Організація охорони праці на підприємстві

План

1. Державний нагляд за охороною праці.

2. Громадський контроль за охороною праці.

3. Система управління охороною праці

4. Служба охорони праці на підприємстві, її основні завдання.

5. Відповідальність працівників за порушення законодавства про охорону праці та стимулювання охорони праці..

6. Кольори, знаки безпеки

1. Державний нагляд за охороною праці.

Схема державного нагляду, відомчого, громадського та регіонального контролю за охороною праці підприємства наведена на схемі 2. Вищий нагляд за охороною праці в Україні здійснює Генеральний прокурор України.

Органи державного нагляду за охороною праці є незалежними від держав­них адміністрацій, господарських, громадських і політичних організацій, і діють відповідно до положень, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Державні інспектори або контролери органів державного нагляду мають право:

• відвідувати у будь-який час підприємства, що контролюються, перевіря­ти стан охорони праці, ознайомитися з документацією, отримувати ­
інфор­мацію та пояснення роботодавця з питань, що перевіряються тощо;

• здійснювати аудиторські перевірки з охорони праці на підприємстві;

• видавати керівникам підприємств, відповідальним за охорону
праці працівникам приписи (розпорядження), обов'язкові для виконання,
про виявлені порушення і недоліки в галузі охорони праці про строки їх
усунення;

• призупиняти роботу підприємства або об'єкта, де виявлені небезпечні для
життя та здоров'я працівників порушення норм і правил охорони праці;

• притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у ­
по­рушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;

• накладати штраф на керівника за порушення правил і норм охорони праці;

• подавати позов до прокуратури для притягнення до кримінальної

відповідальності винних у порушенні вимог охорони праці, що призвело до
ма­теріальних збитків або завдало шкоду працівникам;

• надсилати роботодавцям або відповідальним посадовим особам подання
про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, або про ­
на­кладання на них стягнення за порушення вимог охорони праці.

Дисциплінарне стягнення може бути застосоване з моменту виявлення порушення не пізніше одного місяця.

Регіональний контроль здійснюють посадові особи місцевих держад­міністрацій та Рад народних депутатів у межах відповідної території: забезпе­чують проведення державної політики в галузі охорони праці; формують за участю профспілок програми заходів з питань безпеки, гігієни праці і вироб­ничого середовища, що мають міжгалузеві значення; здійснюють контроль за дотриманням нормативних актів про охорону праці.

Відомчий контроль здійснюють вищі органи керівництва (міністерства, комітети, об'єднання підприємств та ін.) через відповідні служби, що контро­люють виробничу діяльність підприємств.

Відомчий контроль діє також у ме­жах самого підприємства у вигляді

Лекція №2

адміністративно-громадського контролю, що може бути рекомендований (але не обов'язковий) до впровадження.

2. Громадський контроль здійснюється виборними представниками
(громадськи­ми контролерами) трудових колективів, які мають право безперешкодно
перевіря­ти стан охорони праці робочих місць, дільниць, цехів, відділів та інших підрозділів підприємств. Доводити до відома роботодавця про виявлені недоліки і вносити пропозиції щодо усунення виявлених порушень. Громадські представники (кон­тролери) повинні пройти навчання з питань охорони праці і трудового
законодав­ства. Представники профспілок, вибрані на загальних зборах профспілок підприємства, мають право перевіряти стан охорони праці свого підприємства, подавати роботодавцю матеріали про виявлені порушення і вносити пропозиції щодо покращання умов праці, пожежної безпеки, соціального стану та ін. Ви­магати від роботодавця виконання прийнятих програм, планів, заходів з питань охорони праці та відповідні пояснення з цих питань.

Адміністративно-громадський (триступеневий) контроль за охороною праці на виробництві здійснюється за такою схемою:

1-й ступінь. Протягом кожної робочої зміни або робочого дня контро­люється (хоча б 1 раз) кожне робоче місце. Контроль здійснює майстер, бри­гадир, начальник зміни, черговий інженер і громадський інспектор з охорони праці, вибраний зборами трудового колективу цеху, дільниці тощо.

2-й ступінь. Контроль кожного структурного підрозділу здійснюється не рідше 1 разу на тиждень начальником цього підрозділу (цеху, відділу, дільниці) і громадським інспектором трудового колективу або профспілки підприємства чи структурного підрозділу.

3-й ступінь. Не рідше 1 разу на місяць в обсязі кожного робочого місця всього підприємства контроль здійснюється керівництвом підприємства (влас­ником, головним інженером, заступником головного інженера з охорони праці) і відділом охорони праці підприємства. До контролю залучаються громадські інспектори (контролери) з охорони праці підприємства або струк­турних підрозділів (уповноважені трудовими колективами підприємства або профспілки).

3. Система управління охороною праці.

Управління охороною праці — це підготовка, прийняття та реалізація рішень щодо здійснення організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення здоров'я та працездатності людини під час праці.

Система управління охороною праці (СУОП) є складовою частиною загальної системи управління підприємством. При автоматизованій системі управління, управління охороною праці є її скла­довою частиною або підсистемою. Управління охороною праці передбачає участь в цьому процесі практично всіх служб і підрозділів підприємства. Об'єктом управління є діяльність структурних підрозділів, яка спрямована на створення безпечних і здорових умов праці. Управління охороною праці на підприємстві в цілому здійснює його керівник (власник), а в підрозділах (це­хах, відділах, службах) — їх керівники або головні фахівці. Координує всю цю діяльність служба охорони праці.

4. Служба охорони праці на підприємстві, її основні завдання. Завдання служби охорони праці та її функції викладені в "Типовому положенні про службу охорони праці", яке затверджено наказом Держнаглядохоронпраці від

3 серпня 1993 р. № 73.

Служба охорони праці створюється на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та видів діяльності для виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням та аваріям в процесі праці.

 

Лекція №2

Для здійснення вищезазначених цілей служба охорони праці повинна вирішувати такі завдання:

а) забезпечувати безпеку виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;

б) забезпечувати працівників засобами індивідуального та колективного захисту;

в) здійснювати професійну підготовку та підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці, вести пропаганду безпечних методів праці;

г) забезпечувати оптимальні режими праці і відпочинку працівників;

д) вимагати професійного добору виконавців для певних видів робіт.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення нормативно-правових актів з охорони праці. Служба охорони праці створюється роботодавцем на підприємстві з кількістю працівників 50 і більше. На підприємстві з кількістю працівників менше 50 осіб функції цієї служби можуть виконувати у порядку сумісництва особи, що пройшли перевірку знань з охорони праці відповідними державними службами.

Якщо кількість працівників менше 20 осіб, для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю і прирівнюється до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.

Відповідальність за нещасні випадки, які пов'язані з виробництвом, несе власник підприємства.

Ліквідація служби охорони праці на підприємстві можлива тільки при ліквідації підприємства.

5. Кольори, знаки безпеки.

Знаки безпеки призначені для привертання уваги працюючих про безпосередню небезпеку, попередження про можливу небезпеку, для предписання та дозволу відповідних дій для забезпечення безпеки праці, а також необхідної інформації. Сигнальні кольори потрібно застосовувати для поверхонь конструкцій та елементів виробничого обладнання, які можуть слугувати джерелом небезпеки, поверхонь огороджень та інших пристроїв, а також пожежної техніки.

Знаки безпеки мають встановлюватись в місцях, перебування яких зв’язано з можливою небезпекою, а також на виробничому обладнанні, яке являється джерелом небезпеки.

Знаки безпеки мають контрастно виділятись на оточуючому фоні та знаходитись в полі зору людей, для яких вони призначені. Їх розташовують з таким розрахунком, щоб їх було добре видно, але водночас не відвертали уваги працюючих. Знаки безпеки поділяються на заборонні, попереджувальні, приписувальні та вказівні.

Заборонні знаки призначені для заборони окремих дій працюючих. Попереджувальні знаки служать для попередження працюючих про можливу небезпеку. Приписувальні знаки дозволяють окремі дії працюючим (застосування засобів індивідуального захисту), вказують шляхи евакуації.

Вказівні знаки вказують місця знаходження окремих об’єктів, пристроїв, кранів, гідрантів, вогнегасників.

Встановлені наступні сигнальні кольори: червоний, жовтий, зелений та синій. Червоний – заборона, безпосередня небезпека, засоби пожежогасіння, контрастний колір білий. Жовтий – попередження, можлива небезпека, контрастний колір чорний. Синій – вказівка, інформація, контрастний колір білий.

Лекція №2