Верховна рада як єдиний орган законодавчої влади

В Україні запроваджено однопалатний Парламент, що в цілому, на сучасному етапі, відповідає конституційній формі державного устрою України як унітарної держави. Конституційний склад Верховної Ради України становить 450 народних депутатів, котрі обираються на пропорційній основі, шляхом таємного голосування терміном на п¢ять років, на основі загального, рівного і прямого виборчого права.

Керує Верховною Радою України Голова Верховної Ради України. Основними галузевими органами Верховної ради є її комітети, які здійснюють законопроектну роботу. Комітет, визначений головним розробником з певного законопроекту чи проекту іншого акту Верховної Ради, узагальнює та систематизує пропозиції, поправки та висновки інших комітетів та готує їх на розгляд Верховної Ради. До основних повноважень і завдань Верховної Ради України належить внесення змін до Конституції України, призначення всеукраїнського референдуму з визначеного кола питань, прийняття законів, затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, призначення виборів Президента України, усунення Президента України з посади в порядку імпічменту, призначення Прем’єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, Голови Служби безпеки України, Голови Національного банку України за поданням Президента України; призначення за поданням Прем’єр-міністра інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету, Голови Фонду державного майна, Голови та інших членів Рахункової палати, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини; оголошення за поданням Президента України стану війни і укладання миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України, затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля тощо.

Верховна Рада за пропозицією не менш третини народних депутатів від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю від її конституційного складу.

Визначаючи місце парламенту в системі розподілу державної влади та важелів стримування діяльності інших гілок влади, доречно було б звернути увагу на функції парламенту. Конституція України, визначивши Верховну Раду як єдиний орган законодавчої влади встановила певній перелік основних напрямів діяльності парламенту:

Парламентський контроль – здійснюється у межах, визначених Конституцією (п. 33 ст. 85). Сутність державного контролю як функції управління полягає у проведенні аналізу об'єктивної і достовірної інформації щодо ситуації у тій чи іншій сфері суспільного і державного життя, у перевір­ці стану виконання управлінських рішень, покладених на відповідних суб'єктів завдань та установле­них нормативних приписів, у нагляді за дотриманням норм і встановлених стандартів.

Установча функція – виражається в участі парламенту у формуванні органів виконавчої влади, формуванні органів судової влади, створенні парламентських структур, участі у формуванні інших органів державної влади, вирішенні питань територіального устрою і забезпеченні формування органів місцевого самоврядування, призначенні виборів президента України.

Законодавча функція – найважливіша функція парламенту. Парламент в межах своєї компетенції приймає закони з питань, що потребують законодавчого врегулювання. В межах цієї функції формується правова система України.

Представницька функція – покликана виражати волю народу. Народ є основою державної влади. Реалізація цієї функції виражається в призначенні всеукраїнського референдуму і проведенні періодичних виборів, які спрямовані на виявлення інтересів певних соціальних груп. На основі вільного волевиявлення здійснюється мирна зміна влади і перехід владних повноважень до інших представників народу.

За допомогою даних функцій Верховна Рада використовує певні важелі в системі взаємовідносин з іншими гілками влади та запобігає узурпації державної влади, виконуючи провідну роль в державному механізмі[2].