Корисні копалини Південної Америки: генезис, географія, використання



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Корисні копалини Південної Америки: генезис, географія, використання



Корисні копалини Південної Америки: генезис, географія, використання

Курсова робота

 

 

Виконав:

Студентка 33 групи

денної форми навчання

спеціальості:

економічна і

соціальна географія

Денисюк Дарина

 

Науковий керівник:

доц. Нетробчук І. М.

 

 

.

 

 

Луцьк – 2010

Зміст

Вступ 3

Розділ 1. Геологічна будова Південної Америки 4

1.1. Геологічна будова материка 4

1.2. Рельєф Піденної Америки 13

Розділ 2. Види корисних копалин та їх поширення в Південній Америці 15

2.1. Корисні копалини (загальні відомості) 15

2. 2. Горючі корисні копалини 17

2.3. Металеві корисні копалини 19

2.4. Неметалічні корисні копалини 29

2.5. Гірничохімічна сировина 32

Розділ 3. Використання корисних копалин 33

3.1. Історія освоєння мінеральних ресурсів 33

3.2. Використання корисних копалин в гірничій промисловості 34

3.3. Використання корисних копалин в паливно-енергнтичній промисловості 35

3.4. Використання корисних копалин в металургії 36

3.5. Використання золота 38

Висновки 39

Список використаної літераттури 40

Вступ

Темою цієї курсової роботи є корисні копалини Південної Америки, їх походження, поширення та використання.

Актуальність теми полягає в тому, що корисні копалини Південної Америки є недостатньо вивченими та відкрито багато родовищ корисних копалин які не розробляються. А також цей материк багатий на рідкісні і дорогоцінні корисні копалини, які дуже цінуються в світі.

Об’єктом доспідження є корисні копалини Південної Америки

Предметом дослідження є походження корисних копалин, тобто геологічна будова Південної Америки; географічне поширення їх на материку та використання їх людиною.

Метою дослідження є з’ясувати основні закономірності розташування корисних копалин та їх генезис. Дослідити особливості їх використання.

Головні завдання:

- виявити причини розміщення певних корисних копалин на тій чи іншій території;

- поснити зв’язок між геологічною будовою, рельєфом та корисними копалинами;

- проаналізувати важливість вивчення корисних копалин Південної Америки.

 

 

Розділ 1. Геологічна будова Південної Америки

Геологічна будова материка

Геологічну будову території Латинської Америки визначають два великі структурні елементи зем­ної кори: древня, докембрийска Південно-Американ­ска платформа, і активно розвивається з пізнього докембрия аж до сучасної епохи рухливий пояс Кордільєрів, відгалуженням якої є Антільська острівна дуга.

Південно-Американска платформа (к р а т о н) охоплює в основному область Гвіан­ського і Бразильського плоскогірїв , розділяє їх Амазонська низовина. Прадавній (раннєдокембрійский) фундамент цієї області ранньої консолідації земної кори виступає на поверхню в Гвіанському і Західно-бразильському щитах; у його складі різноманітні кристалічні сланці первинно осадового або вулканичного походження, гнейси і граніти, що мають архейский або нижньопротерозойский вік. З сходу, вздовж р. Арагуая (лівої притоки р. Токантінс) і вер­хів’їв р. Парагвай. Західно-Бразильський щит оточений зоною піздньодокембрийского геосинклінального осадонакопичення і складчастості (байкальською, по термінології соц. геологів); подібна ж зона слеідує уподовж Атлантичного узбережжя Бразилії і Уругваю, від гирла Амазонки до затоки Ла-Плата.

Ці дві зони байкалід з'єднуються проміжною зоною, яка простягається через район міста Бразилія, але на осталь­ном просторі вони розділені молодшими накладеними западинами басейнів р. Меарін і Пара­наіба ( западина Мараньян), верхів'їв р. Сан-Франциску і р. Парана, під якими похоронені брили ранньодокембрійских порід, аналогічних по складу і віку породам фундаменту Гвіанського і Західно-Бразильського щитів. Дрібніші брили подібного характеру украплені в Східно-Бразильську систему байкалід. У основі розрізу останньою залягає залізорудна серія Минас зі знаменитими ітабиритами (місцева назва джеспілитів) "Залізорудного чотирикутника" штат Минас-Жерайс, а з завершальною стадією розвитку Східно-Бразильської системи (кінець докембрія - кембрій) пов'язано впровадження уподовж роз­ломів широтного або північно-східного простягання гранітів і пегматитів з багатим рідкоелементним (Ве, Та, ТА та ін.) зруденінням. У смузі вздовж Атлантичного узбере­жжя відомі молодші, мезозойські і ранньопалеогенові, кільцеві інтрузії ультраосновних і лужних порід типово платформеного характеру з родовищами руд марганцю, ніобію, тантану, цир­конію і рідкоземельних елементів. Формування цих інтрузій пов'язане з передбачуваними процесами "розкриття" Атлантичного океану і відділення Південної Америки від Африки.

Широка зона пізньопротерозойського геосинклі­нального занурення і наступної байкальської складчастості, ймовірно, оточує древнє ядро Південно-Американської платформи також з заходу, з боку рівнин, що відділяють Гвіанське і Бразильське пло­скогорья від Анд, і з півдня, в межах Патагонії. Виступи байкальського метаморфічного комплексу спостерігається в Серранії-де-ла-Макарена в Колумбії, в хребтах-горстах Пампських сьєрр і Північно-Патагонському масиві в Аргентині. На іншій ділянці бай­кальский метаморфічний комплекс на заході і півдні Південно-Американської платформи перекритий потужними фанерозойскими осадовими товщами, які формують зону її перикратонных опускань і чохол Патагонської плити. Вік фундаменту останньої підви­щується до ранньокаледонского (досилурійського) або навіть молодшого. Сама зовнішня частина байкальського складчастого поясу була повторно залучена в опускання геосинкліналі Анд. На півночі тут відомі уламки і більш древнього, добайкальського кристаличного фундаменту (Сьєрра-Невада-де-Санта-Марта та ін.).

Осадовий чохол різного віку перекриває значні ділянки основної частини платформи. Найбільш древня - серія Рорайма середньопротерозойського віку, складена червоно кольоровими пісковиками і конгломе­ратами з інтрузіями пластів основних порід; вона плащеподібно покриває найбільш високу частину Гвіанського плоскогір'я. Аналогічні утворення відомі і в Західно-Бразильському щиті. Верхньопротеро­зойські утворення- уламкова, за участю льодовикових утворень (тилітів) серія Лаврас і карбо­натна серія Бамбуі - складають западину Сан-Фран­сиску (міжгірський прогин східно-бразильських байкалід). Розвиток інших западин (синекліз) Південно-Американської плат­форми почалося в силурі. До них відносяться широтна Амазонська западина, що відокремила Західно-Бразильський щит від Гвіанського, западина Мараньян і западина Парани. Останні дві складають єдину зону мери­діональних опускань з більш древньою западиною Сан-Франциску. Ця зона опускань відокремила Західно-бра­зильський щит від Східно-бразильського. Амазонська впа­дина виникла спочатку у вигляді грабена, разділившого Гвіанський і Західно-бразильський щити. У ордовику - силурі також почалося опускання перикратонного прогину Акрі-Бені-Чако.

Сучасна структура западин Мараньян, Парани і частина­ Амазонської склалася впродовж девону, карбону і перми. У розрізі середнього і верхнього палеозою чергуються морські, лагунні і континентальні відкладення, виділяється льодовикова формація верхнього карбону - нижньої перми, що залягає або на різних більш древніх горизонтах палеозою, або безпосередньо на фундаменті. У тріасі в усіх перерахованих впа­динах встановився континентальний режим з формуванням пустель. У юрі - середині крейди в западині Парани на величезній площі відбувалися виливи платобазальтів. До кінця цього магматичного циклу відноситься впровадження даєк і пластових інтрузій основної магми в басейнах рр. Меарін - Парнаіба і Амазонка, а у Східно-бразильському щиті – кільцевих лужних інтрузій. До кінця юри - початку крейди відносяться занурення по скиданнях Атлантичного узбережжя Південної Америки (від гирла р. Оріноко до естуарію Ла-Плата), внаслідок чого сформувалися сучасні східні контури материка, виникла система приокеанічних грабенів-прогинів, що місцями дають відгалуження в межі континентальної платформи (грабен Баія, або Реконкаву, в Бразилії). Інші грабени паралельні контуру берега, але відокремлені від нього горстовими під­няттями (напр., грабени Сан-Луіс і Баррейріньяс в Бразилії). У гирловій частині долини р. Амазонка занурення крейдяного часу наклалися на більше ранні. У внутрішніх районах платформи, особливо уздовж смуги занурень Мараньян – Сан-Франсиску – Парана і в зоні перикратонних опускань Льянос – Акрі–Бені–Чако–Пампа, поширені кон­тинентальні, в останній зоні – частково мор­ські півковики крейдового віку.

На початку кайнозою більша частина платформи була припідня­та; опускання збереглися і посилилися в зонах приокеаничних прогинів (особливо на Гвіанському і Уругвайському узбережжях) і перикратонних опуска­нь. В результаті сумарних фанерозойских опускань глибина внутрішніх западин і перикратонних проги­нів Південно-Американської платформи досягла 3-5 км, а приокеанічних прогинів – 7-10 км. Внутрішня структура западин ускладнилася утворенням скидів і локаль­ных поднять в осадовому чохлі під дією рухів їх фундаменту по розломах і впроваджень базальто­вої магми в мезозої. Крім того, зовнішня зона області перикратонних опускань, що примикає до складча­стого гірського обрамлення, була залучена в складча­тість, паралельну крайовому насуву Анд і генети­чно пов'язану з ним. Складки подібного типу роз­винуті в Перу, Болівії і північно-західній Аргентині, де вони укладають поклади нафти і газу. У тропичному поясі Гвіанського щита на кристалічних породах фундаменту широко розвинені поклади бокситів (Сурінам, Гайана, Гвіана), походження яких пов'язане з інтенсивно протікаючими тут в новітній час процесами хімічного вивітрювання.

Особливе місце в структурі Південно-Американської платформи займає її південна, найбільш молода ділянка - плита Патагонська (точніше Пампо-патагонська), яка від­різняється високою рухливістю і тектонічою роз­членованістю. Переважаюче простягання структур тут міняється від північно-західного до західного, в області їх зчленування з Андами, до майже широтного на сході, де ці структури занурюються в Атлантичний океан і продолвжуются через підводну окраїну континенту, аж до глибоководної Аргентинської улоговини.

З півночі на південь найважливішими структурними елементами плити Патагонця є: широкий прогин Ріо-Саладо, представляючий східну гілку прогину Чако; складноблокові підняття північної сьєрри Буенос-Айреса (Сьєрра-дель-Танділь), що виникло у кінці тріаса; невеликий, такий, що замикається до заходу і прогин Вентанія, що розкривається у напрямі океану; блокове підняття південної сьєрри Буенос-Айреса (Сьєрра-де-ла-Вентана), одновікове з підняттям північної сьєрри; прогин Ріо-Колорадо - Ріо-Негро, що відкривається в затоки Баїя-Бланка і Сан-Матіас; Північно-Патагонський масив; прогин Чубут - Сан-Хорхе, що йде в затоку Сан-Хорхе; Масив (масив Санта-Крус, або Десеадо) Південного Патагонця, що триває в архіпе­лагу Фолклендських (Мальвінських) островів; Магеланів прогин, що переходить до півдня у передовий прогин Анд Патагонців.

В підняттях північної сьєрри Буенос-Айреса, в Північно-патагонцеві і частково в Південному Патагонцеві масси­вах виступають метаморфізовані породи поздньодо­кембрійського - раннєпалеозойского фундаменту, на якому незгідно залягають крила подня­тий і основа північних прогинів платформені відклади силуру – нижнього тріаса. У південних і частково в північних прогинах цей розріз надбудовується молодшими утвореннями мезозою і палеогену. Відклади юри і крейди відкладалися в затоках геосинкліналі Анд, палеогену – у протоках, що з'єднали цю геосинклі­наль перед її остаточним замиканням з Атлантичним океаном. Ці шари зім'яті в брахіформові складки, поєднуються в анти- і синклінальні зони, паралельні Андам на крайньому заході, і набувають широтного про­стягання на сході Брахіантикліналі знаходяться поклади нафти і газу. У межах Північно- і Південно-Патагон-ского масивів і їх схилів розвинені покриви неоге­нових і четвертинних базальтів.

Пояс Кордільєрів – Анд складається з системи склачато-звідних, складчато-брилових і звідно-брилових гірських хребтів, формування яких відбувалося в кайнозойську еру. В межах Південної Аме­рики пояс природно розпадається на сегменти: Північно-андійський; Центрально-андійський; Південно-андійський, або Патагонець. В якості ще одого сегменту, сполучаючого Південну Америку з Антарктидою, може розглядатися Південно-антільська острівна дуга, що обрамляє море Скоша - структурний аналог Карибського басейну.

Північно-андійський сегмент починається на півдні біля кордону Еквадору і Перу порівняно вузьким пучком складок, що утворює на півночі велику віргацію, край­няя західна гілка якої (хр. Серранія-дель-Дарьєн) з’єднується з Панамською системою, а крайня східна (Венесуельські Анди) - з Південно-карибською. Проміжні гілки зрізаються тільки розривами південного узбережжя Карибського моря якнайповніший розріз Анд представлений в Колумбії. Осьове підняття Колум­бийских Анд - Центральна Кордильера є горст-антиклінорій, що уперше виник у кінці герцинского циклу (у кінці палеозою) і оновлений альпійськими підняттями. Складена Центральна Кор­дильера в основному метаморфізованними середньо- і частково верхньопалеозойскими утвореннями, герцинскими і ларамійскими гранитоїдами; вона підразді­ляє північні Анди на дві області, що різко відрізняються по характеру розвитку в мезозої і кайнозої. Східна область – альпійська міогеосинкліналь – на початку мезо­зою (тріас-юра) була прогином, развивалася на древній континентальній корі і заповнювалася червоноколірною уламковою лагунно-континентальною формацією (Ла-Кінта, або Хірон). У кінці юри цей прогин перетворився на морський басейн з відкладенням евапоритів, а в крейді – теригенних і карбонатних відкладів великої потужності. В середині палеогену в осьовій частині прогину виникло підняття Східної Кордільєри Колумбії з помірно інтенсивною складчастістю. Місцями в осьовій частині підняття на поверхню виведений докембрийский кристалличний фун­дамент (масиви Гарсон, Сантандер та ін.). Північне про­довження Східної Кордільєри – хр. Сьєрра-де-Періха, до якого на південному сході примикає хр. Кордільєра-де-Меріда, - герцинский горст-антиклінорій, піднов­ленний альпійськими рухами і зчленовується на сході (по розриву Пілар) з Береговими хребтами Венесуели. Між двома останніми підняттями в крейдовий період виникла міжгірська западина Маракайбо, що активно розвивається аж до сучасної епохи (однойменна лагуна і Венесуельська затока) і що є нафтогазоносним басейном. У основі западини розташований великий докембрийский масив, який являється серединним масивом ще в палеозойській геосинклінальній системі. Біля підніжжя Кордільєри-де-Меріда і північної частини Східної Кордільєри в кайнозої утворився Західно-Венесуельський передовий прогин, відокремлений від Східно-Венесуельського поперечним під­няттям Эль-Бауль і обмежений на півдні аналогіч­ним підняттям хр. Серранія-де-ла-Макарена – західним відрогом Гвіанського щита. На заході східна Кордільєра відокремлена від Центральної Кордільєри вузьким грабен-синклінарієм долини р. Магдалена. Обидва прогини – Західно-Венесуельский і Магдалени – нафтогазоносні. Західна частина Північних Анд з початку мезозою була морським басейном, що виник на океаничній корі, як і струк­тури Панамського перешийка. Занурення басейну супроводжувалось накопиченням потужних товщ теригенних (в основному глинистих) відкладів і інтенсивним підводним вулканізмом (базальтовим). Перші підняття в цій області проявилися в середині крейди, в кінці еоцену в її осьовій зоні виникло підняття Зхідної Кордільєри Колумбії і Еквадору. Західна Кордільєра – горст-антиклінорій складений переважно мезозойськими породами; на сході вона відділяється грабен-синклінорієм долин рр. Каука і Патія від Центральної Кордільєри, а на заході уздовж Тихоокеанського узбережжя супроводжується глибоким Боліварським прогином, виконаним потужними­ морськими теригенними товщами кайнозою. Обоє ці структури нафтогазоносні. У північній частині Тихоокеан­ского узбережжя Колумбії будова Боліварського прогину ускладнена підняттям Берегової Кор­дільєри (Серранія-де-Баудо), де знову виходять крейдові відкладення, перекриті вулканогенними поро­дами палеогену. Північне продовження Берегової Кордиільєри у східній частині Панамського перешийка – хр. Серранія-дель-Дарьєн, має північно-західне простягання і є перехідною ланкою до структур Центральної Америки. На півдні Північних Анд, в Еква­дорі і суміжній частині Колумбії Західна і Східна Кор­дільєри відокремлені вузьким, але глибоким грабеном, ви­полненим молодими континентальними і вулка­ногенними утвореннями. Уздовж розривів, обмежуючих і розсікаючих грабен, виникли багаточисленні молоді вулкани, багато з них – діючі.

Центральноандійский сегмент відокремлений від Північних Анд поперечними зрушеннями на кордоні Еквадору і Перу. Ці зрушення розташовуються на продовженні Амазон­ского грабен-прогина Південно-Американської платформи. На півночі Центральні Анди (Перу, північ Болівії) мають в основному північно-західне – південно-східне простягання, на широті міст Аріка (Чилі) і Санта-Крус (Болівія) випробовують різкий вигин, набуваючи меридіонального направленя­. Східна Кордільєра Центральних Анд, подібно до Східної Кордільєри Еквадору (Центральна Кордільєра Колумбії), є в основному відроджене герцинське підняття (антиклинорій), яке з сходу (у Перу) супроводжується прогином, виконаним крейдовими відкладеннями; у напрямі Болівії цей прогин вибивається клин, і герцинське підняття примикає безпосередньо до платформи (виступ Санта-Крус). До півдня, у Аргентині, це підняття не фіксується у зв'язку з виклинюванням палеозойського геосинклі­нального прогину. Тут ширина власне Анд різ­ко зменшується за рахунок суміжної платформи, в крайовій частині якої виникає потужне меридіональ­не підняття Пампинських сьєрр. Це підняття расзсічене рядом паралельних розломів на систему хреб­тів-горстів, в яких на поверхню виведений докем­брійский кристалічний фундамент, місцями прикри­тий малопотужним верхньопалеозойско-тріасовим чох­лом, і долин-грабенів, виповнених континенталь­ною уламковою товщею кайнозою – продуктом руйнування горстів.

На сході підняття Пампських сьєрр йде під потужні мезокайнозойскі накопичення широкого і глибокого грабена Альтиплано, що відділяє Центральні і Східні Кордільєри від Західної Кордільєри і вираженого високим (ок. 4 км) плоскогір'ям Пуна. У північній частині плоскогір'я лежить високогірне озеро Тітікака, до якого уздовж прогину, розділяючого Західну і Східну Кор­дільєри Перу, примикає смуга морських відкладень верхнього палеозою і крейди, що виклинюються або замища­ютья до півдня континентальними утвореннями.

Західна Кордільєра Перу і Болівії по будові різко відрізняється від Центральної і Східної Кордільєрів. Вона складена вулканогеннини і морськими, карбонатно-уламковими від­кладами юри і крейди, порівняно помірно склад­чатими, але розбитими крутими розломами. Ці відклади вміщують величезні батоліти гранитоїди, сформовані починаючи з пізньої юри, але в основ­ном у кінці крейди - початку палеогену. Усі ці утворення перекриті потужними вулканічними покривами еоценового і молодшого віку, які складають великий вулканічний пояс. Навколо виступів покрівлі батолітів і штоків інтрузивних порфірів, а частково в їх межах виникли унікаль­ні по масштабах мідні і мідно-молібденові родовища Чилі і південного Перу, що тягнуться смугою більше 2 тис. км уподовж західних схилів Західної і Головної Кордільєрів. Уздовж розломів, відділяючих Західну і Східну Кордільєри від грабена Альтиплано, в неогені виникли вулкани; деякі з них діють і в сучасну епоху. З дрібними субвулканичними інтрузіями середнього і кислого складу, з штоками андезитів і дацитів і еродованими неогеновими вулканами, частково з більш древніми, мезозойськими гранитоїдами (на півночі) пов'язано в основному багате промислове оруденіння Перу і Болівії. У східному підніжжі Центральних Анд простягається переривчастий ланцюжок передових про­гинів.

Південно-Андійський сегмент найбільш вузький; у його будові виділяються два основних структурних елемента Південних Анд – Головна і Берегова Кордільєри, раз­ділених Центральним подовжнім грабеном Чилі. Головна Кордільєра є на значній відстані між Аргентиною і Чилі, по своїй будові схожа із Західною Кордільєрою Центральних Анд, складаючи її продовження і подібно до її складена переважно юрськими і крейдовими морськими осадово-вулканогенними серіями. Тут також є великі гранітні батоліти, осо­бливо значні на півдні Патагонії і на Вогняній Землі. Передові Кордільєра і Прекордільєра утворені в основному палеозойськими товщами, що випробували герцинску складчастість. У Береговій Кордільєрі з-під мезозою і верхнього палеозою на значних площах виступає дерев­ній, мабуть, верхньодокембрійский, перетворений у кінці палеозою метаморфични. комплекс. До півдня від 41° пд. ш. Берегова Кордільєра заходить в океан, де вона проявляється у вигляді островів (Чілое та ін.). Головна (тут Патагонець) Кордільєра продовжується на Вогняній Землі і, міняючи своє простягання на широтне, простягається уздовж підводного хребта до острова Південна Георгія – елементу Південно-Антільської острівної дуги, сполучаючою Південну Америку і Антар­ктиду.

Центральний грабен Чилі оточений з сходу ланцюжками моло­дых вулканів. З сходу Південні Анди або безпосередньо примикають до масивів Північно- і Південного Патагонця, або супроводжуються подовжніми прогинами, виконаними мезозойськими і кайнозойськими відкладами (Ріо-Саладо, Мендоса - Сан-Хуан - Чубут), які східніше зливаються з широтними проги­нами Патагонії. Найбільш великим є найпівденніший з передандійських прогинів – Магеллан, розташований по обидві сторони однойменної протоки. Усі вони нафтогазоносні.

Рельєф Піденної Америки

У рельєфі Південної Америки чітко виділяються рівнинно-плоскогірний платформний позаандійський Схід і гірський андійський Захід, що відповідає рухливому орогенічному поясу. Підвищення Південно-Американської платформи представлені Гвіанським, Бразильським і Патагонським плоскогір'ями, прогини - низинами і рівнинами Льянос-Оріноко, Амазонською, Бені-Маморе, Гран-Чако, Межиріччям (рік Парана й Уругвай) і Пампою; зі сходу плоскогір'я обрамлені вузькими переривчастими смугами берегових рівнин.

Гвіанське плоскогір'я підвищується до центру (г. Немлинця, 3014 м), Бразильське - із північного заходу на південний схід (г. Бандейра, 2890 м), Патагонське - зі сходу на захід (до 2200 м). У рельєфі Гвіанського і Бразильського плоскогір'їв переважають цокольні порожні, хвилясті рівнини (вис. до 1500-1700 м), у межах яких виділяються останцеві конусоподібні вершини і кряжі (наприклад, Серра-ду-Еспіньясу) або переважно пісковикові, височини - так звані шапади (Ауян-Тепуї і Рорайма та інші). Східний край Бразильського плоскогір'я розбитий на окремі масиви (Серра-да-Мантікейра й інші), що мають характерні форми "цукрових голів" (наприклад, Пан-ді-Асукар у Ріо-де-Жанейро). Прогини і западини Бразильського плоскогір'я в рельєфі виражені моноклінарно-пластовими рівнинами з піднятими краями-куестами, акумулятивними рівнинами (западина р. Сан-Франсіску) або лавовим плато (у середній течії Парани). У рельєфі Патагонії переважають шаруваті, вулканічні плато, прикриті стародавніми мореними і водно-льодовиковими відкладеннями; плато прорізані глибокими каньйонами річок, що зароджуються в Андах.

Система хребтів Анд простягається на 9000 км на північ і захід материка. На сході і північному сході, у Венесуелі, - два ланцюги Карибських Анд, глибоко розчленовані розламами і річковою ерозією. Основна, меридіональна система Анд, або Андійських Кордильєр, що сягає 6960 м (г. Аконкагуа), височіє на заході Південної Америки і підрозділяється на Північні, Центральні і Південні Анди. Північні Анди (до 5° пд. ш.) відрізняються чергуванням високих складчасто-брилових хребтів і глибоких западин. В Еквадорі вони складаються зі Східних і Західних Кордильєр, западина між якими заповнена продуктами діяльності вулканів Чімборасо, Котопахі й інших. У Колумбії виділяються три основні частини Кордильєр (Східна, Центральна і Західна), розділені западинами рр. Магдалена і Каука. Вулкани (Уіла, Руїс, Пурасе тощо) зосереджені в основному в Центральній і на Західній частині Кордильєр; для центральної частини Східних Кордильєр типові стародавньоозерні плато, висота 2-3 тис. м. На півночі і заході лежать найбільш великі на андійському заході низовини - Прикарибська і Притихоокеанська.

Горючі корисні копалини.

Нафта і природний газ. В межах Південної Америки виділяється декілька великих структурних зон і областей, з якими пов'язана промислова нафтогазоносність. До них від­носяться: внутрішньоплатформені області опускання (басейни Средньоамазоиский в Бразилії, Сан-Хорхе в Аргентині та ін.); крайові западини платформ, прими­каючі до гірського обрамлення Анд (басейни Крічі­нокскі у Венесуелі, Тринідаді і Тобаго, Верхньоама­зонский в Еквадорі, Перу, Колумбії і Бразилії, Центральнопередандійский в Аргентині і Болівії та ін.); міжгірські западини (басейни Маракайбський у Венесуелі і Колумбії, Альтиплано в Аргентині, Чилі, Болівії і Перу та ін.); прогини в зоні зчленування складчастих споруд з Колумбійською глибоководною котлови­ною Карибського моря (басейн Нижньомагдаленський в Колумбії); області зчленування континентальних платформ із западиною Атлантичного океану (басейни Маражо - Баррейріньяс, Сержипі - Алагоас та ін. в Бра­зилії) і з глибоководними улоговинами Тихого океану (басейни Гуаякіль - Прогресо в Перу і Еквадорі, Притихоокеанський в Перу і Лебу – Арауко в Чилі); предгірні прогини, що простягаються в південній частині Анд (басейни Мендоса в Аргентині, Магелан в Арген­тині і Чилі та ін.); грабен-синклінорій долини р. Каука в Колумбії та ін.

У межах Південної Америки і прилеглих акваторій відомий 51 нафтогазоносний басейн. Загальна їх площа 8,1 млн. км2, в т. ч. 2 млн. км² акваторій. Пром. нафтогазоносність встановлена в 28 басейнах, видобуток нафти і газу ведеться в 25 з них. Переважна частина запасів нафти і газу сконцентрована в двох басейнах: Маракайбському (44% нафти і 34% газу) і Орінокському (36% нафти і 32% газу). Продуктивні горизонти цих басейнів пов'язані з відкладами кайнозою і крейди. Основні розвідані запаси вуглеводнів сконцентровані в інтервалі глибини 1-3 км (70% запасів нафти і 80% запасів газу). Серед країн континенту розвіданими запасами нафти і газу володіють Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Перу, Сурінам, Чилі і Еквадор. Найбільш значні запаси вуглеводнів є у Венесуелі, Аргентині, Бразилії, Колумбії. На кінець ХХ ст. у Півд. Америці виявлено понад 1400 нафт. (140 морських) і понад 250 газових (40 морських) родов. Серед них унікальні за запасами (понад 1 млрд. т) родов. нафти Венесуели - Бачакеро, Лагунільяс, Тіа-Хуана (зона Болівар), гігантське скупчення важких нафт – “Пояс Оріноко" (запаси 4,2 млрд. т), Ламар і Лама, що мають запаси понад 300 млн. т, а також унікальні за запасами нафти глибоководні родовища Бразилії - Марлін (500 млн. т нафти і 100 млрд. м3 газу) і Альбакора (342 млн. т нафти і 150 млрд. м³ газу).

Найбільший по продуктивності нафтогазонос­ний басейн Південної Америки - Маракайбський, другий за значенням, - Орінокський. До "Поясу Оріноко", який входить в Орінокський басейн, приурочені родовища важкої нафти (запаси значні), які доки не розробляються. До великих відноситься і слабо розвіданий Верхньоамазонський нафтогазоносний басейн. Центральнопредандійський басейн, в западині Гран-Чако (потужність осадових відкладень до 1100 м) - найбільший по площі (890 тис. км2), але запаси нафти в ньому невеликі (родовища Камірі, Кампо-Дуран, Каймансіто та ін.). Існує також група басейнів, продуктивність яких менш значна, але в умовах бідності регіону палив­ними ресурсами вони грають істотну, роль для своїх країн (Сан-Хорхе в Аргентині, Сержипи - Алагоас в Бразилії та ін.). Розвідані запаси нафти і природного газу Південної Америки складають відповідно 5,7% і 6,0% загальних запасів капиталистич. країн.

Вугілля. Найбільшого розвитку в Південній Америці вугленагромадження досягло в мезозої. Найбільш значні родовища вугілля приурочені до відкладень верхньої крейди і палеогену Колумбії (басейн Когуа-Самака та ін.), Аргентини (басейн Ріо-Турбьо), Чилі (родовище Лота) і Венесуели (басейн Нарікуаль та ін.). Загальні запаси вугілля в Північній Америці невеликі; на долю бурого вугілля доводиться 2 млрд. т (ок. 6% усіх запасів). Переважає кам’яне вугілля середньої міри метаморфізму. Загальні запаси вугілля всіх типів в країнах Південної Америки на 1998 р. оцінюються близько 71,5 млрд. т (в т.ч. кам’яного вуг. бл. 75%). Розвідані запаси становлять 22,8 млрд. т. У порівнянні з іншими материками це досить мало. За даними Statistical Review of World Energy запаси кам’яного вугілля Південної Америки на 2000 р. складають тільки 1% світових. Найбільш великими загальними запасами володіють Бразилія і Колумбія, за ними з відривом ідуть Венесуела та Чилі. Вугленосність пов'язана з відкладами широкого вікового діапазону – від девонських до четвертинних. Головне промислове значення мають вугільні пласти пермі (Бразилія), крейди (Колумбія, Перу) і палеогену-неогену (Колумбія, Венесуела, Чилі, Аргентина). Вугленосні відклади пермі поширені переважно у чохлі Південно-Американської платформи, а мезозойсько-кайнозойські - у складчастому поясі Анд. Найбільше промислове значення мають кам’яновугільні басейни Ріу-Гранді-ду-Сул, Санта-Катаріна (Бразилія), Богота, Бояка (Колумбія), Сулія (Венесуела), Консепсьон, Магельянес (Чилі) і родовища Серрехон (Колумбія) та Ріо-Турбьо (Аргентина). Буровугільні басейни (Болівія, Бразилія) освоєні слабо. Вугілля середньо- і високозольне, в основному енергетичне.

2.3. Металеві корисні копалини.

Руди чорних металів. Підтверджені запаси залізних руд становлять 16,2 млрд. т(1998). Близько 70% запасів континенту зосереджено в Бразилії, далі йдуть Венесуела, Перу, Чилі; на частку Болівії, Колумбії, Парагваю, Аргентини і Уругваю припадає бл. 4%. Основна частина запасів пов'язана з родовищами залізистих кварцитів, представлених пластовими і лінзовими тілами магнетит-гематитових руд (Fe 45-67%) в протоплатформних западинах Бразильської платформи. Серед найбільших виділяються басейни і родов.: Мінас-Жерайс, Морру-ду-Урукун, Серра-ду-Каражас, Сан-Ісідро, Серра-Болівар, Серра-Гранде. Відомі також скарнові родов.(Fe 60%) магнетит-гематитових руд (Маркона) і осадові (Fe 35-55%) гьотит-сидеритових руд (Пас-дель-Ріо).

Залізні руди. Осн. запаси залізних руд в Південній Америці пов'язані з так званими ітабіритами в Бразилії (місце­народження Ітабіра, Ітабіриту), Болівії (родовище Мутун) і Венесуелі (родовища Серро-Болівар, Эль-Пао). Найбільшу площу (більше 7000 км²) вони займають в центральній частині штату Мінас-Жерайс, де відомі більше 100 родовищ. Частина запасів залізних руд також пов'язана з молодшими оса­довими родовищами Аргентини і Колумбії, контактово-метасоматичними родовищами Перу (Маркіна) . На долю Південної Америки доводиться 35,4% загальних запасів залізних руд в світі. Вони зосереджені в основ­ном в Бразилії. Більшість руд високосортні, вміст заліза більше 60%, домішки сірки і фос­фору незначні.

Марганцеві руди. Родовища мариганцевих руд в Південній Америці пов'язані переважно з древ­німи докембрійськими породами Південно-Американ­ської платформи. Утворення їх, мабуть, про­ходило в процесі вилуговування заліза і крем­незема з марганцевистих ітабіритів з супутним частковим перерозподілом марганцю. Невеликі марганцеві родовища Чилі пов'язані, ймовірно, з осадовими і вулканогенними утвореннями крейдо­вого віку у відрогах Кордільєрів. Загальні запаси марганцевих руд Північної Америки складають 3,8% світових запасів, велика їх частина (біля 60%) зосереджена в Бразилії (родовища Серра-ду-Навіу, Морру-ду-Урукун та ін.) і Болівії (родовище Мутун).Запаси марганцевих руд, складають 281 млн. т (1998), і зосереджені в основному (64%) в родовищах Бразилії та Болівії (32%), інші – в Чилі, Перу, Венесуелі, Аргентині, Колумбії. Найважливіше промислове значення мають родовища оксидних оолітових залізо-марганцевих руд (Mn 40-50%), представлені пластовими і лінзовими покладами (Морру-ду-Урукун, Ігарапе-Асу, Бурітірама, Мутун). Важливі також родов. марганцевих шляп (Mn 39-53%), що залягають на докембрійських породах (Серра-ду-Навіу, Морру-да-Міна).

Запаси титанових руд (в перерахунку на ТО2), складають 90 млн. т в рутилі і 2,3 млн. т в ільменіті, локалізуються в Бразилії (дані на 90-і роки ХХ ст.). Ресурси титану виявлені в корінних ільменіт-титаномагнетитових рудах із вмістом ТО2 18,5% (Кампу-Алегрі-ді-Лурдіс), в комплексних анатаз-перовськіт-рутилових рудах в карбонатитах, що містять ТіО2 20-23,5%, Pb, Nb, TR (Салітрі, 35 млн. т ТіО2; Тапіра, 40 млн. т ТіО2; Каталан, 11 млн. т ТО2), а також в розсипах (Матарака). Високим вмістом ТіО2 (40%) характеризуються деякі бокситові родов. Бразилії. Виявлені ресурси діоксиду титану в корінних і розсипних родов. Бразилії, Венесуели, Уругваю, Аргентини і Еквадору оцінюються в 310 млн. т

Хромові руди. Усі відомі в Південній Аме­рицці промислові запаси хромітів зосереджені в Брази­лії. Руди пов'язані з перидотитами і серпентинитами, їх запаси складають біля 0,6% запасів всіх країн світу (родовища Педрас-Прстас, Каскабу-льюс та ін.).Запаси хромових руд (20 млн.т, 1998) зосереджені в Бразилії, зокрема в стратиформному родов. Кампу-Формозу (сер. вміст Cr2O3 21%). Ресурси континенту – 108 млн.т. хромової руди знаходяться у Бразилії (70 млн.т.) та Венесуелі (38 млн.т).

Нікелеві руди. Нікелева мінералізація дуже різноманітна. Вона представлена силікатними гарниеритовыми рудами, розвиненими в серпентинизи-рованных перидотитах Бразилії (родовище Ни-келандия) і в зоні вивітрювання ультраосновных порід Куби і Венесуели (родовище Лома-де-Ерро). Велика частина запасів нікелевих руд доводиться на Кубу, інші запаси складають 11 % запасів капитали­стичних країн. Загальні запаси нікелевих руд (в перерахунку на метал) 5,2 млн. т, в т. ч. підтверджені 2,3 млн. т (1998). 61,5% заг. запасів континенту зосереджено в Бразилії, інші - в Колумбії (22%) і Венесуелі (16,5%). Запаси нікелю укладені в латеритних нікель-кобальтових родовищах кір вивітрювання ультраосновних порід, найбільші з яких: Серро-Матосо, Вермелью, Лома-де-Ерро, Нікеландія, Барру-Алту, Сан-та-Крус.

Кобальтові руди. Руди кобальту самостійних родовищ в Південій Америці не утворюють, а при­сутні в нікелевих родовищах і представлені тими ж мінеральними асоціаціями. Загальні запаси їх складають 6,0% запасів країн Південної Америки, в основному вони зосереджені в Колумбії, Венесуелі і Бразилії. Загальні запаси кобальту в латеритних рудах (Со 0,03-0,05%) Колумбії і Бразилії становлять 50 тис. т, в т. ч. підтверджені 24 тис. т (1998).



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.234.221.67 (0.018 с.)