Мікроекономіка як складова теоретичної економіки.

Мікроекономіка як складова теоретичної економіки.

М. е. виникала у 3 етапи: 1-йи – 1845-1890 – зародження основ м.е (Госсен, Міллер, Візер та ін.), 2-ий – 1890-1933 – мікроекономіка, як окрема наука (Маршал «закон попиту і пропозиції і визначення ринкової ціни на основі граничної корисності та витрат виробництва») і 3-ій – 1933-до сьогодні – розвиток м.е. як науки (Слуцький, Хікс, Самуєльсон «ефект доходу та ефект заміщення»).

М.е. вивчає поведінку людей та механізм прийняття рішень в умовах обмежених ресурсів, зростаючих потреб та альтернативність використання ресурсів.

М. е. досліджує питання щодо, того, що, як і для кого виробляти. Вона виконує 2 функції:

1. Пояснення економічних явищ;

2. Прогнозування поведінки суб’єктів.

Основою дослідження м.е є фактори виробництва, економічні блага та потреби.

Фактори виробництва – це елементи що використовуються для виробництва економічних благ, тобто це капітал, земля і праця.

Економічні блага – це засоби задоволення потреб, які існують в обмеженій кількості. Вони поділяються на товари і послуги, споживчі та виробничі.

Економічні потреби – це внутрішні потреби, які спонукають до економічної діяльності, щоб була можливість їх задовольнити.

Крива виробничих можливостей:

 

А

. G

. F. В

. N. С

 

D

 

Точки в середині кривої свідчить про неефективне використання ресурсів.

Точка поза кривою недосяжна за даної кількості ресурсів і за даної технології, але до неї прагне підприємство.

Точка на кривій показує, що підприємство повністю використовує свої ресурси.

Предмет, концептуальні основи та методологія м.е.

Об’єктом м.е. є поведінка суб’єктів в ринкових умовах.

Суб’єктами мікроекономіки є споживачі, домогосподарства, держава, різні підприємства.

Предмет м.е. – це механізм прийняття рішення людиною в умовах обмежених ресурсів.

Основними принципами м.е. є рівноправне становлення учасників, принцип економічного зиску та повна економічна відповідальність.

Мікроекономічна модель базується на змінних, які поділяються на екзогенні та ендогенні.

Екзогенні – це ті, які впливають на модель ззовні.

Ендогенні – ті що впливають на модель з середини.

Мікроекономічні моделі поділяються на оптимізаційні та рівноважні.

Етапи розробки мікроекономічної моделі:

1. Визначення мети і завдання;

2. Формування обмежень;

3. Процес моделювання

4. Вибір рішення.

Взагалі мікроекономіка буває позитивна і нормативна.

Позитивна – це така м.е, яка встановлює економічні зв’язки, що реально склалися в економічній системі, але не дає їм оцінки.

Нормативна – з’ясовує, як має розвиватися економічна система і що для цього потрібно зробити.

Методи мікроекономіки:

- Абстракції

- Дедукції

- Індукції

- Аналізу

- Синтезу

- Динаміки

- Статики – з’ясовує як забезпечити рівновагу

- Припущення та ін.

 

 

Етапи розвитку мікроекономіки як науки. Мета, завдання і зміст дисципліни.

М. е. виникала у 3 етапи: 1-йи – 1845-1890 – зародження основ м.е (Госсен, Міллер, Візер та ін.), 2-ий – 1890-1933 – мікроекономіка, як окрема наука (Маршал «закон попиту і пропозиції і визначення ринкової ціни на основі граничної корисності та витрат виробництва») і 3-ій – 1933-до сьогодні – розвиток м.е. як науки (Слуцький, Хікс, Самуєльсон «ефект доходу та ефект заміщення»).

Метою вивчення м.е. є отримання навичок розуміння поведінки економічних суб’єктів у ринкових умовах, отримати необхідні знання для прийняття оптимальних господарських рішень.

М.е. ставить перед собою такі завдання:

- Освоїти основні категорії м.е.

- Опанувати основні методи та прийоми м.е.

- Визначити специфіку м.е.-ки, як науки

- Сформувати вміння самостійно розробляти м.е-ні моделі та формувати висновки щодо їх дії

- Навчитися самостійно будувати м.е-ні моделі.

Місце м.е серед економічних наук:

1. Фундаментальні або теоретичні науки (політекономія, мікроекономіка та ін.).

2. Функціональні (фінанси, статистика, економетрія та ін.)

3. Прикладні (економіка підприємництва, бух. облік, банківська справа та ін.)

 

 

Рівновага споживача з кардиналістських позицій.

Базові умови споживання для досягнення рівноваги споживання при кардиналістському підході:

1) раціональність поведінки та прагнення максимальної корисності;

2) наявність системи переваг та уявлень про граничну корисність благ;

3) бюджетні обмеження;

4) наявність встановлених цін на товари та послуги.

Рівновага споживача – це досягнення максимальної сукупної корисності.

Модель споживання набору благ:

I = Q1 * P1 + Q2 * P2 + … Qn * Pn

де:

І – бюджет;

Q – к-сть товару;

Р – ціна.

ІІ закон Госсена – полягає виборі споживчого набору. Що відповідає бюджетним обмеженням, при якому відношення граничної корисності до ціни однакова для всіх благ

MUx / Px = MUy / Py

Використання при споживчому виборі називається принципом раціональності.

Еквімаржинальний принцип досягнення раціонального вибору:

MUx / Px = MUy / Py = λ

 

Попит і закон попиту.

Попит – це певна кількість товару, яку бажає і може придбати споживач в певний проміжок часу за деякою ціною за інших незмінних умов.

Існує індивідуальний та ринковий попит.

Найважливіший фактор впливу на попит – ціна на одиницю товару. Функція попиту може бути виражена рівнянням: Q_D=f(P), де Q_D обсяг попиту.

Крива попиту:

Р

 

 

Р₁

D

 

Q ₁ Q

Основною детермінантою попиту є ціна. До нецінових детермінант попиту відносять:

- Ціни доповнюючи товарів

- Ціни товарів замінників

- Дохід споживача

- Кількість споживачів та ін..

Рух попиту об'єктивно регулюється законом попиту. Він відображує причинно-наслідковий зв'язок між зміною ціни і зміною величини попиту, який має зворотний характер: підвищення ціни зумовлює зменшення попиту, зниження ціни — його зростання.

У законі попиту виявляється суперечність між ціною і платоспроможністю, точніше — між ціною та існуючою на цей час величиною платоспроможного попиту населення.

Якщо ціна зросла, то за незмінного платоспроможного попиту населення зменшуються можливості здійснення покупок, причому не в номінальному грошовому, а в натуральному вираженні.

Існують різні форми вияву закону попиту. Серед них відзначимо таку форму вияву, як ефект заміщення. Він полягає у переміщенні попиту на дешевший товар — замінювач.

Інша форма вияву закону попиту — ефект доходу — спостерігається тоді, коли відбулося зниження ціни. Це зумовлює появу у споживача вільної суми грошей, яка може бути спрямована на придбання додаткових життєвих засобів.

 

 

Еластичність попиту.

Еластичність попиту характеризує ступінь реакції споживачів на коливання однієї з детермінант попиту. Найчастіше – це ринкова ціна, дохід споживача, ціна на взаємопов’язаний товар.

В загальному вигляді коефіцієнт еластичності показує на скільки % зміниться обсяг попиту при зміні ціни товару на 1%.

E_P = DD % / DP%

Цінова еластичність в точці:

E_P = DD / DP * D / P

Дугова еластичність:

E_P = DD / DP * ((Р₁+ Р₂)/2)/ ((Q₁+Q₂)/2)

Різні випадки цінової еластичності попиту:

P Еластичний попит

E_D>1

DP DQ>DP

D

 

 

DQ Q

Очевидно цінова еластичність

P

E_D=1

DP

D

 

 

DQ Q

 

Нееластичний попит

P

E_D<1

DP DP >DQ

D

 

 

DQ Q

 

Абсолютно еластичний попит: P D

Р абсолютно нееластичний

E_D= ¥ Р₂

D

Р^*

Р₁

 

 

Q₁ Q₂ Q Q^* Q

Еластичність попиту за доходом – показник відсоткової зміни обсягу попиту при зміні на 1% доходу споживача.

E_i = (DQ_D / DI) * (I / Q_D)

Еластичність за доходом E_i =0 за товарів першої необхідності

E_i >0 – для номальних товарів; E_i < 0 – для низькоякісних товарів;

E_i > 1 – для предметів розкоші.

Перехресна еластичність попиту – показник відсоткової зміни обсягу попиту на певний товар х при зміні на 1 % товару у.

E_xy = (DQ_x /D P_y) *(P_y / Q_x)

E_xy = 0 – товари незалежні у споживанні;

E_xy > 0 – для взаємозамінних товарів;

E_xy < 0 – для взаємодоповнюючих товарів

Еластичність пропозиції.

Еластичність пропозиції показує на скільки % зменшиться кількість товарів, що пропонуються при зміні ціни на 1%.

E_s = (DQ_s / D P) * (P/ Q_s)

Основним фактором що визначає еластичність пропозиції є час.

1. За миттєвого ринкового періоду виробник не встигає відреагувати на зміни ринку і пропозиція є нееластичною, на графіку це виглядає так:

Р S

Р₂ D₂

 

 

P₁ D₁

 

 

Q^* Q

2. За короткострокового періоду виробник встигає відреагувати на зміну ситуації і пропозиція стає еластичною:

P P D₁ D₂

P^* S

P₂ D₁ D₂

P₁

Q₁ Q₂ Q

 

Q₁ Q₂ Q

3. У довгостроковому періоді виробник встигає залучити додаткові ресурси, така ситуація властива тільки галузям з постійною вартістю

 

Оптимум виробника

Оптимум виробника – ситуація коли виробник намагається досягнути певного обсягу виробництва за якого витрати будуть мінімальними.

Мінімальний рівень витрат забезпечується за умови якщо гранична продуктивність в розрахунку на одиницю вартості ресурсу буде однаковою для всіх ресурсів.

MP_L / P_L = MP_K / P_K

Графічно точку рівноваги виробника можна знайти за допомогою ізокости – лінії кожна точка якої відображає однакову суму витрат за різних поєднань двох ресурсів, рівняння ізокости має вигляд:

TC = LP_L + KP_K

K

 

 

L

 

L

K Точка дотику лінії однакових витрат- ізокости і кривої

однакового обсягу виробництва– ізокванти відображає

рівновагу виробника.

 

E Q

K^*

L

L^* L

 

 

Ця умова мінімізації витрат відома як еквімаржинальний принцип

MRTS_KL = - DK / DL =MP_L / MP_K = P_L / P_K

MP_L / P_L = MP_K / P_K

K

Q₂

C Q₃

Q₁

B

A

L₁ L₂ L₃ L

 

Поєднання різних точок оптимуму утворюють криву росту, лінія експансія або траєкторія розвитку підприємства в довгостроковому періоді.

 

Ринок землі

Земля і будь-які інші природні ресурси загалом, а також праця, відносяться до первинних факторів виробництва, запаси яких формуються поза межами економічної діяльності, на відміну від капіталу, який представляє собою продукт виробництва, нагромаджений минулою працею людей.

Земля має альтернативні варіанти використання: вирощування сільськогосподарських культур, будівництво промислових споруд, доріг, житла і т.п. Крім того, різні ділянки землі мають різну якість, тому можуть використовуватись для вирощування лише певних культур або для розведення тварин, і за умов однакових витрат виробництва дають різну віддачу суб’єктам господарювання.

Економісти-класики розглядали землю як первісний дар природи, тому вважали, що в необробленому стані вона не має вартості і ціни, як повітря та вода в річках і морях. В той же час земля, як і капітал, належить до обмежених (економічних) факторів виробництва тривалого використання, продається, купується і здається в оренду на деякий час, і в результаті таких операцій приносить землевласникам доход.

Особливістю функціонування ринку землі є те, що її сукупне

пропонування залежить від позаекономічних сил. Незамінність, невідтворюваність і жорстка обмеженість запасів землі та інших природних ресурсів створюють унікальні умови для формування ринкової ціни і доходів.

Земля є фактором виробництва довгострокового використання.

Вона є обмеженим ресурсом і пропозиція на неї відносно стабільна.

Ціни на землю пов’язані з ціною власності на земельну ділянку, яку слід відрізняти від земельної ренти.

Земельна рента – це плата за використання земельних ресурсів.

 

Мікроекономіка як складова теоретичної економіки.

М. е. виникала у 3 етапи: 1-йи – 1845-1890 – зародження основ м.е (Госсен, Міллер, Візер та ін.), 2-ий – 1890-1933 – мікроекономіка, як окрема наука (Маршал «закон попиту і пропозиції і визначення ринкової ціни на основі граничної корисності та витрат виробництва») і 3-ій – 1933-до сьогодні – розвиток м.е. як науки (Слуцький, Хікс, Самуєльсон «ефект доходу та ефект заміщення»).

М.е. вивчає поведінку людей та механізм прийняття рішень в умовах обмежених ресурсів, зростаючих потреб та альтернативність використання ресурсів.

М. е. досліджує питання щодо, того, що, як і для кого виробляти. Вона виконує 2 функції:

1. Пояснення економічних явищ;

2. Прогнозування поведінки суб’єктів.

Основою дослідження м.е є фактори виробництва, економічні блага та потреби.

Фактори виробництва – це елементи що використовуються для виробництва економічних благ, тобто це капітал, земля і праця.

Економічні блага – це засоби задоволення потреб, які існують в обмеженій кількості. Вони поділяються на товари і послуги, споживчі та виробничі.

Економічні потреби – це внутрішні потреби, які спонукають до економічної діяльності, щоб була можливість їх задовольнити.

Крива виробничих можливостей:

 

А

. G

. F. В

. N. С

 

D

 

Точки в середині кривої свідчить про неефективне використання ресурсів.

Точка поза кривою недосяжна за даної кількості ресурсів і за даної технології, але до неї прагне підприємство.

Точка на кривій показує, що підприємство повністю використовує свої ресурси.