Тема: Філософські засади наукової картини світу.

При написанні цього послання я повністю усвідомлюю свою скромну позицію. Моє заняття – це наука. І воно не надає мені якоїсь особливої компетенції в розумінні майбутнього людства. Молекули підпорядковуються “законам”. Людські рішення залежать від пам’яті про минуле та від очікувань майбутнього. «Я – один з тих, хто допомагає з наукової точки зору формулювати напрямки політики Європейського союзу. Наука об’єднує людей. Вона створює універсальну мову. Цілий ряд таких наукових дисциплін як економіка та екологія, потребують міжнародної кооперації. В наш час речі змінюються з неймовірною швидкістю. В майбутньому темп змін не буде меншим. Я наведу приклад з науки. Сорок років тому вчених, які займалися фізикою твердого тіла та інформаційною технологією, було не більше кількох сотень. Це було “малою флуктуацією” в порівнянні до всієї науки. Сьогодні ці науки мають вирішальне значення для розвитку людства. Чисельність вчених, що працюють в цих галузях зросла експоненціально. Це феномен, який немає прецедентів в людській історії, значно більш вражаючий ніж поширення буддизму та християнства. В своєму посланні я хочу сформулювати ряд аргументів для розуміння необхідності подолання почуття смиренності та безсилля. Сучасні науки, які вивчають складні системи, заперечують детермінізм: вони наголошують на тому, що природа є творчою на всіх рівнях її організації. Майбутнє не визначене заздалегідь. Великий французький історик Фернанд Бродель якось сказав: “ Події є пилюкою”. Зразу виникає аналогія з біфуркаціями в нерівноважній фізиці. Ці біфуркації проявляють себе в особливих точках, де траєкторія, по якій рухається система, розподіляється на “гілки”. Всі ці гілки рівно можливі, але лише одна з них буде реалізована. Зазвичай спостерігається не одна біфуркація, а послідовність біфуркацій. Це означає, що навіть в фундаментальних науках існує темпоральний, наративний елемент (тобто елемент історичної розповіді). Це означає кінець визначеності. Світ є конструкція, в побудові якої ми всі можемо брати участь. Як писав Імануїл Валерстайн: “можна – перебуває в сфері можливого, але не можна стверджувати з впевненістю – створити більш людський, більш рівноправний світ, який краще вкорінений в матеріальну раціональність”. Флуктуації на мікрорівні відповідальні за вибір тієї гілки розвитку, яка виникає після точки біфуркації, і тому визначають ту подію, яка має статись. Це не означає, що гуманітарні науки треба звести до фізики. Наше завдання полягає не в редукції, а в досягненні згоди. Поняття, які розробляють науки про складні системи можуть бути більш корисними метафорами, ніж традиційні визначення ньютонівської фізики. Науки, які вивчають складність світу, можуть призводити до метафор, які можна використовувати щодо суспільства: подія є виникнення нової соціальної структури після проходження біфуркації; флуктуації постають наслідками індивідуальних дій. Подія має мікроструктуру. Наприклад: революція в Росії 1917 року. Кінець царського режиму міг мати різні форми. Шлях, яким пішов розвиток, був результатом дії багатьох факторів, таких як відсутність далекоглядності царя, непопулярність його дружини, слабкість Керенського, насильство Леніна. Саме ця мікроструктура, саме ці флуктуації спричинили наростання кризи та її подальший розвиток через наступні події. З цієї точки зору історія є послідовністю біфуркацій. Додатковим прикладом є перехід від палеоліту до неоліту, який відбувся одночасно по всій земній кулі. Цей період виступає точкою біфуркації, яка пов’язана з більш системним засвоєнням матеріальних та природничих ресурсів. Виникають різні варіанти неоліту в Китаї, Єгипті, доколумбовій Америці. Будь-яка біфуркація несе позитивні переваги та потребує пожертв. Перехід до неоліту призвів до становлення ієрархізованих суспільств. Розподіл праці означає появу нерівності між людьми. ХІХ та ХХ століття продемонстрували цілу серію біфуркацій. Кожен раз, коли відкривали нові матеріали – нафту, вугілля, електрику – змінювалось і суспільство. Біфуркації водночас свідчать про нестабільність та життєздатність суспільства. Вони є прагненням до більш справедливого суспільства. Навіть поза соціальним життям Захід демонструє хвилі біфуркацій. Музика та мистецтво змінюються кожні 50 років. Людина постійно відчуває нові можливості, будує утопії, які можуть привести до гармонізації відносин між людьми, а також між людьми та природою. Я впевнений, що ми наближаємося до точки біфуркації, яка пов’язана з прогресом розвитку інформаційних технологій і всім тим, що до них належить. Це суспільство з мережевою структурою, з його мрією про велике село. Яким буде результат цієї глобалізації?.. «Зараз відомо 12 тисяч видів мурашок. Колонії мурашок нараховують від кількох сотень до кількох мільйонів осіб. Поведінка мурах залежить від розмірів колонії. В малій колонії мураха постає індивідуалістом, який шукає собі їжу та приносить її в мурашник. Проте, якщо колонія велика ситуація принципово інша. Спонтанно виникають структури колективної поведінки як результат автокаталітичних реакцій між мурахами, які обмінюються інформацією за допомогою хімічних сигнілав. Тому в великих колоніях деякі мурахи втрачають зір. В результаті зростання популяції ініціатива переходить від індивіду до колективу… «Розвиток інформаційного суспільства потребуватиме більших знань та критичного відчуття. Істинне треба відрізняти від хибного, а можливе від неможливого. Ми живемо в епоху флуктуацій, коли індивідуальні дії є суттєвими, тому не варто чекати біфуркації, а потім йти за визначеним шляхом розвитку. Треба вже зараз творити своє майбутнє. Чим далі розвивається наука, тим більше сюрпризів ми отримуємо. Ми перейшли від геоцентричної до геліоцентричної системи побудови Сонячної системи, а на її основі до багатоманіття галактик. Наука не вивчає унікальні події. Проте людина залишається досі єдиною розумною істотою у Всесвіті. Умовою існування самої людини є осягнення подвійності світу… «Ніхто не має абсолютної істини. Справа майбутніх поколінь – створити новий зв'язок, який втілить людські цінності. Ми знаходимось лише на початку розвитку науки. Ми є далеким від того часу, коли вважалося, що Всесвіт можна пояснити за допомогою декількох фундаментальних законів. Ми бачимо складне та незворотне в галузі мікроскопічного (при вивченні елементарних часток), і в галузі астрофізики. Завдання, яке стоїть перед майбутніми поколіннями, полягає в тому, щоб створити нову науку, яка об’єднає всі ці аспекти». (Пригожин И. Синергетическая парадигма. Нелинейное мышление в науке и искусстве. – М., 2002. – С.15-21.)

Контрольні питання:

1. Як впливає синергетика на сучасне світорозуміння?

2. Що таке флуктація та біфуркація за Пригожиним?

3. Які можливості синергетичного мислення у сучасному науковому пізнанні?

4. Наведіть приклад застосування синергетики у Вашій галузі науки?