Реалізація сучасної системи лікувально-евакуаційного забезпечення населення у районах катастроф 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Реалізація сучасної системи лікувально-евакуаційного забезпечення населення у районах катастроф



Вступ

Щоденно у світі відбуваються тисячі подій, які призводять до травматизму та загибелі людей, до значних матеріальних втрат. Такі події називаються надзвичайнимиситуаціями.

До надзвичайних ситуацій, як правило, призводять аварії, катастрофи, стихійні лиха, соціальні катаклізми.

За даними Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я, близько 30% осіб, які загинули при надзвичайних ситуаціях, могли б бути врятовані за умови надання своєчасної та правильно виконаної медичної допомоги на протязі першої години від моменту отримання травми та при швидкій евакуації до лікувальної установи.

Найбільший відсоток потерпілих відмічається при дорожньо-транспортних подіях (ДТП). Так, у світі щорічно внаслідок ДТП гине 250 тисяч людей і приблизно в 30 разів більша кількість отримує травми. За останні роки на дорогах України кількість автотранспортних пригод суттєво зросла. Так, кожні 10 хвилин відбувається ДТП, кожні 50 хвилин – гине одна людина. Щоденно на дорогах України гине двоє дітей.

Тому знання методів рятування потерпілих у вогнищах надзвичайних ситуацій є необхідними для пересічних громадян.

В умовах надзвичайних ситуацій при наданні першої невідкладної медичної допомоги на долікарняному етапі необхідно дотримуватися певних, послідовно визначених, правил, щоб врятувати життя потерпілим в осередку катастрофи.

Види медичної допомоги та основні вимоги до них

 

Під видом медичної допомоги слід розуміти перелік (комплекс) лікувально-евакуаційних заходів, що проводяться під час впливу різних уражаючих чинників як власне потерпілим населенням, так і службою охорони здоров’я у районах (осередках) катастроф та у лікувально-профілактичних закладах.

Нині служба медицини катастроф виділяє такі види медичної допомоги як:

Ø перша медична допомога;

Ø долікарська допомога;

Ø перша лікарська допомога;

Ø кваліфікована медична допомога;

Ø спеціалізована медична допомога.

Перші три види медичної допомоги надаються безпосередньо в осередках катастроф або поблизу них, вони належать до догоспітальних видів допомоги.

Госпітальні види допомоги – кваліфікована та спеціалізована медична допомога – надаються за межами осередку в лікувально-профілактичних закладах, куди евакуюються потерпілі. У деяких випадках елементи кваліфікованої медичної допомоги можуть надаватися під час догоспітального періоду.

До надання медичної допомоги та лікування потерпілих згідно із сучасною системою лікувально-евакуаційних заходів висуваються такі основні вимоги:

1. Спадкоємність у наданні медичної допомоги та лікуванні потерпілих. Вона досягається:

- єдиним розумінням усіма медичними працівниками, які беруть участь у наданні медичної допомоги, патологічних процесів, що відбуваються в організмі людини в результаті впливу на нього відомих чинників ураження під час катастрофи;

- знанням єдиних методів профілактики і лікування різних уражень.

2. Послідовність у наданні медичної допомоги та лікуванні потерпілих досягається якісним заповненням документації.

3. Своєчасність медичної допомоги потерпілим. Передбачає надання різних видів медичної допомоги в оптимальні терміни стосовно врятування життя потерпілих та наступного відновлення (відтворення) їх здоров’я.

МЕДИЧНЕ СОРТУВАННЯ УРАЖЕНИХ

 

У разі виникнення НС спостерігається невідповідність між потребою у наданні допомоги і можливістю її надання. Крім того, від 20 до 40% потерпілих хірургічного профілю будуть мати потребу у невідкладній допомозі, найбільш ефективній у перші години ураження. У зв’язку з цим виникає нагальна потреба з великої маси потерпілих відібрати саме тих, яким необхідно надати негайну невідкладну допомогу у першу чергу, що дасть їм шанс вижити. Як один із ефективних адміністративних заходів дії у цих умовах М.І Пирогов запропонував метод медичного сортування потерпілих. В умовах НС медичні працівники часто забувають про цей рятівний для багатьох потерпілих метод, а це призводить до додаткових втрат.

Медичне сортування – метод поділу потерпілих та хворих на групи, що ґрунтується на потребі в однорідних лікувально-профілактичних і евакуаційних заходах залежно від медичних показань та конкретних обставин НС.

Мета медичного сортування полягає в тому, щоб забезпечити потерпілим своєчасне надання необхідної допомоги та раціональну евакуацію.

Медичне сортування проводиться, починаючи з моменту надання першої медичної допомоги на місці ураження і продовжується під час надання усіх догоспітальних і госпітальних видів медичної допомоги.

В осередку ураження на місці отримання ушкодження (травми) виконуються найпростіші елементи медичного сортування, під час надання медичної допомоги. В міру прибуття в осередок ураження медичного персоналу (бригад швидкої медичної допомоги, лікарсько-сестринських бригад тощо) сортування продовжується та поглиблюється.

Залежно від завдань, які вирішуються, розрізняють два види медичного сортування:

1. Внутрішньопунктове сортування визначає порядок проходження потерпілого у середині лікувально-профілактичного закладу (пункту надання медичної допомоги).

2. Евакотранспортне сортування, що проводиться з метою поділу потерпілих на однорідні групи за чергою евакуації, видами евакотранспорту, положенням потерпілого (сидячи, лежачи) та евакуаційним призначенням (пунктом прямування).

Під час проведення медичного сортування треба дотримувати наступного алгоритму огляду уражених:

Þ ревізія ротової порожнини і верхніх дихальних шляхів з одночасним вилученням сторонніх тіл та відновленням функції зовнішнього дихання;

Þ оцінка характеру і частоти дихання, вирішення питання про показання до проведення простих реанімаційних заходів (штучне дихання, непрямий масаж серця);

Þ визначення цілості кровоносних судин з одночасною зупинкою зовнішньої кровотечі, насамперед – артеріальної;

Þ оцінка стану серцево-судинної системи (як правило, вимірювання артеріального тиску та аускультація серця не проводяться, у важкоуражених проводять лише визначення пульсу. Його відсутність на променевих артеріях свідчить про зниження систолічного тиску нижче 80 мм рт. ст., на кубітальних – нижче 60 мм рт. ст., що орієнтує на проведення відповідних заходів невідкладної медичної допомоги);

Þ оцінка стану органів чуття, насамперед зору (нерідко ступінь важкості ураження можна визначити залежно від того, як розплющує очі потерпілий: за командою або лише у разі больових подразнень, чи взагалі не реагує на зовнішні впливи. Важливе діагностичне значення має стан зіниць);

Þ значну допомогу в екстреній діагностиці та сортуванні надає можливість мовного контакту з потерпілим, а також наявність чи відсутність активних і пасивних рухів кінцівок.

Під час надання першої медичної допомоги у процесі медичного сортування виділяють такі групи:

1. Особи, які потребують медичної допомоги у першу чергу (наявність палаючого одягу; зовнішня або внутрішня артеріальна кровотеча; шок; асфіксія; судоми; колапс; втрата свідомості; травматична ампутація кінцівок; випадання петель кишок; відкритий пневмоторакс; мимовільне виділення сечі та калу; різка зміна кольору шкіри та слизових оболонок; виражена задишка тощо).

2. Уражені особи, допомога яким може бути надана у другу чергу, тобто відстрочена на найближчий час (продовження впливу уражаючого чинника, який обтяжує ураження організму – тліючий одяг; наявність СДОР на відкритих частинах тіла; підвищений вміст окису вуглецю у навколишньому атмосферному повітрі; перебування частин тіла під конструкціями зруйнованої будови тощо). Затримка у наданні їм допомоги може обтяжити стан, але не створює безпосередньої загрози для життя.

3. Усі інші потерпілі.

4. Потерпілі, які потребують винесення або вивезення у найближчий лікувально-профілактичний заклад у першу чергу (потерпілі, яким була надана медична допомога в першу чергу) і в другу чергу (усі інші уражені).

5. Легкоуражені (ходячі), які можуть самостійно або із сторонньою допомогою дістатися до лікувально-профілактичного закладу.

Підгрунтям медичного сортування є три головні сортувальні ознаки: небезпека для оточуючих, лікувальна ознака, евакуаційна ознака.

За ознакою небезпечності для оточуючих потерпілих ділять на такі групи:

§ особи, які потребують санітарної або спеціальної обробки;

§ особи, які підлягають тимчасовій ізоляції;

§ особи, які не потребують спеціальної (санітарної) обробки.

Лікувальна ознака – ступінь потреби потерпілих у медичній допомозі, черговість та місце її надання. За ступенем потреби у медичній допомозі виділяють такі групи потерпілих:

§ особи, яким необхідна невідкладна медична допомога;

§ особи, яким допомога може бути відстрочена;

§ особи, які перебувають у термінальному стані і потребують симптоматичної медичної допомоги.

Евакуаційна ознака визначається необхідністю евакуації, чергою евакуації, видом транспорту та положенням потерпілого у транспорті. Виходячи з цього, потерпілих поділяють на такі групи:

§ особи, які підлягають евакуації в інші територіальні, регіональні ЛПЗ з урахуванням евакуаційного призначення, черги, способу евакуації (сидячи, лежачи), виду транспорту;

§ особи, які можуть залишатися у цьому ЛПЗ (за важкістю стану) тимчасово або до кінцевого результату лікування;

§ особи, які підлягають поверненню за місцем проживання (розселення) для амбулаторно-поліклінічного лікування або медичного нагляду.

У приймальних відділеннях ЛПЗ для проведення медичного сортування формуються сортувальні бригади. Оптимальний склад лікарської сортувальної бригади такий: лікар, фельдшер (медична сестра), медична сестра, два реєстратори, ланка носильників (чотири особи). Сортування звичайно ґрунтується на даних зовнішнього огляду потерпілих, їх опитуванні, ознайомленні з медичною документацією (якщо вона є), без використання трудомістких методів обстеження.

Медичний персонал сортувальної бригади спочатку проводить вибіркове сортування з метою виявлення уражених, небезпечних для оточуючих, та тих, хто насамперед потребує медичної допомоги (наявність зовнішньої кровотечі, асфіксії, породіллі, діти та ін.). Після вибіркового методу сортування персонал бригади переходить до "конвеєрного" огляду потерпілих. Одночасно оглядають двох осіб: біля одного з них знаходиться лікар, медична сестра та реєстратор; біля іншого – фельдшер (медична сестра) та реєстратор. Прийнявши сортувальне рішення щодо першого потерпілого, лікар переходить до другого, отримує від фельдшера інформацію, за необхідності додатково оглядає потерпілого. Потім, прийнявши сортувальне рішення щодо другого потерпілого, лікар переходить до третього, отримує від медичної сестри інформацію про його стан, у разі необхідності доповнює її ще й особистим оглядом, приймає рішення. Фельдшер разом з реєстратором у цей час оглядають четвертого потерпілого, і таким чином продовжується процес медичного сортування. За необхідності потерпілим надається медична допомога. Результати сортування фіксуються сортувальними марками, на основі яких носильники реалізують сортувальні рішення лікаря. Враховуючи нерівномірність надходження потерпілих, за наявності значної їх кількості формуються додаткові сортувальні бригади із інших відділень лікарні.

Одна сортувальна бригада за 1 годину роботи може розсортувати від 20 до 40 потерпілих травматологічного профілю або уражених СДОР з наданням невідкладної медичної допомоги.

 

Емоційні якості людини

Вплив конкретної ситуації на поведінку людини визначається тим, як людина переживає цю ситуацію. Переживання ситуації, різноманітні реакції людини на неї розуміють як емоції.

Емоції – це психічні процеси, які відображають особисту значущість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживання.

Прояв емоційного життя людини відбувається у таких станах, як афекти, власне емоції, почуття, настрій і стрес.

Афектце найсильніша емоційна реакція. Афект повністю захоплює людину і підкоряє її думки і рухи. Він завжди ситуаційний, інтенсивний і відносно короткий. Афект постає як наслідок якогось сильного потрясіння. В афекті змінюється увага: знижується можливість переключення, забувається все, що відбувалося до події, яка викликала афекту реакцію (стан ейфорії після звільнення від небезпеки, ступор при повідомленні про смерть).

Власне емоціїце більш тривалі реакції і ті, що виникають не тільки внаслідок події, яка сталася, а й ті, що передбачаються або згадуються.

Почуттястійкі емоційні стани, які мають чітко означений предметний характер і висловлюють ставлення як до конкретної події або людей, так і до уявлення.

Настрійнайстійкіший емоційний стан. Настрій відображає загальне ставлення щодо сприйняття або несприйняття людиною світу. Настрій може бути похідним від темпераменту.

Стресце неспецифічна реакція організму у відповідь на несподівану та напружену ситуацію; це фізіологічна реакція, що мобілізує резерви організму і готує його до фізичної активності типу спротиву, боротьби, до втечі. Під час стресу виділяються гормони, змінюється режим роботи багатьох органів і систем (ритм серця, частота пульсу тощо). Стресова реакція має різний прояв у різних людей: активна – зростає
 
 

ефективність діяльності; пасивна – ефективність діяльності різко зменшується.

 

 

Людина, як і тварина, народжується з певними емоційними реакціями. Це первинні емоції: страх і тривога як прояв потреб у самозбереженні; радість як реакція задоволення від реалізації потреб; гнів як наслідок обмеження потреби у рухах. Вторинні емоції у людини формуються внаслідок її соціальності та усвідомлення власного “Я”. Ці емоції не пов’язані з життєво важливими потребами (образа, провина, почуття сорому, заздрість, злорадство, пихатість тощо).

Головне в природі емоцій – залежність їх від потреб (цілей) та дефіцит прагматичної інформації.

Кілька прикладів негативних емоцій: лють, страх, переляк, горе тощо.

Позитивні емоції: натхнення, ентузіазм; людина безстрашна, якщо має вичерпні відомості про те, як вийти з небезпечного становища; почуття торжества, тріумфу виникає тільки у того, хто подолав великі перешкоди на шляху до мети; успіх підбадьорює, породжує почуття впевненості у власних силах.

!   Емоційна врівноваженість сприятливо впливає на життєдіяльність людини і зменшує її схильність до небезпеки.

Пізнавши психіку людини, можна знайти шлях до підвищення безпеки її життєдіяльності.

Нервово-психічні порушення, які мають місце при надзвичайних ситуаціях поряд з травматичними тілесними пошкодженнями, займають важливе місце у наданні медичної допомоги потерпілим. Ці зміни, особливо на фоні анатомо-фізіологічних змін органів і систем, вимагають особливого підходу до реабілітації порушень нервової системи у вогнищах катастрофи та на етапах евакуації потерпілих.

Руйнівна дія стихійних лих, технологічних і екологічних катастроф в ряді випадків порівнюється із такими в районі воєнних дій, терористичних актів.

Поведінка багатьох людей в таких екстремальних ситуаціях істотно змінюється і в ряді випадків потрібна допомога медичних працівників.

Практично у кожної людини у важких умовах виникає перенапруження психоемоційної сфери. Виникають мимовільні реакції організму, як відповідь на незвичайну ситуацію.

Розрізняють декілька форм психічної напруги:


Ø інтелектуальна;

Ø емоційна;

Ø вольова;

Ø мотиваційна та ін.


Наслідки психоемоційної напруги можуть бути оцінені як мужність і стійкість. Однак така реакція відмічається не у всіх людей. Частіше спостерігаються такі стани, як збудження, гальмування, страх, який у окремих людей переходить в паніку, відчуття втоми, (фрустрація).

Всі названі стани характеризуються порушеннями процесів мислення, емоціональних та рухових реакцій.

На вираження таких відхилень впливають такі фактори:

Ø конституційний нахил;

Ø загальний рівень розвитку;

Ø інтелект людини, особи;

Ø інформування про ситуацію яка виникла;

Ø звичний тип реагування на стрес.

Мають значення також фактори, які послаблюють нервово-психічну сферу при виникненні НС:

Ø фізичні перевантаження;

Ø психоемоційні перевантаження;

Ø тривала монотонна діяльність або чекання;

Ø вимушена бездіяльність;

Ø недостатність, (або надлишок) інформації;

Ø якість харчування;

Ø ступінь узгодженої праці в колективі.

У всіх учасників екстремальної ситуації включаються механізми психологічного захисту, що проявляється в різних типах реагування.

В перші години і добу після катастрофи у людей, в тому числі і тих, які не потерпіли, виникають наступні стани:

1. Збудження, яке проявляється насторогою, вразливістю, тривогою, яка у частини людей переростає в страх, жах і панічний стан.

2. Гальмування, яке проявляється зниженням розумової і рухової активності, відчуженням, у окремих людей – ступором.

3. Перехідні стани – розгублення, здивування, нерозуміння, істерика.

У частини людей з’являється відчуття втоми в результаті виснаження нервово-психічних процесів. У інших виникає стан фрустрації, тобто пригнічення і напруга, пов’язані із сприйняттям перешкод, як непереборних. В такому стані люди відчувають гнітючу напругу, тривогу, можуть стати агресивними, злими.

Поведінка стає спрощеною – примітивною і нелогічною. Спостерігається намагання уникнути всякої ситуації і як наслідок, немотивовані проступки і дії.

Форми фрустрації:

- астенічна – апатія, відчуття безсилля, пригнічення, невпевненість, страх;

- спінічна – подразливість, гнів, агресивність.

Вираження і тривалість таких станів залежить від характеру особистого сприйняття екстремальної ситуації, а також ступеня підготовленості людини до надзвичайних дій і типу його реагування на стрес.

У окремих людей чи груп осіб виникає психічний шок, який проявляється в двох формах – еректильній і ступорозній. Еректильна форма шоку характеризується збудженням, нецілеспрямованою діяльністю, метушливістю; реакціями втечі, в тому числі і назустріч небезпеці; ступорозна форма – апатією, байдужістю, бездіяльністю.

Паніка, як крайній стан напруженості, може охоплювати одну людину або групу людей. Вона проявляється нестриманим, неконтрольованим намаганням свідомості уникнути небезпеки. При цьому розум уступає місце інстинктам. В деяких ситуаціях стан паніки має “епідемічні” властивості. Це так зване психічне зараження. Воно може бути емоційно позитивним і емоційно негативним. Важливо відмітити, що небезпека, яка викликала у людей психічний панічний настрій може бути тільки реальною, а також уявною. Остання частіше виникає при недостатній інформації про ситуацію. В таких випадках з’являються слухи і домисли, які сприяють розвитку панічних настроїв.

До інших проявів неправильної поведінки можуть бути віднесені неадекватна ейфорія, примітивні дії і невпорядкована діяльність.

У окремих осіб може бути виникнення істеричних реакцій – сліпоти, глухонімоти, міркування на рівні дитячого віку, втрата чутливості, псевдопаралічі і т.п.

Всі перераховані відхилення в поведінці спостерігаються в перші години екстремальної ситуації і у багатьох припиняються на протязі кількох діб.

На основі аналізу минулих землетрусів та інших катастроф встановлено, що на протязі 2-24 годин відхилення в поведінці відмічені у всіх людей, включно із тими, які прибули для надання допомоги.

Практично все населення, яке брало участь в катастрофі вимагає прийому заспокійливих ліків.

В нескладній психоневрологічній допомозі мали потребу майже 10% людей, які були в зоні землетрусу.

Психоневрологічні розлади тривалістю 5-7 діб спостерігались у 14-20%, більш тривалі – у 10%.

У 55% травмованих причинами таких розладів були неправильні, несвідомі дії, обумовлені страхом і панікою.

За даними Джонсона у 72% осіб із психоемоційними розладами спостерігаються напруження свідомості, так званий синдром деперсоналізації, відчуження від себе самого, втрата індивідуальності.

Окремі важкоуражені відмічають сповільнення ходу часу, а в свідомості перебігло багато минулих подій.

Серед людей, які вижили, багато відмічали пригнічення або повну відсутність емоцій. Відчуваючи себе приреченими вони знаходились в стані спокою.

Більш масовий характер в зоні катастрофи мають легкі, не завжди небезпечні для життя психоневрологічні реакції – дрижання кінцівок, всього тіла, збліднення або почервоніння ділянок шкіри та психосоматичні синдроми і захворювання: тахі-, брадикардія, підвищення артеріального тиску, знепритомніння, дрижання, судорожне скорочення окремих м’язів, шкірна висипка. Можливі гіпертонічні кризи, інфаркти міокарду, приступи бронхіальної астми, порушення мозкового кровообігу, загострення ендокринних захворювань, передчасні роди та ін.

Узагальнюючи сказане, людей в екстремальних станах поділяють на три групи:

1) особи із ситуаційними розладами поведінки, у яких відмічається реакція напруження, тривога, страх і нервова демобілізація на протязі 2-24 годин;

2) особи із пограничними станами типу псевдопаралічів і синдромами соматичних порушень;.

3) особи із психотичними порушеннями.

Люди всіх груп вимагають екстреної медичної допомоги. 2 і 1 групи – термінової госпіталізації та лікування.

Приблизно 10-15% потерпілих в осередках НС потребують стаціонарного лікування в психоневрологічних ЛЗ і не менше 50% терапії в амбулаторно-поліклінічних умовах.

Досвід ліквідації наслідків різного роду стихійних лих і катастроф свідчить про те, що найбільші труднощі виникають під час організації 1-ої медичної і долікарської допомоги потерпілим з розладами психіки, невротичними станами.

Весь медичний персонал, що бере участь в рятувальних роботах і особливо лікарі, повинні пам'ятати, що їх правильні, спокійні, упевнені дії, неголосна мова, відсутність зайвої емоційності під час виконання своєї роботи, уміння заспокоїти хворого.

Першочерговим завданням при НС є виявлення потерпілих із психомоторними розладами, забезпечення їх безпеки і навколишніх, ліквідація обстановки розгубленості, виключення можливості виникнення масової паніки. Спокійні, упевнені дії осіб, що надають допомогу, мають особливо велике "заспокійливе" значення для тієї частини населення, у якої будуть мати місце субшокові (субафектні) психогенні реакції. Ефективність 1-ої медичної і долікарської допомоги обумовлені ступенем підготовленості мед.персоналу і наявністю необхідних медикаментозних засобів.

Варто пам’ятати ряд важливих особливостей поводження з ураженими, що мають порушення психічної діяльності. У першу чергу необхідно забезпечити безпеку для самого хворого і оточуючих його осіб. У зв'язку з цим необхідно ліквідувати обстановку розгубленості, паніки, нездорової цікавості. Необхідно забрати від хворого гострі предмети, якими можна поколотись або порізатись. Не слід залучати до надання допомоги великої кількості людей – це приводить до суєти, відчуття тривоги, дискомфорту у хворого. Кожен помічник повинен бути проінструктований і чітко знати свої обов’язки. Медичні працівники не повинні виявляти страху до цієї категорії хворих; відношення до них повинне бути дбайливим, спокійним і в той же час рішучим і твердим. Підійти до хворого потрібно впритул, краще збоку, посадити його і щоб уникнути несподіваного удару як би ненароком покласти свої руки на його кисті. Потрібно м'яко й з проявами участі заспокоїти хворого. При різкому збудженні спроби словесного заспокоєння хворого можуть не дати належного результату. В цьому випадку йому слід якнайшвидше ввести заспокійливі середники (транквілізатори, нейролептики). Звичайно, такого хворого необхідно насамперед тактовно умовити прийняти ліки (таблетки, ін’єкції). Якщо хворий не підпускає до себе, озброївшись яким-небудь предметом, до нього слід підходити з декількох сторін одночасно, тримаючи перед собою ковдри, подушки і т.п. Щоб утримати хворого, йому притискають ноги і руки, причому ноги утримують тиском на стегна, а руки - на ділянку плечового суглоба.

Серйозної помилки припускаються медпрацівники, які тимчасове заспокоєння хворого сприймають як покращення стану, видужання – таке заспокоєння не повинне присипляти пильність медперсоналу. Необхідно пам’ятати основне правило нагляду за хворими з розладами психіки, – це цілодобовий, безупинний, ретельний та дієвий нагляд за ними.

З огляду на те, що потерпілі з психогеніями негативно реагують на заходи утиску, до них, як говорилось вище, варто удаватися тільки в крайніх випадках (агресивна поведінка, виражене збудження, прагнення до самоушкоджень).

На догоспітальному етапі при наданні медичної допомоги у вогнищах надзвичайних ситуацій хворих з розладами поведінки та психіки, при відсутності на даний момент лікарів психіатричної служби, поділяють на дві основні групи – потерпілі з психомоторним збудженням та з депресивним синдромом, легка і важка форми.

Хворим з легкою формою збудження, тобто при відсутності галюцинацій, агресивності, суїцидальних спроб, призначають загальнозаспокійливі середники: екстракт валеріани, настоянку собачої кропиви, валокардін, новопасіт та інш.), транквілізатори (сібазон, фенозепап та інш.) всередину або парентерально в загальноприйнятих дозах.

При виражених формах психомоторного збудження призначаються нейролептики, а при їх відсутності – транквілізатори. У цих випадках медикаментозні середники бажано вводити в/м’язово або в/венно. Тому в першу чергу медичним працівникам необхідно налагодити з хворим вербальний контакт і умовити його прийняти призначений препарат або, краще, погодитись на ін’єкцію. При цьому доза препарату повинна бути адекватною до стану хворого. Якщо хворий з вищевказаним психомоторним збудженням не погоджується на прийом препарату, тоді необхідний середник слід ввести примусово і бажано – парентерально.

При відсутності ефекту необхідно повторно ввести інший седативний середник або той же препарат, але в половинній дозі, комбінуючи його з відповідним агоністом.

При купуванні психотичних станів важливо пам'ятати, що введення нейролептиків може призвести до різних ускладнень: так як вони мають адренолітичну дію, може виникнути колаптоїдний стан. Однак якщо у хворого зберігається збудження після введення нейролептика, то боятися колапсу не варто і можна сміливо повторно вводити препарат в половинній дозі.

При невротичних реакціях, легких формах психомоторного збудження слід призначати препарати загально-заспокійливої дії, транквілізатори.

Основна маса уражених психіатричного профілю буде представлена особами з реактивними станами, а також із загостренням хронічних психічних захворювань (розвиток гострих психозів при шизофренії, маніакально-депресивний синдром (МДС), почастішання судомних нападів при епілепсії). У зв'язку з особливостями даного контингенту уражених необхідне значне число мед. персоналу для активного догляду за цією групою хворих, так як останні створюють небезпеку для оточуючих.

При депресивних станах, при легких їх проявах, призначають загальнозаспокійливі середники, легкі транквілізатори; при депресивних станах, що супроводжуються галюцинаціями та суїцидальними спробами, необхідне введення нейролептиків.

Депресія може бути проявом маніакально-депресивного синдрому (циркуляторний психоз), і такий хворий може потрапити до лікарів “наче тихий”, але через деякий час може наступити фаза збудження, тому і за хворим з депресивним станом повинен бути постійний, безперервний медичний нагляд.

Особливо слід відмітити, що вчасно почате лікування уражених із реактивними психозами швидко приводить до зворотного розвитку психозу. Тому тут важлива роль відводиться своєчасній евакуації уражених до лікувальних закладів.

ЕТАПИ МЕДИЧНОЇ ЕВАКУАЦІЇ

Під цим терміном розуміють систему заходів щодо евакуації із зони катастрофи потерпілих, які потребують медичної допомоги та лікування за її межами. Медична евакуація починається з організованого винесення, виведення та вивезення потерпілих із зони катастрофи і завершується доставкою потерпілих до ЛПЗ. Таким чином, медична евакуація забезпечує своєчасність надання медичної допомоги потерпілим та об’єднує розрізнені за місцем і часом лікувально-евакуаційні заходи в єдиний цілісний процес.

Медична евакуація проводиться за принципом "на себе" – автотранспортом швидкої медичної допомоги, ЛПЗ, спеціальних транспортних формувань тощо. У разі великої кількості потерпілих та нестачі спеціального медичного транспорту, не виключена евакуація "від себе" транспортом об’єкта (підприємства), а також транспортом рятувальних загонів тощо. Залежно від обставин, для евакуації потерпілих може використовуватися спеціальний, пристосований та непристосований автомобільний, залізничний, водний та авіаційний транспорт. Якщо не вистачає спеціального транспорту, можна використовувати транспорт народного господарства, обладнаний спеціальними або підручними пристосуваннями для евакуації важкоуражених (обладнання універсальними санітарними пристосуваннями для встановлення нош УСП-Г, додавання у кузов автомашин баласту, який поліпшує амортизацію, покриття кузовів тентами та інші заходи). Найзручнішими для евакуації потерпілих є автобуси, оснащені типовим санітарним обладнанням (ТСО) для встановлення нош.

Під час евакуації важливо правильно розмістити потерпілих у санітарному транспорті. Важкоуражених розташовують на ношах у передніх секціях і не вище другого ярусу. Головний кінець нош повинен бути повернутий у бік кабіни і бути на 10-15 см вищим, ніж ножний, щоб зменшити повздовжнє зміщення потерпілих під час руху транспорту.

Потерпілі, які можуть сидіти, розміщуються в останню чергу на відкидних сидіннях, дерев’яних лавках або дошках, укріплених між боковими бортами кузова автомобіля.

Потерпілі, які перебувають у стані психічного збудження, під час евакуації фіксуються до нош лямками. Їм вводять заспокійливі препарати. Іноді за таким потерпілим закріплюються супроводжуючі із числа медичного персоналу або легкопотерпілих.

Як показує досвід роботи у ДСМК, у зонах катастроф найскладнішим етапом є евакуація (винесення, вивезення) потерпілих через завали, вогнища пожеж та інші перешкоди. Якщо немає можливості наблизити транспортні засоби до місць знаходження потерпілих, організується їх винесення на ношах, лямках або саморобних засобах до місць можливого завантаження у транспорт.

В умовах масових втрат населення особливого значення набуває евакуаційно-транспортне сортування.

ЗАКІНЧЕННЯ

Отже, наслідки уражень населення під час аварій та стихій значною мірою залежать від своєчасності надання першої медичної та долікарської допомоги. Досвід ліквідації медичних наслідків надзвичайних ситуацій як на території України, так і за її межами свідчить про недостатню підготовку лікарів, середнього медичного персоналу та й самого населення щодо питань надання медичної допомоги потерпілим і використання найефективніших та найраціональніших форм і методів роботи. Тому підготовка середнього медичного персоналу по даних питаннях має першочергове значення

 

Вступ

Щоденно у світі відбуваються тисячі подій, які призводять до травматизму та загибелі людей, до значних матеріальних втрат. Такі події називаються надзвичайнимиситуаціями.

До надзвичайних ситуацій, як правило, призводять аварії, катастрофи, стихійні лиха, соціальні катаклізми.

За даними Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я, близько 30% осіб, які загинули при надзвичайних ситуаціях, могли б бути врятовані за умови надання своєчасної та правильно виконаної медичної допомоги на протязі першої години від моменту отримання травми та при швидкій евакуації до лікувальної установи.

Найбільший відсоток потерпілих відмічається при дорожньо-транспортних подіях (ДТП). Так, у світі щорічно внаслідок ДТП гине 250 тисяч людей і приблизно в 30 разів більша кількість отримує травми. За останні роки на дорогах України кількість автотранспортних пригод суттєво зросла. Так, кожні 10 хвилин відбувається ДТП, кожні 50 хвилин – гине одна людина. Щоденно на дорогах України гине двоє дітей.

Тому знання методів рятування потерпілих у вогнищах надзвичайних ситуацій є необхідними для пересічних громадян.

В умовах надзвичайних ситуацій при наданні першої невідкладної медичної допомоги на долікарняному етапі необхідно дотримуватися певних, послідовно визначених, правил, щоб врятувати життя потерпілим в осередку катастрофи.

Реалізація сучасної системи лікувально-евакуаційного забезпечення населення у районах катастроф

 

Медико-тактичні характеристики різних видів катастроф наочно показують, що у разі катастроф виникають специфічні умови діяльності сил, засобів та закладів охорони здоров’я. Найтиповішими з них є:

1. Масовість уражень та одночасність їх виникнення (наприклад, Ашгабатський землетрус в 1948р. – до 100 000 загиблих, а у Вірменії в 1988р. –по останнім даним до 50000; вибух на залізниці в Арзамасі, 1988р. – 840 загиблих).

2. Різноманітний характер та важкість уражень (від 20 до 40% важких уражень хірургічного профілю).

3. Поява незвичайних або таких, що виникають рідко, уражень (радіаційні, хімічні тощо).

За таких обставин визначальним показником ефективності роботи служби медицини катастроф та охорони здоров’я взагалі є максимальне скорочення часу від моменту, коли отримано ушкодження, до моменту надання невідкладної медичної допомоги, що в більшості випадків визначає подальший перебіг та наслідки ураження.

Разом з тим, під час катастрофи виникає низка чинників, які перешкоджають своєчасному наданню всіх видів медичної допомоги ураженим.

До них належать:

1. Руйнування будівель і споруд у містах та населених пунктах, що ускладнює розгортання та роботу медичних формувань і закладів, які прибувають до осередку катастрофи.

2. Порушення роботи медичних закладів (їх руйнування, попадання у зони радіаційного чи хімічного забруднення та втрати серед медичного складу).

3. Погіршення санітарно-епідемічного стану в районі катастрофи, можливість виникнення масових інфекційних захворювань, ускладнення проведення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів.

4. Можливе зараження великих територій, джерел питної води, продуктів харчування радіоактивними та хімічними речовинами, збудниками інфекційних захворювань.

5. Складність керування роботою сил та засобів охорони здоров’я у районах катастроф.

6. Потужний психологічний вплив катастрофи та слабка підготовленість до цих подій не тільки населення, алей медичних працівників.

Усі зазначені чинники під час великих катастроф призводять до невідповідності між потребою у наданні невідкладної медичної допомоги ураженим та можливістю її надання в оптимальні терміни.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; просмотров: 102; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.205.5.65 (0.129 с.)