Ідея і практика державного будівництва Директорії УНР.Зовнішня політика Директорії.

Після проголошення грамоти про зречення влади гетьманом П. Скоропадським 14 грудня 1918 р. до влади прийшла Директорія Української Народної Республіки. Зміна монархічної форми правління на республіканську була закономірним явищем. Вона була підготовлена насамперед діяльністю гетьманського уряду за короткий період правління П. Скоропадського, який спирався на звужену соціальну базу, не враховуючи інтереси селянства, яке становило близько 80 відсотків населення. Така політика гетьмана викликала протест у селян, який з часом перетворився на перманентні збройні виступи і невдоволення у національно свідомої української демократи, що згодом об'єдналася в Український Національний Союз (УНС). До УНС увійшли всі опозиційні Гетьманату партії і організації, які відігравали активну роль за Центральної Ради. Після кількох невдалих спроб порозуміння з урядом у революційному крилі УНС постає проблема щодо проведення активних дій. Питання про необхідність збройного повстання проти гетьмана було поставлено соціал-демократами і Селянською Спілкою. Цю пропозицію майже без вагань підтримали представники залізничників та самостійники-соціалісти. Опонентами цих сил виступили соціалісти-федералісти, які мали тісний зв'язок із владою.

Лідери Національного Союзу розуміли, що альтернативою Гетьманській Українській державі може стати лише республіка. Проте досвід і форми Центральної Ради навряд чи можна було застосувати розгалуженість і дискредитація співпрацею з Німеччиною та Австро-Угорщиною не додавали популярності тій формі парламентського правління, що склалася навесні і влітку 1917 р.

Ось чому на таємному засіданні Національного Союзу 13 листопада 1918 р. у Києві було обрано Директорію УНР з представників опозиційних гетьманові політичних сил. До її складу ввійшли В. Винниченко як голова, Ф. Швець, А. Макаренко, П. Андрієвський як члени Ради, С. Петлюра як Головний отаман українських республіканських військ. Так сформувалася Директорія УНР.

За партійною належністю В. Винниченко та С. Петлюра представляли соціал-демократів, Ф. Швець — селянську спілку, П Андрієвський — соціалістів-самостійників, А Макаренко — союз залізничників, безпартійний.

З огляду на те, що Директорія взяла в свої руки владу в Україні, слід навести короткі характеристики особистих рис та політичних орієнтацій її членів. За спогадами сучасників, зокрема генерала М. Капустянського, «голова Директорії В. Винниченко в силу своєї непослідовності схилявся все більше до комуністичних ідей і пізніше під тиском Антанти відколовся від Директорії. Він вирушив на захід, щоб у холодочку затишного кабінету стежити за гарячими подіями в Україні й гостро, злісно-талановито їх критикувати, а також своїми творами підготовляти собі шляхи в Совітську Україну».

Другий член Директорії С. Петлюра, за спогадами М. Шаповала, «був людиною досвідченою і амбітною, любив молодих людей, що захоплювались його промовами, і радо слухав їх похвалу, але не міг зносити критику, і це було причиною, що він відсував від себе здібніших людей, які думали самостійно». Так свідчить про С. Петлюру його розчарований партійний однодумець. Проте поряд з різкою критикою в спогадах М. Шаповала простежується і нічим не прикрите бажання самого автора піднятися на вищий щабель історії, заодно піднести і В. Винниченка М Шаповал зводить роль С. Петлюри до стороннього спостерігача, безучасного свідка історичних подій «Як Петлюра став іменно головним атаманом? Я цього й досі не знаю. На нашу думку, військове командування мусило належати адміністративно-воєнному органові, а не членові Директорії Думаю, Винниченко на це не погодився, коли це стало уже доконаним фактом, щоб не викликати кризи в Директорії в перші дні її тяжкої і відповідальної праці. Я тепер думаю, що зле сталося, бо Директорія, як верховна влада, на мою думку, не повинна була втручатися до справи управління Петлюра не брав участі в організації повстання, а був покликаний на готове діло. Деякі громадяни потім дозволяли і дозволяють собі жартувати з почуттям задоволення, що Винниченко і Шаповал зорганізували «петлюрівське повстання» Щоб відомо було на потім, я заявляю ми організували дивовижну в історії України річ — все національне повстання українського народу, а міщанство, яке за деревиною не бачить лісу, цього не зрозуміло, не бачило, що встала вся Україна. Петлюра, головний отаман, командує військами, — цього досить, а не помічають того, хто командує історією українського трудового люду. Ми з Винниченком по своїй волі дали Петлюрі можливість стати народним героєм».