Шляхи вдосконалення процесу формування та розвитку потенціалу ДП «Ємільчинське лісове господарство»

У нестабільному зовнішньому середовищі підприємства повинні спрямовувати свої зусилля на утримання конкурентної позиції на ринку. За таких умов вони змушені постійно шукати нові, більш ефективні методи господарювання, відшукувати наявні резерви розвитку, знаходити нові ринки збуту власної продукції, а також постійно працювати над розробкою та впровадженням різноманітних інновацій, які зможуть забезпечити виживання підприємства в умовах конкурентної боротьби. Тому з метою ефективного функціонування підприємств і забезпечення їх конкурентоспроможності необхідно якісно розвивати інноваційний потенціал. При цьому саме максимізацію інноваційної складової можна вважати умовою сталого розвитку підприємства в сучасних умовах, що вимагає від вітчизняних суб’єктів господарювання приділяти велику увагу управлінню власним інноваційним потенціалом.

Важливу роль у підвищенні інноваційної активності підприємств відіграє вибір і реалізація відповідної стратегії інноваційного розвитку підприємства. Для цього потрібна інформація щодо величини інноваційного потенціалу та рівня його використання. Моніторинг та оцінка рівня інноваційного потенціалу є актуальним завданням, оскільки його розв’язання дає змогу приймати стратегічні й тактичні рішення щодо інноваційного розвитку підприємства й розвитку його стійких конкурентних переваг. [35,c.126]

Необхідно обов’язково враховувати той факт, що розкриття інноваційного потенціалу наштовхується на подолання зовнішніх бар'єрів, які можна охарактеризувати як інноваційний клімат. Інноваційний клімат можна розглядати як всі фактори зовнішнього середовища, що впливають на інноваційний потенціал підприємства, а саме:

Ø можливості для виробництва нових або поліпшених видів продукції або послуг;

Ø можливості для зміни соціальних відносин на підприємстві (кадрові інновації);

Ø можливості для розробки нових методів управління (управлінські інновації);

Ø можливості для створення нових механізмів просування продукції на ринок (ринкові інновації);

Ø можливості придбання ноу-хау, патентів;

Ø законодавча база, низька ставка рефінансування, пільгове оподатковування;

Ø взаємодія влади й бізнесу;

Ø практика комерціалізації технологій тощо.

Щодо впливу на інноваційний потенціал підприємства внутрішніх факторів, слід зазначити, що процеси управління інноваційною діяльністю значно залежать від інноваційної культури підприємства. Під інноваційною культурою слід розуміти міру сприйнятливості підприємства до нововведень, досвід впровадження нових проектів, політику менеджменту в області інновацій, відношення персоналу до інновацій. За участю інноваційної культури можна реально досягти прискорення й підвищення ефективності впровадження нових технологій і винаходів, реальної протидії бюрократичним тенденціям, сприяння розкриттю інноваційного потенціалу особистості тощо. [30,c.158-160]

Входження України до групи держав, в яких домінує інноваційний шлях розвитку, потребує залучення фінансових і кадрових ресурсів, збільшення долі інноваційної продукції в обсязі промислового виробництва підвищення інноваційної активності підприємств. Аналіз джерел фінансування інноваційних заходів підприємств України за останні роки засвідчив, що із загальної суми використаних на інноваційні цілі фінансових ресурсів майже 60-70% становили власні кошти підприємств, фінансування з державного бюджету дорівнювало приблизно 2-4%, кредитні ресурси становили 2-3%, кошти інвесторів - 1-2%. Як видно з наведених даних, основним таким джерелом є власні кошти суб'єктів господарювання, і стає очевидним, що у майбутньому слід спиратися саме на них. Висока ризикованість інноваційних проектів зумовлює низьку частоту коштів інвесторів і кредитних ресурсів. [36,с.142]

До головних перешкод на шляху активізації інноваційного процесу на ДП «Ємільчинське лісове господарство» можна віднести:

· Дефіцит фінансових ресурсів для забезпечення наукових досліджень і впровадження інноваційних розробок.

· Недосконалість нормативно-правової системи регулювання і стимулювання інноваційної діяльності.

· Невідповідність корпоративної структури, яка формується в Україні, головним вимогам інноваційного розвитку та ін.

Однак найголовнішою перешкодою стала практика ігнорування законодавства або призупинення дії статей законів, які стосувалися фінансування інноваційної діяльності. Це значною мірою нівелювало позитивний потенціал напрацьованої нормативної бази, а відтак не заохочує корпоративний сектор до здійснення інноваційних проектів.

Так, для підприємств, які тільки розпочинають або відроджують інноваційну діяльність, повинна бути впроваджена система специфічних заходів різнобічної підтримки і, насамперед, поліпшення фінансового забезпечення. Окрім таких загальновідомих методів, як встановлення податкових знижок, надання пільгових кредитів, використання прискорених методів амортизації обладнання тощо, доцільно впровадити систему державних гарантій і страхування інноваційної діяльності, грантів, розробити та задіяти механізми технічної підтримки і передачі у користування приватних підприємств державних технологій і ноу-хау (що призведе до зниження витрат). Особлива увага має бути приділена залученню коштів приватних інвесторів для фінансування інноваційної діяльності. При цьому інвестор і підприємство, з одного боку, розділяють ризики від невдачі, з іншого – поєднають свої зусилля, щоб збільшити вірогідність успіху. Як пряма державна підтримка, так і сприяння залученню приватних (у тому числі іноземних) ресурсів можуть бути оптимально реалізовані в межах відповідних державних програм.

Залучення коштів приватних інвесторів є дуже складним, оскільки теперішні власники не зацікавлені у перерозподілі прав власності чи управління. Ефективним є формування стратегічних альянсів у сфері інноваційної діяльності підприємств, у тому числі з іноземними партнерами. При створенні таких альянсів роль держави може бути досить значною, наприклад, альянси за участю державних чи частково державних підприємств. Отже, державні програми підтримки підприємств-інноваторів мають розроблятися і реалізовуватися у погодженні з іншими напрямами державної політики.

Для збільшення обсягів фінансового забезпечення інноваційної діяльності підприємств необхідно вирішити цілу низку проблем становлення інноваційного сектора в Україні: комерціалізація інноваційної продукції (доведення інноваційних розробок до практичного використання потребує додаткових коштів на великий проміжок часу); надвисокі ризики інноваційної діяльності; нецільове та неефективне використання фінансових ресурсів, спрямованих на підтримку інноваційної діяльності (насамперед, державними установами); спекулятивне використання державних пільг (наприклад, венчурними структурами) тощо [32,c.34-36].

Отже, фінансування інноваційної діяльності підприємств виступає основою науково-технічного прогресу й технологічної модернізації виробничих потужностей і зміцнення їх конкурентних позицій на вітчизняному та світовому ринку. Однак фінансування інноваційної діяльності підприємств здійснюється переважно за рахунок власних коштів. Державне фінансування та підтримка дуже мізерні. Тому для оптимізації інноваційної діяльності ДП «Ємільчинське лісове господарство» необхідно впровадити наступні заходи:

1) Екологізація виробництва, стимулювання діяльності, спрямованої на збереження довкілля.

2) Збільшення витрат на підготовку фахівців високого класу, тренінги, курси.

3) Мотивація працівників до інноваційної діяльності.

4) Розширення джерел фінансування.

5) Політика підприємства повинна мати інноваційну спрямованість.

6) Тісне співробітництво з іноземними підприємствами, обмін досвідом.

Реалізація запропонованих напрямів активізації інноваційної діяльності на досліджуваному підприємстві дасть змогу значно підвищити рівень інноваційної активності підприємства, стабілізувати прискорений процес оновлення виробництва, ефективно використовувати внутрішні і залучені зовнішні інвестиції і інноваційну діяльність.

В свою чергу, дотримання зазначених вище пріоритетів розвитку інноваційного потенціалу як на рівні держави, так і на рівні окремих компаній повинні забезпечити активізацію інноваційної діяльності вітчизняних підприємств, поширення інновацій в усіх сферах національної економіки, а отже, – формування інноваційної моделі розвитку конкурентоспроможності України. Вітчизняні підприємства мають спрямувати свої зусилля на інноваційний шлях розвитку, в першу чергу – на вдосконалення власних інноваційних потенціалів. Адже саме інноваційний розвиток може забезпечити захоплення стійких позицій на світовому ринку як вітчизняними підприємствами, так і нашою державою в цілому.

 

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Ефективним способом конкурентної боротьби в ХХІ ст. є зростання підприємства внаслідок інноваційного розвитку, який передбачає активне впровадження результатів наукової діяльності у виробничо-комерційне використання. Розвиток економіки будь-якого типу визначається активністю інноваційних процесів, економічною ефективністю нововведень, тобто результативністю перетворення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт в інноваційний продукт, такий як нова техніка та прогресивні технології, які сприяють зменшенню собівартості продукції та підвищенню її конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках.

На даний момент в нашій державі спостерігається зовсім інша ситуація: замість високотехнологічної наукоємної продукції вітчизняний експорт здебільшого представлений напівфабрикатами низького рівня обробки та сировиною, що, у свою чергу, є найяскравішим доказом нераціонального використання природних багатств.

Досліджуване у даній курсовій роботі підприємство - ДП «Ємільчинське лісове господарство» займається веденням лісового та мисливського господарства, здійснює реалізацію лісопродукції як вітчизняним, так і іноземним споживачам. Співробітництво зі споживачами починається з укладення договорів, а поставки товарів здійснюються на основі замовлень. На чолі підприємства знаходиться директор, за згодою якого здійснюється підбір персоналу та його звільнення. Організаційна структура підприємства включає в себе головного лісничого та головного інженера, головних економіста, бухгалтера, механіка та замісника директора по охороні та захисту лісу, а також семи відділів: виробничого, лісового, планово-економічного, бухгалтерії, відділів реалізації, постачання та відділу ЗЕД. У виробничому відношенні конторі лісового господарства підпорядковані сім лісництв: Барашівське, Гартівське, Глумчанське, Жужельське, Ємільчинське, Королівське, Кочичинське з підсобним господарством та три цехи: нижній склад станції Жужель, нижній склад станції Яблунець і транспортний цех.

Аналізуючи фінансово-економічний стан ДП «Ємільчинське лісове господарство» було виявлено такі негативні явища у звітному році порівняно з попереднім:

1) зменшення коефіцієнта покриття на 2%;

2) зменшення рентабельності продукції на 10,05%;

3) зменшення рентабельності підприємства на 3,88%;

4) перевищення величини поточної заборгованості над величиною поточних активів;

5) зростання собівартості на 31,04%;

6) недостатність стійких джерел фінансування;

7) платіжний дисбаланс.

Аналізуючи інноваційний потенціал ДП «Ємільчинське лісове господарство» було виявлено дисбаланс складових елементів квадрату потенціалу підприємства, а отже існування необхідності збалансування даних складових між собою. Було виявлено, що квадрат потенціалу підприємства є малим, оскільки довжина векторів перебуває в межах 30 одиниць, лише менеджмент склав – 37,7 од., що свідчить про наявний потенціал підприємства у цьому напрямі. Найбільш негативною рисою в потенціалі досліджуваного підприємства стала величина виробничого фактора, який склав найменше число одиниць – 11,38, що вказує на неефективну роботу виробництва у звітному 2011 році і критичну необхідність впровадження заходів щодо поліпшення даного фактора. На другому місці по нагальності впровадження поліпшуючих заходів знаходиться фактор фінансів (18,15 од.), векор маркетингу склав – 27,7 од.

Серед запропонованих заходів слід виділити заходи щодо зниження собівартості за рахунок підвищення кваліфікації персоналу, модернізації обладнання, приведення до норми ступеня витрат сировини та матеріалів, а також палива; підвищення якості продукції з метою розширення ринків збуту; оптимізація чисельності виробничого та управлінського персоналу; скорочення дебіторської заборгованості за рахунок надання відстрочки платежу, введення авансових платежів, ретельніший підбір партнерів та введення ефективної системи управління дебіторською заборгованістю. Важливим є також питання залучення інвестицій, причому як національних, так і закордонних, які мають бути спрямовані на усунення найбільш слабкого місця в потенціалі даного підприємства – виробничого фактору, шляхом оновлення парку виробничого обладнання, підвищення його продуктивності, економності що призведе до поліпшення конкурентоспроможності продукції.

Узагальнюючи проведену роботу слід відмітити переважно негативні риси в потенціалі Державного підприємства «Ємільчинське лісове господарство», а отже необхідність проведення заходів щодо усунення таких явищ.