Порушення роботи нервової системи і внутрішніх органів спостерігається при будь-якому вживанні алкоголю: одноразовому, епізодичному і систематичному.

Коли кількість алкоголю в крові складає 0,04-0,05 %, виключається кора головного мозку, людина втрачає контроль над собою, втрачає здатність розумно міркувати. При 0,1 % пригнічуються більш глибокі відділи головного мозку, що контролюють рухи. Рухи людини стають невпевненими і супроводжуються безпричинною радістю, пожвавленням, метушливістю. Однак у 15 відсотків людей алкоголь може викликати розслаблення, бажання заснути. В міру збільшення вмісту алкоголю в крові послабляється здатність людини до слуховим і зорових сприйнять, притупляється швидкість рухових реакцій. При 0,2 %, впливає на області мозку, що контролюють емоційне поводження людини. При цьому пробуджуються низинні інстинкти, з’являється раптова агресивність. При 0,3 % людина хоча і знаходиться у свідомості, але не розуміє того, що бачить і чує. Цей стан називають алкогольним отупінням. 0,4 % - веде до втрати свідомості. Людина засинає, дихання стає нерівним, відбувається мимовільне спорожнювання сечового міхура. Чутливість відсутня. 0,6-0,7 % можлива смерть. У результаті епізодичного прийому алкоголю часто розвивається хвороблива пристрасть, нестримний потяг до алкоголю - алкоголізм.

У законодавстві, медичній практиці багатьох країн кількість вживання алкоголю вимірюється дозами - мінімальною кількістю етилового спирту, яка у здорової людини викликає стан легкого сп’яніння, не помітного для оточуючих. За міжнародними нормами, такою кількістю є 15 - 20 г чистого алкоголю (етанолу) або 30 - 40 г горілки (наполовину розведеного водою спирту), 150 - 200 г натурального вина міцністю не вище 10 - 13°. Саме така кількість чистого алкоголю у здорової дорослої людини легко метаболізується протягом години.

З урахуванням поняття «доза» деякі дослідники встановлюють такі рівні споживання алкоголю:

0 - цілковита відмова;

І - мінімальне споживання (1 - 2 дози 6 - 8 разів/рік);

II - помірне споживання (1 - 2 дози 10 - 20 разів/рік);

III - небезпечний рівень (3 - 4 дози 20 - 40 разів/рік);

IV - продром (передвісник) алкоголізму (3 - 4 дози 6 - 10 разів/місяць).

Зловживання алкоголем констатують у таких випадках:

- вживання алкоголю до 21 - 22 років або біологічна схильність до алкоголізму;

- вживання алкоголю чоловіком і жінкою у близький до зачаття дитини (1 місяць) період;

- вживання алкоголю під час вагітності та годування дитини груддю;

- вживання алкоголю в кількостях і з частотою, що відповідають III і IV рівням споживання;

- вживання алкоголю в ситуаціях, пов’язаних з ризиком для життя і здоров’я оточуючих (водій за кермом, авіадиспетчер, обслуговуючий персонал атомної станції, лікар швидкої допомоги тощо).

Існує ще одна класифікація вживання алкогольних напоїв, в якій виділяють такі основні поняття:

1. Тверезість - вживання не частіш 1 разу на місяць, нерегулярно, в невеликих кількостях.

2. Помірне вживання - не частіш 3 разів на місяць за соціально-детермінованими звичаями (день народження, поховання, хрестини, різні свята тощо). Існують межі помірного вживання алкоголю. Доза "відносної безпеки" для чоловіків менше 14 стандартних доз алкоголю на тиждень, для жінок - менше 9 на тиждень (стандартна доза дорівнює 12,8 г чистого етилового спирту).

3. Зловживання:

• без алкоголізму - регулярне вживання вище доз "відносної безпеки" без сильного сп’яніння;

• початковий алкоголізм - регулярне вживання з втратою контролю, вживання супроводжується сильним сп’янінням;

• алкоголізм - вживання супроводжується абстинентним синдромом, це найбільш характерна ознака, що свідчить про формування патологічної залежності особи від алкоголю.

Чинники, що впливають на виникнення алкоголізму в окремої особи поділяють на:

• біологічні - до 30 % випадків генетично-детерміновані, передається схильність по чоловічій лінії, але якщо мати страждала на алкоголізм, то в підлітка формується залежність "з першої спроби";

• психологічні - має значення тип нервової системи; схильність до психопатій;

• соціальні - найбільш впливові, хоча вирішальним моментом є комплексна дія чинників на особистість.

Існують вікові розбіжності в структурі чинників, що сприяють вживанню алкоголю:

До 15 років (95 % усіх алкоголіків саме в цьому віці вперше долучається до спиртних напоїв), це так звані "пускові" чинники: несприятливі родинні стосунки, родинні традиції (майже в 60 % випадків першу чарку синові чи дочці наливають тато чи мама), незадовільна організація відпочинку.

В 16-19 років підтримують вживання алкоголю "питтєві" звичаї, вплив оточуючого середовища, незадовільна організація відпочинку.

У віковій групі 20-26 років розвиткові пияцтва сприяють даний вік і пов’язані з ним певні психічні установки, "питтєві" звичаї, вплив мікросередовища. Збільшується доза вживаного алкоголю.

У віці старше 26 років остаточно закріплюють вживання алкоголю та розвиток алкоголізму психологічна, психічна, а далі фізична залежність на фоні конфліктів у родині, на роботі, в суспільстві.

У патогенезі алкоголізму по Стрельчуку виділяють три стадії:

1 - Компенсована;

2 - Наркоманічна;

3 - Термінальна чи стадія декомпенсації.

Грізними ознаками початку захворювання на 1 стадії служить головний симптом - нездоланний потяг до вживання алкоголю, втрата "почуття міри” стосовно випитого, формування толерантності до алкоголю і легкої форми абстинентного синдрому. Після вживання високих доз виникає амнезія, знижується працездатність.

На 1 стадії формується лише психічна залежність. Вже в цей час можливі порушення функціонування деяких систем органів: часто спостерігаються алкогольні кардіоміопатії, описана неврастенічна симптоматика - порушення сну, втомлюваність, безпричинні коливання настрою.

На 2 стадії хворобливий потяг до алкоголю підсилюється. Його супроводжують наростаючі психічні зміни: концентрація всіх інтересів на алкоголі, егоцентризм - крайня форма індивідуалізму й егоїзму, притуплення почуття обов’язку й інших вищих емоцій. Остаточне формування абстинентного синдрому. Крім того, у другій стадії продовжується і досягає максимуму ріст толерантності до алкоголю, що почався в першій стадії. Із соматичних розладів спостерігаються: алкогольна жирова дистрофія і навіть цироз печінки. З боку шлунково-кишкового тракту - гастрити, панкреатити.

У 3 стадії на перший план висуваються ознаки психічного збідніння, соматичного постаріння і падіння толерантності до алкоголю. Амнезія трапляється навіть при прийомі малих доз алкоголю. При цьому змінюються як характер сп’яніння, так і характер потягу до алкоголю, що із предмета смакування перетворюється в засіб підтримки життєдіяльності.

Алкоголізм призводить до значних збитків. Схематично збитки від алкоголізму поділяють на 3 групи:

• безпосередньо окремої особи

• сім’ї

• суспільства.

Вплив алкоголізації на суспільство приводить до значних втрат:

І. Медико-біологічних:

• підвищення захворюваності населення, захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, травматизму;

• підвищення рівня загальної смертності, смертності немовлят і материнської смертності;

• скорочення середньої очікуваної тривалості життя на 10-20 років;

• загальне погіршення генетичного потенціалу країни (народження "дітей п’яної суботи" з фатальним алкогольним комплексом плоду).

II. Соціальних:

• підвищення рівня правопорушень;

• зростання злочинності, вбивств, пограбувань, крадіжок;

• загальне зниження моральності в суспільстві;

• зниження інтелектуального рівня та духовності;

• розпад сімей, сирітство тощо.

III. Економічних:

• зниження продуктивності праці на виробництві;

• зниження якості продукції;

• підвищення травматизму;

• зменшення кількості працездатного населення.

Згідно даних ВООЗ, алкоголь у надмірних кількостях вживають мешканці західного та центрального регіонів Європи, перш за все в таких країнах як Італія, Франція, Іспанія, Португалія. Ці ж країни займають перші місця в світі з виробництва вина. Тут на кожного пересічного мешканця протягом року випивається від 10 до 20 літрів чистого алкоголю. Є значна різниця в структурі напоїв, що вживають: у Франції 96% серед напоїв - вина, а в Україні частка міцних напоїв становить близько половини. Але в цих даних не враховані кустарні вироби (самогон тощо), які мають широке розповсюдження.

Коливання рівнів вживання алкогольних напоїв у окремих країнах пояснюється відмінностями в звичках, неоднаковою потужністю алкогольного виробництва, різною силою антиалкогольного руху, неоднаковою глибиною економічної кризи, відмінностями в законодавстві тощо.

В багатьох країнах відбувається "алкоголізація" - тенденція до росту виробництва та вживання алкогольних напоїв.

На середнього українця приходиться приблизно 12 літрів алкогольних напоїв у рік. А за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, після норми 8 літрів на людину суспільство починає деградувати. По офіційній статистиці, алкоголіків в Україні близько 900 тисяч чоловік, але наркологи стверджують, що цю цифру потрібно помножити як мінімум на 5.

До процесу алкоголізації невпинно втягуються нові контингенти населення: жінки, підлітки, діти, що швидко призводить до формування широкого прошарку хронічних алкоголіків. Якщо дорослому для формування залежності необхідно 7-10 років вживання алкоголю, то у жінок і дітей це відбувається за 1-2 роки. За період з 1990 року до теперішнього часу число хронічних алкоголіків на кожну 1000 людей у деяких країнах збільшилось більш ніж у 50 разів.

Результати соціологічних досліджень свідчать, що показники вживання алкогольних напоїв в Україні зростають. За оцінками експертів вживання алкоголю має негативну тенденцію: в 1992 році - 10,6 л абсолютного алкоголю, в 1997 р. - 13,0 абсолютного алкоголю.

Така ситуація вкрай несприятливо позначилася на стані здоров’я населення та призвела до збільшення рівня смертності та захворюваності на алкоголізм населення України. З 1992 по 1997 рік смертність на 100 тис. населення зросла від алкогольних отруєнь з 15,6 до 17,9, смертність від хронічного алкоголізму з 1,8 до 2,5, від алкогольного цирозу печінки з 0,7 до 2,3. В 1999 р. смертність внаслідок отруєння алкоголем становила 17,2 на 100 тис. населення.

Особливо тривожним є омолодження алкоголізму. За даними МОЗ України захворюваність на хронічний алкоголізм підлітків 15-17 років стрімко поширюється (0,4-0,5 на 100 тис. населення).

Зростає питома вага жінок у структурі смертності внаслідок алкогольних отруєнь, що співпадає з світовими тенденціями "фемінізації" алкоголізму.

На офіційному обліку в закладах охорони здоров’я України на початок 1998 року перебувало 715,8 тис. (14,13 на 100 тис. населення) хворих на алкоголізм. За останні п’ять років щорічно береться на облік 50-55 тис. нових хворих на хронічний алкоголізм. Особливо несприятлива ситуація серед жінок.

Найбільша кількість хворих на алкоголізм в Україні належить до вікової групи 40-49 років.

Поширеність алкоголізму має регіональні особливості, які зумовлені віково-статевою структурою населення та дією інших чинників.

Найбільші рівні захворюваності на алкогольні психози та хронічний алкоголізм реєстрували у великих промислових центрах.

Організація медичної допомоги хворим на алкоголізм у різних країнах світу має різні принципи - від анонімного добровільного до повністю примусового. Історичний розвиток показав, що примусовим шляхом повне виліковування майже неможливе. В США, Франції, Польщі, Чехословаччині, СРСР та інших країнах у різні історичні періоди застосувалось примусове лікування в стаціонарах, у спеціальних закладах (ЛТП) відкритого та закритого типу. Вартість сучасного лікування (медикаментозного, стаціонарного) невпинно зростає, становлячи десятки тисяч доларів, але ефективність його недостатня, бо при лікуванні від 6 місяців до 2 років рецидиви хвороби настають у переважної кількості пацієнтів протягом першого року.

В деяких країнах лікування є цілком приватним, хоча державна система більш ефективно впроваджує принцип наступництва: після стаціонарного лікування хворі одержують підтримуючу терапію в умовах наркологічних кабінетів.

Лікування хворих на алкоголізм в Україні може проводитися в усіх медичних закладах, а також у мережі наркологічних закладів:

• медичні витверезники - надають невідкладну допомогу сп’янілим;

• наркологічні кабінети психоневрологічних диспансерів, поліклінік надають амбулаторне лікування хворим на алкоголізм;

• спеціалізовані наркологічні лікарні та відділення психіатричних лікарень для стаціонарного лікування хворих - здійснюють висококваліфіковану стаціонарну допомогу.

Останнім часом значно розширюється мережа закладів, що проводять лікування хворих на алкоголізм: це і об’єднання "Соціотерапія" та кабінети анонімної допомоги на госпрозрахунковій основі, центри позбавлення алкогольної залежності, діяльність анонімних груп підтримки тощо.

Розглядаючи основні напрямки профілактики алкоголізму треба зазначити, що історичний досвід свідчить про недієвість заборонних заходів (США, СРСР, Фінляндія тощо). Сучасними напрямками профілактики алкоголізму ВООЗ вважає: зниження потреби у використанні алкогольних напоїв і зниження дози вживання. Шляхи досягнення цієї мети можуть бути різними, в залежності від особливостей менталітету в кожній країні, але тільки комплексний підхід до проблеми державних органів влади, закладів охорони здоров’я, виховання та освіти і та ін. є ефективним.

Особливо ефективним у світі визнано більш як 60-річну діяльність організації "анонімних алкоголіків" (АА), яка через програму "12-кроків" формує нове сприйняття світу та змінює особистість людини, що хворіє на алкоголізм. У 1995 році в Сан-Дієго (США) конгрес АА зібрав більше 100 тисяч делегатів із усіх країн світу, що колись були алкоголіками, а тепер вилікувались і готові допомагати лікуванню кожного алкоголіка, що приєднується до груп АА, які є і в Україні. Сьогодні в світі є близько 2 млн. хворих на алкоголізм, що об’єдналися в групи взаємодопомоги для лікування. Програма АА гарантує одужання всім, хто її виконує.

Найбільш ефективними в профілактиці алкоголізму визнані тривалі загальнодержавні та громадські заходи пропаганди здорового способу життя та сучасні психотерапевтичні методи впливу на особистість.

Сьогодні ці заходи повинні бути спрямовані в першу чергу на підлітків і сім’ю. Комплексні заходи по викоріненню пияцтва та алкоголізму повинні сформувати негативну установку до вживання алкогольних напоїв у підростаючого покоління, що є первинною профілактикою алкоголізму. Вторинна профілактика алкоголізму передбачає раннє виявлення пристрасті до алкоголю та застосування методів корекції поведінки осіб з "груп ризику". Третинна профілактика алкоголізму передбачає попередження переходу алкоголізму в більш тяжку стадію, попередження інвалідизації хворих і передчасної смерті.

Тільки за умов співпраці державних структур, закладів охорони здоров’я, впровадження програм формування здорового способу життя населення, підвищення духовності суспільства можливо ефективне зниження розповсюдження алкоголізму.

ТЮТЮНОПАЛІННЯ

Тютюнопаління - найбільш розповсюджена шкідлива звичка, яка призводить до серйозних порушень здоров’я людини. За оцінками ВООЗ, близько третини дорослого населення світу палять (серед них 200 мільйонів - жінки), на підставі чого можна говорити про епідемію паління. В Європі палить близько половини дорослого населення. Характерно, що спостерігаються дві тенденції: зниження паління в розвинених країнах та збільшення у відсталих.

Україна випереджає більшість країн Європи за кількістю курців. У нас палять 12 мільйонів громадян - це 40 % населення працездатного віку. 3 них 3,6 мільйона жінок. За даними експертів ВООЗ, ця шкідлива звичка викликає в Україні 100 – 110 тисяч смертей щорічно. Серед киян палять понад 860 тисяч чоловік, що становить 40% усіх мешканців у віці від 12 років і старших. Дорослий курець викурює в середньому 1650 цигарок за рік

Тютюн - це однолітня рослина родини пасльонових. Його спеціально оброблені листя служать сировиною для тютюнової промисловості. Під час паління відбувається суха перегонка тютюну й паперу під впливом високої температури (300° С). При цьому виділяється велика кількість різноманітних шкідливих речовин (1200). Серед них похідні майже всіх класів органічних речовин: ароматичні вуглеводні, етиленові й ацетиленові сполуки, спирти, ефіри, алкалоїди (серед яких нікотин). Наявні також неорганічні сполуки миш’яку, міді, заліза, олова, полонію, серед них і радіоактивного. Крім того, в тютюновому димі є оксид вуглецю, оксид азоту і навіть синильної кислоти. Найелементарніша схема складу тютюнового диму подана на мал. 2.

 

Мал. 2. Склад тютюнового диму

У тютюнових листках, крім нікотину, є ще 11 отруйних алкалоїдів. Найважливіші з них - норнікотин, нікотирин, нікотеїн, нікотимін. Нікотин, на відміну від інших алкалоїдів, не має жодних лікарських особливостей. Нікотин, як і інші алкалоїди, породжує пристрасть до нього.

Тютюн діє насамперед на вегетативну нервову систему, яка регулює найважливіші функції організму, наприклад, діяльність серця, функціонування шлунково-кишкового тракту. Вегетативна нервова система складається з симпатичного і парасимпатичних відділів. Збудження симпатичного відділу призводить до прискорення серцевих скорочень (тахікардії), подразнення парасимпатичних нервів - до їх сповільнення (брадикардії).

Вегетативна нервова система регулює найважливіші функції організму, діючи через ендокринні залози на внутрішні органи. По ходу нервових стволів симпатичні й парасимпатичні гілки мають вузли - нервові ганглії. Саме тут відбувається передавання нервових імпульсів за участю медіаторів. У різних частинах вегетативної нервової системи медіатори різні за хімічним складом (ацетилхолін і адреналін). Токсична дія нікотину виявляється якраз у нервових вузлах. Вона полягає в тому, що нікотин гальмує передачу нервових імпульсів майже до блокування ганглія, нервова клітина позбавляється здатності сприймати нервові імпульси і передавати їх м’язам.

Тютюновий дим негативно впливає на функції центральної нервової системи і її вищого відділу - кори великих півкуль головного мозку. Цей відділ найбільш чутливий до надлишку вуглекислого газу та дії інших тютюнових отрут.

У малих дозах нікотин діє збудливо на центральну нервову систему, посилює секреторну функцію слинних залоз; частішає дихання і підвищується кров’яний тиск. Великі дози нікотину призводять до пригнічення діяльності нервової системи і до її паралічу, до зупинки дихання і серця.

Під впливом нікотину виникають зміни кровоносних судин головного мозку. Втрачається їх еластичність, стінки насичуються холестерином і різними солями (вапнування), внаслідок чого погіршується кровопостачання головного мозку, що також негативно впливає на розумову діяльність.

Порушення балансу вітаміну С в організмі також негативно впливає на центральну нервову систему. Вітамін С руйнується під дією тютюнової отрути, а дефіцит його призводить до погіршення пам’яті й підвищення втоми.

При напруженій м’язовій роботі м’язи і мозок постійно вимагають припливу насиченої киснем артеріальної крові. Ця потреба у робітників-курців задовольняється не повністю, тому у м’язах швидше розвивається втома. М’язова сила зменшується а, через 10-15 хв. настає втома, координація рухів знижується на 25%.

Біохімічний механізм дії нікотину добре вивчений. Під його впливом надниркові залози виділяють гормони - адреналін і норадреналін, які посилюють серцеву діяльність, підвищують кров’яний тиск. Спочатку це досягається за допомогою невеликих доз нікотину, але прискорення його знешкодження організмом змушує курця взяти наступну цигарку, щоб відновити бажаний настрій.

Нікотин змінює процес обміну речовин у нервових клітинах, імітуючи дію норадреналіну і ацетилхоліну при перенесенні нервового імпульсу між клітинами: він спочатку їх стимулює, а потім пригнічує. Протилежно спрямовану дію нікотину на нервову систему підтверджують і курці. Одні вважають, що цигарки діють на них збуджуюче, інші - заспокійливо.

Фізична і психічна залежність від нікотину розвивається значно швидше, ніж від алкоголю. Але на відміну від алкоголізму та наркоманії, нікотиноманія не призводить до деградації особистості. Якраз це робить куріння цигарок зараз­ною хворобою, яка руйнує здоров’я людини.

Дія тютюну прихована, тому це особливо підступний і небезпечний ворог. Тяжкі захворювання спостерігаються не відразу, вони виникають поступово й непомітно. Коли ж зміни в організмі стають очевидними, тобто з’являються різні хронічні захворювання, люди пояснюють це чим завгодно, тільки не палінням, оскільки від початку систематичного вживання тютюну до появи перших ознак хвороби минає більш-менш тривалий час.

Довготривалість життя курців на 7-15 років менша, ніж тих, хто не палить Підраховано, що 90% випадків смерті від раку легень, 75% від бронхіту та 25% від ішемічної хвороби серця у чоловіків у віці до 65 років пов’язано з тютюнопалінням.

Ферментні системи організму людини борються із шкідливими речовинами, які містяться в тютюновому диму, і зменшують його небезпечність. Чим більше людина палить, тим активнішими стають ці системи. Підвищення активності ферментних систем, які переробляють передусім ароматичні вуглеводні, призводять до посилення утворення в них токсичних продуктів, які спроможні викликати ракові пухлини.

Паління, як показали досліди, зменшує фізичну силу, уповільнює реакції, погіршує пам’ять, знижує статеву потенцію. У людей, що палять, частіше народжуються неповноцінні діти. Вивчаючи вплив паління на вагітність і плід, учені виявили зростання частоти спонтанних абортів, народження недоношених і мертвих дітей, зниження маси тіла у новонароджених, погіршення розумових здібностей у дітей та народження їх з аномаліями розвитку.

Слід зазначити, що на нащадків здійснює вплив не лише активне, а й пасивне паління, коли вагітна жінка, яка не палить, змушена вдихати тютюновий дим. Людині, яка палить, необхідно пам’ятати, що паління шкідливо впливає не лише на стан його власного здоров’я, а й на здоров’я людей, які його оточують вдома, на роботі, в громадських місцях.

Зараз тютюнова промисловість для ослаблення дії тютюнового диму на здоров’я людини випускає безліч різноманітних фільтрів та так званих «легких» цигарок. Але це лише напівзаходи і вони суттєво не знижують негативної дії тютюнового диму.

Незважаючи на прийняття в 1996 р. в Україні "Закону про рекламу", а також постанови Уряду щодо боротьби з контрабандою тютюнових виробів, у цілому законодавча база в країні потребує вдосконалення, не може забезпечити всеохоплюючі механізми контролю над тютюном, передбачені розробленим ВООЗ "Третім Планом дій за Європу без тютюну".

В Україні в 1997 році максимальний вміст смоли в сигаретах встановлений на рівні 15 мг (більший, ніж у багатьох країнах). Наближення до світових стандартів у боротьбі з нікотиноманією йде повільно.

Головним у подоланні тютюнопаління є створення відповідної законодавчої бази, розробка нових лікувальних засобів, профілактичні освітні програми, які повинні запроваджуватись з дитячого віку.

ВООЗ підкреслює, що в країнах, де ведеться послідовна боротьба з тютюнопалінням і досягнуто суттєвого прогресу, цьому сприяли відповідні законодавчі акти та пропаганда здорового способу життя.

НАРКОМАНІЇ

Наркоманія (грец. narkotikos - приголомшуючий і mania - безумство, шаленство) – «ейфорікоманія» - це неконтрольований потяг до речовин, що впливають на центральну нервову систему, викликаючи стан штучного психологічного та фізичного благополуччя, аналгезії, сп’яніння аж до наркотичного сну.

Наркоманія - "біла смерть" - вже давно оцінена ООН як глобальне явище. Сьогодні воно охопило майже 100 млн. людей. Перше місце за розповсюдженістю займає США, де майже половина населення, старшого 12 років, хоча б раз спробувала наркотики. Географічний розподіл вживання наркотичних речовин в Європі різноманітний: в об’єднаному Королівстві, Ірландії, Італії, Чехії і Данії - продукти з коноплі; ЛСД та екстазі, амфетамін в об’єднаному Королівстві; синтетичні засоби - в Ірландії, регіонах Західної частини Тихого океану; опіум, канабіс, кхат - в країнах Близького Сходу. В країнах Центральної Америки поширене зловживання летючими розчинниками, в Південно-Східній Азії вживають комбінації кількох наркотиків.

Глобальна загроза наркоманії призвела до створення міжнародних інституцій, які отримують інформацію з більшості країн світу та розробляють заходи боротьби з наркотиками. Ще в 1971 році був організований цільовий фонд ООН для боротьби з наркотиками. В рамках ООН функціонують міжнародні Комісії з наркотичних препаратів і міжнародна Рада контролю над наркотичними речовинами. Всі ці інституції в співробітництві з ВООЗ регулярно проводять міжнародні конференції, приймають відповідні міжнародні конвенції.

За даними МВС України, міжнародна наркомафія зараз активно вивчає можливість використання території держави як самостійного ринку та шляху збуту наркотичних засобів і бази для їх подальшого транспортування в Європу. Вже зараз активно працюють "афганський" та "балканський" маршрути. Щоб запобігти цьому, з 1993 р. в структурі МВС були створені самостійні підрозділи для боротьби з незаконним обігом наркотичних речовин, при Кабінеті Міністрів - Національна координаційна рада. Але, як свідчить світовий досвід, політика заборони наркотиків не досягає мети - тотального звільнення суспільства від них.

Учені всього світу намагаються виявити причини вживання наркотиків, механізми, які лежать в основі формування наркотичної залежності. При цьому висловлюються різні точки зору: одні зазначають переважну роль біологічних факторів у розвитку наркоманії, інші надають перевагу виключно зовнішнім фак­торам - умовам виховання і оточенню.

У суто психологічному плані й основі тяги до наркотиків є прагнення до зниження напруги і почуття тривоги, до втечі від проблем, пов’язаних з дійсністю. У багатьох випадках до вживання наркотиків призводять поганий настрій, невпевненість у собі, особливо у психічно неврівноважених підлітків. Повторне вживання наркотику закріплює звичку, механізмом формування якої є умовний рефлекс.

Механізм формування звички та пристрасті (залежності) до наркотиків і токсичних засобів, включаючи алкоголь і нікотин, реалізується на рівні регуляції обміну речовин у клітинах, насамперед нервових, а саме, регуляції виділення та нейтралізації так званих нейромедіаторів - речовин, які відповідають за збудження і гальмування як в окремих клітинах, так і в нервовій системі організму. Відомо, що ця звичка дуже швидко оволодіває людиною, глибоко проникає в її сутність, стає складовою його характеру. Притаманна людям слабкої волі та психічно неврівноваженим, схильним штучно піднімати настрій і працездатність, впевненість у собі виражається у прагненні знайти джерело натхнення у нарко­тиках.

Виникнення наркоманії пов’язане з ілюзорним «стимулюючим» ефектом, яким володіють наркотики. Виявлено, що чим більший ейфорійний ефект мають наркотичні речовини, тим швидше розвиваються звикання і пристрасть до них.

Однією з умов розвитку наркомани є відсутність спеціальних знань у люди­ни і нерозуміння тієї великої небезпеки, яку таїть у собі вживання наркотиків, чи то через цікавість, чи як снодійного. Близько 50-80% усіх наркоманів вперше спробували наркотики виключно через цікавість.

Розвиваються три основні клінічні феномени вживання наркотиків:

1) психічна залежність, яка полягає в тому, що людина не може прожити без наркотику. З часом психічна залежність зростає і відповідно збільшуються дози наркотику;

2) фізична залежність, яка полягає в тому, що в результаті більш чи менш три­валого прийому наркотик стає частиною обміну речовин, і організм уже не здат­ний обходитися без нього. Якщо наркоман припиняє вживати наркотики, він відчуває сильні фізичні муки. Виникає особливий психічний і фізичний стан, який називається абстинентним синдромом. Щоб ліквідувати прикмети абстиненції, наркоман приймає щораз більші дози наркотику;

3) зростання витривалості (толерантності) до приймання наркотику, тобто наркомани зі стажем приймають набагато більші дози наркотику, ніж на початковому етапі.

Психічна залежність характерна для всіх різновидів наркоманії й токсико­манії, чого не можна впевнено сказати про фізичну залежність, яка не завжди виявляється досить чітко. Психічна залежність переважно виникає раніше, ніж фізична, її прояв стійкий і тривалий, вона важко піддається лікуванню і є основ­ною причиною відновлення приймання наркотиків після проведеного лікування, тобто рецидиву хвороби. У зв’язку з цим «стрижневою» і обов’язковою прикме­тою наркоманії слід вважати саме психічну залежність. Наркоманія як тяжкий хворобливий стан і набута звичка обов’язково призводить до психічної і фізичної деградації людини і в кінцевому підсумку - до смерті. Наркоманія виникає тоді, коли наркотик стає необхідним супутником людини у повсякденному житті. Без уживання наркотику вона втрачає сон, апетит, не може нормально працювати, у неї зникає бажання спілкуватися з оточуючими, пропадає добрий настрій.

При постійному, вживанні наркотиків виникає хронічне наркотичне отруєн­ня, яке спричинює розлад функцій багатьох органів і систем організму, особливо центральної нервової системи. Тому наркоманія вважається хронічним нервово-психічним захворюванням. Вона поступово призводить до психічного розладу, пов’язаного зі звуженням кола зацікавлень, швидкої зміни настрою, зниження працездатності, погіршення пам’яті і втрати почуття відповідальності.

Кожний різновид наркоманії зумовлює в організмі людини специфічні зміни.

Існує певна психологічна характеристика індивіда, схильного до наркоманії. Утруднена соціальна адаптація приводить його до вживання наркотиків, за допо­могою яких він хоче досягти відчуття відповідності між своїми вимогами і мож­ливостями самовираження, реалізувати поставлену перед собою мету. Щоб підтримувати ілюзорну рівновагу, він знову й знову приймає наркотики, і так поступово опиняється в зачарованому колі: негативний емоційний стан - наркотик - поглиблення негативного емоційного стану - збільшення дози наркотику.

Однією з причин поширення наркоманії є швидке збільшення кількості нар­котичних речовин, завдяки появі нових стимулюючих, заспокійливих та інших засобів, які прямо діють на психіку людини і отруюють організм.

Проблема наркоманій та токсикоманій багатогранна і пов’язана з стражданнями та трагічною загибеллю людини. Наслідки її різноманітні.