Тема: Методологія наукового дослідження як підрозділ філософії науки

 

Лекційні модулі:

1. Метод і методологія. Класифікація методів.

2. Методологія індуктивізму.

3. Методологія фальсифікаціонізму.

4. Методологія конвенціоналізму.

5. Методологія історизму.

 

Семінарські модулі:

 

1. Методологічні принципи К. Поппера.

2. Історико - еволюціоністський напрям (Т. Кун).

3. Методологічні проблеми конкретних наук.

 

Модулі самостійної роботи:

1. Релятивність норм пізнавальної діяльності (М. Полані).

2. Еволюційна епістемологія і еволюційна програма Ст. Тулміна.

3. Логіко-нормативна модель зростання знання (науково- дослідницька програма І. Лакатоса).

4. Плюралізм в епістемології П. Фейєрабенда.

5. Стилі наукового мислення.

6. Методологічні принципи як складова стилю наукового мислення.

 

Підсумкова тека:

1. Метод і методологія. Класифікація методів.

2. Функції філософії в науковому пізнанні.

3. Загальнонаукові методи і прийоми дослідження.

4. Загальнонаукові методологічні принципи як вимоги до наукової теорії.

5. Розуміння і пояснення.

6. Методологія індуктивізму.

7. Методологія фальсифікаціонізму.

8. Методологія конвенціоналізму.

9. Методологія історизму.

10. Методологічні принципи К. Поппера (Критичний раціоналізм).

11. Роль методології К. Поппера в дослідженні суспільства.

12. Методологічні принципи Т. Куна.

13. Традиції і новації в науці, наукові революції.

14. Методологічні принципи Ст. Тулміна.

15. Науково-дослідницька програма І. Лакатоса.

16. Епістемологія П.Фейєрабенда.

17. Стилі наукового мислення.

18. Філософсько-методологічні питання фізики.

19. Філософсько-методологічні настанови природничих наук.

20. Філософська методологія та її застосування у сфері соціально-гуманітарного знання.

21. Подібність та відмінності наук про природу і наук про суспільство.

 

Плани лекцій

З дисципліни «Філософія та методологія науки».

(20 годин)

 

Лекція 1.

Філософія науки як напрям сучасної філософії.

Філософія науки як самостійний філософський напрям і як розділ відповідної філософської доктрини в межах інших філософських напрямів. Екстерналістські та інтерналістські концепції дослідження науки.

Дж. Бернал (екстерналістський підхід), А. Койре (інтерналістський підхід). Малопродуктивність виведення наукових процесів безпосередньо з практики та неможливість виведення наукового пізнання з інтелектуальних факторів у відриві від суспільного життя. Етапи розвитку філософії науки: позитивізм, емпіріокритицизм, неопозитивізм, постпозитивізм. Особливості філософії науки кінця ХХ – початку ХХІ століття.

Лекція 2.

Емпіричний і теоретичний рівні наукового пізнання.

Особливості емпіричного дослідження, його прийоми і засоби: опис, порівняння, вимірювання, спостереження, експеримент, аналіз, індукція. Факт як найважливіший елемент емпіричного дослідження. Емпіричні узагальнення, специфіка теоретичного пізнання та його форми. Структурні компоненти теоретичного пізнання: проблема, гіпотеза, теорія, закон.

Структура і функції наукової теорії, основні типи теорій.

Закон як ключовий елемент наукової теорії.

Єдність емпіричного і теоретичного, теорії і практики.

Лекція 3.

Філософські засади наукової картини світу.

Історичний ракурс проблеми наукової картини світу. Світоглядне значення наукової картини світу. Механістична, електординамічна, квантово-релятивіська картини світу. Можливості і межі редукціонізму у побудові наукової картини світу. Ноосферні ідеї та їх значення для формування сучасної наукової картини світу.

 

Лекція 4.

Синергетика як нове світобачення.

І. Пригожин: уявлення про становлення порядку через хаос,біфуркаційні зміни. Нестійкість як фундаментальна характеристика еволюційних процесів.

Руйнування звичних уявлень, негативного відношення до нерівноважності та нестійкості. Позиція класичного розуму: світ жорстко пов’язаний причинно-наслідковими зв’язками, розвиток ретросказуємий

і може бути передбаченим; результат зовнішнього управляючого впливу – однозначний і лінійний. Синергетичне бачення: більшість процесів лавиноподібного зростання здійснюється не по експоненті, а в так званому режимі з загостренням.

Середовище як носій наступних форм організації. Використання синергетичних ідей в конкретно-наукових дослідженнях.

Лекція 5.

Наукова раціональність як філософська проблема.

Історичні типи раціональності. Класичний ідеал раціональності та його втілення в історичному типі раціональності класичної науки.

Некласична і постнекласична наукова раціональність.

Епістемологічні характеристики наукової раціональності. Ідея об’єктивізму. Суб’єктивна і комунікативна раціональність. Істина і цінності.

Раціональність в когнітивних і соціальних системах.

Лекція 6.

Метод і методологія. Класифікація методів.

Основні моделі співвідношення філософії і спеціальних наук. Функції філософії в науковому пізнанні.

Загальнонаукові прийоми і методи дослідження. Загальнонаукові методологічні принципи як вимоги до наукової теорії: вимога перевірюваності, вимога максимальної узагальненості теорії, вимога перебачувальної сили теорії, вимога принципової простоти теорії.

Лекція 7.

Методологія індуктивізму.

Доведення позитивних знань досвідом. Метод верифікації. Завдання індуктивно орієнтованої науки. Неможливість створення методології прогнозуючого характеру при дослідженні конкретних питань.

Судження як інструмент, істинність або хибність його ствердження.

Істинність складного речення – функція істинності його складових.

Використання поняття істини при співставленні двох висловлювань.

Довільність вибору правил побудови речень і правил перетворення.

Можливість переведення всіх наукових положень на фізичну мову.

Логічна семантика: проблема реальності зовнішнього світу – проблема не «досвіду», а обраної мови. Сформульовані наукою закони природи –правила поведінки для дослідника. Принципи редукціонізму і фаллібізму.

Лекція 8.

Методологія фальсифікаціонізму.

Виникнення фальсифікаціонізму на грунті критики індуктивізму.

Методологія К. Поппера.

Перевірка (демаркація) теоретичних положень через їх спростування.

Емерджентний розвиток науки.

Проблема зростання знання. Перехід від аналізу структури до аналізу процесу.

Фальсифікаціонізм як кодекс методологічних угод.

Лекція 9.

Методологія конвенціоналізму.

Неспівмірність засобів здобування емпіричного та теоретичного знання.

«Система наукових знань» як «класифікуюча система». Припущення можливості побудови будь-якої системи класифікації, яка поєднує факти в логічно самонесуперечливе ціле. Піднесення дедуктивізму до рівня методологічної настанови.

«Рекурентні міркування» А. Пуанкаре та «теза Дюгема - Куайна».

Перевірка та спростування в науці системи взаємопов’язаних положень теорії, а не окремих її речень чи гіпотез.

Винахід за допомогою інтуїції.

Лекція 10.

Методологія історизму.

Історизм як форма створення структурносамовизначеної розвинутої науки. Т. Кун «Структура наукових революцій». Пізнання як внесок не в наукову істину, а в розвиток здатності розв’язувати проблеми за допомогою свідомості. Коректування теорії різними способами.

«Навантаження» фактів за змістом, який несе теоретична система в цілому.

«Нове знання» як таке, що завжди в чомусь суперечить вже відомому.

Не можливість фактів визначати теорію, визначення теорією того, які саме факти будуть нею осмислені. Спростування теорії теорією. Невизнання джастіфікаціонізму. Неспростування теорії будь-яким фактом.

Аналіз історичного поступу певної науки: можливість структурувати науку на різні програми, що мають чітко окреслене «жорстке ядро».

Програми обґрунтування математики, біології, фізики.

 

 

Плани семінарських занять