Викладач – Рябая Галина Костянтинівна

Викладач – Рябая Галина Костянтинівна

Мікроекономіка (розбіжність)

Тема 1. Введення в мікроекономіку

Економічна теорія вивчає прийняття рішень при розподілі рідкісних ресурсів між різними варіантами їх використання. Час, гроші, природне багатство, праця, устаткування - обмежені. Проблема обмеженості ресурсів змушує людей робити вибір для задоволення своїх потреб. При виборі оптимального варіанта використання ресурсів ми завжди стоїмо перед альтернативою, тому «альтернативною вартістю» зробленого вибору можна назвати найкращий із варіантів, якими довелося пожертвувати. Здійснюючи вибір, необхідно узгоджувати результат використання ресурсів з певною платою за можливість такого вибору. Рішення, які щодня приймають домогосподарства, фірми, інвестори, по використанню рідкісних ресурсів, повинні забезпечувати нормальне функціонування економіки.

Мікроекономіка – це наука про прийняття рішень економічними суб'єктами, домогосподарствами і фірмами.

Об'єкт мікроекономіки – економічна діяльність людей і загальні економічні проблеми, що виникають.

Суб'єкти мікроекономіки – окремі індивіди, домогосподарства, фірми, власники ресурсів, урядові та громадські інститути.

Кожен з цих суб'єктів прагне до максимізації своєї чистої вигоди, зіставляючи граничні витрати й граничний виграш від цих витрат. Це визначає мотиви їх поведінки і зумовлює вибір того чи іншого рішення. Споживачі визначають, як найкраще витратити свій доход, щоб отримати максимум задоволення, а фірми прагнуть вибрати найкращу комбінацію з наявних ресурсів, щоб при даних цілях виробити таку кількість продукції, яке принесе їм максимальний прибуток.

Основним методом, що застосовується у мікроекономіці, є метод граничного аналізу. Порівнюючи втрати та переваги, суб'єкт оцінює не загальне їх значення, а приріст користі чи збитків від кожної додаткової одиниці продукту.

 

Тема 2. Основи теорії попиту та пропозиції

2.1. Попит. Закон попиту. Чинники, які впливають на попит.

2.2. Пропозиція. Закон пропозиції. Чинники, які впливають на пропозицію.

Попит. Закон попиту. Чинники, які впливають на попит.

Обсяг (величина) попиту (Q_D)– конкретна кількість блага, яку споживач хоче і здатен купити по кожній із можливих цін за певний проміжок часу.

Основна властивість попиту полягає у тому, що при незмінності інших параметрів, зниження ціни веде до відповідного зростання величини попиту. І, навпаки, підвищення ціни веде до відповідного зменшення величини попиту (закон попиту). Між ціною і величиною попиту існує обернений зв’язок.

 

Мал. 1. Графік попиту

Зміна ціни приводить до руху уздовж кривою попиту (мал. 1).

Нецінові чинники, які впливають на попит:

1) дохід; 2) ціни на споріднені товари (доповнюючи товари і товари-замінники); 3) смаки і уподобання; 4) кількість споживачів на ринку; 5) очікування споживачів; 6) пора року; 7) національні традиції.

Зміна нецінових чинників приводить до зміщення всієї кривої D₀ вгору(D₁) чи вниз (D₂) (мал. 2)

Мал.2. Зміни величини попиту під впливом нецінових чинників

 

Тема 3. Еластичність попиту і пропозиції

3.1 Поняття еластичності. Еластичність попиту за ціною. Фактори, які впливають на еластичність.

3.2 Еластичність попиту за доходом.

3.3 Перехресна еластичність попиту.

3.4 Еластичність пропозиції.

Тема 4. Теорія споживчого вибору

4.1 Корисність блага. Гранична корисність. Принципи спадної граничної корисності.
4.2 Характеристика кривих байдужості. Карта кривих байдужості.
4.3 Бюджетне обмеження.
4.4 Рівновага споживача.

Теорія поведінки споживача розглядає вибір благ споживачем з метою найбільшого задоволення його потреб в умовах обмеженості ресурсів, виходячи з заданих варіантів можливого вибору і альтернативних вартостей.

І. КАРДИНАЛІСТСЬКА ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА.

ІІ. ОРДИНАЛІСТСЬКА ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА.

Криві байдужості не перетинаються.

4. Криві байдужості опуклі: їх нахил зменшується у міру руху вниз і праворуч уздовж цих кривих. Це пов'язано з таким поняттям, як гранична норма заміщення МRSxy. Це означає, що споживач не просто вибирає між двома благами, а вирішує проблему заміщення певної кількості одного блага деякою кількістю іншого. Гранична норма заміщення МRSxy - кількість блага Y, яке споживач готовий замінити додатковою одиницею блага X при постійному загальному рівні корисності.

МRSxy - пропорція, у якій можлива заміна одного товару на інший.

МRS_xy= ∆ Q_y/ ∆ Q_x

Бюджетне обмеження.

Криві байдужості дозволяють виявити споживчі уподобання. Однак при цьому не враховуються дві важливих обставини: ціни товарів і дохід споживачів. Криві байдужості лише показують можливість заміни одного блага іншим, проте вони не визначають, який набір товарів споживач вважає для себе найвигіднішим. Цю інформацію дає бюджетне обмеження (лінія цін, пряма витрат – budget constraint). Вона показує, які споживчі набори можна придбати за наявну суму грошей (мал.11). Якщо I - дохід споживача, Рх - ціна блага X, Ру - ціна блага Y, а X і Y становлять відповідно куплені кількості благ, то рівняння бюджетного обмеження можна записати так: 1=Р_хQ_x+ Р_yQ_y

Мал. 11 Бюджетна лінія (бюджетне обмеження)

Рівновага споживача.

Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність при даних бюджетних обмеженнях. Така рівновага передбачає, що щойно споживач отримає цей набір товарів, у нього зникає стимул змінювати цей набір на інший.

Рухаючись уздовж бюджетного обмеження, споживач може знайти точку, яка б відповідала максимальному задоволенню його потреб, тобто, відповідала б найбільшій корисності. Така точка належить найвищій кривій байдужості, яка може бути досягнута в межах цього бюджету.

На мал. 13 такою точкою буде точка D - точка дотику кривої байдужості U2 з бюджетною лінією I. Крива байдужості U3, яка є кривою, яка відповідає вищому рівню задоволення потреб (вищому рівню корисності), ніж крива байдужості U2, не може бути досягнута, бо виходить за межі бюджету.

Точка дотику найвищої кривої байдужості і лінії бюджетного обмеження відповідає стану споживчої рівноваги.

Мал. 13 Рівновага споживача

Характеристика ізоквант

1. Негативний нахил ізокванти показує, що скорочення одного фактора (при Q = const), завжди викликатиме збільшення іншого фактора.

2. Чим далі від початку координат знаходиться ізокванта, тим більший обсяг випуску вона ілюструє.

3. Увігнутість ізоквант означає, що уздовж ізокванти скорочення людино-годин праці вимагає збільшення машино-годин устаткування.

4. Кут нахилу ізокванти виражає граничну норму технологічного заміщення. (MRTS).

5. Ізокванти схожі з кривими байдужості. Так, як і криві байдужості вони відображають альтернативні варіанти споживчого вибору благ, які забезпечують певний рівень корисності, ізокванта відображає альтернативні варіанти комбінацій витрат факторів для виробництва певного обсягу продукції

Зміни масштабу виробництва.

В короткостроковому періоді збільшення обсягу виробництва відбувається лише за рахунок змінних факторів виробництва (праця, матеріали). У довгостроковому періоді змінюються всі фактори: праця, капітал, сировина й матеріали.

Ефект масштабу виражає реакцію обсягу виробництва продукції на пропорційну зміну всіх факторів виробництва. Існує три варіанти ефекту масштабу:

Зростаюча віддача від масштабу — пропорційне збільшення всіх факторів виробництва призводить до більшого збільшення обсягу випуску продукту. Припустимо, що всі фактори виробництва збільшилися удвічі, а обсяг випуску продукту збільшився в тричі. Зростаюча віддача від масштабу зумовлена двома основними причинами. По-перше, підвищенням продуктивності факторів внаслідок спеціалізації і поділу праці при зростанні масштабу виробництва. По-друге, збільшення масштабу виробництва найчастіше не вимагає пропорційного збільшення всього виробництва. Наприклад, подвоєння виробництва циліндричного устаткування (такого, як труби) зажадає збільшення металу менш як вдвічі.

Постійна віддача від масштабу — це ситуація, при якій зміна кількості всіх факторів виробництва, яке викликає пропорційну зміну обсягу випуску продукту. Так, вдвічі більша кількість факторів рівно вдвічі збільшує обсяг випуску продукту.

Спадна віддача від масштабу – це ситуація, за якої збалансоване зростання обсягу всіх чинників виробництва призводить до все меншого зростання обсягу випуску продукту. Інакше кажучи, обсяг випуску продукції збільшується меншою мірою, ніж витрати факторів виробництва. Наприклад, усі фактори виробництва збільшилися тричі, а обсяг виробництва продукції – лише вдвічі. Таким чином у виробничому процесі має місце зростаюча, постійна і спадна віддача від масштабу виробництва, коли пропорційне збільшення кількості всіх чинників призводить до зростаючого, постійного чи спадного приросту обсягу випуску продукту.

 

Таблиця 1. Розрахунок бухгалтерських, неявних і економічних витрат.

Назва	Бухгалтерські витрати (грн.)	Неявні витрати (грн.)	Економічні витрати (грн.)
Заробітна плата	40 000	–	40 000
Виплата банківського відсотка	10 000	–	10 000
Амортизація	20 000	–	20 000
Витрати на матеріали, насіння, добрива й паливо	20 000	–	20 000
Неявний заробіток підприємця	–	30 000	30 000
Неявний заробіток дружини підприємця	–	10 000	10 000
Неявна земельна рента	–	40 000	40 000
Неявний відсоток на власний капітал	–
усього	90 000	82 000	172 000

Крім фермера і його дружини, на фермі повинні працювати п'ятеро робітників із річною зарплатою 40 000 грн. Для придбання сільськогосподарського устаткування необхідно взяти позику в банку – 100 000 грн., щорічна виплата відсотків якої становить 100 000 грн./5 = 20 000 грн. Витрати на страхування, матеріали, насіння, добрива становитимуть 20 000 грн.

Усі ці витрати становлять бухгалтерські витрати. Проте альтернативна вартість експлуатації ферми має більше значення для фермера при прийнятті рішення про роботу за наймом чи ведення власного бізнесу.

Для визначення альтернативних витрат фермер оцінює неявні витрати і додає їх до явних (бухгалтерських). Для визначення неявних витрат необхідно врахувати можливі альтернативні варіанти.

Для фермера альтернативою роботи на власній фермі є можливість працювати управляючим на фермі з зарплатою 30 000 грн (неявний заробіток). Замість роботи на фермі, дружина фермера могла б в іншому місці заробляти 10 000 грн щорічно (неявний заробіток дружини фермера) Фермер також відмовляється від альтернативи здачі землі в оренду за 40 000 грн щорічної ренти. Для організації бізнесу фермер зняв з банківського рахунку 20 000 грн. При 10% ставці депозиту, щорічний дохід з капіталу становив би 2000 грн. З таблиці 8 видно, що неявні витрати становлять 82 000 грн., а бухгалтерські – 90 тис. грн. Економічні витрати більші ніж бухгалтерські на суму неявних витрат і становлять 172 000 грн.

В якому разі фермеру слід вибирати власний бізнес? Для відповіді на це запитання необхідно розглянути прибуток.

Можливий дохід від фермерської діяльності становить 150 000 грн. Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між доходом і бухгалтерськими витратами: 150 000 – 90 000 = 60 000 грн.

Економічний прибуток буде менший бухгалтерського на суму неявних витрат: 60 000 – 82 000 = –22 000 грн. У даному прикладі економічного прибутку немає. У разі здачі 200 гектарів землі в оренду, роботи фермера управляючим на фермі, а дружини в іншому місці, отримання відсотка від вкладеного капіталу, сімейний дохід б 82 000 грн. При роботі на своєї фермі сімейний дохід підприємця становитиме 60 000 грн. Яку альтернативу вибрати? Цілком очевидно – першу.

Таблиця 2. Розрахунок різних видів короткострокових витрат

Обсяг випуску Q	Постійні витрати (FC)	Змінні витрати (VC)	Загальні витрати (ТС) FC+VC	Граничні витрати (МС)	Середні постійні витрати (AFC) FC/Q	Середні змінні витрати (AVC) VC/Q	Середні загальні витрати (АТС) AFC+AVC
							
					16,7	32,7	49,3
					12,5		40,5
					8,3		33,3
					7,1		32,1
					6,3	25,5	31,8
					5,6	26,9	32,4
					4,5		39,5

 

За даними таблиці можна побудувати графіки короткострокових витрат (мал. 17, 18).

З таблиці 2 видно, що постійні витрати залишаться на рівні 50 грн. незалежно від того, скільки продукції виробляє фірма.

Змінні витрати зростають в міру зростання випуску продукції.

Постійні витрати можуть контролюватися лише в довгостроковому періоді і змінюються при зміні випуску продукції в короткостроковому періоді, (постійні витрати оплачуються навіть тоді, коли продукція не випускається). Постійні витрати є невід'ємною частиною процесу ухвалення управлінських рішень.

 

Мал.17. Криві постійних, змінних і загальних витрат.

 

Щоб визначити обсяг випуску продукції, керівникам фірм необхідно знати, як зростуть змінні витрати зі зміною випуску продукції. Для цього використовується аналіз середніх граничних витрат. Криві середніх і граничних витрат також побудовано виходячи з таблиці 2 (мал.18).

Мал. 18 Характер змін короткострокових граничних і середніх витрат виробництва

За даними таблиці 2 і мал.18, загальні середні витрати (ATC) зображають вертикальну суму середніх змінних (AVC) і середніх постійних (AFC) витрат. Криві ATC і AVC мають U-подібну конфігурацію. AFC знижуються у міру того, як ця сума розподіляється на дедалі більше кількості одиниць продукції. AVC спочатку падають завдяки зростаючій граничній віддачі, а потім починають зростати внаслідок спадної граничної віддачі.

Як вказувалося вище, граничні витрати показують, у скільки обійдеться фірмі збільшення обсягу випуску продукції на одну одиницю. У таблиці 2 граничні витрати можна вирахувати виходячи як з загальних змінних витрат в колонці 3, так і з загальних витрат в колонці 4. Наприклад, граничні витрати при збільшенні обсягу випуску з 2 до 3 одиниць становлять 20 грн., бо змінні витрати фірми зростають з 78 до 98 грн. (загальні витрати виробництва зростають також на 20 грн. – зі 128 до 148 грн.).

Граничні і середні витрати являють собою важливі поняття. Вони вирішальним чином позначаються на виборі фірмою обсягу виробництва. Знання короткострокових витрат особливо важливо для фірм, діючих в умовах помітних коливань попиту. Якщо фірма здійснює випуск продукції в обсязі, коли граничні витрати різко зростають, невизначеність щодо збільшення попиту в майбутньому може змусити фірму внести в виробничий процес і, мабуть, спонукати додаткові витрати сьогодні, щоб уникнути вищих витрат завтра.

 

Типи ринкових структур.

Метою функціонування будь-якої фірми є прибуток, як результат її діяльності. Розмір отримуваного фірмою прибутку залежить від якості внутрішнього менеджменту, а також від ступеня конкуренції і від ступеня впливу фірми на ціну продукції.

Умови взаємодії фірм і ціноутворення на ринках залежать від типу ринкової структури, який визначається наступними характеристиками:

1. Часткою фірми в ринковому обсязі попиту і пропозиції;

2. Ступенем однорідності продукції на ринку;

3. Можливістю входження нових фірм на ринок и виходу з нього;

4. Умовами взаємодії продавців і покупців на ринку, можливість змови учасників;

5. Доступом до інформації, необхідної для визначення поведінки на ринку.

Існує декілька типів ринкових структур: досконала (чиста) конкуренція, чиста монополія, олігополія і монополістична конкуренція. Коротка характеристика цих ринкових структур наведена в таблиці 3.

Таблиця 3. Характеристика типів ринкових структур

Тип ринкової структури	Кількість фірми	Характер продукції	Вхід / вихід	Доступ до інформації	Приклади
Досконала (чиста) конкуренція	Багато дрібних фірм	Однорідний	Вільний	Вільний	Ринки сільськогосподарської продукції
Чиста монополія	Одна велика фірма	Унікальний	Неможливий	З труднощами	Залізниця, “Укртелеком”
Олігополія	Дві – десять фірм	Однорідний чи диференційований	Можливі окремі перепони	Деякі обмеження	Ринки сталі, алюмінію, автомобільної, побутової техніки
Монополістична конкуренція	Багато дрібних і середніх фірм	Диференційований	Вільний	Деякі обмеження	Харчова і легка промисловість, побутова хімія

Досконала (чиста) конкуренція – такий тип ринкової структури, для якого характерні:

1. Велика кількість дрібних фірм, частка кожної з яких у загальному обсязі попиту і пропозиції незначна;

2. Абсолютна однорідність продукції фірми;

3. Можливість вільно входити на ринок і залишати його;

4. Відсутність взаємодії постачальників і споживачів між собою, поведінка учасників на ринку не є стратегічною;

5. Повна поінформованість всіх учасників ринку.

 

Порушення будь-якої з цих умов призводить до ринку з недосконалою конкуренцією.

Варто зазначити, що реальних ринків, де одночасно і в повному обсязі виконуються всі ці умови, не існує. Мова йде про ідеальну модель ринку, своєрідний еталон, відхилення від якого можуть призвести до певних суспільних втрат.

Серед існуючих ринків до умов ринкової конкуренції наближаються деякі сільськогосподарські ринки, валютні ринки, фондові біржі.

Основна відмінність недосконало конкурентних ринків від досконало конкурентних ринків полягає у можливості учасників неконкурентних ринків в тій чи іншій мірі впливати на ринкові ціни, в той час як учасники повністю конкурентного ринку приймають ціну як задану (price-takers).

Монополія – це такий тип ринкової продукції, де:

1. Весь галузевий випуск постачає одна фірма, а частка кожного споживача в загальному ринковому обсязі незначна;

2. Наявність бар'єрів для входження на ринок нових фірм;

3. Споживачі не взаємодіють між собою;

4. Продукція фірми унікальна, не має близьких замінників;

5. Немає доступу до інформації.

Наявність на монопольному ринку вхідних бар'єрів унеможливлює дію конкурентного механізму на цьому ринку. Такими бар'єрами можуть виступати: абсолютна перевага в вартості продукції, економія від масштабу, потреба значного початкового капіталу, диференціація продукції, високі транспортні витрати, монопольне володіння всім обсягом пропозиції певного ресурсу.

Бар'єри може створювати і державна влада у вигляді патентів, ліцензій, авторського права, привілеїв на здійснення певного виду діяльності лише однією фірмою. Іноді сама державна влада виступає монополістом.

Типи монополій:

1. Закрита монополія – монополія, захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень, патентів, інституту авторського права.

2. Природна монополія – галузь, в якій довгострокові середні витрати досягають мінімуму лише тоді, коли одна фірма обслуговує повністю весь ринок. В такій галузі мінімальний ефективний масштаб виробництва продукції близький до того обсягу, на який ринок пред'являє попит за будь-якої ціни, достатньої для покриття витрат виробництва. В даній ситуації розподіл випуску між двома і більше фірмами призведе до того, що масштабі виробництва кожної з фірм будуть неефективно малими. З природними монополіями, а основі яких лежить економія від масштабу виробництва, тісно пов'язані монополії, що базуються на володінні унікальними природними ресурсами.

3. Відкрита монополія – фірма на певний час стає єдиним постачальником якого-небудь товару, не володіючи спеціальним захистом від конкуренції. В ситуації відкритої монополії часто опиняються фірми, які першими вийшли на ринок з новою продукцією.

Така класифікація монополій є умовною. Деякі фірми можуть належати одразу до декількох видів монополії. Це, наприклад, фірми телефонного зв'язку, електричні і газові компанії, які можуть бути віднесені як до природної монополії (присутній ефект економії від масштабу), так і до закритої монополії (існують бар'єри для конкуренції).

Можна також класифікувати монополії з урахуванням часового періоду. Так, наприклад, патентне свідоцтво перетворює фірму в закриту монополію у короткостроковому періоді, але така монополія може бути відкритою на довгостроковому часовому інтервалі. Останнє пояснюється не тільки обмеженим строком дії патенту, а й можливістю конкурентів придбати нові продукти.

Фактично, всі монополії можуть вважатися відкритими. Законні бар'єри можуть бути скасовані в судовому порядку. Переваги в витратах природних монополій можна звести нанівець змінами в технології. Всі монополії піддані ударам конкуренції з боку товарів-замінників (субститутів).

Олігополія – це тип ринкової структури, де:

1. На ринку функціонує від 2 до 10 продавців;

2. Продукція фірм може бути як однорідною, так і диференційованою;

3. Існують певні бар'єри, що ускладнюють вхід нових фірм на ринок;

4. Виробники повинні враховувати поведінку конкурентів, тобто діяти стратегічно;

5. Існують певні перепони на шляху отримання інформації.

Олігополія – ринок, на якому декілька великих конкуруючих фірм монополізують виробництво і збут основної маси продукції в галузі. Це ринкова структура, за якої на ринку домінує незначна кількість продавців, а поява нових фірм ускладнена чи неможлива. Природна монополія має місце тоді, коли декілька фірм можуть постачати продукцію для всього ринку при більш низьких середніх витратах, ніж тих, що були б у великої кількості фірм (переробка нафти, виплавка сталі, пивоваріння).

Головна риса, притаманна олігополії, ‑ це стратегічна поведінка виробників: фірма-олігополіст повинна обирати стратегію своїх дій на ринку з урахуванням потенційних зустрічних дій конкурентів.

Розрізняють олігополію І виду, коли декілька фірм виробляють майже ідентичні товари;

олігополію ІІ виду, коли декілька великих фірм виробляють диференційовані товари.

Монополістична конкуренція – тип ринкової структури, де:

1. На ринку функціонує багато продавців і і покупців, частка кожного з яких в обсягах ринкових продаж незначна;

2. Продукція виробників неоднорідна, диференційована;

3. Вільний вхід і вихід на ринок;

4. Виробники не взаємодіють між собою;

5. Існує повна поінформованість з приводу ринкових цін, обсягів, попиту.

Монополістична конкуренція має місце тоді, коли велика кількість виробників продають диференційований товар, який є недосконалим замінником товару інших фірм.

Важливою ознакою монополістичної конкуренції є диференціація продукції при досить значній кількості постачальників і майже необмежених можливостях входження в галузь нових фірм.

Попит на продукцію окремої фірми уже не абсолютно еластичний, хоча й залишається високо еластичним. Це означає, що фірми мають певну ринкову владу і можуть змінювати ціни без ризику втрати всіх споживачів.

Теоретично, концепція досконалої конкуренції сприяє найбільш ефективному для суспільства розподілу обмежених ресурсів. На практиці, ділове життя суспільства в більшості випадків відповідає умовам недосконалої конкуренції.

Види цінової дискримінації

1. Цінова дискримінація І ступеня(навмисна цінова дискримінація)

Виникає в тому випадку коли на кожну одиницю блага встановлюється ціна, рівна ціні його попиту, тому ціни продажу блага для всіх покупців різні. Виходячи з цього, цінову дискримінацію першого степеня нерідко називають «досконалою».

2. Цінова дискримінація другого ступеня має місце тоді коли ціни на блага однакові для всіх покупців, однак різняться в залежності від об'єму покупок.

При цьому різновиди цінової дискримінації блага групуються в визначені партії, на кожну з яких встановлюються визначені ціни. На практиці цей вид цінової дискримінації проводиться в формі знижок і надбавок на ціни благ.

3. Цінова дискримінація третього ступеню, коли монополіст може споживачів поділити за категоріями і для кожної категорії встановлюється окрема ціна.

 

Цінова війна

- це цикл послідовних зменшень цін на олігополістичному ринку фірмами-суперниками. Вона є одним з багатьох можливих наслідків олігополістичного суперництва. Цінові війни є позитивними для споживачів, але негативними для прибутків продавців.

Припустимо, що на місцевому ринку існує кілька продавців реалізуючих такий стандартизований товар, як цегла. Цінова політика будь-якої даної фірми на ринку залежить від ринкового попиту на цеглу і від того, як уявляє собі фірма реакцію конкурентів на її цінову політику. Припустимо, що кожна фірма на ринку прагне максимізувати прибуток. Допустимо, що кожна фірма припускає, що її конкуренти виберуть ціну і будуть твердо дотримуватися свого рішення. Таким чином, будь-який даний виробник цегли зробить припущення, що якщо він знизить свої ціни, то його суперники, у відповідь на такий крок, не будуть знижувати свої ціни. Вони можуть почати цінову війну. Оскільки кожен продавець думає, що інший не буде реагувати на його зниження цін, тому в кожного з них виникає спокуса збільшити щомісячні продажі, скорочуючи ціни. Знижуючи ціну нижче ціни свого конкурента, кожен продавець може захопити весь ринок і тим самим збільшити прибуток.

Цінова війна продовжується доти, доки ціна не падає до рівня середніх витрат. У рівновазі обидва продавці призначають ту саму ціну, а економічні прибутки дорівнюють нулю. Загальний ринковий випуск такий самий, який був би при досконалій конкуренції.

Р = АТС = МС

Рівновага існує тоді, коли жодна фірма більше не може одержувати вигоди від зниження ціни. Зниження ціни нижче цього рівня призведе до збитків. Оскільки кожна фірма допускає, що інші не будуть змінювати свою ціну, то в неї немає стимулу збільшувати ціну.

Цінові війни звичайно недовготривалі. Олігополістичні фірми вступають між собою в співробітництво для встановлення ціни і розподілу ринків таким чином, щоб уникнути перспективи цінових війн і їхніх несприятливих впливів на прибуток.

 

Ламана крива попиту.

За відсутності змов на ринку, фірма-олігополіст керується "ламаною кривою попиту".

Припустимо, що фірма в умовах олігополії перебуває в положенні рівноваги Е(P_E, Q_E). Теорія «ламаної кривої попиту» починається з простого припущення про реакцію олігополістів на зміну цін конкурентами.

При зниженні ціни конкуренти теж будуть знижувати ціну, щоб не втратити своїх клієнтів, тому попит D₁ на продукцію фірми в цьому випадку низькоеластичний.

При підвищенні ціни на свою продукцію конкуренти залишать власні ціни без змін, тому що фірма різко почне втрачати своїх покупців – попит D₂ у цьому випадку високоеластичний (мал. 29.).

Мал. 29. Ламана крива попиту олігополіста.

Об'єднана крива попиту зображується ламаною лінією, що складається з двох відрізків ВЕ і EF (мал. 29). Об'єднана лінія граничного доходу MR теж складається з двох відрізків BA і KC, що утворюються з двох ліній граничного доходу, MR₁ (при Q>Q_E) і MR ₂(при Q<Q_E); об'єднана лінія MR має розрив по вертикалі АК.

Використання правила граничного випуску, MR=MC, при максимізації прибутку фірми, ілюструє жорстокість цін при олігополії в порівнянні з конкурентним ринком: зміна граничної вартості з МС₁ до МС₂ не призводить ні до змін обсягу Q_{E ,}, ні до змін ціни P_E (через існування вертикального розриву на криву граничного доходу).

Ефективність олігополії.

 

Щодо питання економічної ефективності олігополії існують різноманітні погляди. Розрізняють статичну і динамічну ефективність. У статичній економіці, в якій чистий обсяг валових внутрішніх інвестицій дорівнює нулю, найбільшу суспільну ефективність дає чиста конкуренція. Олігополія не забезпечує ні ефективного розподілу ресурсів, ні ефективного їх використання. Динамічна економіка характеризується процесом заміни технологій більш продуктивними. А це потребує значних коштів. В питанні динамічної ефективності олігополії існують дві точки зору: традиційна і Шуипетера – Гелбрейта.

Традиційна точка зору. Оскільки олігополія є структурою, близькою до монополії, вона має подібні економічні наслідки для суспільства: у більшості випадків високі бар’єри вступу в галузь призводять до обмеження випуску і встановлення вищих цін, виникають безповоротні суспільні втрати, не забезпечується ні виробнича ефективність, ні ефективність розподілу ресурсів.

Багато західних економістів (Шумпетер, Гейлбрейт) вважають, що лише великі фірми, які володіють значними фінансовими, технічними, інтелектуальними ресурсами, здатні забезпечити науково-технічний прогрес. Їх опоненти доводять, що численні винаходи були зроблені на дрібних фірмах і навіть окремими винахідниками самостійно. Існує також думка, що олігополія, з точки зору суспільства, навіть гірша за монополію, оскільки остання підлягає державному регулюванню, а за олігополії лише утворюється видимість конкуренції.

Проте олігополія — найпоширеніша ринкова структура сучасної економіки в розвинутих країнах. Найвагомішою причиною її існування є наявність ефекту масштабу, що обумовлює зниження довгострокових середніх витрат виробництва. В умовах олігополії мінімально ефективний розмір фірми має бути досить значним, адже за даного обсягу споживчого попиту достатня ефективність галузі може бути досягнута лише малою кількістю великих підприємств.

Реклама при олігополії

На олігополістичних ринках окремі фірми враховують можливу реакцію своїх конкурентів до того, як починають рекламу і застосовують інші витрати по просуванню товару на ринок. Олігополістична фірма може істотно збільшити свою частку ринку за допомогою реклами тільки в тому випадку, якщо конкуруючі фірми не нанесуть відповідного удару, почавши свої власні рекламні кампанії.

Є деякі докази того, що реклама на олігополістичних ринках здійснюється в обсягах вищих за ті, котрі були б виправдані максимізацією прибутку. Галузь по виробництву цигарок являє гарну можливість для дослідження конкретного подібного випадку. Ця галузь завжди відрізнялася великими витратами на просування товару. На початку 70-х років, коли реклама цигарок по телебаченню була заборонена, рекламні витрати фірм галузі значно упали. Однак прибутки галузі значно зросли. Можна припустити, що загальний вплив реклами не сприяв збільшенню прибутку. Очевидно, реклама в олігополістичних галузях веде до росту витрат, але не збільшує ринкову частку окремої фірми. Фірми-суперники просто зводять нанівець рекламні зусилля один одного.

Інші дослідження довели, що реклама сприяє зростанню прибутку. Ці дослідження вказують на те, що чим вища частка витрат на рекламу стосовно обсягу продажів у галузі, тим вище галузева норма прибутку. Оскільки більш високі прибутки вказують на наявність монопольної влади, то можна вважати, що реклама веде до більшого монопольного контролю над ціною. Однак незрозуміло, чи обумовлюють високі рекламні витрати більш високі прибутки чи більш високі прибутки викликають великі витрати на рекламу.

Викладач – Рябая Галина Костянтинівна