Тема 12. Ринок факторів виробництва

Тема 12. Ринок факторів виробництва

1. Ринок факторів виробництва: визначення, функції та особливості

2. Граничні витрати ресурсу і максимізація прибутку виробника

3. Попит на фактори виробництва. Похідний попит.

4. Ринок факторів виробництва в умовах досконалої та недосконалої конкуренції

 

Ринок факторів виробництва: визначення, функції та особливості

 

Ринок ресурсів – місце, де фірми купують необхідні для них фактори виробництва: працю, капітал, природні ресурси, інформацію тощо.

 

 

Функції ринків ресурсів:

1. Визначення, як виробляти товари та послуги (це залежить від тех­нології виробництва і цін на ресурси, які використовуються).

2. Визначення, для кого виробляти товари та послуги (залежить від доходу, який одержують люди за свою працю і ресурсів, які вони мають).

Відмінності ринків факторів виробництва від ринків товарів та по­слуг:

- на ринку товарів та послуг фірми є продавцями, а споживачі покуп­цями готової продукції;

- на ринку факторів виробництва фірми є покупцями, а домашні госпо­дарства разом з фірмами – продавцями виробничих ресурсів.

До факторів виробництва відносяться:

- праця

- капітал

- земля

- підприємницькі здібності

- інформація

Фактори виробництва певного типу і якості створюють окремі ринки, наприклад:

- ринок засобів виробництва;

- ринок фахівців певної кваліфікації (економістів, бухгалтерів тощо);

- ринок патентів та ліцензій;

- ринок капіталів та ін.

 

Граничні витрати ресурсу і максимізація прибутку виробника

Для будь-якого ресурсу, що використовується фірмою, можна ви­значити:

а) Граничну доходність ресурсу(граничний продукт в грошовому виразі) як додатковий дохід в результаті про­дажу продукції, яка вироблена за рахунок додаткової одиниці да­ного ресурсу.

MRP=MP·MR,

де MRP – гранична доходність ресурсу;

MP – граничний продукт;

MR – граничний доход.

За умов чистої конкуренції, коли Р=МR

MRP=MP·Р

 

б) Граничні витрати на ресурс (MRC) як витрати, пов’язані з придбанням додаткової одиниці даного ресурсу.

При оптимізації вибору ресурсів фірма використовує правило мінімізації витрат – витрати при виготовленні будь-якого товару будуть мінімальними, коли граничний продукт на одну грошову одиницю вартості змінного ресурсу буде однаковим:

або

 

де MP – граничний продукт змінного ресурсу;

P – ціна одиниці змінного ресурсу;

MRP – граничний продукт змінного ресурсу в грошовому виразі.

 

Правило максимізації прибутку: фірма, що максимізує прибуток, повинна вводити в дію додаткові одиниці змінних факторів (L, K) до того моменту, поки гранична дохо­дність від використання ресурсу не буде дорівнювати граничним витра­там на ресурс:

MRP=MRC,

де MRP – граничний доход від використання додаткової одиниці ресурсу;

MRC – граничні витрати, що необхідні для викорис­тання додаткової одиниці ресурсу.

В умовах досконалої конкуренції, коли ціни на ресурси не зале­жать від дій фірми, граничні витрати на ресурс (MRC) дорівнюють ціні одиниці ресурсу, тоді правило максимізації прибутку буде мати вигляд:

MRС_K=P_K, MRС_L=P_L.

Тоді правильною буде рівність

.

В умовах недосконалої конкуренції правило максимізації прибутку має вигляд:

,

де MRC_K – граничні витрати від використання капіталу;

MRC_L – граничні витрати від використання праці.

Якщо MRP>MRC, то фірма буде збільшувати попит на фактори вироб­ництва, а якщо MRP<MRC, то фірма буде скорочувати попит на фактори виробництва.

Ринок факторів виробництва в умовах досконалої

Та недосконалої конкуренції

Пропозиція факторів виробництва визначається мобільністю економічних ресурсів та часовим періодом (короткостроковим чи довгостроковим). В кожний момент часу загальна пропозиція конкретного ресурсу обмежена його наявністю (розмірами робочої сили, розмірами заощаджень у населення, наявністю та обсягами корисних копалин та ділянками землі, розмірами основних фондів тощо).

Фактор виробництва буде вважатися мобільним, якщо він під дією навіть невеликих стимулів переміщується з однієї галузі в іншу. В такому випадку пропозиція ресурсу еластична, бо незначне підвищення ціни в будь-якій галузі залучить до неї достатню кількість необхідних ресурсів з інших галузей. Якщо під дією навіть значних економічних стимулів фактор виробництва не буде переміщуватися з однієї галузі в іншу, то такий економічний ресурс вважається немобільним. В такому випадку пропозиція послуг нееластична, бо значне підвищення ціни в будь-якій галузі залучить до неї незначну кількість необхідних ресурсів з інших галузей. Дуже часто немобільні фактори виробництва в короткостроковому періоді стають мобільними у довгостроковому періоді. Отже з часом зростає пропозиція факторів виробництва та їх мобільність.

Особливості пропозиції факторів виробництва полягає в тому, що вони за певний час бувають визначеними, але не фіксованими.

Загальна пропозиція ресурсів за певний час залежить від фізич­ного або технологічного обмеження ресурсів. Наприклад, посівні площі у кожному році є заданою величиною, як і кількість трудових ресур­сів. У кількісному плані ресурси можуть бути змінені дуже мало і за великий проміжок часу.

Природні ресурси теж обмежені, але не фіксовані, тому що є мож­ливість відкриття нових родовищ, розробки і впровадження штучних ма­теріалів – замінників природних. Обмеженість, але не абсолютна фік­сованість притаманна всім виробничим ресурсам.

Крива ринкової пропозиції ресурсу має позитивний нахил, який показує, що при повній зайнятості всіх ресурсів фірми змушені платити все більш високі ціни за ресурси, щоб залучити їх з других галузей у свою.

Коли ринок ресурсів абсолютно конкурентний, фірма може придбати будь-який обсяг цього ресурсу за фіксованою ціною, яка встановилася на ринку ресурсу.

 

 

Ціна ресурсу Ціна ресурсу

S

а S=MRC

Р D=MRP P

D=MRP

Ресурсу

а) Ринок ресурсу б) Окрема фірма

 

Рис. 12.2 – Встановлення пропозиції ресурсу для фірми на конкурентному ринку ресурсу

 

MRC – співпадає з S- пропози­цією ресурсу;

MRP – співпадає з D- попитом на ресурс.

Рівноважна ціна на ресурс та рівноважний рівень використання цього виду ресурсу на ринку ресурсу визначається перехрещенням кривих попиту та про­позиції на ресурс. Оскільки на конкурентному ринку ресурсу ціна на ресурс є величи­ною даною для окремої фірми, то крива пропозиції ресурсу для окремої фірми S=MRP абсолютно еластична. Фірмі вигідно купувати ресурс до точки, де MRP=MRC (точка а). Тоді фірма максимізує свій прибуток.

В умовах недосконалої конкуренції на ринку факторів виробництва попит на виробничі ресурси визначає економічну владу:

Монопсонії – можливість впливу на ціну єдиного покупця певного виду факторів виробництва.

Олігопсонії – можливість впливу на ціну декількох покупців певного виду факторів виробництва.

Крива пропозиції в умовах недосконалої конкуренції має додатний нахил і не співпадає (як за досконалою конкуренцією) з кривою грани­чних витрат від використання ресурсу (MRC). Крива MRC знаходиться вище кривої пропозиції S.

Р,С MRС S

 

 

Кількість ресурсу

Рис. 12.3 - Пропозиція ресурсів в умовах недосконалої конкурен­ції.

С,Р

MRС

S

A

P

P E D=MRP

Q кількість ресурсу

Рис. 12.4 - Рівновага ресурсів виробництва в умовах недосконал. конкурен­ції.

 

Фірма максимізує прибуток, коли купляє кількість ресурсу в обсязі Q, де виконується рівність MRP=MRC. Але, користуючись своєю монопольною владою на ринку ресурсу, платить за цей ресурс не P , а P . Точка Е максимальної при­буткової рівноваги показує стан, при якому фірма досягає найбільшої прибутковості.

Q

Рис. 13.2 - Крива індивідуальної пропозиції робочої сили

H – кількість годин праці

W – реальна заробітна плата

W₀ – найменший рівень заробітної плати, при якому робітник приймає рішення про роботу.

 

При рівні, меншому за W₀ – робота недоцільна. Крива пропозиції направлена вгору. Чим вища реальна заробітна плата W, тим більше часу захоче працювати робітник. Час додаткового відпочинку означає втрачену можливість одержати доход.

Ефект заміщення – це заміна годин дозвілля робочим часом для збільшення можливості споживання, разом з тим існує і зворотній ефект.

Ефект доходу – при підвищенні ставки заробітної плати зростає і ціна дозвілля (заробітна плата являє собою силу грошей, яку робітник втрачає, щоб насолоджуватись відпочинком). При більш високому доході робітник може купити більшу кількість товарів, одним з яких є відпочинок (дозвілля). Перевищення заробітної плати за рівень W₁ приведе до ефекту доходу і, як результатом, до меншої пропозиції робочої сили.

W S

 

W

W D

D

0 L L L

 

Рис. 13.3 – Вплив профспілок на підвищення попиту на працю.

 

Можливості впливу профспілок на попит незначний, в основному їх дії направлені на протидію зниженню попиту на працю, а не на сприяння його збільшення.

2) скорочення пропозиції на ринку праці (рис. 13.4)

а) підтримка законодавчих актів по обмеженню імміграції;

б) боротьба за скорочення робочої неділі та тривалості робочого дня;

в) боротьба за скорочення використання дитячої праці;

г) боротьба за обов’язків вихід на пенсію тощо.

W S S

 

 

W

W

D

 

0 L L L

Рис. 13.4 – Підвищення заробітної плати за рахунок скорочення пропозиції праці.

 

д) кваліфікаційне ліцензування професій;

е) створення цехових профспілок, які використовують метод тред-юніонізму (вимоги тривалого терміну навчання навичкам спеціальності, непомірні вступні внески, обмеження прийняття нових членів у спілку тощо).

3) Використання відкритого або галузевого тред-юніонізму, тобто методики широкого об’єднання всіх наявних та потенційних робітників певного фаху і вплив тиском на підприємців при укладанні угоди про ставку заробітної плати (рис. 13.5)

На рис. 13.5 початкова ставка заробітної плати складала величину W при рівні зайнятості L . Профспілка шляхом погрози страйку може нав’язати фірмам, що наймають даних фахівців, ставку заробітної плати W . Нова ставка заробітної плати призведе до зміни кривої пропозиції S на криву W FCS, тому що робітники не будуть найматися (за рішенням профспілки) при ставці заробітної плати нижче W . Погодившись з вимогами профспілок, фірми приймають цю заробітну плату, що буде відповідати абсолютно еластичній пропозиції праці на ділянці W FC. Це означає, що на цій ділянці граничні витрати на працю МRC будуть дорівнювати ставці заробітної плати W . Підвищуючи ставку заробітної плати фірми повинні скоротити кількість найманих працівників з L до L .

W S

 

W F C

W

 

D

 

0 L L L

Рис. 13.5 – Встановлення заробітної плати за участі галузевих профспілок.

 

Дії відкритих та закритих тред-юніонів по підвищенню заробітної плати призводять до зниження рівня зайнятості.

Прагнення держави допомогти низькооплачуваним робітникам законодавчим шляхом майже в усіх країнах світу призвело до встановлення мінімальних розмірів ставок зарплати. Тоді крива пропозиції з S перетворюється на криву W FCS. В результаті декотрі низькооплачувані робітники, допомогти яким й призначався мінімум заробітної плати, виявляться тепер безробітними, тобто втручання держави у встановлення мінімуму заробітної плати породжує безробіття серед некваліфікованих робітників.

Якщо на монопсонічному ринку праці сформувалися сильні профспілки, то створюється двостороння монополія.

Двостороння монополія – це поєднання монопсонії з моделлю профспілок: монополістичний продавець праці в особі профспілки та монопсонічний наймач праці (рис.13.6).

В умовах двосторонньої монополії на ринку праці можлива ситуація встановлення ставки заробітної плати та рівень зайнятості як в умовах досконало конкурентного ринку.

В умовах двосторонньої монополії профспілки будуть наполягати на високій ставці заробітної плати W при рівні зайнятості L , а монопсоніст – прагнути до зниження ставки заробітної плати до рівня W при такому же навантаженні праці L . Результати у цьому протистоянні можуть бути дуже різні, але не виключена ситуація, що встановить середня між цими двома ставками зарплата W , яка встановилася в умовах досконало конкурентного ринку праці і наймалося б кількість робітників в обсязі L .

W MRC S

W A C

W E

W D=MRP

В

 

0 L L L

Рис. 13.6 – Двостороння монополія

 

 

Економічна рента

W

S

A

w

В D

0 L L

Рис. 13. 7 – Економічна рента на ринку праці

Економічна рента – це різниця між доходом, одержаним від використання фактора (ресурсу) виробництва, та мінімальною сумою, яку необхідно витратити, щоб одержати можливість користування цим ресурсом.

 

Економічна рента, пов’язана з наймом робочої сили, -надлишок заробітної плати, виплачений понад мінімальної суми, необхідної для оплати праці найманих робітників (рис. 13.7)

Рівноважний рівень задано точкою А, що перебуває на перетині кривих пропозиції та попиту на неї. Оскільки крива пропозиції похило прямує вгору, деякі з робітників погодилися б працювати за платню, меншу від w . Отже, площина фігури w АВ – це економічна рента, яку одержують всі робітники.

Земельна рента та її види

Той, хто володіє землею чи використовує її, отримує певні переваги. У зв’язку з цим стосовно землеволодіння та землекористування виникають особливі економічні відносини, що породжують особливий дохід та особливу його економічну форму – земельну ренту.

Земельна рента є нетрудовим доходом, який не пов’язаний з підприємницькою діяльністю. Вона являє собою частину прибутку, що створюється виробниками, що господарюють на землі, який регулярно привласнюється власником землі у вигляді орендної плати, що виплачує орендар власнику землі.

На рис. 14.5 ілюструється формування диференційної ренти. Рента за кращу землю (R₁) вище, ніж за середню (R₁), а за середню – вище, ніж за гіршу (R₃). Негативний вплив факторів попиту може виявитися настільки значним, що крива попиту (D₄) та крива пропозиції взагалі не перетнуться. За цих умов земля не зможе принести її власникам якогось доходу у вигляді ренти.

Чинники, що впливають на величину земельної ренти:

1) різноманітність у плодючості та місцезнаходженні;

2) попит на землю.

 

 

Рис. 14.5 - Механізм формування ренти.

 

Економічну ренту можуть отримувати не тільки власники землі, що використовується для сільськогосподарських потреб, а й власники інших природних ресурсів, для яких властива абсолютна обмеженість. Це можуть бути родовища корисних копалин, привабливі для туризму території, сили природи (водоспади, ріки тощо). Механізм утворення ренти у цих випадках збігатиметься з розглянутим вище.

Зміна розміру ренти ніяк не впливає на кількість землі, що пропонується для використання. Якщо відносно неземельних ресурсів ціна виконує спонукальну функцію, тобто підштовхує власників ресурсів до збільшення їх пропозиції на ринку, то щодо землі рента такої функції не виконує. Тому економісти вважають ренту надлишком, тобто платою, яка не є обов’язковою для забезпечення наявності землі.

Одна й та сама праця чи капітал у поєднанні з різними за родючістю землями приносить різні результати. Для родючіших земель крива середніх витрат лежатиме нижче, ніж для менш родючих. Отже, користувачі родючої землі за інших рівних умов отримуватимуть додатковий економічних прибуток, який пов’язаний із стійкими відмінностями у якості ґрунтів. Цей додатковий прибуток називається диференційною рентою. Оскільки кількість землі обмежена і хтось уже користується родючою землею, то диференційна рента не може бути ліквідована за рахунок перетікання капіталу, а тому власники кращих земель можуть отримати більшу ренту навіть у довготривалому періоді. Однак родючість землі може змінюватися внаслідок економічної діяльності людини. Використання сучасних технологій вирощування сільськогосподарської продукції, додаткові інвестиції в землю можуть дати значно кращі результати порівняно з експлуатацією земель, що використовується традиційно. Так виникають відмінності у економічній родючості землі, які теж можуть приносити диференційну ренту. Вони менш стабільні і можуть бути ліквідовані, якщо конкуренти перейдуть до аналогічного варіанту використання землі.

Види диференційної ренти:

1) диференційна рента І виду – це надлишок прибутку над нормальним прибутком, який пов’язаний з відмінностями у природній родючості окремих ділянок землі, а також у їх місцезнаходженні. Вона розраховується як різниця між індивідуальною ціною виробництва на відносно кращих ділянках та ринковою рівноважною ціною. Цей вид ренти привласнюється землевласником.

2) диференційна рента ІІ виду – це надлишок прибутку над нормальним, який виникає в господарствах при більш продуктивних вкладеннях капіталу. Цей вид ренти привласнюється підприємцем-орендарем. Після закінчення терміну орендної угоди вона привласнюється власником землі. Тому орендар прагне збільшити термін орендної угоди, а землевласник – скоротити.

Монопольна рента – це надлишок прибутку, який отримують власники особливих унікальних ділянок землі, після продажу продукції по монопольним цінам (наприклад, від деяких земель у провінції Шампань).

Абсолютна рента – це прибуток, який отримує землевласник, що має землю у приватній власності.

Рис. 14.6 - Утворення диференціальної ренти

 

Тема 12. Ринок факторів виробництва

1. Ринок факторів виробництва: визначення, функції та особливості

2. Граничні витрати ресурсу і максимізація прибутку виробника

3. Попит на фактори виробництва. Похідний попит.

4. Ринок факторів виробництва в умовах досконалої та недосконалої конкуренції