Тема 4. Апарат державного управління

Ключові слова і терміни: апарат державного управління, орган виконавчої влади, класифікація органів виконавчої влади.

Питання для самостійної роботи

1. Особливості еволюції апарату державного управління.

2. Органи виконавчої влади як первинні елементи апарату державного управління та їх правовий статус.

3. Завдання, цілі та повноваження органу виконавчої влади.

4. Порядок формування органу виконавчої влади і процедура його діяльності (Кабінету Міністрів України та його апарату, державні комітети, ЦОВВ зі спеціальним статусом, органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, Обласна, районна державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та виконавча влада.

Методичні вказівки до теми

Оскільки органи здійснюють управлінську (адміністративну) за своїм змістом діяльність, для їх визначення використовується термін „апарат державного управління”.

Апарат державного управління в політико-правовому плану може розглядатися у декількох аспектах: по-перше, як державна адміністрація – система органів виконавчої влади; по-друге, як сукупність державних службовців, тобто працівників, які перебувають на державній службі та займають певні посади в органах виконавчої влади; і по-третє, як окремо взятий орган виконавчої влади.

Апарат державного управління – це система взаємопов’язаних виконавчо-розпорядчих органів (органи виконавчої влади та їх апарат), які діють від імені держави, на основі та на виконання законів, здійснюючи управління державними справами, і наділені для цього владними повноваженнями, компетенцією, певною структурою і кадрами.

Можна виділити специфічні ознаки апарату державного управління:

1. Сувора ієрархія побудови та діяльності управлінських ланок, їх субординація та взаємодія.

2. Велика кількість різних видів виконавчих органів з точки зору компетенції та структурно-функціональної специфіки:

- галузеві;

- міжгалузеві;

- функціональні.

3. Управлінський характер діяльності, що означає підзвітність і виконання законів та інших рішень законодавчих і представницьких органів, а також вирішення питань, що входять до його компетенції.

4. Організуючий характер.

5. Динамізм, оперативність та конкретність діяльності.

6. Професіоналізм.

Органи виконавчої влади – це первинні елементи апарату державного управління, які створюються державою для здійснення від її імені завдань і функцій державної виконавчої влади.

Орган виконавчої влади має державно-владні повноваження, без яких він втратив би свою специфіку, не зміг би виконувати покладені на нього завдання, забезпечити своє призначення у механізмі держави.

Орган виконавчої влади – це носій виконавчої влади, що має юридичний статус такого органу, утворюється у порядку, встановленому законом, наділений державно-владними повноваженнями, певною організаційною структурою, територіальним масштабом дії, необхідними для здійснення функцій державного управління у притаманних йому організаційно-правових формах із використанням при цьому необхідних методів управління.

Із наведеного визначення випливає, що орган виконавчої влади наділений цілим рядом специфічних ознак:

а) реалізовує функції держави, виконуючи законодавчі та нормативні акти органів вищого рівня;

б) орган виконавчої влади, діючи від імені й за дорученням держави, наділений відповідною компетенцією;

в) управлінській діяльності органу виконавчої влади властивий „зовнішній” характер, оскільки така діяльність у вигляді юридичних актів управління спрямована на середовище;

г) управлінська діяльність органу виконавчої влади носить неперервний характер, чим відрізняється від подібної діяльності, яка лише епізодично здійснюється в органах, що репрезентують інші гілки влади;

д) органу виконавчої влади властиві трудові відносини його особового складу, коли кожен працівник включається у складну систему запрограмованих організаційних зв’язків, що є офіційно встановленою структурою статусів, алгоритмом діяльності.

Визначення правового статусу органів виконавчої влади має суттєве значення для вдосконалення правових норм, які регулюють різноманітні аспекти суспільного життя. „ Правовий статус ” – категорія не тільки багатоаспектна, а й батагоелементна. Цей правовий інститут складається з таких основних елементів: завдання (функції) та цілі, компетенція, відповідальність, порядок формування та процедури діяльності цих органів.

Компетенція – чітке закріплення в компетенційних актах прав і обов’язків органів виконавчої влади, їх структурних підрозділів, посадових осіб є невід’ємним чинником правового опосередкування їх управлінських функцій.

Важливим елементом правового статусу є відповідальність органу виконавчої влади. Відповідальність органів виконавчої влади – певний стан організаційних відносин між органами, за яким певний орган (посадова, службова особа) має право застосовувати заходи дисциплінарної (службової) відповідальності до інших органів (посадових, службових осіб).

Наступним елементом правового статусу органів виконавчої влади є порядок формування цих органів і процедури їх діяльності.

Підпорядкованість – це поняття характеризує, як правило, найвищу організаційну залежність органу нижчого рівня від органу вищого рівня. У той же час підпорядкованість може мати різні ступені повноти – повну і часткову.

Підзвітність і підконтрольність органів виконавчої влади – це певний стан організаційних відносин між органами виконавчої влади, за яким один орган має право перевіряти діяльність іншого, включаючи право скасовувати чи зупиняти дію його актів, а той зобов’язаний надавати необхідні можливості для таких перевірок і звітувати про свою діяльність. За змістом „підконтрольність” дещо ширша ніж „підзвітність”, у свою чергу, підзвітність може застосовуватись окремо від здійснення в повному обсязі функції контролю.

Основу класифікації органів виконавчої влади складають чотири однорідних критерії:

1) спосіб утворення, реорганізації та ліквідації органу, призначення на посаду та звільнення з посади його керівників;

2) територіальні масштаби діяльності;

3) характер, обсяг компетенції та зміст функцій органу;

4) порядок прийняття управлінських рішень.

Система органів виконавчої влади України – не просто спільність однорідних одиниць, а цілісна система, сукупність органів, у якій всі складові частини взаємопов’язані і водночас становлять самостійні підсистеми органів за своїми особливостями завдань, організаційної структури, функцій, компетенції та з певною автономією кожного окремого органу.

Основними характеристиками будь-якої системи є структура її елементів, розподіл функцій між ними, взаємозв’язок елементів структури всередині її та з навколишнім оточенням. Система державних органів виконавчої влади в Україні організована відповідно до існуючого адміністративно-територіального поділу країни і включає в себе чотири рівні:

– центральний (державний);

– республіканський в Автономній Республіці Крим;

– обласний, міський у містах Києві та Севастополі;

– районний, районний у містах Києві та Севастополі.

На найнижчому рівні адміністративно-територіального устрою – місті, селищі, селі – державні органи виконавчої влади не утворюються. Управління на зазначених територіях здійснюють органи місцевого самоврядування. Проте, згідно з КУ (ст. 143) їм можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади. У такому випадку органи місцевого самоврядування є підконтрольні відповідним органам виконавчої влади в частині делегованих повноважень.

Питання для самоконтролю

1. Механізм держави, державний апарат і державна служба в системі державного управління.

2. Апарат державного управління як складова частина державного механізму.

3. Визначення поняття „апарат державного управління”.

4. Специфічні ознаки апарату державного управління.

5. Поняття та правовий статус органів виконавчої влади.

Література: основна [1, 3, 4, 14, 15, 17, 26, 30, 36, 37];

додаткова [10, 11, 14, 30, 42, 44].