Прояв олігопольного взаємозв'язку.

Олігополія - це ринкова структура, в якій у реалізації якого-небудь товару домінує декілька фірм, а входження нових виробників у ринок ускладнене чи неможливе. Товар, реалізований олігопольними фірмами, може бути і диференційованим і стандартизованим. Автомобілі, нафтопереробка, сигарети і пиво є прикладами диференційованих товарів, що виробляються олігополіями. Звичайно на олігополістичних ринках панує від двох до десяти фірм, на які припадає половина і більше загальних продажів продукту.

Ф ірми усвідомлюють загальну взаємозалежність: приймаючи рішення, вони вимушені зважати на реакцію своїх конкурентів. Реакція, яку очікує фірма з боку суперників у відповідь на зміну встановлених цін, обсягів випуску продукції або маркетингової діяльності, впливає на рівновагу олігополістичного ринку. У багатьох випадках олігополії захищені бар'єрами для входу на ринок, схожими на бар'єри для монопольних фірм. Природна олігополія існує тоді, коли декілька фірм можуть поставляти продукцію для всього ринку при більш низьких довгострокових середніх витратах, ніж вони були б у багатьох фірмах.

Головні труднощі в аналізі олігополії складаються у визначенні того, з якими обмеженнями стикаються фірми на ринку, де існують кілька конкуруючих компаній. Фірми при олігополії, так само як при досконалій конкуренції і на монополізованих ринках, стикаються з обмеженнями кривої середніх загальних витрат (АТС) й кривої попиту. Але, крім того, вони стикаються ще з одним обмеженням: діями конкуруючих фірм. Зміна прибутку, що фірма може одержати за рахунок зміни цін, обсягів випуску, якісних характеристик продукту, залежить не тільки від реакції споживачів (як при інших ринкових структурах), але також від того, як на це відреагують інші фірми-учасниці даного ринку.

Залежність поводження кожної фірми від реакції конкурентів називається олігополістичним взаємозв'язком.

Зміст олігополістичного взаємозв'язку полягає в тому що, будь-яка модель олігополії повинна містити, насамперед, схему дій фірми у вiдповiдь на реакцію конкурентів, викликану зміною положення на ринку.

Олігополістичний взаємозв'язок виявляється:

· у цінових війнах;

· таємній чи явній змові.

 

Цінова війна

- це цикл послідовних зменшень цін на олігополістичному ринку фірмами-суперниками. Вона є одним з багатьох можливих наслідків олігополістичного суперництва. Цінові війни є позитивними для споживачів, але негативними для прибутків продавців.

Припустимо, що на місцевому ринку існує кілька продавців реалізуючих такий стандартизований товар, як цегла. Цінова політика будь-якої даної фірми на ринку залежить від ринкового попиту на цеглу і від того, як уявляє собі фірма реакцію конкурентів на її цінову політику. Припустимо, що кожна фірма на ринку прагне максимізувати прибуток. Допустимо, що кожна фірма припускає, що її конкуренти виберуть ціну і будуть твердо дотримуватися свого рішення. Таким чином, будь-який даний виробник цегли зробить припущення, що якщо він знизить свої ціни, то його суперники, у відповідь на такий крок, не будуть знижувати свої ціни. Вони можуть почати цінову війну. Оскільки кожен продавець думає, що інший не буде реагувати на його зниження цін, тому в кожного з них виникає спокуса збільшити щомісячні продажі, скорочуючи ціни. Знижуючи ціну нижче ціни свого конкурента, кожен продавець може захопити весь ринок і тим самим збільшити прибуток.

Цінова війна продовжується доти, доки ціна не падає до рівня середніх витрат. У рівновазі обидва продавці призначають ту саму ціну, а економічні прибутки дорівнюють нулю. Загальний ринковий випуск такий самий, який був би при досконалій конкуренції.

Р = АТС = МС

Рівновага існує тоді, коли жодна фірма більше не може одержувати вигоди від зниження ціни. Зниження ціни нижче цього рівня призведе до збитків. Оскільки кожна фірма допускає, що інші не будуть змінювати свою ціну, то в неї немає стимулу збільшувати ціну.

Цінові війни звичайно недовготривалі. Олігополістичні фірми вступають між собою в співробітництво для встановлення ціни і розподілу ринків таким чином, щоб уникнути перспективи цінових війн і їхніх несприятливих впливів на прибуток.

 

Угоди (картелі, таємні змови).

Олігополістичний взаємозв'язок може призвести не тільки до запеклого протиборства, але і до угоди, що має місце тоді, коли фірми - олігополісти бачать можливості спільного збільшення своїх доходів шляхом підвищення цін і укладають угоду про поділ ринку. Якщо угода є відкритою, то вона може і втягнути всіх чи велику частину виробників на ринку в утворення картелю.

Картель - це об'єднання фірм, які відкрито домовляються про ціни та обсяг випуску продукції так, ніби вони були єдиною монополією. У Сполучених Штатах Америки картелі заборонені законом. Фірми, які обвинувачуються у змові заради спільного встановлення ціни і контролю над обсягами випуску продукції, піддаються штрафам.

Через законодавчу заборону картелі деякі фірми вдаються до таємних змов, які стикаються з тими ж проблемами, що і картелі.

Проблема стабільності картелі. Незважаючи на те, що картелі вигідні для їхніх членів, вони далеко не такі позитивні для споживачів. Для них картелі означають зменшення пропозиції товарів і підвищення цін. Однак, у картелів є і внутрішні проблеми, які ускладнюють їхнє утворення і роблять їх нестабільними:

• Перша проблема, що виникає перед картелем – це контроль над виходом на ринок. Т.я. галузі, в яких ціни вище, ніж довгострокові середні витрати, залучають нові фірми, то вихід на ринок нових фірм зовсім не збільшує загальну кількість продукції. Велика кількість фірм означає, що загальні доходи будуть розділені на менші частини. Отже, будь-який картель повинен знайти засоби контролю над входом у ринок.

• Друга (внутрішня) проблема — це встановлення квот (часток) випуску продукції. У кожного члена картелю існують стимули і можливості робити більше продукції, ніж дозволяє квота. Таким чином, у кожного члена картелю є стимул обдурити своїх колег, якщо він впевнений, що усі грають чесно.

Існує багато відомих міжнародних картелів. Вірогідно, що найвідоміший - це картель Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК). ОПЕК прагне регулювати випуск сирої нафти його членами з метою контролю ціни, щоб максимізувати групові прибутки. Центральна організація по продажах компанії "De Beers" фактично теж діє як картель. Вона діє так, виступаючи у формі синдикату, через який основні виробники необроблених алмазів можуть продавати свої продукти.

Ламана крива попиту.

За відсутності змов на ринку, фірма-олігополіст керується "ламаною кривою попиту".

Припустимо, що фірма в умовах олігополії перебуває в положенні рівноваги Е(P_E, Q_E). Теорія «ламаної кривої попиту» починається з простого припущення про реакцію олігополістів на зміну цін конкурентами.

При зниженні ціни конкуренти теж будуть знижувати ціну, щоб не втратити своїх клієнтів, тому попит D₁ на продукцію фірми в цьому випадку низькоеластичний.

При підвищенні ціни на свою продукцію конкуренти залишать власні ціни без змін, тому що фірма різко почне втрачати своїх покупців – попит D₂ у цьому випадку високоеластичний (мал. 29.).

Мал. 29. Ламана крива попиту олігополіста.

Об'єднана крива попиту зображується ламаною лінією, що складається з двох відрізків ВЕ і EF (мал. 29). Об'єднана лінія граничного доходу MR теж складається з двох відрізків BA і KC, що утворюються з двох ліній граничного доходу, MR₁ (при Q>Q_E) і MR ₂(при Q<Q_E); об'єднана лінія MR має розрив по вертикалі АК.

Використання правила граничного випуску, MR=MC, при максимізації прибутку фірми, ілюструє жорстокість цін при олігополії в порівнянні з конкурентним ринком: зміна граничної вартості з МС₁ до МС₂ не призводить ні до змін обсягу Q_{E ,}, ні до змін ціни P_E (через існування вертикального розриву на криву граничного доходу).

Ефективність олігополії.

 

Щодо питання економічної ефективності олігополії існують різноманітні погляди. Розрізняють статичну і динамічну ефективність. У статичній економіці, в якій чистий обсяг валових внутрішніх інвестицій дорівнює нулю, найбільшу суспільну ефективність дає чиста конкуренція. Олігополія не забезпечує ні ефективного розподілу ресурсів, ні ефективного їх використання. Динамічна економіка характеризується процесом заміни технологій більш продуктивними. А це потребує значних коштів. В питанні динамічної ефективності олігополії існують дві точки зору: традиційна і Шуипетера – Гелбрейта.

Традиційна точка зору. Оскільки олігополія є структурою, близькою до монополії, вона має подібні економічні наслідки для суспільства: у більшості випадків високі бар’єри вступу в галузь призводять до обмеження випуску і встановлення вищих цін, виникають безповоротні суспільні втрати, не забезпечується ні виробнича ефективність, ні ефективність розподілу ресурсів.

Багато західних економістів (Шумпетер, Гейлбрейт) вважають, що лише великі фірми, які володіють значними фінансовими, технічними, інтелектуальними ресурсами, здатні забезпечити науково-технічний прогрес. Їх опоненти доводять, що численні винаходи були зроблені на дрібних фірмах і навіть окремими винахідниками самостійно. Існує також думка, що олігополія, з точки зору суспільства, навіть гірша за монополію, оскільки остання підлягає державному регулюванню, а за олігополії лише утворюється видимість конкуренції.

Проте олігополія — найпоширеніша ринкова структура сучасної економіки в розвинутих країнах. Найвагомішою причиною її існування є наявність ефекту масштабу, що обумовлює зниження довгострокових середніх витрат виробництва. В умовах олігополії мінімально ефективний розмір фірми має бути досить значним, адже за даного обсягу споживчого попиту достатня ефективність галузі може бути досягнута лише малою кількістю великих підприємств.

Реклама при олігополії

На олігополістичних ринках окремі фірми враховують можливу реакцію своїх конкурентів до того, як починають рекламу і застосовують інші витрати по просуванню товару на ринок. Олігополістична фірма може істотно збільшити свою частку ринку за допомогою реклами тільки в тому випадку, якщо конкуруючі фірми не нанесуть відповідного удару, почавши свої власні рекламні кампанії.

Є деякі докази того, що реклама на олігополістичних ринках здійснюється в обсягах вищих за ті, котрі були б виправдані максимізацією прибутку. Галузь по виробництву цигарок являє гарну можливість для дослідження конкретного подібного випадку. Ця галузь завжди відрізнялася великими витратами на просування товару. На початку 70-х років, коли реклама цигарок по телебаченню була заборонена, рекламні витрати фірм галузі значно упали. Однак прибутки галузі значно зросли. Можна припустити, що загальний вплив реклами не сприяв збільшенню прибутку. Очевидно, реклама в олігополістичних галузях веде до росту витрат, але не збільшує ринкову частку окремої фірми. Фірми-суперники просто зводять нанівець рекламні зусилля один одного.

Інші дослідження довели, що реклама сприяє зростанню прибутку. Ці дослідження вказують на те, що чим вища частка витрат на рекламу стосовно обсягу продажів у галузі, тим вище галузева норма прибутку. Оскільки більш високі прибутки вказують на наявність монопольної влади, то можна вважати, що реклама веде до більшого монопольного контролю над ціною. Однак незрозуміло, чи обумовлюють високі рекламні витрати більш високі прибутки чи більш високі прибутки викликають великі витрати на рекламу.