Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б.Хмельницького середини ХVІІ століття.

Навесні 1648 року в Україні спалахнула національно-визвольна боротьба українського народу під керівництвом Б. Хмельницького, яка стала переломним етапом в історії України. Національно-визвольна війна українського народу проти польської шляхти була спричинена насамперед безправним соціально-економічним, політичним, релігійним становищем українського суспільства. Це викликало велике обурення всіх верств населення, що вилилось в ряд селянсько-козацьких повстань. Передумови та причини визвольної війни середини ХVІІ ст. соціально-економічна сфера:-посилення економічного визиску;-зародження мануфактурного виробництва;-подальше закріпачення селян;-політика польського уряду з ліквідації козацтва як соціальної верстви. політична сфера:-позбавлення українського народу національної ідеї шляхом проголошення приєднаних до Польщі земель своєю споконвічною територією;-всупереч політики польського уряду козацтво стає захисником і носієм української національної ідеї. національно-релігійна сфера: -значне зростання національного, релігійного гніту; -політика ліквідації православної віри і насадження католицизму;-дискримінаційна мовна і освітня політика. Мета визвольної війни: побудова незалежної соборної держави в етнічних межах проживання українського народу. Рушійні сили визвольної війни:

- козацтво;

- селяни;

- міщани;

- дрібні та середні верстви шляхти;

- нижче православне духовенство.

Козацтво виконувало роль керівної і провідної сили визвольної війни і було ядром українського війська. Селянство приймало досить активну участь у боротьбі проти релігійного, національного та соціального гніту. Виступало проти політики польських і українських феодалів покріпачення, ставило вимоги щодо отримання особистої свободи і права на володіння землею. Міщанство вимагало послаблення податкового тиску і відіграло важливу роль у ході революції. Частина української дрібної та середньої шляхти взяла участь у визвольній боротьбі, у формуванні української еліти. Представники православного духовенства (нижчого) теж стали учасниками подій у процесах українського державотворення. Козацька старшина стала керівною силою в ході визвольної боротьби. Більшість учасників визвольної боротьби за національним складом становили православні українці. Але серед повстанців було багато представників інших національностей, які проживали на українських землях. Відносно хронологічних рамок періодизації Української національної революції в історичній науці існують різні варіанти. Одні історики, враховуючи події, що відбувались у ході визвольної боротьби, об’єднують їх у більш загальні періоди, інші – виокремлюють їх детальніше. Найпоширенішим варіантом є виокремлення трьох етапів у розвитку Української національної революції:

І етап – лютий 1648 – серпень 1657 рр. - відбувається найбільше піднесення національно-визвольної і соціальної боротьби. Відроджується Українська держава. Намагання української еліти за допомогою союзників об’єднати усі етнічні українські землі.

ІІ етап – вересень 1657 – червень 1663 рр. – загострення соціально-політичної боротьби в українському суспільстві. Початок громадянської війни (“Руїна”). Поділ на Лівобережну і Правобережну Україну.

ІІІ етап – червень 1667 – вересень 1676 рр. - намагання національно-патріотичних сил на чолі з гетьманом П. Дорошенко об’єднати Україну в єдину державу. Втручання іноземних держав. Поразка революції. Характер революції – національно-визвольний, соціальний, релігійний.

Згідно Зборівському договору у 1649 р. було визнано створення автономії козацької України в межах Брацлавського, Київського та Чернігівського воєводств. У роки визвольної війни середини ХVІІ століття в результаті угоди Б. Хмельницький отримав можливість будувати незалежну Українську державу. Але до цієї ідеї він прийшов не одразу. Гетьман і його соратники, розпочинаючи свій виступ проти польської шляхти, намагались забезпечити існування козацьких вольностей. Та з розгортанням всенародної боротьби і визволенням значної території українських земель Б. Хмельницький окреслив план створення української автономії у складі Речі Посполитої, а з часом висунув ідею формування української незалежної держави. Державне будівництво українського суспільства здійснювалось поетапно. На звільнених землях було організовано місцеві та центральні органи влади, запроваджено новий адміністративно-територіальний поділ (на зразок територіально-політичному устрою Запорозької Січі).

Перший період війни (1648-- -1649 рр.) знаменувався перемогами під Жовтими Водами і Корсунем; битвами під Пилявцями, облогою Львова і Зборівським договором. Другий період (1650--1663 рр.), незважаючи на кровопролитну боротьбу повсталих і поляків, жодній із сторін успіху не приніс. Третій період (1654 -- 1655 рр.) визначався допомогою Росії, Україні у боротьбі з Польщею. Четвертий період (1656 -- 1657 рр.) -- це укладення союзу між Україною і Семигородським князівством, а також спільні дії козацтва і шведської армії проти Польщі. Безперечно, видатною заслугою Хмельницького є те, що він протягом року війни зумів створити з розрізнених селянських і козацьких загонів народно-визвольну армію. Із Запорозької Січі він вийшов із загоном у три тисячі чоловік, а під Зборовом мав 360 тисяч повстанців. Сучасникам назавжди запам'яталися перемоги повстанців під Жовтими Водами і Корсунем (16 і 26 травня 1648 р.). Цьому передували дипломатичні перемоги Хмельницького, який уклав мир з татарами. Битва під Корсунем може бути; класичним прикладом військового мистецтва народної армії. Хмельницький, керуючи 15-тисячним загоном, примусив 20-ти-сячну армію Речі Посполитої покинути вигідні позиції і прийняти бій на невигідній для польської кавалери пересіченій місцевості -- Горохова Діброва. Шеститисячний резерв Кривоноса, вдаривши із засідки, довершив розгром поляків. Коронні гетьмани М. Потоцький і М. Калиновський потрапили» в полон. Такі ж принципи стратегії і тактики Хмельницький застосував і в битві під Пилявцями, що відбулася 23 вересня 1648 р. Ці перемоги створили сприятливі умови для розгортання народної війни по всій Україні. Завершується перший період війни Зборівським договором 18 серпня 1649р., який став наслідком битви під Зборовом на початку серпня того ж року, хоча польське військо в цій битві було розбите, але зрада кримського хана змусила Хмельницького піти на переговори. За Зборівським договором, Польща фактично втрачала своє панівне становище на Правобережній і Лівобережній Україні. Встановлювався козацький реєстр у 40 тисяч чоловік, гетьманська влада поширювалася на Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства, на всі урядові посади могли претендувати особи тільки православної віри. Мала бути скасованою унія. Тобто, почалося формування самостійної української державності. Підвладна гетьманові територія була поділена на полки і сотні, в яких діяли чиновники, що відали управлінням,.судочинством, митною службою тощо. В той же час процес державного будівництва не було завершено. Україна не мала постійної території, апарат управління перебував у стадії формування, не всі верстви населення отримали відповідні права.

Другий період війни (1650--1653рр.) характеризувався періодичними сутичками між українськими і польськими військами. Вирішальна битва розгорнулася у червні 1651 р. на Волині під Берестечком, у ній взяли участь 150 тис. поляків, понад 100 тис. повсталих і 60 тис. татар. Перші два дні були успішними для народної армії. А потім зрада татар і захоплення ними в полон самого Хмельницького поставили повстанців у важке становище. У цих складних умовах командування взяв на себе Іван Богун, який вивів з оточення основні бойові сили. Після битви під Берестечком і важкого білоцерківського договору становище вдалося виправити у травні 1652 р., коли в бою на рівнині Батіг (над Бугом) польські війська були оточені і вщент розгромлені. Загинув і командувач М.Калиновський. Наприкінці вересня 1653 р. під м. Жванцем козаки оточили польське військо на чолі з королем. Від поразки поляки врятувалися завдяки черговій зраді кримського хана, який уклав з ними сепаратне перемир'я. 15 грудня 1653 р. воюючі сторони домовилися про скасування Білоцерківського, договору 1651 р. та відновлення чинності Зборівської угоди 1649 р. Перед Хмельницьким постала проблема: або капітулювати перед Польщею, оскільки сил на тривалу боротьбу з нею було: обмаль, або ж шукати порятунку в союз з Росією. Переяславська Рада 1654р. “Березневі статті” та їх оцінка в історичній літературі Після невдалої для козаків Берестецької битви та укладення Білоцерківської угоди їй18 вересня 1651р., котра значна урізала навіть умови Зборівської угоди 1649р., гетьман активізував відносини з Москвою. Перша спроба переговорів відбулася наприкінці 1648 р. через єрусалимського патріарха Паїсія, який їхав через Київ до Москви. Хмельницький розумів, що без союзників Україна не вистоїть. Що собою являли такі союзники як Туреччина, Кримське ханство, -- він переконався в ході бойових дій. Тому цілком природними були спроби встановити відносини з Москвою, яка неодноразово вела війни з Польщею. Контакти з російським царем підтримувалися і в 1649 р. Зокрема, у березні 1649 р. Москва надіслала перше офіційне, посольство в Україну. Після переговорів до Москви вирушило в квітні перше українське посольство на чолі з чигиринським полковником Ф. Вишняком, І хоча уряд Росії зайняв вичікувальну позицію після недавньої важкої війни з Польщею переговори продовжувались. 22 квітня 1653 р. до Москви прибуло нове посольство від Хмельницького -- Кіндрат Бурляй і Силуян Мужиловський. Вони знову повторили прохання козацького гетьмана виступити на захист України, прийняти її «під високу руку» і послати на допомогу військові сили. 1 жовтня 1653 р. царський уряд скликав Земський собор учасники якого висловилися за рішення; «Гетьмана Богдана Хмельницького і все Войско Запорожское з городами й землями принять”. На підставі цього цар вислав в Україну посольство на чолі з боярином В. Бутурліним. 31 грудня 1653 р. оголосила війну Польщі. 8 січня І654 р. в Переяславі зібрали загальну раду, на гетьман і старшина вирішили віддати Україну під протекторат Російської держави. Юридичний статус України в складі Росії було закріплено Березневими статтями, які відомі під назвою «Договір Богдана Хмельницького». Згідно з цією угодою Україна зберігала військово-адміністративну систему на чолі з гетьманом. Лівобережна Україна отримала право |зносин з іноземними державами. Однак царський уряд, що виступав за політику жорсткої централізації Росії, одразу ж почав обмежувати автономію України, відміняти права її населення, хоча за Березневими статтями російський уряд трактував Україну як окрему державу.