Державного комплексного кваліфікаційного іспиту

ПРОГРАМА

ДЕРЖАВНОГО КОМПЛЕКСНОГО КВАЛІФІКАЦІЙНОГО ІСПИТУ

БАКАЛАВРА зі спеціальності 06.02010101

«КУЛЬТУРОЛОГІЯ»

(КДД)

для студентів денної і заочної форм навчання

 

Затверджено на засіданні кафедри Протокол № 6 від 25.11.2011 р. зав. кафедри   ____________ Т. С. Пархоменко

 

Київ 2011

Пояснювальна записка

Програма Державного комплексного кваліфікаційного іспиту бакалавра розроблена на основі діючих програм профілюючих курсів «Історія української культури», «Історія зарубіжної культури», «Теорія культури», «Культурна антропологія», «Історія образотворчого мистецтва», «Теорія та історія дозвілля», «Організація діяльності закладів культури», «Риторика», «Соціальна робота», «Прикладна культурологія».

Програма включає основні теми вказаних курсів, опанування яких найбільшою мірою відповідає вимогам загальнонаукової та професійної підготовки кваліфікаційного рівня бакалавра по спеціальності ”Культурологія”.

В результаті Комплексного кваліфікаційного іспиту студент повинен підтвердити набуті знання та вміння, необхідні для присвоєння йому кваліфікаційного рівня Бакалавр культурології, а саме: студент має виявити знання:

- принципів та закономірностей в розвитку культурно-історичного процесу, зв’язку людини з природою, предметами оточуючого світу, іншими людьми, спосіб їх входження в соціум;

- критеріїв цивілізованості, моральності, вияву свободи, її меж та творчих можливостей, вікових надбань української та світової культури;

- методологій оцінки та співставлення найскладніших соціально – економічних та етнокультурологічних процесів в суспільстві як в історичному аспекті, так і в реальному баченні сьогодення;

- особливостей розвитку української культури в контексті світової культури;

- механізмів взаємодії в культурі економіки, політики, ідеології, мистецтва.

Студент має проявити вміння:

- виявити розуміння сутності культури як способу людського буття, її роль в організації і функціонуванні суспільства;

- визначити функції культури в соціальній організації суспільства;

- визначити роль історії української культури у формуванні національної самосвідомості, духовному відродженні, консолідації українського народу;

- визначити гальмівні соціально – політичні перешкоди, що виникали протягом століть на шляху розвитку української культури;

- оцінювати роль української історико – культурної спадщини в контексті розвитку європейської культури;

- виділяти тенденції розвитку української культури та основні напрями національно – державного відродження;

Набути навичок:

- складання промов;

- написання сценарію в культурно-дозвіллєвій діяльності;

- проведення культурно-дозвіллєвих заходів для: дитячої аудиторії, дорослих, осіб похилого віку, зі спеціальними потребами;

Програма включає фундаментальні положення теоретичної культурології, діахронічний розділ культурології охоплює основні етапи історії української та світової культури, розкриває найвагоміші їх матеріальні та духовні досягнення, характеризує основні тенденції розвитку культурних процесів сьогодення.

КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ

 

Підсумковий рейтинговий бал	Підсумкова оцінка за шкалою ECTS	Традиційна екзамен. оцінка	Традиційна залікова оцінка
91 <= RD =100	A – Відмінно	Відмінно	Зараховано
84 <= RD <= 90	B – Дуже добре	Добре
76 <= RD <= 83	C – Добре
66 <= RD <= 75	D – Задовільно	Задовільно
61 <= RD <= 65	E – Достатньо (задовольняє мінімальні критерії)
21<= RD < 60	FХ – Незадовільно	Незадовільно	Не зараховано
0 =RD < 20	F – Незадовільно (з обов’язковим повторним курсом)	Не допущено	Не допущено

 

Оцінки „А- Відмінно” заслуговує студент, який дав змістовну, вичерпну відповідь на теоретичні питання; правильно відповів на тестові питання.

Оцінки „В –Дуже добре” заслуговує студент, який дав змістовну, вичерпну відповідь на теоретичні питання але має незначні зауваження щодо оформлення відповіді; правильно відповів на тестові питання.

Оцінки „С-Добре” заслуговує студент, який дав правильну відповідь на теоретичні питання, але не повністю їх розкрив; правильно відповів на тестові питання.

Оцінки „Д-Задовільно” заслуговує студент, який у теоретичних відповідях демонструє знання основного матеріалу комплексного кваліфікаційного іспиту, але припускається деяких неточностей; дав правильні відповіді на більшість тестових питань.

Оцінки „Е-Достатньо” заслуговує студент, який у теоретичних відповідях демонструє знання основного матеріалу комплексного кваліфікаційного іспиту, але припускається деяких неточностей; дав менше 50% правильних відповідей на тестові питання.

Оцінки „FХ-Незадовільно” заслуговує студент, який не відповів на теоретичні питання комплексного кваліфікаційного іспиту; дав менше 50% правильних відповідей на тестові питання.

 

ЗМІСТ ТЕМ ПРОГРАМИ ДЕРЖАВНОГО КОМПЛЕКСНОГО КВАЛІФІКАЦІЙНОГО ІСПИТУ

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Давня культура східних слов’ян

Перші письмові свідчення про слов’ян у працях Геродота, Плінія Старшого, Тацита та Птоломея, готського історика Йордана, візантійця Прокопія Кесарійського. „Повість временних літ” про культуру й звичаї східних словян. Розселення східних слов’ян на території України (від Полісся до Чорного моря, від Карпат до Дону). Концепції походження слов’янського етносу в російській та українській історіографії: російських вчених Б.Рибакова, С.Соловйова, В.Ключевського, Н.Шахматова, українських дослідників: В.П.Петрова, М.Грушевського, А.Кримського, сучасних українських археологів: В.Барана, Д.Козака, Р.Терпиловського, П. Толочка. Слов’яни в групі народів індоєвропейської мовної сім’ї. Анти, венеди, склавіни - слов’янські племена та їх культура: Лужицька культура на території сучасної Польщі, Білогрудівська культура на території Правобережної України, Чорноліська культура на середньому Подніпров’ї, Зарубинецька культура (кінець ІІІ ст. до н.е. - ІІ ст. н.е.) на території середнього Подніпровя, Черняхівська культура (кінець ІІ- початок Vст.) район межиріччя Західного Бугу, Дністра та Південного Бугу. Трипільська культура. Зародження державності у східних слов’ян (VIII-IXст.): Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля) і Артанія(Ростово-Суздальська, а можливо, Причорноморська і Приазовська Русь) за свідченнями арабських джерел. Язичницький світ: три види джерел про дохристиянський світогляд українського народу: свідчення чужоземних джерел, давньоруські літописи, українська обрядовість, звичаї, традиції. Язичницькі слов’янські боги: Лада, Леля, Полель, Берегиня, Перун, Хорс, Сварог, Дажбог, Стрибог, Велес. Слов’янські язичницькі свята та обряди - веснянки і деснянські ігри, Русальний тиждень, Мертвецький тиждень, свято Івана Купала. Поховальні обряди східних слов’ян - свідчення їх уявлень про потойбічний світ. Дуалістичний світогляд добра і зла, культ „упирів” та „берегинь”- злих і добрих духів, культ землеробських богів - „Рода” і „Рожаниць”, поєднання первинної форми матерії „небесної” та „земної”.

Культура Київської Русі

ІХ-ХІІІ ст. формуються головні ідеологічні, соціально-політичні та культурні структури, які визначили майбутню історію Європи: Північ - християнський світ, Південь - світ ісламу.1054р. розкол християнства на православ’я і католицизм. Романо-візантійський стиль в культурі і мистецтві, архітектурі Києва, Чернігова, Новгорода та в інших містах Київської Русі. Візантійське християнство та його вплив на освіту, літературу та інші складові культури.

Київська Русь як новий етап у розвитку слов’янської культури: від язичництва до християнства, від міфології до православної релігії на самобутньому ґрунті. Видатні правителі: Володимир Святославович (980-1015), Ярослав Володимирович (1019-1054) - державотворчі, релігійні, культурні, перетворення-літописання, освіта, школи перекладу і перепис іноземних книг, бібліотеки, звід законів „Руська Правда”. Виникнення слов’янської писемності та поширення грамотності: дві азбуки слов’янства - кирилиця та глаголиця. Слов’янські просвітителі Кирило і Мефодій. Плеяда, інтелектуально - освіченої еліти літописців - Нестора, Никона, Іларіона; династії еліт. Заснування православних монастирів як центрів освіти, літописання, літератури, науки. Києво-печерський монастир (1051), головний центр культури православ’я. Архітектурне монументальне, кам’яне будівництво; сакральні архітектура і живопис: Церква Богородиці або Десятинна церква (988-996) Софія Київська (1037), Золоті Ворота з церквою Благовіщення та інші. Місцева стильова архітектура: формування національних рис української архітектури. Містобудівництво: оборонна світська архітектура. Історіографічні джерела про культурний розвиток Київської Русі.

В першій пол. ХІХст.

Особливості розвитку української культури в умовах розкладу феодально-кріпосницьких відносин і утвердження капіталізму. Політика царського самодержавства щодо розвитку української культури, освіти, мови. Структура освіти в різних регіонах України. Досягнення в галузі природничих наук. Наукові товариства й установи. Формування нової національної інтелігенції, її наукова і просвітницька культуротворча діяльність.

Книговидавнича справа. Зачатки класичної української літератури, її зв’язки з традиціями світової літератури. Т. Г. Шевченко, його життя, світогляд, творчість і культурне самоутвердження української нації. Художнє життя. Становлення і розвиток професіональної культури. Народна творчість – основа формування професіонального мистецтва. Становлення фольклористики як науки.

ІСТОРІЯ ЗАРУБІЖНОЇ КУЛЬТУРИ

Культура доби Відродження

Джерела розвитку культури Відродження, її періодизація. Ставлення до античності, його характер і наслідки.

Перехідний тип культури Відродження, його основні ознаки. Розвиток гуманістичного світогляду, його вияв у різних сферах суспільного життя. Ідея самоцінності людської особистості. відновлення античного принципу гедонізму. Культурна діяльність видатних італійських гуманістів. Розквіт творчості та розкріпачення особистості. Антропоцентризм, індивідуалізм і титанізм як особливості культури Ренесансу.

Поняття „ секуляризація” та її значення для формування нового типу культури. Розвиток міської культури і роль світських цінностей у розвитку світосприйняття людини. Поняття „ пантеїзму” як способу нового світобачення.

Наука і техніка, визначні здобутки. Видатні представники в цій галузі: М. Коперник, Й. Кеплер, Г. Галілей, Дж. Бруно, М. Кузанський, Й. Гутенберг та ін. Мистецтво доби Відродження. Уславлені митці у сферах архітектури, живопису, літератури та значення їхньої творчості для розвитку європейської і світової культури (Данте, Петрарка, Боккаччо, Джотто, Ботічеллі, Браманте, Леонардо до Вінчі, Мікеланджело, Рафаель, Дюрер, Рабле, Шекспір, Сервантес, Лопе де Вега та ін.).

Суперечливий характер культури Відродження та причини її кризи.

Другої пол. ХVIIІ ст.

Культурний зміст Просвітництва

Просвітництво – творчий розвиток концепції Раціоналізму. Історична своєрідність культури Просвітництва – віра в безмежні властивості людського розуму, абсолютизація можливостей виховання. Усвідомлення розуму як організованого інтелекту. Продовження процесів секуляризації в різних галузях культури (науці, мистецтві, суспільному житті)

Розвиток матеріалістичних поглядів на природу та суспільство

ХVІІІ ст. – розквіт філософії. (Дідро, Гольбах, Гельвецій, д’Аламбер, Гоббс, Локк, Вольтер, Руссо). Німецьке просвітництво – Кант, Лессінг, Вінкельман.

Нове в усвідомленні сутності культурно-історичного процесу – неухильний прогресивних розвиток.

Систематизація знань, створення у Франції енциклопедії, галузевих словників. Промислова революція в Англії: перехід від ручної праці до машинної, від мануфактури до фабрики. Подальший розвиток науки та освіти.

Демократизація культури ХVІІІ ст., основа цих процесів.

Значення художньої культури в утвердженні просвітницьких ідей. Стиль Рококо – втілення світської культури французької аристократії (Ватто, Буше, Фрагонар).

Розквіт театрального (Глюк, Бомарше, Гоцці, Гольдоні, Шерідан) і музичного мистецтва. Ведель, Бах, Моцарт, Гайдн).

ТЕОРІЯ КУЛЬТУРИ

Елітарна та масова культура

Етимологія терміну "масова культура". Аналіз причин виникнення масової культури (розвиток засобів масової комунікації, становлення індустріально-комерційного типу виробництва, розповсюдження стандартизованих духовних благ, ідеологічне несприйняття інновацій, демократизація культури, консерватизм сприйняття явищ культури переважною більшістю людей).

Характеристика особливостей масової культури (орієнтованість на середній рівень споживача, зв’язок з ринком та ін.). Ряд специфічних негативних ознак серійного характеру продукції масової культури (примітивізація відносин між людьми, розважальність, натуралістичне смакування насильства та сексу, культ ycпiхy сильної особистості, умовність примітивної символіки).

Масова культура як вираз духовної несвободи, засіб відчуження й приниження людської особистості (А.Швейцер "Культура i етика", X.Opтега-i-Гассет "Повстання мас", Е.Фромм "Мати або бути").

Етимологія терміну «еліта». Еліта як творець та носій професійних форм мистецтва. Професійна структура еліти та тенденції її змінення. Еліта як соціокультурний щабель, що забезпечує комунікацію між народом та владою. Знання та моральність еліти в субкультурі. Перетворення еліти в інтелектуалів у модернізованих суспільствах.

Логічне прояснення поняття “елітарна культура” (орієнтованість на невелику кількість людей, які володіють особливим художнім сприйняттям).

Основні завдання та засоби елітарної культури. Засвоєння нових соціальних реалій як культурний феноменів або, навпаки, відхилення нового та «охорона» вузького кола консервативних цінностей та норм. Створення нової навмисно ускладненої культурної семантик, що вимагає від адресату спеціальної підготовки. Вироблення особливої культурної мови (коду). Використання суб’єктивної, індивідуально-творчої інтерпретації звичного.

 

КУЛЬТУРНА АНТРОПОЛОГІЯ

Види і жанри живопису

Мова живопису: сюжет, модель, мотив, предмет. Колір в живопису: фарби, колір, відтінок, тон. Локальний і реальний колір. Рефлекс. Колорит. Техніка. Манера.

Ілюзорні форми та об’єми на площині: силует, малюнок, лінія, світлотінь, створення об’ємом кольором. Простір на площині: ракурс, лінійна перспектива. Тонова і повітряна перспективи. Композиція в живопису: форма і формат полотна, пропорції. Композиційний центр, точка сприйняття (зору). Динаміка і статистика.. Вертикалі, горизонталі, діагоналі. Ритм.

Рококо як стиль в живопису

Рококо як стильовий напрям в європейському живопису середини ХУІІІ століття.

РИТОРИКА

СОЦІАЛЬНА РОБОТА

ПРИКЛАДНА КУЛЬТУРОЛОГІЯ

Їх класифікація

Сутність поняття «соціально-культурні проблеми». Передумови виникнення соціально-культурних проблем. Класифікація соціально-культурних проблем. Специфіка соціально-культурного діагностування та прогнозування.

Сутність галузевих проблем, варіанти проектних рішень.

ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ДОЗВІЛЛЯ

PUBLIC RELATIONS

ПРОГРАМА

ДЕРЖАВНОГО КОМПЛЕКСНОГО КВАЛІФІКАЦІЙНОГО ІСПИТУ