Філософія як теоретична форма світогляду

Співвідношення філософії і науки, а також інтерпретація наукового світогляду і філософії як теоретичної форми світогляду залежать від розуміння природи філософських знань і ролі науки в існуванні людини й суспільства.

Багато філософських шкіл і напрямів, особливо сучасних, свідомо уникають розгляду чи то наукових, чи то світоглядних проблем. Через це з'являються такі трактування співвідношення філософії і науки, розуміння специфіки наукового світогляду і філософії як його теоретичної форми:

1. Філософія - це наука про найбільш загальні закони природи, суспільства, пізнання або філософія - це наука про методи і форми пізнання, тобто методологія науки.

2. Філософія - це не наука. Це світогляд (певний тип світогляду, відмінний, наприклад, від релігійного і міфологічного).

3. Філософія це і наука, і світогляд, тобто філософія виконує в культурі, духовному житті суспільства функції науки і функції світогляду.

Розглянути співвідношення філософії і науки, визначити роль філософії у життєдіяльності людини, духовній культурі суспільства можна лише у широкому соціально-історичному контексті, тобто не з погляду якоїсь окремої філософської школи, а з погляду всієї історії культури і філософії крізь призму всієї сукупності філософських знань, ролі філософії, її впливу на розвиток науки і пізнання.

Філософія, філософське знання виконують такі функції:

1. Наукова. У філософських ученнях на основі узагальнення, аналізу знання, набутого завдяки природничим і гуманітарним дисциплінам просвіт (його структуру, закономірності) створюється цілісна картина світу, розглядається питання про природу людини, її походження й способи існування. Таким чином, філософія це узагальнене знання про світ у цілому, основні сфери його буття (про природу, суспільство, свідомість), а також закономірності функціонування й розвитку сфер.

2. Логіко-методологічна, або гносеологічна. У філософії досліджується пізнавальна діяльність людини в усіх її аспектах (див. додатково тему "Пізнання").

3. Світоглядна. Це одна із головних функцій. І в цьому плані філософія багато в чому збігається із світоглядом і називається системно-раціоналізованим світоглядом.

Науковий світогляд - це також системно-раціоналізований світогляд. Проте науковий світогляд неможливий без філософського знання. Сама по собі наука (прикладна чи теоретична), наприклад, математика, фізика, хімія, біологія, психологія і т. д. не може бути світоглядом. По-перше, тому що наука досліджує окремі, відносно автономні системи, грані буття світу чи людини. По-друге, мета наукового пізнання і науки - отримання справжнього знання про світ, про те, як він влаштований і які його закономірності, з особливої точки зору, передусім безвідносно до об'єкта пізнання.

Наукове знання повинно бути максимально очищене від спотворень, які привносить суб'єкт пізнання своїми органами чуттів, ступенем розвитку мови, понятійного апарату і т. д. Воно має бути так само максимально незалежне від оціночного ставлення, тобто безвідносне у створюваній картині світу і сутності людини від цілей і цінностей людського існування, уявлень про сенс життя.

Науковий світогляд ґрунтується на принципах раціонального пізнання, має чітку структуру, логічно оформлений. Він відкидає догматизм, виходить із критичного ставлення до змісту світоглядних уявлень, спирається на обов'язкову їх практичну перевірку. Науковий світогляд є базою для формування переконань.

Відповідаючи за своєю природою теоретичному рівню світогляду, науковий світогляд може бути названий світорозумінням.

Науковий світогляд - не антипод філософського як теоретичної форми світогляду, а філософськи осмислене знання. Це філософська концепція, що ґрунтується на науковому пізнанні світу й людини. У цьому плані слід розуміти и інший статус філософії як науки. "Якщо існує наука, справді необхідна людині, то це та, якій навчаю я, а саме: належним чином знати вказане людині місце у світі і з якої можна навчитися того, яким слід бути, щоб бути людиною", говорив І. Кант.

Філософія - це історична форма світогляду або сиетемно-раціоналізований світогляд. Будь-яка філософська концепція завжди виражає певні світоглядні настанови. Навіть твердження про те, що філософія - це не світогляд, розкриває певну філософську позицію, тобто дає світоглядну оцінку самій філософії.

Філософія є теоретичною формою світогляду, тому що у вирішенні онтологічних і гносеологічних проблем виходить із світоглядних принципів та настанов. Вона пропонує їх розв'язання стосовно буття людини, через розуміння її сутності і призначення.

Філософія виконує функції світогляду в його теоретичній формі ще Й тому, що все аксіологічне знання (етика, естетика) - предмет філософського дослідження. Філософія є системно-раціоналізованим світоглядом, оскільки вирішення світоглядних проблем ґрунтується на принципах і методах теоретичного пізнання. А це передбачає дотримання законів мислення, правил висновку і доведення. Філософія ґрунтується на властивих теоретичному й науковому пізнанням формах відображення - поняттях, судженнях, висновках, концепціях. На основі створюваної картини (моделі буття світу й людини) вибудовується світоглядна концепція, де не лише вказуються життєві орієнтири, а й здійснюється логічно послідовне обґрунтування цілей, цінностей людського індивідуума, розкривається його призначення, аргументується вибір сенсу життя.

 

 

5.Основне питання філософії.

Основним питанням філософії головним чином з точки зору діалектичного матеріалізму є відношення свідомості до буття (об’єктивної дійсності) та духовного до матеріального. Матеріалісти вважають одержувані людиною знання, котрі найповнішою мірою відповідають об’єктивній реальності, цілком адекватним віддзеркаленням об’єктивної дійсності, ідеалісти – ж, визнаючи у тій чи іншій мірі пізнавальність світу, ототожнюють віддзеркалювану у свідомості реальність з духом, у випадку – ж заперечення ними пізнавальності світу вони примикають до агностицизму чи до філософського скептицизму, інколи межуючи навіть з відвертим соліпсизмом.

Духовність з точки зору матеріалістів – властивість організованої особливим чином матерії, з погляду – ж ідеалістів усе є якраз навпаки – матерія є віддзеркаленням абстракції – надприродної свідомості, Вищого Розуму, Першопричини, тощо. Ідеалістична філософія поділяється на об’єктивний та суб’єктивний ідеалізм. Згідно з об’єктивним ідеалізмом, першооснова буття – безликий універсальний вселенський Дух; за суб’єктивним ідеалізмом (соліпсична концепція буття) – уся доступна нашому спостереженню реальність є лише віддзеркаленням людської свідомості.

Зважаючи на велику різноманітність філософських уявлень про концепцію буття, можливість та адекватність світосприймання, існує цілком реальна можливість заблукати у цьому конгломераті теорій, тому основне питання філософії слід вважати першочерговим, крім того, вибір стежки надання відповіді на це питання виявляє приналежність людини до тієї чи іншої філософської течії. Найбільш відповідним об’єктивній реальності, тим, що найбільш адекватно віддзеркалює її, є світобачення, відоме як свідомий реалізм: У той час коли ідеалісти, сприймаючи щось як незаперечний наслідок дії невідомих потойбічних сил, помиляючись так само як й матеріалісти, котрі те саме сприймають як цілком закономірний наслідок тих чи інших цілком з’ясовних причин, реалісти можуть сприймати те саме як наслідок сукупності тих чи інших причин, виступаючи у ролі своєрідних третейських суддів поміж різними філософськими куренями. З точки зору реалізму відповідь на основне питання філософії не може бути цілковито однозначною, так само як й одні й ті самі фізичні та інші закони не можуть бути придатними за інших умов, адже, приміром, згідно з теорією відносності існують й інші реальності, інші виміри з іншими законами буття, тощо. Окрім звичного нам матеріального буття є речі, котрі можуть існувати лише у сфері ідеального, а іноді їх існування обмежується виключно свідомістю.

Числа, думки та зміст символьних позначень – речі надзвичайно високої абстракції. Хоч немає сумнівів у об’єктивності існування цих речей, їх виключно ідеалістичне буття виявляють примат ідеального перед матеріальним, з іншого боку, поняття суті ідеальних речей входить у поняття субстанції, духовної матерії, отже, як висновок, відповідь на основне питання філософії не може бути цілковито однозначною, адже вона найпершим чином залежить від того, що саме мається на увазі під поняттям матеріальної субстанції. Відповідь на основне питання філософії, котре надає діалектичний матеріалізм, ґрунтується на упевненості в абсолютності й незмінності матеріальної субстанції, але така упевненість не має під собою твердого підґрунтя, адже, як виявилось, елементарні частинки, „цеглинки” атомів – протони, нейтрони, електрони, тощо, складаються з кварків, а останні є не чим іншим, аніж згустками енергії.

Чиста енергія – поняття вельми абстрактне, ідеальне, отже, ідея – чиста енергія – є основою буття будь – якої відомої матерії. Як відомо, енергія у будь – якому вигляді не може існувати сама по собі, не переходячи зрештою у якісну зміну матерії, отже, існування кварків можливе лише за умови наявності у енергії, котра є їх суттю, інформації про форму свого буття. Фактично, можна твердити, що, оскільки усі атоми побудовані з кварків, які є згустками насиченої інформацією енергії, уся фізична матерія складається з ідеї буття, але ця – ж фізична матерія є передумовою буття свідомості, крім того, між мисленням та матерією є ще й зворотній зв’язок, адже свідомість, маючи певну ступінь самостійності буття у відриві від зовнішнього об’єктивного світу, у свою чергу генерує ідеї, які згодом шляхом екстраполяції на матеріально – духовну дійсність, відповідним чином змінюють її.

Буття за визначенням – категорія широкої абстракції, тож ототожнення буття з матерією та об’єктивною реальністю не є розважним. Усе, що існує, поза залежністю від категорії, до якої воно належить, знаходиться у сфері буття, отже, буття не може обмежуватись матерією, втім, твердження у об’єктивності існування лише матерії має у собі раціональне зерно, адже поряд зі звичною матерією, яку можна сприймати на дотик, запах, смак, тощо, існує й духовна матерія, адже, приміром, ніхто не сумнівається у реальності думок, понять, тощо. Поняття, думки, алегорії, ідеї – це сфера об’єктивно – ідеальної матерії. Річ, яка існує у об’єктивній реальності, є такою, що існує поза залежністю од існування реципієнта, який знає про існування тієї чи іншої речі чи існування якої є найбільш очевидним й безперечним саме для нього.

Зрештою, основне питання філософії – така – ж ідея, як й усі інші. Щодо застосовності основного питання філософії на практиці, слід зазначити, що у повсякденних розмовах не надто приділяється увага до категоріальної приналежності об’єкту розмови, поряд з тим ця приналежність враховується майже на підсвідомому рівні. У розмовах, повсякденних й будь – яких інших, поняття (ідея) предмету розмови ототожнюється з об’єктивним предметом, втім, інакше бути й не може, адже, приміром, кажучи про дерево, ми оперуємо його ідеєю, яка згодом у поєднанні з іншими ідеями може екстраполюватися у об’єктивну зміну цього дерева як матеріального предмету. Адекватність відповіді на основне питання філософії визначається передумовами сфери оцінювання, максимально наближеними до об’єктивної реальності.