Порядок подачі заяви на раціоналізаторську пропозицію

Заява повинна бути складена автором (співавторами) відповідно

до встановленої форми (див. приклад оформлення раціоналізаторської

п ропозиції).

У розділі «Опис пропозиції» повинні бути викладені недоліки іс-

нуючої конструкції виробу, технології виробництва і техніки, що засто-

совується, або складу матеріалу, які ліквідовуються пропозицією; мета

пропозиції; зміст запропонованого технічного рішення, включаючи дані,

достатні для його практичного виконання, а також відомості про еконо-

мічний або інший позитивний ефект.

Удосконалення технології виробництва може характеризуватися,

наприклад, змінами в проведенні технологічних операцій, їх послідов-

ності, параметрах режимів (температура, тиск і т. п.), а також змінами

у використовуваних машинах, приладах, обладнанні, пристроях, які бе-

руть участь у процесі. При цьому до технології виробництва відносять

способи вимірювання, контролю випробування, монтажу, видобування

й переробки сировини.

Удосконалення конструкції виробу може характеризуватися, напри-

клад, змінами в конструктивному виконанні деталей, вузлів, блоків і т. п.,

їх взаєморозміщенні і відповідності, геометричних формах.

Удосконалення складу матеріалу може характеризуватися зміна-

ми в інгредієнтах, які входять до його складу, та їх кількісному спів-

відношенні.

До заяви в разі необхідності повинні бути додані графічні матеріали

(креслення, схеми, ескізи тощо), техніко-економічні розрахунки, а також

повідомлені додаткові відомості до пропозиції, якщо вона подавалася ра-

ніше або подається одночасно на інші підприємства У разі надходження заяви проводиться перевірка дотримання пе-

редбачених вимог.

Правильно складена заява приймається до розгляду і

реєструється в журналі реєстрації заяв на раціоналізаторські пропозиції

відповідно до затвердженої форми в день одержання, незалежно від при-

йнятого кінцевого рішення. На заяві проставляється дата її подачі і номер,

під яким вона зареєстрована в журналі.

Заява не приймається до розгляду і не реєструється в журналі,

якщо:

• вона складена з порушенням вимог;

• пропозиція не пов’язана з діяльністю підприємства, організації,

міністерства;

• пропозиція має організаційний характер.

Після затвердження рішення про визнання пропозиції раціоналі- заторською і прийняття її до використання протягом місячного терміну

кожному із співавторів пропозиції видається посвідчення певної форми.

Факт використання раціоналізаторської пропозиції підтверджуєть-

ся актом відповідної форми, підписується керівником того підрозділу, де

буде впроваджуватися пропозиція. Акт повинен бути складений пізніше

місячного терміну з початку використання пропозиції.

Автор раціоналізаторської пропозиції має право на винагороду про-

тягом двох років від дати початку її використання на підприємстві, органі-

зації чи в закладі, які видали автору посвідчення на цю раціоналізаторську

пропозицію.

Нині раціоналізаторська діяльність регулюється Цивільним кодексом України, Тимчасовим положенням про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозиції, затвердженим Указом Президента України від 18 вересня 1992р., та Методичними рекомендаціями про порядок складання, подачі і розгляду заяви на раціоналізаторську пропозицію, затвердженими Наказом Держпатенту України від 27 квітня 1995р. Держпатент України прийняв ряд відомчих нормативних актів, спрямованих на поглиблену регламентацію регулювання раціоналізаторської діяльності.

 

Контрольні питання

1.Чем відкриття відрізняється від винаходу?

2.Чому на відкриття не видають патенту?

3.Какие відкриття Вам відомі?

4. Суб'єкти та об'єкти права на відкриття.

5. Що є рацпропозицією?

6. Порядок оформлення рацпропозиції.

7. Можна рацпропозицію переоформити на винахід?

ТЕМА 12. АВТОРСЬКЕ ПРАВО.

План

12.1Поняття авторського права.

12.2 Твір як об'єкт правової охорони, його види, ознаки.

12.3Суб'єкти авторського права. Співавторство та його види.

12.4Особисті немайнові та майнові права.

12.5Реєстрації авторського права

12.6Винятки та обмеження у майнових правах автора.

12.7Строк охорони авторських прав

 

 

12.1. Поняття авторського права.

В об'єктивному розумінні авторське право являє собою самостійний інститут, який входить до структури права інтелектуальної власності й регулює суспільні відносини, що виникають з приводу створення і використання творів науки, літератури та мистецтва.

Авторське право у суб'єктивному розумінні - це особисті немайнові та майнові права, які виника­ють у автора в зв'язку зі створенням ним твору і охороняються законом.

12.2 Твір як об’єкт правової охорони, його види, ознаки.

До об’єктів авторського права відносять твори у галузі науки, літератури і мистецтва. Законодавство закріплює дуже широкий перелік творів: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо); виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; комп'ютерні програми; бази даних; музичні твори з текстом і без тексту; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; аудіовізуальні твори; твори образотворчого мистецтва; твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії; твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо; ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності; різноманітні похідні твори - сценічні обробки творів, аранжування чи оркестровки музичного твору, переклади - за умови, що вони створені без порушення авторського права осіб, чиї твори були використані для творчої переробки; різноманітні збірники (творів, обробок фольклору, звичайних даних, енциклопедії, словники, антології, газети, журнали та інші періодичні видання), тобто складені твори, якщо вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням певного матеріалу; тексти пере­кладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів (ст. 433 ЦК, ст.8 Закон України „Про авторське право і суміжні права"^[1] (далі - Закон)). Крім того, авторсько-правову охорону на рівні самостійних об'єктів мають оригінальна назва твору, а також будь-яка його частина, яка може використовуватися окремо (ст. 9 Закону).

Проте навіть цей розширений перелік закон не вважає вичерпним і зазначає, що правову охорону можуть здобути та­кож інші твори, причому всі вони охороняються незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети, ступеня завершеності, а також незалежно від їх оприлюднення. Таким чином, будь-які нові форми існування творчих результатів, які виникатимуть у майбутньому в зв'язку із розвитком науки, культури і техніки, можуть отримати авторсько-правову охорону. Однак для цього вони мають відповідати загальним умовам, що висуває авторське право до своїх об'єктів. До цих умов відносять такі ознаки авторського твору - творчий характер процесу його створення і, відповідно, самого результату діяльності людини та об'єктивну форму виразу твору. Творчий процес характеризується як такий, що породжує щось якісно нове, яке відрізняється неповторністю, оригінальністю та унікальністю. Об'єктивна форма виразу твору розуміється як форма, яка дозволяє твору існувати самостійно від автора, робить його доступним для сприйняття інших людей, а також відтворюваним незалежно від участі у цьому процесі самого автора. Авторське право не охороняє відокремлений зміст твору як такий, бо схожі думки, ідеї, інформацію можуть мати різні люди, але самостійна творчість особи, яка обумовлена її індивідуальними здібностями, завжди призводить до створення оригінальної форми їх викладення. Тому завданням авторського права є охорона індивідуальної, творчо створеної художньої форми вираження ідей, думок, образів і понять як результату творчої діяльності людини. Правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, по­яснені, проілюстровані у творі (ч. З ст. 8 Закону).

12.3. Суб'єкти авторського права. Співавторство та його види. Суб'єктами авторського права визнають­ся автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права (ст. 7 Зако­ну). Первинним суб'єктом авторського права є а в т о р твору (ст. 435 ЦК), а саме фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір. Правова можливість стати автором твору залежить тільки від творчих здібностей людини і не обмежена будь-яким віком. Закон не вимагає підтвердження факту створення твору і офіційного визнання авторства певної особи. Навпаки, закріплено принцип презумпції авторства (ст.11 Закону; ч.І ст.435 ЦК), який означає, що за відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору.

До первинних суб'єктів також відносять авторів, які творчо переробили існуючий твір - переклали, адаптували, аранжували або піддали його іншій творчій переробці за узгодженням з автором твору. Первинними суб'єктами є упорядники збірників та творці інших складених творів, чиї права поширюються на новий складений твір у цілому та не охоплюють твори, дані чи інформацію, що увійшли до них. Тому автори складових компонентів збірника мають право використовувати свої твори незалежно від складеного твору, якщо інше не передбачено авторським договором з упорядником збірника. Зокрема, вони можуть надавати дозвіл на підбір та розташування їх творів іншим упорядникам.

Авторами одного твору одночасно можуть бути декілька осіб, якщо твір було створено їх спільною творчою працею. Такі особи визнаються співавторами і реалізують свої права на використання твору спільно, тобто за взаємною згодою. Наявність співавторства визначається двома умовами: сумісна творча праця і творчий внесок кожного з співавторів; результатом співавторства завжди має бути єдиний цілісний твір, який не можливо поділити на частини без втрати ним первісного значення.

Співавторство може бути двох видів - подільне та неподільне. Неподільне співавторство утворюється спільними поєднаними діями кількох авторів або об'єднанням частин, які спеціально створювалися різними особами і не мають самостійного значення. Прикладом такого співавторства є інтерв'ю, права на яке належать особі, яка дала інтерв'ю, та особі, яка його взяла. Зазначена особливість неподільного співавторства обумовила встановлене законом обмеження щодо безпідставної відмови будь-кого зі співавторів у наданні дозволу іншим на використання чи зміну твору.

Подільне співавторство передбачає наявність частин, створених різними авторами. Кожна з них має самостійне зна­чення та може використовуватися відокремлено від твору в цілому. Тому і рішення про використання окремої частини твору її автору дозволено приймати самостійно. Саме таким співавторством створюються підручники, тематичні розділи яких на­писані різними вченими. Однак законодавство (ст. 438 ЦК, ст. 13 Закону) визначило лише загальні засади регулювання відносин співавторства. Так, встановлено, що використання твору і видача дозволу на це іншим особам можливі тільки за згодою всіх співавторів. Проте конкретні права і обов'язки що­до використання спільного твору співавторам бажано врегульовувати у договорі.

Для авторсько-правових відносин характерним є участь у них похідних суб'єктів авторських прав, які набули їх на підставі авторського договору або в порядку спадкування, або в результаті правонаступництва за юридичною особою - правовласником після її припинення. У такому разі склад авторських правомочностей цих осіб залежить від обсягу і підстав їх правонаступництва.

12.4 Особисті немайнові та майнові права.

До особистих немайнових прав автора належать права на: визнання людини творцем, тобто право авторства; ім'я; недоторканність твору і збереження його цілісності (ст. 423, 438, 439ЦК;ст. 14 Закону).

Право авторства - це право вимагати визнан­ня свого авторства, яке юридично фіксує факт створення твору певною особою. Право авторства дає можливість протидіяти оспорюванню дійсного авторства, вимагати його визнання у судовому порядку, захищатися від плагіату.

Реалізація права автора на ім'я стає необхідною тоді, коли твір виходить у світ. Це право дозволяє авто­ру обирати найбільш прийнятний для нього спосіб зазначення свого ім'я чи, навпаки, його не вказувати і вимагати від інших осіб додержуватися цього способу під час використання твору. Автор має право обирати псевдонім і вимагати його зазначення замість справжнього імені. Воля автора щодо цього питання може або прямо фіксуватися у договорі із користувачем, або випливати з того, яким чином він позначив себе при першому оприлюдненні твору або на примірнику, який передається для використання.

Сутність права на недоторканність твору полягає у тому, що автор має можливість визначити ту форму і зміст твору, в яких він стане відомим широкому колу осіб; забезпечувати незмінність цієї форми в процесі різноманітного використання. Захищаючи недоторканність твору, автор вправі забороняти внесення будь-яких змін чи доповнень у твір (ілюстрацій, передмов, післямов, коментарів), виключення з нього окремих частин, оприлюднення зміненого твору без відповідного відновлення його попереднього вигляду.

Законодавство (ст. 441 ЦК, ст. 15 Закону) містить приблизний перелік майнових прав автора, який сформований відповідно до можливих способів використання твору. Серед них право на: опублікування твору (випуск у світ); відтворення творів; публічне виконання; публічне сповіщення творів; публічну демонстрацію і публічний показ; переклад творів; переробку, зміну творів; включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо; розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом у будь-якій формі; здавання твору в майновий найом чи у прокат; право наслідування щодо творів образотворчого мистецтва; подання творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів із будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором; імпорт примірників творів; отримання винагороди за використання твору.

Згідно зі ст. 15 Закону виключне право на використання твору дозволяє використовувати твір у будь-якій формі й будь-яким способом. Отже, за наведеним критерієм можна виділити стільки майнових прав, скільки на даний момент існує способів використання твору.

Виникнення авторських прав на твір не пов'язується законом із виконанням будь-яких формальностей: не вимагається ні реєстрації твору, ні будь-якого спеціального оформлення прав, ні виконання інших офіційних процедур. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення (ст. 433 ЦК, ст. 11 Закону). Виходячи з принципу презумпції авторства, за відсутності доказів іншого ав­тором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. Проте для попередження можливих по­сягань на твір автор вправі публічно сповістити про належність йому авторських прав шляхом позначення оригіналу та примірників твору всесвітньо відомим знаком охорони "соругight" - ©. Поряд із ним указується ім'я автора і рік першої публікації твору. Цей знак повідомляє будь-якого користувача про те, хто і з якого часу є автором твору. Однак відсутність такого публічного інформування про авто­рство не скасовує його належності творцю.