Мобілізаційні заходи в Україні

 

Мобілізація - переведення збройних сил держави, промисловості, транспорту та інших галузей економіки на воєнний стан.

 

Основні заходи мобілізації:

 

- 30 червня 1941 р. - створення Державного Комітету Оборони на чолі з Й. Сталіним, який зосередив у своїх руках всю повноту влади в країні;

- 10 липня 1941 р. Й. Сталін очолив Ставку Верховного Головнокомандування;

- 8 серпня 1941 р. Й. Сталін став Верховним Головнокомандувачем Збройними силами;

- 7 липня 1941 р. - звернення керівництва УРСР до українського народу з закликом дати рішучу відсіч фашистській навалі;

- мобілізація до лав Червоної армії (з України - понад 2 млн. чол.);

- створення загонів народного ополчення з числа добровольців;

- спорудження оборонних укріплень;

- перебудова народного господарства на воєнний лад (збільшення випуску воєнної продукції, подовження робочого дня до 11 годин, скасування відпусток, дозвіл керівництву переводити працівників на будь-яку роботу без їхньої згоди, жорстка трудова дисципліна тощо);

- евакуація підприємств, колгоспів, наукових та культурно-освітніх установ, людей, цінностей та швидке налагодження виробництва в тилу (26червня 1941 р. в Україні створено спеціальну комісію з евакуації на чолі з Д. Жилою; всього з України евакуйовано понад 550 великих підприємств, не менше 3,5 млн. населення; все, що не встигали вивезти, знищували);

- державна позика, добровільна здача населенням коштовностей та грошей до Фонду оборони;

- знищення органами НКВС політичних в'язнів, які перебували в українських в'язницях.

 

ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ В УКРАЇНІ

 

Зони окупації в Україні

Назва	Територія	Центр
Рейхскомісаріат Україна (очолював Е.Кох)	Більша частина Українських земель, Крим, деякі райони Росії та Білорусії	м.Рівне
Дистрикт «Галичина»( у складі Польського генерал-губернаторства)	Західна Україна (Львівська, Дрогобицька, Станіславська (Івано-Франківська), Тернопільська області	м.Львів
Румунська провінція «Трансністрія»	Чернівецька та Ізмаїльська області	м.Тирасполь, потім м.Одеса
Прифронтова зона (підпорядковані військовому командуванню)	Донбас, Чернігівська, Сумська, Харківська області

 

На чолі усієї окупованої території стояло німецьке рейхсміністерство у справах окупованих східних областей під керівництвом рейхсміністра А. Розенберга.

 

Німецька адміністрація: рейхскомісар, генеральні комісари, окружні комісари, міські комісари, коменданти.

 

Місцева адміністрація (переважно з місцевих мешканців): у містах — бургомістри, в районах — голови, в селах - старости.

 

Поліцейські органи: гестапо (державна таємна поліція); СС (охоронні загони нацистів); СД (служба безпеки); жандармерія.

 

Нацистський «новий порядок» в Україні

 

Травень 1940 р. - розробка німцями плану «Ост», який передбачав такі заходи:

 

- германізацію та колонізацію території Східної Європи, у тому числі й українських земель;

- фізичне знищення частини слов'янського населення;

- перетворення витривалих і здорових представників слов'янства на рабів;

- масовий терор проти євреїв та циган;

- голокост - загибель значної частини єврейського населення Європи в ході систематичного переслідування і знищення його нацистами та їхніми пособниками в Німеччині й на захоплених територіях у 1933-1945 рр. Загинуло 6 млн. євреїв з 10 млн., що проживали в Європі.

 

Згідно з планом «Ост» на окупованій території України німці встановили «новий порядок».

 

«Новий порядок» - жорстокий режим, установлений німецько-фашистськими загарбниками на окупованій території України та в інших частинах СРСР, що супроводжувався масовими розстрілами і депортацією місцевого населення.

 

Основні заходи «нового порядку»:

 

- скасування чинності радянського законодавства, введення німецького кримінального права і судів;

- запровадження комендантської години;

- дискримінація українського населення;

- тотальний терор (трагедія Бабиного Яру в Києві (початок масових розстрілів 29-30 вересня 1941 р.), Дробицького Яру в Харкові, знищення населення у Янівському концтаборі; всього в Україні існувало 180 великих концтаборів і 50 гетто);

- примусова мобілізація робочої сили в Німеччину (2,5 млн. чол.);

 

Остарбайтери («східні робітники») – німецький термін для означення осіб, вивезених гітлерівцями в роки Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини із східних окупованих територій.

 

- економічний визиск України (вивезення хліба, продовольства, устаткування заводів і фабрик, культурних цінностей і навіть чорнозему до Німеччини);

- збереження колгоспної системи під новою назвою «общинні господарства» (за винятком західноукраїнських земель);

- використання примусової праці місцевого населення тощо.

 

Нелюдський «новий порядок» призвів до організації руху Опору фашистським загарбникам окупованих територіях.

 

РУХ ОПОРУ В УКРАЇНІ

 

Рух Опору - антифашистський національно-визвольний рух у роки Другої світової війни проти окупантів.

 

На території України в роки війни було три течії руху опору: радянська, українська національна та польська.

 

Радянська течія

 

Мета: визволення України від німецько-фашистських загарбників та відновлення радянської влади.

 

Форми боротьби:

 

- Підпільний рух

- Партизанський рух

 

Особливості радянського партизанського руху:

 

- у 1942 р. був створений Український штаб партизанського руху (УШПР) на чолі з Т.Строкачем;

- діяльність в Україні партизанських загонів на чолі з О.Сабуровим, О.Федоровим, М.Наумовим, С.Ковпаком та ін.

- узгодження дій партизанів з операціями Червоної армії;

- зростання чисельності партизанських загонів (в Україні діяло понад 30 великих з'єднань та понад 80 окремих загонів);

- активізація антифашистської боротьби на окупованих територіях у зв'язку з наступом радянських військ (1943-1944 рр.);

- глибокі рейди в тил ворога з метою зірвати плани гітлерівців із перетворення України на «випалену пустелю», визволення окремих районів тощо (Карпатський рейд С.Ковпака (12 червня 1943 р., під час битві на Курській дузі), рейди П.Вершигори, Я.Мельника та ін.).

- зміцнення зв'язків між керівним центром та окремими загонами (забезпечення партизан зброєю, продовольством, медикаментами з центру).

 

Українська національна течія

 

Мета: визволення України від окупантів (німців, більшовиків) та побудова незалежної Української держави.

 

У 1940 р. відбувся розкол в ОУН на ОУН(М) (мельниківці на чолі з А.Мельником) та ОУН(Б) (бандерівці на чолі з С.Бандерою).

 

ОУН(М) (мельниківці) виступали за співпрацю з німцями, сподіваючись на їх підтримку у створенні Української держави.

 

ОУН(Б) (бандерівці) співпрацювали з німцями лише на початковому етапі війни, а для досягнення незалежності України розраховували, в основному, на власні сили.

 

Бандерівці у згоді з німецьким командування створили батальйони «Роланд» (на чолі з Є. Побігущим) та «Нахтігаль» (на чолі з Р. Шухевичем).

 

30 червня 1941 р. - прийняття у Львові «Акта проголошення відновлення Української держави» та формування уряду на чолі з Я.Стецьком (А.Гітлер виступив проти самостійної Української держави; новостворений уряд був розігнаний, С.Бандера та Я.Стецько заарештовані).

 

5 жовтня 1941 р. - створення мельниківцями у Києві Української національної ради на чолі з М.Величковським, яку розглядали як передпарламент майбутньої Української держави (у листопаді 1941 р. її діяльність була заборонена гітлерівцями).

 

Осінь 1941 р. - репресії німців проти оунівців, у результаті перехід оунівців (бандерівців) до боротьби з німцями. У 1944 р. німцями були закатовані українські поети Олег Ольжич та Олена Теліга.

 

У червні 1941 р. отаман Тарас Бульба-Боровець створив перші українські військові формування «Поліська Січ», які воювали проти німців та радянських військ.

 

14 жовтня 1942 р. - створення УПА (Української повстанської армії проводу ОУН), яка вела боротьбу як проти німців, так і проти радянської влади.

 

Українська повстанська армія (УПА) – українське військово-політичне формування, що діяло в Україні у 40-х-50-х роках і у ході війни вело боротьбу як проти фашистської Німеччини, так і проти радянських військ. Очолив УПА Роман Шухевич (прізвисько Тарас Чупринка).

 

Діяльність ОУН-УПА у 1943-1944 рр.

 

- остаточне оформлення структури УПА, об'єднання окремих загонів під загальним керівництвом (головний командир — Р. Шухевич);

- взяття під контроль значної території Полісся, Волині, Галичини, створення тут української адміністрації («українських республік»).

- конфлікт із польською адміністрацією, який вилився у взаємні «етнічні чистки».

 

Волинська різня – обопільні етнічні чистки українського і польського населення здійснені УПА та польською Армією Крайовою у 1943 р. під час Великої Вітчизняної війни на Волині.

 

- конфлікт із радянськими партизанами;

- липень 1944 р. - проведення установчих зборів представників політичних сил, метою яких було проголошення самостійної України та обрання Української головної визвольної ради (УГВР) - вищого керівного органу національно-визвольної боротьби українського народу – та Генерального секретаріату, який очолив Р.Шухевич.

- на 1944 р. кількість УПА становила 60-90 тис. чол.

- внаслідок сутички із УПА (лютий 1944 р.) отримав важке поранення й помер (квітень 1944 р.) генерал радянської армії М.Ватутін (визволитель Києва).

 

Польська течія

 

Мета: звільнення Польщі з-під влади окупантів і відновлення незалежності Польщі.

 

Види:

 

- Армія Крайова (ставила за мету відновити Польську державу, припинила існування в січні 1945 р.);

- Армія людова (ставила за мету відновлення Польщі й встановлення там радянської влади; мала підтримку від СРСР; припинила існування в червні 1944 р.)

 

Між Армією крайовою та УПА були збройні сутички.