Процес остаточної інкорпорації українських земель до складу Речі Посполитої. Передумови на наслідки люблінської (1569 Р. ) унії.

Шлях до об'єднання Великого князівства Литовського з Польщею започаткувала династична Кревська унія 1385 року з метою спільного подолання зовнішньої небезпеки — лицарів-хрестоносців.

У другій половині XV—на початку XVI ст. стали розгортатися процеси централізації, посилився вплив Польщі, Велике князівство Литовське занепадало. Тривале протистояння з Московським царством, спустошливі напади татар, невщухаюча боротьба за великокнязівський престол поставили Велике князівство Литов­ське на межу катастрофи. Намагаючись її уникнути, литовці звер­нулися по допомогу до Польщі. Драматичні й гострі польсько- литовські переговори закінчилися 28 червня 1569 р. компромісом — укладанням Люблінської унії, згідно з якою:

• Утворення Речі Посполитої шляхом об’єднання двох держав.

• об’єднання держав очолював виборний король

• «Республіка Обох Народів» мала єдиний сейм (нижню палату парламенту) та єдиний сенат (верхню палату парламенту);

• сенатори — воєводи, каштеляни, католицькі й уніатські єпи­скопи — займали свої посади довічно. Щодо сейму, то його де­путатів («послів») обирала шляхта по два від кожного повіту; крім того, своїх представників у сейм направляли обидві столиці — Краків і Вільно;

• сейм мав скликатися один раз на два роки й засідати у Вар­шаві. Він ухвалював закони, а його постанови — «конституції», мали силу на всій території Речі Посполитої. При цьому право будь-якого депутата скасувати постанову сейму, прийняту навіть переважною більшістю голосів (горезвісне Liberum veto1 — «лі- берум вето»), давало змогу блокувати рішення, що не відповіда­ли інтересам литовських або польських магнатів і шляхти.

Загалом наслідки Люблінської унії для України та українсько­го суспільства були значними. Зокрема:

• Україна була розірвана: більша її частина відійшла до Польщі — Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина, Підляшшя. За Великим князівством Литовським за­лишилося тільки Берестейське воєводство. При цьому частина українських земель перебувала під владою Угорщини, Молдови, Московського царства;

• Люблінська унія, усуваючи з українських земель литовську владу, знищила також рештки українських державних традицій, що зберігались у формі автономії у Великому князівстві Литов­ському;

• українські землі Речі Посполитої були поділені на шість воєводств: Галицьке, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київ­ське, Белзьке. У подальшому національно-політичне життя Украї­ни зазнало важких змін;

• польська шляхта вороже ставилася до всього чужого, і перед українцями постала дилема: або боротися за свободу, або полоні­зуватися. Поступово польське право, мова, католицизм пошири­лися так само, як у Галичині. Майже відразу після Люблінської унії польським феодалам роздавали землі на Київщині, Брацлав- щині, Задніпров’ї;

• в Україні з’явися величезні латифундії польських магнатів Замойських, Тарнавських, Конецпольських, Потоцьких, Кали- новських, Жолкевських та інших, які були необмеженими воло­дарями своїх областей і безжалісно експлуатували природні ба­гатства України. Усе це посилило соціальне та національного гноблення України, що зумовило активізацію визвольної бороть­би українського народу.

Принципово важливими міжнародними наслідками Люблінсь­кої унії було:

• король Сигізмунд-Август затвердив об’єднання герцогст­ва Пруссії з Бранденбургом, що означало появу нової німецької держави, яка згодом відіграла величезну, причому суто нега­тивну роль в історії як Речі Посполитої, так і Московського царства;

• було фактично визнано конфедерацію Литви й Польщі з бо­ку інших країн як єдиної держави, не зважаючи на те, що в сере­дині Речі Посполитої існував чіткий поділ на Корону й Литву