Розділ ііі. Елементи народознавства на уроках ботаніки

Під час вивчення систематики рослин є можливість використовувати український фольклор. Передусім на основі будови квітки і плоду з'ясовуються характерні ознаки певної родини, а потім називаються представники і характеризуються їх ознаки. Наприклад: до родини бобових на основі зіставлення певних ознак учні відносять горох, квасолю, біб, сою, конюшину та ін. Далі перед учнями ставиться завдання знайти в літературі повір'я, прислів'я, пов'язані з цими рослинами. Можна приказати, наприклад, прислів'я: «Сльози, як горох», що пов'язує рослину гороху з бідою, нещастям. На підтвердження цього учні додають, що в новорічну ніч посівати горохом не можна, бо це ніби приносить хазяям сльози, біду.

Цікаво з'ясувати, чому в людей таке ставлення до гороху. Згідно з легендою, перший житель землі Адам, бувши вигнаним із раю, взявся обробляти землю. Тяжка була праця — ходити за плугом, з очей Адама капали сльози, а на цьому місці виростав горох.

Під час вивчення теми «Папоротеподібні» спершу з'ясовується біологічна суть розмноження папоротеподібних, привертається увага до того, що папороть не цвіте. А що про це говорять легенди? Одна з них відає нам, що папороть розкриває свої квітки лише на одну мить у ніч на Івана Купала. Одного разу знайшовся сміливець, який зірвав цю квітку — символ багатства, достатку і добра. Багатьом навколо захотілося знищити цей символ, вони чинили зло і кривду, ішли на підлість і зраду. Не витримала цього чарівна квітка і зникла назавжди. Отже, папороть не цвіте, бо її квітку «відібрано» за негідні вчинки людей.

Вивчаючи родину Розових, розглядаємо калину як символ дівочої краси і ніжність. Калину використовують у весільних обрядах, нею прикрашають хату, подвір'я, використовують у народній медицині. Часто в народній поезії калина символізує кров, силу, молодість. Легенди, повір'я оповідають про неї як про живу істоту, якій сповідують свою душу всі, а особливо дівчата. Плоди калини — символ боротьби, перемоги, білі квіти — символ краси і ніжності, насіння у вигляді сердечка — милосердя і доброти.

Можна використати на уроках біології й легенду про вербу, з якої, за народним повір'ям, було виготовлено гвіздки для розп'яття Ісуса Христа. Ніби «знімаючи гріх» з цього дерева, щороку на Вербну неділю освячують її гілочки. Цікавою є легенда і про осику. Це саме під нею сховався Ісус від зрадників. Але осика «злякалась», затремтіла і цим видала присутність Ісуса. За це осика поплатилася — вона приречена на «довічне тремтіння».

Цікавою є інформація про те, що знання накопичені в народі віками й відбиті у традиціях, прикметах, обрядах, часто підтверджуються наукою. Наприклад, здавна відомо, що дуб, сосна, ялина наповнюють людині енергетикою, і це є науковим фактом.

Вивчаючи різноманітність квітів, доцільно звернутись до народних символів і оберегів. Біля кожної сільської оселі ростуть чорнобривці і мальви, калина і верба. Квіти — на національному українському одязі. На жіночій вишиванці поєднуються квіти — як прикраси, і прошва — як символ захисту від злих духів. В українському віночку кожна квітка має своє місце і служить оберегом.

З цікавістю всі діти вивчають народні прикмети, порівнюючи їх з календарем спостереження за природою кількох років. Біологічні знання можна також поєднати з українськими традиційними обрядами. Наприклад, свято зажинок і останнього снопа, новорічне посипання можуть бути темами для бесід на уроках біології.

Це було в давнину, коли в широкі степи України залітали татарські орди. Одного разу на село наскочили татари. Дівчата, щоб не йти в неволю, втопилися в швидкій і глибокій річці. І в тому місці, де темна вода сховала від ворогів красунь, на світанку з'явилися білі пуп'янки невідомих квіток. Коли зійшло сонце, коли проміння освітило згарище на місці села, і, наче злякавшись побаченого, пробігло по неспокійній поверхні річки, невідомі квітки розцвіли яскравим, сліпучим цвітом. Здавалося, що ніжні руки дівчат тягнуться до сонця, вітають світло. А ввечері, із заходом сонця, вони ховалися від чорної ночі. З того часу ці чудові ніжні квітки, які прозвали водяними ліліями, прокидаються із сонцем і засинають із його заходом (7 клас. Родина Лататтєві).

Одного разу римська богиня весни і квітів Флора опустилася на землю і почала дарувати імена рослинам. Усім дала ім'я і хотіла повертатися, але почула за спиною слабкий голосок: «Не забудь і мене, Флоро. Дай мені, будь ласка, яке-небудь ім'я». І Флора побачила в різнотрав'ї маленьку блакитну квіточку. «Добре, — сказала богиня, — будь незабудкою. Разом з ім'ям я обдарую тебе чудесною силою — ти будеш повертати пам'ять тим людям, котрі почнуть забувати своїх близьких або свою батьківщину» (7 клас. Різноманітність Покритонасінних).

Дуже давно в українському селі справляли весілля. Зібралося багато вродливих дівчат. І саме в розпалі гуляння на село наскочили татари. Заброди побачили красунь і почали ловити їх, щоб продати в Царгороді. Дівчата, аби не потрапити до неволі, повтікали на болота. Ординці погналися за ними і опинилися в трясовині. Там, де сконали вороги, з'явилися гнилі купини, а на тому місці, де загинули українські дівчата,— виросло дуже багато кущів калини. І з того часу дівочу красу порівнюють з калиною. Про цей чарівний кущ складено безліч пісень, віршів і приказок (7 клас. Найпоширеніші кущі України).

В одному царстві жив добрий і працьовитий народ. Але оселився в державі злий дракон. Кожного року люди віддавали йому на поталу найвродливішого, найсміливішого і найсильнішого юнака. Наступною жертвою повинен був стати син царя. А в нього була розумна наречена. Зуміла вона чарівним кинджалом нанести дракону смертельну рану. Сподобалося це богам і вирішили вони нагородити цих людей. Боги взяли зуби вбитого дракона і розсіяли їх по землі, і виріс із них часник. І боги сказали людям: «Збирайте і їжте драконові зуби і будете ви завжди сильними, здоровими й молодими» (7 клас. Значення Покритонасінних у природі і житті людини).

Верба вважалася у слов'ян священним деревом, символом безперервності і постійності життя. Шанували вербу не лише слов'яни, а й стародавні греки та римляни. Верба — це символ самої України, її чарівної природи і трагічної долі. З особливою шаною і теплотою оспівував вербу і великий син українського народу Т.Г. Шевченко. Тарас Григорович посадив гілочку верби у безводному казахському степу на півострові Мангишлак. Вона прийнялася всупереч спекотному диханню пустелі, перетворилася на могутнє дерево.

Тополя в Україні — символ жіночої долі, незрадливого та, на жаль, нещасливого жіночого кохання.

В одній грецькій легенді розповідається про Фаетона — сина бога сонця Геліоса. Він випросив у свого батька дозволу проїхати по небу в його золотій колісниці, запряженій четвіркою крилатих коней, проте не зміг справитися з управлінням кіньми і загинув. Сестри Фаетона - Геліади гірко плакали за ним. Горе дівчат було невтішне і боги перетворили їх на стрункі тополі (7 клас. Різноманітність Покритонасінних).

Едельвейс з давніх часів у гірських народів є символом відваги, мужності та кохання. Чимало легенд складено про цю чудову рослину. Палко покохав леґінь дівчину-красуню. А вона, горда і неприступна, навіть не дивилася на нього. Зрозумівши, що не жити йому без коханої, леґінь вирішив кинутися вниз із найвищої скелі. Довго піднімався він угору, рвав об гостре каміння одяг, ранив тіло молодече. А вже як став над безоднею, щоб востаннє глянути на білий світ, побачив під ногами диво-рослину. Білою зорею сяяла вона, тремтіла веселка у краплях роси на її шовковому листі... Замилувався рослиною юнак, опустився перед нею на коліна, забув, навіщо долав високу гору. «Віднесу квітку милій», — прошепотів і зірвався. Як униз летів, ніде навіть об камінь не черкнувся, а як подав диво-квітку дівчині, покохала вона його на все життя... Цю квітку в Українських Карпатах називають «Шовковою косицею» (7 клас. Родина Айстрові).

Казки на уроках ботаніки

Для гармонійного виховання дітей доцільно використовувати елементи усної народної творчості. Через казки, пісні, приказки можна глибше пізнати явища природи, розкрити значення біологічних об'єктів.

Так, наприклад, на уроці з теми: «Рух речовин по рослині» (7 клас) пояснення частини нового матеріалу можна дати у вигляді «Казки про краплинку, яка хотіла напоїти дерево».

Під час розповіді бажано використовувати магнітні аплікації (хмаринки, краплі, складові рослини) для демонстрації кругообігу води в природі.

«...Жили-були краплинки в дощовій хмарі. Тому, хто нічого не знає про краплинки, здається, що вони всі схожі: звичайні крапельки води. Але насправді у кожної був свій характер, кожна мріяла про своє, адже у кожної з них була попереду довга історія, та і про минуле було що розказати. А поки вони пливли високо в небі в рідній хмаринці і базікали між собою про свої мрії. Одній хотілося помандрувати подовше — від інших сестер-дощинок вона чула, що на землі з ними траплялися неймовірні пригоди. Друга любила все красиве, і вона зовсім не збиралася на землю: вона мріяла разом з іншими краплинками стати веселкою. А третя? Третя мовчала і думала тільки про те, щоб напоїти дерева і трави.

Спочатку вона з'явилася на гладенькому зеленому листку. Від дотиків дощових краплинок він гойднувся, затремтів, і Краплинка скотилася вниз, на інший листок. Так, падаючи все нижче, вона впала на землю і одразу ввібралася в сухий ґрунт — давненько не було дощу, і земля на узліссі навіть потріскалася. Ковзає Краплинка між сухими грудочками ґрунту і думає: «Що зі мною станеться, куди ж я потрапила, чи зможу коли-небудь повернутися до рідної хмаринки, побачити синє небо і золоте сонечко?». А навколо скільки всього цікавого, вже і небо згадувати ніколи! Ось назустріч Краплинці пробираються земляні черв'яки: вона вниз, а вони — вгору. Швидше, швидше, вода заливає, дихати нічим! Ви, мабуть, бачили, скільки земляних черв'яків з'являється після дощу на поверхні ґрунту — їх тому і називають дощовими. Це дощ вигнав їх з сухих підземних нірок. Ось Краплинка провалилася раптом в якийсь тунель — тут кріт-будівник прорив собі підземну дорогу. А скільки в землі живе маленьких жучків, павуків, якихось крихітних, ледве помітних оком живих істот! І всі вони копошаться: хтось когось ловить, хтось щось будує, хтось кудись поспішає. Ой, а це що за дивні довгі нитки в ґрунті?

Тільки встигла дощинка це подумати та присунутися до ниток ближче, щоб розглянути трохи краще, як опинилася усередині них! Це були тонкі кореневі волоски, але Краплинонька цього, ясна річ, не знала. Вона тільки відчула, що піднімається вгору — до цього вона весь час рухалася вниз. Вона поспішала вгору разом з іншими краплинками дощу, що потрапили в ґрунт. Дерево вже зовсім висихало від спраги, адже давно не було дощу, і тепер жадібно тягнуло коренями воду. Все вгору і вгору: спочатку по товстих каналах усередині стовбура, потім по середніх — усередині гілок і, нарешті, по тоненьких жилках листка. Зів'ялі від спеки листки розправлялися, напоєні водою, а Краплинка, що допливла до кінця самої тоненької жилки крихітного листка на верхівці дерева, раптом побачила і небо, і сонце, і рідну хмаринку у вишині. Тільки вона розтала, стала маленькою і ледве видимою. Теплий сонячний промінь торкнувся Краплинки, і вона перетворилася на пару і полетіла вгору, до своєї хмаринки. Вона летіла і раділа, що їй вдалося здійснити свою мрію — напоїти дерево...».

Для усвідомлення учнями руху Н₂О і солей по рослині доцільно запропонувати запитання і завдання для осмислення.

• Охарактеризуйте будову кореневих волосків, які Краплинка побачила на коренях дерева.

• Завдяки чому Краплинка проникла углиб кореня і піднялася по стеблу до листків?

• Завдяки якому процесу Краплинка повернулася до своєї хмаринки?