Економічна сутність і значення споживчого кредитування

В економічній та законодавчо-нормативній літературі на сьогодні не існує єдиної точки зору щодо сутності споживчого кредиту. За визначенням Г.С. Панової [31 ] «споживчий кредит – це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів та послуг і який погашається поступово. Споживчий кредит характеризує відносини, що виникають з приводу фінансування потреб кінцевого споживання». Суб`єктами споживчого кредитування у якості позичальників виступає населення, у якості кредитора-банки, кредитні спілки, підприємства – виробники, торгівельні посередники. Споживчий кредит за формою надання поділяється на прямий (надається безпосередньо банківськими установами) та непрямий (надається через посередників, торгівельні організації, тощо).

Споживчі кредити надаються, як правило, на строк до десяти років, але конкретні параметри кредиту залежать від багатьох факторів: об`єкта кредитування, доходів позичальника, вартості товару тощо.

За визначенням С.В. Мочерного, «споживчий кредит – це кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору». Суб`єктами кредитних відносин є фізичні особи(позичальники), а в особі кредитора виступають банки, інші кредитні установи (ломбарди, пункти прокату та інші підприємства та організації). Між банком та населення може існувати посередник, наприклад торгівельна організація, однак при цьому зміст споживчого кредиту не змінюється.

За визначенням В.Т. Сусіденко, «споживчий кредит – це кошти, які надаються комерційними банками громадянам України під процент у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості» [50 ].

За визначенням А.М. Мороза та М.І.Савлука «споживчий кредит - це кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання. На перший погляд, складається враження, що тільки виробничий кредит відповідає всім закономірностям руху кредиту, оскільки в результаті його використання створюється нова вартість і передумови для повного повернення позиченої вартості кредитору». У сфері ж особистого споживання позичена вартість знищується, «проїдається» і тому тут не створюються передумови для її зворотного руху як ключової ознаки кредиту.[29]

Слід відмітити, що автори проаналізованих джерел в цілому погоджуються з тим, що широкому розумінні споживчий кредит є кредитом, який надається не тільки фізичним, але і юридичним особам на споживчі цілі, коли юридичні особи опосередковано надають кошти отриманого кредиту своїм працівникам у вигляді централізованого придбання для них квартир, дач, земельних ділянок під садівництво.

Історично першою формою споживчого кредиту була так звана "талі трейд" – торгівля в розстрочку, яка почала розвиватись в Західній Європі ще у XVIIIст. Мандрівні торговці ("тапімени") періодично (наприклад, щомісячно) поставляли і продавали товари в певній місцевості і певним сім'ям, погоджуючись на часткову регулярну оплату, з відстрочкою кінцевого платежу на певний строк (до наступного свого прибуття) [2].

В умовах низької торгівельної спроможності більшості населення споживчий кредит здійснювався на користь кредиторів, набуваючи експлуататорського грабіжницького характеру.

Цивілізованого характеру споживчий кредит набуває в міру зростання заробітної плати і підвищення рівня життя населення. Як результат піднесення життєвих стандартів у споживчій сфері сформувалися рівноправні взаємовигідні відносини між позичальниками і кредиторами.

Купівля товарів у розстрочку в сучасному розумінні вперше була запроваджена фірмою Зінгера в середині ХІХст. для прискорення реалізації швейних машин. У сучасних умовах у західних країнах споживче кредитування використовується в найрізноманітніших напрямках і цілях. Традиційно вважається, що своєї вищої точки споживчий кредит досягне при продажу в розстрочку найдорожчого товару широкого вжитку – автомобіля [3].

Отже, слід відмітити, що споживче кредитування стало розвиватися у 20-ті роки ХХ століття в США і найбільшого поширення набуло у 40-х роках у США, Канаді, Англії, Австралії, починаючи із середини 50-х років – у ФРН, Франції, Італії й інших європейських країнах, а пізніше й у Японії.

У розвинутих країнах світу, як правило, діє спеціальний Закон про споживчий кредит, на основі якого забезпечується державне сприяння розвитку споживчої сфери.

До споживчих кредитів відноситься надзвичайно широкий набір видів позик. У самому загальному плані виділяють товарні і грошові споживчі кредити. Товарний споживчий кредит пов'язаний із продажем товарів тривалого користування в кредит (з розстрочкою платежу). Грошовий споживчий кредит – це надання банківськими або небанківськими кредитними установами позик фізичним особам на задоволення їх споживчих потреб [4].

Споживчий кредит займає властиве тільки йому місце у системі кредитних відносин і в практичній діяльності представлений великою сукупністю різноманітних видів, які можна класифікувати за різними ознаками, у тому числі: за видами кредиторів, видами позичальників, методами погашення, термінами користування, характером кругообігу коштів, ступенем покриття кредитом вартості товарів і послуг, забезпеченням, цільовим спрямуванням, методом сплати відсотків, укрупненими об'єктами і т.д. Звичайно, кожен з них має певні особливості в умовах надання споживчого кредиту, користування ним та погашення. [5 ]

За видом кредитора основна роль відводиться банківському споживчому кредиту.

Розглядаючи функціонування споживчого кредиту в сучасних умовах,

необхідно відмітити його значну соціально-економічну роль, що зводиться до

визначення пріоритетних напрямів розвитку й удосконалення діяльності суб'єктів ринку з кредитування населення на споживчі потреби.

На сучасному етапі споживчий кредит виступає одним із чинників вирішення житлової проблеми шляхом кредитування індивідуального й кооперативного житлового будівництва, купівлі квартир і будинків в особисту власність. Так, у розвинутих країнах частка житлових кредитів у загальному обсязі банківських кредитів складає 30-45 % [6].

В Україні за сучасних умов важлива державна підтримка даного виду

кредиту шляхом надання пільгових державних кредитів членам житлово- будівельних кооперативів та індивідуальним позичальникам, створення податкових стимулів для кредитних інститутів, що займаються даним кредитуванням, створення інфраструктури іпотечного кредиту й інші заходи.

Українська банківська система побудована відповідно до принципу дворівневості, який передбачає чітке розмежування сфер діяльності центрального (Національного банку України) і комерційних банків. Банківська система України сьогодні вважається одним із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було розпочато раніше за інші сектори економіки, що визначалося клю­човою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. На даному етапі одним з найрозвинутіших і найпоширеніших банківських продуктів є банківський споживчий кредит. Нинішні показники діяльності у банківському секторі країни значно кращі за ті, які спостерігалися у минулі роки. Сьогодні спостерігається зростання ділової активності населення, продовжує розвиватись випуск та інфраструктура кредитних кар­ток, впроваджуються нові продукти, різноманітні фор­ми депозитів, інтернет-банкінг та ін. Здійснюється ши­рокий спектр кредитних, гарантійних, розрахункових, документарних і депозитарних операцій, посилюється міжбанківська конкуренція за види та обсяги надан­ня приватному сектору послуг, банківських продуктів, підвищується їх якість.

В системі активних банківських операцій важливе місце на сьогодні посідають кредити, які надаються споживачеві на придбання продукції, тобто споживчі кредити. Необхідність існування даного виду кредитів зумовлена постійно зростаючими потребами населення і у деяких випадках тимчасовою відсутністю вільних коштів, які можна використати для їхнього вирішення. Така невідповідність між потребами та наявними засобами для їх задоволення усувається за допомогою залучення споживчих кредитів або продажу продукції у розстрочку [6 ].

Споживчий кредит є одним з найпоширеніших видів банківських операцій у розвинених країнах. При цьому слід підкреслити, що сфера дії споживчого кредиту набагато ширша, ніж тільки купівля товарів тривалого користування, таких як автомобілі, побутова техніка і т. п. Споживчий кредит отримав таке широке поширення в промислово розвинених країнах в першу чергу тому, що з його допомогою розширюється місткість ринку по цілому спектру споживчих товарів і нерухомості.

В Україні поняття «споживчий кредит» сприймається як «кошти на будь-що» - здебільшого без застави та поручителів, не для фінансування підприємницької діяльності, а для придбання будь-якого товару чи послуги.

Споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) фізичним особам на придбання споживчих товарів або послуг у тимчасове користування, під процент, на умовах строковості та платності [7].

Сутнісна ознака споживчо­го кредиту – кредитування кінцевого споживання. Спо­живчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспро­можний попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва.

При споживчому кредиті пози­чальниками є фізичні особи – населення, а кредиторами – підприємства торгівлі і сфери послуг, банки, спеціальні кредитні установи. Торгові підприємства надають спо­живчий кредит у вигляді товарів, проданих в розстрочку, а банки – у вигляді короткострокових і довгострокових позик на придбання дорогих товарів тривалого кори­стування. Споживчі товари тривалого користування – легкові автомобілі, меблі, побутова техніка – є головним об'єктом споживчого кредиту, який стимулює плато­спроможний попит населення на ці товари.

Головна ціль споживчого кредитування, як і всієї банківської діяльності, − це створення передумов для зростання кількості поточних рахунків населення в банках як джерела безкоштовних для банків грошових коштів, що можуть бути використані на цілі поточного кредитування у межах залишку на рахунку. Цей залишок коливається час від часу, проте є тим мінімумом, що не використовується клієнтами у результаті їх щоденних трансакцій, й може використовуватись банком згідно з його цілями. Споживче кредитування й широке коло послуг, що пов’язані з ним (наприклад, розрахунково-касове обслуговування, знижки у торгівельній мережі, пластикові картки та ліміти за ними), − лише поштовх у банку, тому що кредит надається саме через поточний рахунок.

Споживчий кредит може як позитивно, так і негативно впливати на економіку країни.

До позитивного належить:

· більш повне задоволення потреб населення в промислових товарах і послугах;

· поліпшення житлових і культурно-побутових умов життя населення;

· подолання соціальної напруги;

· підвищення рівня життя населення;

· прискорення оборотності коштів;

· розвиток виробництва й удосконалення структури виробництва товарів народного споживання;

· стимулювання заощаджень населення.

Негативними рисами споживчого кредитування є:

· сприяння інфляції;

· надмірна заборгованість за споживчими кредитами населення;

· відтік капіталу з країни в наслідок купівлі споживачами імпортних товарів за рахунок кредиту [8].

Кредитування споживчих потреб населення здійснюється банком при дотриманні принципів терміновості, повернення, цільової спрямованості, платності, забезпеченості. Державне регулювання споживчого кредитування полягає в регулюванні процентних ставок, строків, додержання принципів соціальної справедливості, доступності кредитів та захисту прав споживачів.

Аналіз економічної літератури дозволив визначити такі специфічні риси споживчих кредитів:

– споживчі кредити надаються на придбання товарів кінцевого споживання, на відміну від кредитів, що надаються суб’єктам господарювання для фінансування певних господарських проектів;

– споживчі кредити надаються фізичним особам тільки в національній валюті і спрямовані на кінцеве задоволення особистих потреб споживача, тому об’єктом споживчого кредиту можуть бути товари тривалого користування (оргтехніка, аудіо-,відеотехніка та ін.), іпотека, послуги.

– фізичні особи вдаються до споживчого кредитування, як правило, коли їм не вистачає власних коштів, тоді як суб’єктам господарювання використовують отриманий кредит для розширення своєї господарської діяльності з метою отримання прибутку;

– погашення споживчого кредиту здійснюється не в результаті вивільнення коштів у позичальника як у випадку кредитування суб’єктів господарювання, а в межах їх надходження чи накопичення;

– як забезпечення за споживчим кредитом виступають сталі грошові доходи фізичної особи – позичальника товар, на купівлю якого планується отримати кредит, об’єкт нерухомості;

– усі види споживчого кредиту є засобом задоволення особистих,

індивідуальних потреб фізичних осіб носять соціальний характер, оскільки сприяють вирішенню суспільних проблем – підвищенню життєвого рівня населення (передусім із низькими та середніми доходами), утвердженню принципів соціальної справедливості. Крім того визначення державою умов надання споживчого кредиту допомагає регулювати грошовий обіг в країні [8, с. 143-144].

– споживчий кредит відіграє значну роль у стимулюванні фізичних осіб до праці, щоб отримати вищі доходи і скоріше розрахуватися з кредитором, та у формуванні платоспроможного попиту населення, який, у свою чергу, впливає на розвиток економіки країни, полегшуючи процес реалізації продукції, прискорюючи отримання прибутку суб’єктами господарювання і збільшуючи доходи державного бюджету [9].

Підсумовуючи вище викладене слід відмітити, що під споживчим кредитуванням розуміють економічні відносини продажу торговельними підприємствами споживчих товарів із відстрочкою платежу або надання фінансовими установами позичок населенню на придбання споживчих товарів. Суб’єктами споживчого кредиту є банки, торгівельні заклади як кредитори та населення як позичальник. Об'єктом споживчого кредиту є витрати, які пов’язані із задоволенням потреб населення.