Ввп і внп. Показники суспільного добробуту

Валовий внутрішній і валовий національний продукти по своїй суті дуже близькі. У закритій економіці, де відсутні зовнішні потоки товарів і капіталу, їх величини співпадають. Але в умовах відкри­тості реальних економік вони відрізняються кількісно.

Обчислення ВВП базується на територіальному принципі, – до нього зараховують весь кінцевий продукт або додану вартість, вироблену всередині країни, незалежно від того, якими факторами виробництва – власними чи іноземними – він створений. Поняття валового національного продукту навпаки, базується на власності. При розрахунках ВНП включають додану вартість, створену факторами виробництва, які належать даній країні, незалежно від того, в якій країні закордону створена ця вартість. Іншими словами, ВНП – це сукупна оцінка доходу, отриманого жителями країни за певний період.

Наприклад, якщо французька компанія володіє філіалом у Німеччині, то доход, отриманий власниками компанії з Німеччині, розглядається як французька додана вартість і включається у ВНП Франції, але не включається у її ВВП. Водночас цей доход є складовою ВВП Німеччини, але не включається у її ВНП.

Різниця між сумарними обсягами доходів, отриманих жителями даної країни з решти країн світу, і сумою доходів, виплачених країною іноземцям, становить чистий доход факторів виробництва . Отже, ВНП обчислюємо таким чином: .

Якщо жителі даної країни отримують від інших країн більше доходів, ніж іноземні фактори вивозять з даної країни, то , і ВНП країни більший за її ВВП. І навпаки, якщо більше вивозять іноземці, то ВНП менший за ВВП, тому що чистий доход факторів виробництва від’ємний .

В усіх країнах для аналізу рівня економічного розвитку, а також для міжнародних зіставлень широко застосовується показник ВВП (ВНП) на душу населення. Вважають, що в країнах, де більший показник середньодушового ВВП (ВНП), рівень добробуту населення вищий. Проте показники ВВП і ВНП на душу населення мають в цьому плані значну обмеженість.

Насамперед національні рахунки не включають частини виробленого продукту, що відноситься до тіньової економіки. Не включаються також продукти і затрати праці, які не продаються на ринку (домашні роботи), бартерний обмін, тощо. Отже, показник ВВП (ВНП) недооцінює дійсний обсяг сукупного доходу в економіці.

Другим обмеженням показника ВВП (ВНП) на душу населення є те, що рівень добробуту в кожній країні залежить не лише від отриманого доходу, але й від системи ринкових цін на різні товари. Відтак за однакового розміру середньодушового ВВП можна купити різну кількість продуктів харчування чи послуг.

Третя неточність показника середньодушового ВВП (ВНП) у тому, що він не враховує ступеня нерівності доходів у країні.

Ще одна проблема використання показника середньодушового ВВП (ВНП) полягає у тому, що він оцінює лише матеріальні джерела добробуту. Проте коли порівнювати життя по регіонах і в часі, то важливо врахувати і нематеріальні джерела добробуту. Одним з основних нематеріальних елементів добробуту є якість оточуючого середовища. Другим нематеріальним компонентом і джерелом добробуту є стан здоров’я нації.

Враховуючи недоліки показників ВВП та ВНП на душу населення, американські вчені В. Нордхауз та Дж. Тобін запропонували специфічний показник чистого економічного добробуту (ЧЕД). Щоб обчислити ЧЕД потрібно від ВВП відняти негативні екологічні ефекти, результати кримінальної тіньової економіки, яка виробляє антиблага, негативні наслідки монополізації економіки та урбанізації і додати результати позаринкової діяльності підприємств, в тому числі і тіньової, що виробляє нормальні блага, додати ефекти збільшення дозвілля та підвищення якості життя. Всі ці складові потрібно обчислити в грошовому виразі, але це зробити важко. Тому практично показник ЧЕД не застосовується.

Для оцінки рівня добробуту застосовують також такі показники як тривалість життя, рівень освіти, рівень соціально-правової захищеності, збалансованість харчування, тощо.

Серед нових макроекономічних показників, які характеризують життя населення країни, з’явились такі агреговані показники як індекс людського розвитку, індекс економічної свободи, рівень глобалізації, які мають складну структуру.

Індекс людського розвитку(ІЛР) відображає три показника: тривалість життя, рівень грамотності та охоплення навчанням, ВВП на одну особу за паритетами валют, співвідношенням цін на „споживчий кошик“, в який включають кілька сотень товарів і послуг.

Показник ІЛР є інтегральним показником і вимірюється у відносних величинах – коливається від 0 до 1. За порядком зменшення всіх трьох показників визначається загальносвітовий рейтинг країни. За даними ПРООН 2005 р. Україна за ІЛР займає 78 місце серед 177 країн світу.

Індекс економічної свободи (ІЕС) – агрегований показник, який відображає рівень втручання уряду в економіку. Він має дуже складну структуру, враховує 10 чинників, які охоплюють майже 50 змінних (середній рівень тарифів, максимальна та середня ставки податків на доходи, видатки на утримання уряду як відсоток від ВВП, частка державної власності у фірмах і галузях, рівень інфляції, обсяги тіньової економіки та ін.). Значення ІЕС коливається в межах від 1 до 5 балів, причому 1 бал показує найвищий ступінь свободи в економіці, а 5 балів означає сильний урядовий вплив і найнижчий ступінь економічної свободи. За рівнем економічної свободи всі країни поділяються на 4 групи: вільні (1,99 і нижче); переважно вільні (2,0 – 2,99); переважно невільні (3,0 – 3,99); репресивні (4,00 – 5,00).

Рівень глобалізації (РГ) також агрегований показник, включає чотири параметри, які визначають глобалізацію: рівень економічної інтеграції; персональні міжнародні контакти; технологія; ступінь участі країни у міжнародних зв’язках та діяльність міжнародних організацій. Чим вищі показники має держава, тим вищий рівень глобалізації. Найбільш глобалізованими важаються Ірландія, Швейцарія, Сінгапур.