок чого виникають хронічні професійні захворювання?

А) після одноразового (протягом не більше однієї робочої зміни) впливу відносно високих концентрацій хімічних речовин, що знаходяться у повітрі робочої зони, або рівнів чи доз інших шкідливих факторів;

Б) якщо при гострій професійній інтоксикації був вчасно застосований антидот;

В) внаслідок тривалого впливу невисоких (але перевищуючих ГДК, ГДР, ГДД) концентрацій, рівнів, доз шкідливих виробничо-професійних факторів;

Г) при неправильно проведеній детоксикаційній терапії.

 

8. Зниження променевого навантаження, одержуваного персоналом при рентгенологічних дослідженнях, може бути досягнуте шляхом раціонально організованої системи протирадіаційного захисту, що базується на наступних принципах:

А) принцип оптимізації, принцип виправданості, принцип доцільності;

Б) принцип не перевищення, принцип оптимізації, принцип виправданості;

В) принцип радіаційної асептики та радіаційної антисептики;

Г) принцип не перевищення та принцип недоторканності.

 

9. Нормами радіаційної безпеки для осіб, які можуть піддаватися опроміненню, встановлені такі категорії:

А) 2 категорія, 1 категорія, вища категорія;

Б) 1 - персонал, 2 - населення;

В) категорія А, Б, В:

Г) І – персонал, ІІ – населення, ІІІ – пацієнти.

 

10. До категорії А, згідно НРБУ – 97, відносяться

А)особи, які безпосередньо не зайняті роботою із джерелами іонізуючих випромінювань, але у зв'язку з розміщенням робочих місць у приміщеннях і на промислових площадках об'єктів з радіаційно-ядерними технологіями можуть одержувати додаткове опромінення;

Б) все населення;

В) пацієнти з онкологічними захворюваннями, яким проводиться променева терапія;

Г) особи, які постійно або тимчасово працюють безпосередньо із джерелами іонізуючих випромінювань.

 

Тема 9

Підсумковий модульний контроль, у т.ч. контроль теоретичної підготовки. Розв’язання ситуаційних завдань

 

1. Актуальність теми:

2. Конкретні цілі:

Знати, засвоїти: основи безпеки життєдіяльності (а = II).

Вміти, оволодіти: навичками розпізнавання небезпек, факторів навколишнього середовища, що впливають на людину (а = III)

Література.

Основна:

1. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник /За ред. Є. П. Желібо. - Львів: Новий світ, 2001.

2. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник / За ред. М. Назарука. - Львів: За вільну Україну, 1997.

3. Методичні розробки семінарських занять та тези лекцій.

Додаткова:

1. Адлер М. Азбука СПИДа. – М.: Мир. 1991.

2. Адо В.А. Екологія, алергія і СНІД. – К.: Видавництво товариства “Знання України”, 1991.

3. Бакка М.Т., Мельничук А.С., Сівко В.І. Охорона і безпека життєдіяльності людини: Конспект лекцій. – Житомир: Льонок, 1995. – 165 с.

4. Безопасность жизнедеятельности: Учебник для вузов / Под общей ред. С.В. Белова. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Высшая шк., 1999. – 448 с.

5. Безпека життєдіяльності / Під ред. Я. Бедрія – Львів: Видавнича фірма “Афіша”, 1998.

6. Биология. Пособие под общей ред. Н.Е. Ковалева: Пособие для подг. отд. мед. ин – т. – М.: Высшая шк., 1985. – 384 с.

7. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 304 с.

8. Гирин В.Н., Порохницкий В.Г. Что мы знаем о СПИДе. – К.: Здоровье, 1989.

9. Глухов В.В., Лисочкина Т.В., Некрасова Т.П. Економические основы екологии. – СПб.: “Специальная литература”, 1995.

10. Домарецький В. А., Златєв Т. П. Екологія харчових продуктів. - К.: Урожай, 1993.

11. Завіруха Н.М. Безпека життєдіяльності. – К., 1999.

12. Захарченко М.В., Орлов М.В., Голубєв А.К. та ін. Безпека життєдіяльності у повсякденних умовах виробництва, побуту та у надзвичайних ситуаціях: Навч. посібник. – К.: ІЗМИ, 1996. – 196 с.

13. Контактные инфекции, передающиеся половым путем / Под ред. И.И. Маврова. – К.: Здоровье, 1989.

14. Мавров И.И., Бухарович М.Н., Глухенький Б.Т. Контактные инфекции, передающиеся половым путем. – К.: Здоровье, 1989.

15. Пістун І.П. Безпека життєдіяльності: Навч. посіб. – Суми.

16. Постанова Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 № 14 «Про затвердження Міжгалузевої комплексної програми "Здоров'я нації" на 2002-2011 роки».

17. Смирнов В.В., Тарасишин Л.О. Коріння СНІДу. – К.: Т-во “Знання”, 1988.

18. Смоляр В. І. Харчування в умовах радіонуклідного забруднення. - К.: Здоров'я, 1991.

19. Тарасишин Л.О., Широбоков В.П. Про СНІД. – К., 1996.

20. Тонконоженко В.О., Тонконоженко О.О. Бережи здоров’я змолоду. – К.: Здоров’я, 1990.

21. Хоружая Т. А. Методы оценки экологической опасности. - М.: ЗВМ-Контур, 1998.

 

Поняття про небезпечні та життєво небезпечні захворювання у практиці медичного працівника

ВІЛ - це вірус імунодефіциту людини. Потрапляючи в організм людини, він викликає смертельне інфекційне захворювання, називане прийнятим у міжнародній практиці терміном "ВІЛ-інфекція". Хвороба протікає довго, має кілька стадій, останню з яких з різноманітними клінічними проявами позначають терміном "синдром набутого імунодефіциту" (СНІД). Термін "синдром" позначає сукупність симптомів хвороби.

Щоб краще уявити собі масштаби епідемії СНІДу нерідко використовують аналогію з айсбергом. Виявлених на сьогоднішній день хворих (більш 500 тис.) вважають верхівкою айсберга. Підводною його частиною, найближчою до поверхні, умовно позначають нерозпізнану групу хворих і осіб з так називаними СНІД - асоційованими захворюваннями - приблизно 5-6 осіб на кожен розпізнаний випадок. Основна глибоководна частина айсберга - це люди, у яких поки немає ніяких ознак хвороби, але вони вже заражені ВІЛ і в недалекому майбутньому в них варто очікувати розвитку захворювань. За оцінками вчених, таких людей у 50-100 разів більше, ніж виявлених хворих на СНІД.

З жалем приходиться констатувати, що у всіх осіб, що заразилися вірусом імунодефіциту людини, рано або пізно розів'ється СНІД, після чого фатальний результат уже неминучий. За сучасними уявленнями, через 5 років після зараження СНІД розвивається в кожної третьої зараженої людини. Як відзначалося вище, конкретний пусковий механізм залишається нез'ясованим. Факторами ризику є спосіб зараження, вік, тип вірусу, наявність супутніх вірусних інфекцій (герпетичної, вірусного гепатиту) або сифілісу. Необхідно приймати до уваги, що безсимптомний період проходить швидше в осіб, інфікованих при переливанні крові, й у дітей, заражених ВІЛ під час вагітності матері.

Після зараження інкубаційний (прихований) період може продовжуватися 3-6 тиж., а потім настає гостра фаза ВІЛ-інфекції. Клінічні і лабораторні симптоми в цей момент пов'язані винятково із ВІЛ – інфекцією та обумовлені різким зниженням імунної активності організму людини.

Гострі прояви спостерігаються приблизно в 30-70 % заражених людей. Найбільш частими симптомами є підвищення температури тіла, збільшення лімфатичних вузлів, ангіна, сип на обличчі, тулубі у виді рожевих або червоних плям, розладу травлення, головний біль, блювота, світлобоязнь.

Цей хворобливий стан продовжується від 2 до 4 тижнів і приходить самочинно без будь-якого лікування. У більшості випадків інфекція на цій стадії не діагностується і хворим, якщо вони звертаються за медичною допомогою, ставлять самі різноманітні діагнози: грип, кір, гостре респіраторне вірусне захворювання і т.п. Антитіла до ВІЛ у цей момент ще не визначаються, а з'являються лише через 1,5-3 міс. після закінчення гострої фази. Але якщо провести лабораторне обстеження в цей період, то можна установити справжній діагноз.

Станом на 1 вересня 2006 року в Україні офіційно зареєстровано більш ніж 98 тис. ВІЛ-позитивних осіб. Захворіли на СНІД майже 18 тис. осіб, більш ніж половина із них померли. Аналіз статистичних даних за останні 5 років засвідчив, що порівняно із 2000 роком захворюваність на ВІЛ-інфекцію зросла більш ніж у 2 рази, кількість хворих на СНІД – майже у 7 разів, померлих від СНІДу – в 5 разів. Найбільш уражені інфекцією мешканці південних та східних регіонів України. Зросла кількість ВІЛ-інфікованих серед потенційних донорів. Головною причиною смерті (60%) хворих на СНІД став туберкульоз, що вказує на нову для України проблему – СНІД-асоційованого туберкульозу. Серед інфекцій, які найчастіше уражують хворих на СНІД, є вірусний гепатит В та С.

Сучасне уявлення про ВІЛ-інфекцію дозволяє стверджувати, що ВІЛ/СНІД – це не суто медична проблема, вона зачіпає багато сфер соціального та економічного життя суспільства. Медичні аспекти СНІДу становлять лише невелику, але надзвичайно вагому частку, пов’язану зі здоров’ям та життям особистості.