З цих свідчень можна зробити висновок, що лише особиста скромність М. Шаповала та В. Винниченка не дали змоги їм піднятися до національних героїв, яким вважали С. Петлюру.

Характеристику інших членів Директори знаходимо в мемуарах М. Капустянського «Ф. Швець — висока постать, чесна людина, професор і тільки професор далекий від життя», «П. Андрієвський — найбільш поміркованої течи самостійник, коли сформувався чисто соціалістичний уряд УНР, вийшов із складу Директорії. Одначе він продовжував вести окрему політику, ворожу урядові і навіть головному отаманові», «А Макаренко — людина зовсім іншого гатунку. Має здоровий розум і багато енергії. На жаль, йому бракувало належної освіти і певної системи. Любив втручатися у всякі справи, цікавитися дрібничками і розкидав свою увагу».

З аналізу партійної належності, політичних поглядів та професійних якостей членів Директорії можна зробити висновок, що з самого початку цей вищий орган державної влади не був спроможним об'єднати всі українські сили навколо головної державницької ідеї. Спроби її членів досягти внутрішнього порозуміння, зрозуміти соціально-політичну ситуацію і спрямувати розвиток подій шляхом зміцнення Української держави не дали бажаних результатів.

Проблематичність нормального функціонування Директорії була зумовлена не тільки наявністю в ній малознаних політиків, а й тим, що в її складі були два досить відомі популярні та амбітні лідери. І В. Винниченко, і С. Петлюра, маючи великий вплив і авторитет серед українства, намагалися провадити самостійну політику Українські соціал-демократи та прихильники незалежної України, вони розходилися у шляхах досягнення кінцевої мети «Український більшовик» В. Винниченко був давнім поборником союзу з більшовицькою Росією, а С. Петлюра покладав надії на власні зусилля та спроби порозумітися з Антантою В. Винниченко постійно хитався між національними інтересами і соціалістичним ідеалізмом, що до певної міри пояснює його непослідовність як політика С. Петлюра намагався втілити свої ідеали соціальної справедливості та рівності в межах самостійної України і наполягав на практичному боці боротьби за незалежність. Навколо цих двох фігур створювалися внутрішньо директоріанські коаліції. На першому етапі діяльності при ухваленні рішень на бік поміркованого соціал-демократа С. Петлюри майже завжди ставав соціал-самостійник П. Андрієвський, а до «лівого» В. Винниченка більше тяготів есер Ф. Швець А. Макаренко, який не належав до якоїсь політичної партії, чіткої позиції не дотримувався.

Зрозуміло, що за цих умов існування Директори у такому складі було можливим лише до перших серйозних випробувань. Стан Директори віддзеркалював розстановку політичних сил у суспільстві.

Через названі розбіжності та відсутність на цей момент домінуючої сили серед провідників УНР Директорія і уряд не виробили чіткої програми подальшої діяльності. За свідченням І. Мазепи, «на державній нараді у Києві, що відбулася за кілька днів до Трудового Конгресу, панували хаос думок і повна безнадійність. Розійшлися з рішенням «хай буде все по-старому», тобто без плану і без системи».

Війська Директорії вступили до Києва 19 грудня 1918 р. Вона надіслала ноту державам Антанти. В ній зазначалося «Директорія УНР скінчила боротьбу, яку українці вели в період монархічної форми правління, що її завів в Україні німецький режим. Вона повернула свободу і зробила можливим кожній групі людей брати участь у правительстві Директорія надіється і має всяке законне право вірити, що українці повернуть мир і лад в своїй державі. З тієї точки зору Директорія переконана, що Україна не потребує помочі Антанти, про яку благав гетьман усі держави.

Директорія ввічливо прохає держави Антанти мати на увазі згадану ситуацію і з тим зробити рішення присутності антантівських військ на території України».

Перший уряд Директорії було створено 26 грудня 1918 р. Уряд мав соціалістичний характер. До нього входили В. Чехівський — прем'єр, О. Мицюк — внутрішні справи, М. Шаповал — земельні справи, І. Штефан — пошта і телеграф, Д. Антонович — мистецтво, М. Біленький — морські справи, Б. Матюшенко — здоров'я,

Б. Мартос — продовольство, С. Остапенко — торгівля і промисли, генерал О. Осецький — тимчасово міністр оборони, П. Холодний — освіта, С. Шелухін — справедливість, В. Мазуренко — тимчасово міністр фінансів, Л. Михайлів — міністр праці, П. Пилипчук — шляхи, І. Липа — віросповідання, Д. Симоніє — державний контролер, І. Снітко — тимчасово державний секретар.

Грудня Директорія проголосила свій Універсал — заяву, а потім ряд законів Директорія проголосувала за скасування усіх гетьманських законів, повертала назву Української Народної Республіки, відновлювала дію усіх законів Центральної Ради.

Важливими були закони про землю, українську державну мову, автокефалію православної церкви, скликання трудового конгресу. Тут Директорія повторила основну помилку Центральної Ради Скасувавши приватну власність на землю, вона разом з тим нічого не сказала про те, коли селянство її отримає. Це призвело до поступового зменшення чисельності її прибічників, в основному селян, які спочатку підтримували Директорію.