Поведінка людей у надзвичайних ситуаціях і екстренна медична допомога при психоемоційних розладах

В основі посттравматичних стресових розладів лежить психічна травма, визначувана як «екстраординарна подія» для конкретної особи, здатна викликати важкий психічний стрес і супроводжуватися негативним спектром емоцій (інтенсивним страхом, відчуттям безпорадності або жахом і ін.) (Тарабрина Н.В., 2001).

Якби була можливість наочно порівняти сучасну людину з людьми, які жили 20-30 тис. років тому, то можна було б помітити, що за цей період людина майже не змінилася. Більше того, деякі фізичні якості людини, можливо, навіть погіршилися: знизилася гострота зору і слуху, не стало колишньої сили, витривалості. І, незважаючи на все це, людина за минулий період пройшла шлях від першої кам’яної сокири до польоту в космос.

Усе це пояснюється специфікою еволюційного розвитку людини: він відбувався головним чином у психіці. Розвиток психіки – це результат еволюції нервової системи: під впливом навколишнього середовища ускладнюється нервова система.

þ Психіка – це здатність мозку відображати об’єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб’єктивних образів об’єктивного світу. Психіка людини проявляється у таких трьох видах психічних явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

 

þ Психічні процеси – це короткочасні процеси отримання, переробки інформації та обміну нею (наприклад, відчуття, сприйняття, пам’ять і мислення, емоції, воля тощо).

 

þ Психічні стани відображають порівняно тривалі душевні переживання, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес).

 

þ Психічні властивості – сталі душевні якості, що утворюються в процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, досвід, характер, здібності, інтелект тощо).

Психіка людини тісно пов’язана з безпекою її життєдіяльності. Небезпеки, які впливають на людину, не можна розцінювати ані як подію, яка породжена тільки зовнішньою стимулюючою ситуацією, ані як результат рефлекторної реакції організму людини на неї. Вплив цих небезпек зумовлюється психофізіологічними властивостями людини.

!	На підставі проведених досліджень було встановлено, що в 70% нещасних випадків, що трапляються у сфері виробництва, винуватцями є самі люди.

Звідси постає принципово важливе питання: чому люди, яким від народження притаманний інстинкт самозахисту, самозбереження, так часто стають винуватцями своїх ушкоджень? Якщо людина психічно нормальна, то вона без причини ніколи не стане прагнути ушкоджень. Причини, як показує досвід, залежать від безлічі різноманітних факторів і комбінацій.

Причинами можуть бути внутрішні фактори (індивідуальні психологічні або фізіологічні властивості, порушення емоційного стану, недостатність знань й досвіду) або фактори зовнішнього середовища. Отже, ті чи інші психологічні властивості людини (внутрішні фактори) впливають на її дії, вчинки, поведінку в процесі життєдіяльності.

Усім живим істотам притаманна перша сигнальна система – реакція на подразнення органів чуття (дотик, нюх, смак, зір, слух). Та тільки людина має другу сигнальну систему, таку як реакція на слова, словосполучення, які вона чує, бачить або промовляє. Саме ці рівні розвитку нервової системи і визначають типи поведінки людини. Людині притаманні такі види поведінки: інстинкт, навички, свідома поведінка.

Емоційні якості людини

Вплив конкретної ситуації на поведінку людини визначається тим, як людина переживає цю ситуацію. Переживання ситуації, різноманітні реакції людини на неї розуміють як емоції.

Емоції – це психічні процеси, які відображають особисту значущість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживання.

Прояв емоційного життя людини відбувається у таких станах, як афекти, власне емоції, почуття, настрій і стрес.

Афект – це найсильніша емоційна реакція. Афект повністю захоплює людину і підкоряє її думки і рухи. Він завжди ситуаційний, інтенсивний і відносно короткий. Афект постає як наслідок якогось сильного потрясіння. В афекті змінюється увага: знижується можливість переключення, забувається все, що відбувалося до події, яка викликала афекту реакцію (стан ейфорії після звільнення від небезпеки, ступор при повідомленні про смерть).

Власне емоції – це більш тривалі реакції і ті, що виникають не тільки внаслідок події, яка сталася, а й ті, що передбачаються або згадуються.

Почуття – стійкі емоційні стани, які мають чітко означений предметний характер і висловлюють ставлення як до конкретної події або людей, так і до уявлення.

Настрій – найстійкіший емоційний стан. Настрій відображає загальне ставлення щодо сприйняття або несприйняття людиною світу. Настрій може бути похідним від темпераменту.

Стрес – це неспецифічна реакція організму у відповідь на несподівану та напружену ситуацію; це фізіологічна реакція, що мобілізує резерви організму і готує його до фізичної активності типу спротиву, боротьби, до втечі. Під час стресу виділяються гормони, змінюється режим роботи багатьох органів і систем (ритм серця, частота пульсу тощо). Стресова реакція має різний прояв у різних людей: активна – зростає

ефективність діяльності; пасивна – ефективність діяльності різко зменшується.

 

 

Людина, як і тварина, народжується з певними емоційними реакціями. Це первинні емоції: страх і тривога як прояв потреб у самозбереженні; радість як реакція задоволення від реалізації потреб; гнів як наслідок обмеження потреби у рухах. Вторинні емоції у людини формуються внаслідок її соціальності та усвідомлення власного “Я”. Ці емоції не пов’язані з життєво важливими потребами (образа, провина, почуття сорому, заздрість, злорадство, пихатість тощо).

Головне в природі емоцій – залежність їх від потреб (цілей) та дефіцит прагматичної інформації.

Кілька прикладів негативних емоцій: лють, страх, переляк, горе тощо.

Позитивні емоції: натхнення, ентузіазм; людина безстрашна, якщо має вичерпні відомості про те, як вийти з небезпечного становища; почуття торжества, тріумфу виникає тільки у того, хто подолав великі перешкоди на шляху до мети; успіх підбадьорює, породжує почуття впевненості у власних силах.

!	Емоційна врівноваженість сприятливо впливає на життєдіяльність людини і зменшує її схильність до небезпеки.

Пізнавши психіку людини, можна знайти шлях до підвищення безпеки її життєдіяльності.

Нервово-психічні порушення, які мають місце при надзвичайних ситуаціях поряд з травматичними тілесними пошкодженнями, займають важливе місце у наданні медичної допомоги потерпілим. Ці зміни, особливо на фоні анатомо-фізіологічних змін органів і систем, вимагають особливого підходу до реабілітації порушень нервової системи у вогнищах катастрофи та на етапах евакуації потерпілих.

Руйнівна дія стихійних лих, технологічних і екологічних катастроф в ряді випадків порівнюється із такими в районі воєнних дій, терористичних актів.

Поведінка багатьох людей в таких екстремальних ситуаціях істотно змінюється і в ряді випадків потрібна допомога медичних працівників.

Практично у кожної людини у важких умовах виникає перенапруження психоемоційної сфери. Виникають мимовільні реакції організму, як відповідь на незвичайну ситуацію.

Розрізняють декілька форм психічної напруги:

Ø інтелектуальна;

Ø емоційна;

Ø вольова;

Ø мотиваційна та ін.

Наслідки психоемоційної напруги можуть бути оцінені як мужність і стійкість. Однак така реакція відмічається не у всіх людей. Частіше спостерігаються такі стани, як збудження, гальмування, страх, який у окремих людей переходить в паніку, відчуття втоми, (фрустрація).

Всі названі стани характеризуються порушеннями процесів мислення, емоціональних та рухових реакцій.

На вираження таких відхилень впливають такі фактори:

Ø конституційний нахил;

Ø загальний рівень розвитку;

Ø інтелект людини, особи;

Ø інформування про ситуацію яка виникла;

Ø звичний тип реагування на стрес.

Мають значення також фактори, які послаблюють нервово-психічну сферу при виникненні НС:

Ø фізичні перевантаження;

Ø психоемоційні перевантаження;

Ø тривала монотонна діяльність або чекання;

Ø вимушена бездіяльність;

Ø недостатність, (або надлишок) інформації;

Ø якість харчування;

Ø ступінь узгодженої праці в колективі.

У всіх учасників екстремальної ситуації включаються механізми психологічного захисту, що проявляється в різних типах реагування.

В перші години і добу після катастрофи у людей, в тому числі і тих, які не потерпіли, виникають наступні стани:

1. Збудження, яке проявляється насторогою, вразливістю, тривогою, яка у частини людей переростає в страх, жах і панічний стан.

2. Гальмування, яке проявляється зниженням розумової і рухової активності, відчуженням, у окремих людей – ступором.

3. Перехідні стани – розгублення, здивування, нерозуміння, істерика.

У частини людей з’являється відчуття втоми в результаті виснаження нервово-психічних процесів. У інших виникає стан фрустрації, тобто пригнічення і напруга, пов’язані із сприйняттям перешкод, як непереборних. В такому стані люди відчувають гнітючу напругу, тривогу, можуть стати агресивними, злими.

Поведінка стає спрощеною – примітивною і нелогічною. Спостерігається намагання уникнути всякої ситуації і як наслідок, немотивовані проступки і дії.

Форми фрустрації:

- астенічна – апатія, відчуття безсилля, пригнічення, невпевненість, страх;

- спінічна – подразливість, гнів, агресивність.

Вираження і тривалість таких станів залежить від характеру особистого сприйняття екстремальної ситуації, а також ступеня підготовленості людини до надзвичайних дій і типу його реагування на стрес.

У окремих людей чи груп осіб виникає психічний шок, який проявляється в двох формах – еректильній і ступорозній. Еректильна форма шоку характеризується збудженням, нецілеспрямованою діяльністю, метушливістю; реакціями втечі, в тому числі і назустріч небезпеці; ступорозна форма – апатією, байдужістю, бездіяльністю.

Паніка, як крайній стан напруженості, може охоплювати одну людину або групу людей. Вона проявляється нестриманим, неконтрольованим намаганням свідомості уникнути небезпеки. При цьому розум уступає місце інстинктам. В деяких ситуаціях стан паніки має “епідемічні” властивості. Це так зване психічне зараження. Воно може бути емоційно позитивним і емоційно негативним. Важливо відмітити, що небезпека, яка викликала у людей психічний панічний настрій може бути тільки реальною, а також уявною. Остання частіше виникає при недостатній інформації про ситуацію. В таких випадках з’являються слухи і домисли, які сприяють розвитку панічних настроїв.

До інших проявів неправильної поведінки можуть бути віднесені неадекватна ейфорія, примітивні дії і невпорядкована діяльність.

У окремих осіб може бути виникнення істеричних реакцій – сліпоти, глухонімоти, міркування на рівні дитячого віку, втрата чутливості, псевдопаралічі і т.п.

Всі перераховані відхилення в поведінці спостерігаються в перші години екстремальної ситуації і у багатьох припиняються на протязі кількох діб.

На основі аналізу минулих землетрусів та інших катастроф встановлено, що на протязі 2-24 годин відхилення в поведінці відмічені у всіх людей, включно із тими, які прибули для надання допомоги.

Практично все населення, яке брало участь в катастрофі вимагає прийому заспокійливих ліків.

В нескладній психоневрологічній допомозі мали потребу майже 10% людей, які були в зоні землетрусу.

Психоневрологічні розлади тривалістю 5-7 діб спостерігались у 14-20%, більш тривалі – у 10%.

У 55% травмованих причинами таких розладів були неправильні, несвідомі дії, обумовлені страхом і панікою.

За даними Джонсона у 72% осіб із психоемоційними розладами спостерігаються напруження свідомості, так званий синдром деперсоналізації, відчуження від себе самого, втрата індивідуальності.

Окремі важкоуражені відмічають сповільнення ходу часу, а в свідомості перебігло багато минулих подій.

Серед людей, які вижили, багато відмічали пригнічення або повну відсутність емоцій. Відчуваючи себе приреченими вони знаходились в стані спокою.

Більш масовий характер в зоні катастрофи мають легкі, не завжди небезпечні для життя психоневрологічні реакції – дрижання кінцівок, всього тіла, збліднення або почервоніння ділянок шкіри та психосоматичні синдроми і захворювання: тахі-, брадикардія, підвищення артеріального тиску, знепритомніння, дрижання, судорожне скорочення окремих м’язів, шкірна висипка. Можливі гіпертонічні кризи, інфаркти міокарду, приступи бронхіальної астми, порушення мозкового кровообігу, загострення ендокринних захворювань, передчасні роди та ін.

Узагальнюючи сказане, людей в екстремальних станах поділяють на три групи:

1) особи із ситуаційними розладами поведінки, у яких відмічається реакція напруження, тривога, страх і нервова демобілізація на протязі 2-24 годин;

2) особи із пограничними станами типу псевдопаралічів і синдромами соматичних порушень;.

3) особи із психотичними порушеннями.

Люди всіх груп вимагають екстреної медичної допомоги. 2 і 1 групи – термінової госпіталізації та лікування.

Приблизно 10-15% потерпілих в осередках НС потребують стаціонарного лікування в психоневрологічних ЛЗ і не менше 50% терапії в амбулаторно-поліклінічних умовах.

Досвід ліквідації наслідків різного роду стихійних лих і катастроф свідчить про те, що найбільші труднощі виникають під час організації 1-ої медичної і долікарської допомоги потерпілим з розладами психіки, невротичними станами.

Весь медичний персонал, що бере участь в рятувальних роботах і особливо лікарі, повинні пам'ятати, що їх правильні, спокійні, упевнені дії, неголосна мова, відсутність зайвої емоційності під час виконання своєї роботи, уміння заспокоїти хворого.

Першочерговим завданням при НС є виявлення потерпілих із психомоторними розладами, забезпечення їх безпеки і навколишніх, ліквідація обстановки розгубленості, виключення можливості виникнення масової паніки. Спокійні, упевнені дії осіб, що надають допомогу, мають особливо велике "заспокійливе" значення для тієї частини населення, у якої будуть мати місце субшокові (субафектні) психогенні реакції. Ефективність 1-ої медичної і долікарської допомоги обумовлені ступенем підготовленості мед.персоналу і наявністю необхідних медикаментозних засобів.

Варто пам’ятати ряд важливих особливостей поводження з ураженими, що мають порушення психічної діяльності. У першу чергу необхідно забезпечити безпеку для самого хворого і оточуючих його осіб. У зв'язку з цим необхідно ліквідувати обстановку розгубленості, паніки, нездорової цікавості. Необхідно забрати від хворого гострі предмети, якими можна поколотись або порізатись. Не слід залучати до надання допомоги великої кількості людей – це приводить до суєти, відчуття тривоги, дискомфорту у хворого. Кожен помічник повинен бути проінструктований і чітко знати свої обов’язки. Медичні працівники не повинні виявляти страху до цієї категорії хворих; відношення до них повинне бути дбайливим, спокійним і в той же час рішучим і твердим. Підійти до хворого потрібно впритул, краще збоку, посадити його і щоб уникнути несподіваного удару як би ненароком покласти свої руки на його кисті. Потрібно м'яко й з проявами участі заспокоїти хворого. При різкому збудженні спроби словесного заспокоєння хворого можуть не дати належного результату. В цьому випадку йому слід якнайшвидше ввести заспокійливі середники (транквілізатори, нейролептики). Звичайно, такого хворого необхідно насамперед тактовно умовити прийняти ліки (таблетки, ін’єкції). Якщо хворий не підпускає до себе, озброївшись яким-небудь предметом, до нього слід підходити з декількох сторін одночасно, тримаючи перед собою ковдри, подушки і т.п. Щоб утримати хворого, йому притискають ноги і руки, причому ноги утримують тиском на стегна, а руки - на ділянку плечового суглоба.

Серйозної помилки припускаються медпрацівники, які тимчасове заспокоєння хворого сприймають як покращення стану, видужання – таке заспокоєння не повинне присипляти пильність медперсоналу. Необхідно пам’ятати основне правило нагляду за хворими з розладами психіки, – це цілодобовий, безупинний, ретельний та дієвий нагляд за ними.

З огляду на те, що потерпілі з психогеніями негативно реагують на заходи утиску, до них, як говорилось вище, варто удаватися тільки в крайніх випадках (агресивна поведінка, виражене збудження, прагнення до самоушкоджень).

На догоспітальному етапі при наданні медичної допомоги у вогнищах надзвичайних ситуацій хворих з розладами поведінки та психіки, при відсутності на даний момент лікарів психіатричної служби, поділяють на дві основні групи – потерпілі з психомоторним збудженням та з депресивним синдромом, легка і важка форми.

Хворим з легкою формою збудження, тобто при відсутності галюцинацій, агресивності, суїцидальних спроб, призначають загальнозаспокійливі середники: екстракт валеріани, настоянку собачої кропиви, валокардін, новопасіт та інш.), транквілізатори (сібазон, фенозепап та інш.) всередину або парентерально в загальноприйнятих дозах.

При виражених формах психомоторного збудження призначаються нейролептики, а при їх відсутності – транквілізатори. У цих випадках медикаментозні середники бажано вводити в/м’язово або в/венно. Тому в першу чергу медичним працівникам необхідно налагодити з хворим вербальний контакт і умовити його прийняти призначений препарат або, краще, погодитись на ін’єкцію. При цьому доза препарату повинна бути адекватною до стану хворого. Якщо хворий з вищевказаним психомоторним збудженням не погоджується на прийом препарату, тоді необхідний середник слід ввести примусово і бажано – парентерально.

При відсутності ефекту необхідно повторно ввести інший седативний середник або той же препарат, але в половинній дозі, комбінуючи його з відповідним агоністом.

При купуванні психотичних станів важливо пам'ятати, що введення нейролептиків може призвести до різних ускладнень: так як вони мають адренолітичну дію, може виникнути колаптоїдний стан. Однак якщо у хворого зберігається збудження після введення нейролептика, то боятися колапсу не варто і можна сміливо повторно вводити препарат в половинній дозі.

При невротичних реакціях, легких формах психомоторного збудження слід призначати препарати загально-заспокійливої дії, транквілізатори.

Основна маса уражених психіатричного профілю буде представлена особами з реактивними станами, а також із загостренням хронічних психічних захворювань (розвиток гострих психозів при шизофренії, маніакально-депресивний синдром (МДС), почастішання судомних нападів при епілепсії). У зв'язку з особливостями даного контингенту уражених необхідне значне число мед. персоналу для активного догляду за цією групою хворих, так як останні створюють небезпеку для оточуючих.

При депресивних станах, при легких їх проявах, призначають загальнозаспокійливі середники, легкі транквілізатори; при депресивних станах, що супроводжуються галюцинаціями та суїцидальними спробами, необхідне введення нейролептиків.

Депресія може бути проявом маніакально-депресивного синдрому (циркуляторний психоз), і такий хворий може потрапити до лікарів “наче тихий”, але через деякий час може наступити фаза збудження, тому і за хворим з депресивним станом повинен бути постійний, безперервний медичний нагляд.

Особливо слід відмітити, що вчасно почате лікування уражених із реактивними психозами швидко приводить до зворотного розвитку психозу. Тому тут важлива роль відводиться своєчасній евакуації уражених до лікувальних закладів.

ЕТАПИ МЕДИЧНОЇ ЕВАКУАЦІЇ

Під цим терміном розуміють систему заходів щодо евакуації із зони катастрофи потерпілих, які потребують медичної допомоги та лікування за її межами. Медична евакуація починається з організованого винесення, виведення та вивезення потерпілих із зони катастрофи і завершується доставкою потерпілих до ЛПЗ. Таким чином, медична евакуація забезпечує своєчасність надання медичної допомоги потерпілим та об’єднує розрізнені за місцем і часом лікувально-евакуаційні заходи в єдиний цілісний процес.

Медична евакуація проводиться за принципом "на себе" – автотранспортом швидкої медичної допомоги, ЛПЗ, спеціальних транспортних формувань тощо. У разі великої кількості потерпілих та нестачі спеціального медичного транспорту, не виключена евакуація "від себе" транспортом об’єкта (підприємства), а також транспортом рятувальних загонів тощо. Залежно від обставин, для евакуації потерпілих може використовуватися спеціальний, пристосований та непристосований автомобільний, залізничний, водний та авіаційний транспорт. Якщо не вистачає спеціального транспорту, можна використовувати транспорт народного господарства, обладнаний спеціальними або підручними пристосуваннями для евакуації важкоуражених (обладнання універсальними санітарними пристосуваннями для встановлення нош УСП-Г, додавання у кузов автомашин баласту, який поліпшує амортизацію, покриття кузовів тентами та інші заходи). Найзручнішими для евакуації потерпілих є автобуси, оснащені типовим санітарним обладнанням (ТСО) для встановлення нош.

Під час евакуації важливо правильно розмістити потерпілих у санітарному транспорті. Важкоуражених розташовують на ношах у передніх секціях і не вище другого ярусу. Головний кінець нош повинен бути повернутий у бік кабіни і бути на 10-15 см вищим, ніж ножний, щоб зменшити повздовжнє зміщення потерпілих під час руху транспорту.

Потерпілі, які можуть сидіти, розміщуються в останню чергу на відкидних сидіннях, дерев’яних лавках або дошках, укріплених між боковими бортами кузова автомобіля.

Потерпілі, які перебувають у стані психічного збудження, під час евакуації фіксуються до нош лямками. Їм вводять заспокійливі препарати. Іноді за таким потерпілим закріплюються супроводжуючі із числа медичного персоналу або легкопотерпілих.

Як показує досвід роботи у ДСМК, у зонах катастроф найскладнішим етапом є евакуація (винесення, вивезення) потерпілих через завали, вогнища пожеж та інші перешкоди. Якщо немає можливості наблизити транспортні засоби до місць знаходження потерпілих, організується їх винесення на ношах, лямках або саморобних засобах до місць можливого завантаження у транспорт.

В умовах масових втрат населення особливого значення набуває евакуаційно-транспортне сортування.