Легенда. Чому хвойні дерева не скидають на зиму свого листя.

“Було це під осінь, давним-давно. Пташки відлітали у вирій, де завжди тепло, зелено і досить поживи. Одна пташка скалічила собі крило і не могла відлетіти. Вона залишилась одна і мусила перебути зиму в рідному краї.
- Найкраще мені буде в лісі, - подумала пташка. – Деревина має гарне, густа листя, допоможе мені й дасть пораду. Коли випаде сніг і притисне мороз.Спершу вона звернулась до берези. Прекрасно березо, у мене зламане крило, дозволь мені оселитися у твоїх гілочках, щоб почекати, доки мої подружки повернуться з теплого краю.
Ні, - відповіла береза. Ми тут у лісі маємо своїх лісових пташок, яким мусимо допомагати.
Полетіла пташка до дуба і просить про допомогу. Дуб спровадив її, бо боявся, що поклює на його жолуді.

Просила пташка бука, граба, ліщину, але вони також не прийняли її під свій захист. Зажурилася вона і вирішила піднятися в гори. Аж тут почула голос: Пташечко маленька, куди ти хочеш летіти? – Я й сама не знаю куди, голод і холод докучають мені.
- Тоді йди до мене – сказала молода ялинка. Глянь, ось гілочка, тут буде тепло, можеш сидіти на ній цілу зиму. Я буду захищати тебе від північного вітру. – Можеш і на мене розраховувати – мовила сосна. Я має смачне насіннячко. – І я тобі допоможу – обізвався ялівець, можеш ласувати моїми шишкоягодами. – І моїми теж – приєднався високий тис. Так і оселилася пташка на гілочках хвойних дерев.

КВІТИ У МІФАХ, ЛЕГЕНДАХ…

Квітка троянди пов’язана з дочкою Зевса – Афродітою – богинею кохання, краси, яка і придумала червону троянду. За легендою раніше всі троянди були тільки білими. Дізнавшись про смерть Адоніса, якого розірвав вепр на полюванні, богиня кинулась до місця його загибелі, не помічаючи гострих колючок дикої троянди – шипшини. Краплини крові потрапили на білі квіти і зробили їх червоними.
Учень давньогрецького лікаря Ескулапа Пеон зцілював богів з допомогою рослини яку згодом було названо його іменем Півонією.

Мак – це не квіти, це кров загиблих, що піднімається до нас із землі, перетворившись на криваві квіти. Просить нас молитися за упокій грішних душі.
Барвінок – з вічнозеленими листями і небесно-блакитними квіточками. Він супроводжує людину від колиски до могили. У відварі купали немовлят. Щоб рослин здоровими і щасливими. Ним заквітчують окиси дівчат. Він ріс біля криниці, щоб вода була чиста і цілюща. На кладовищах – символ вічної пам’яті. Вважали, що він оберігає людину від влади диявола і нечистої сили. Його вивішували над дверима.
Чорнобривцями у Мексиці прикрашають житло. В Африці – чудовий засіб проти мух, а ще використовують індіанці висушені чорнобривці як паливо. Ефірна олія цих рослин, застосовується для виготовлення одеколону «Місячний камінь» і парфуми «Ніжність». А Грузії чорнобривці додають до страв як приправу, тому, що крім аромату, вони містять вітаміни А.В.С, А в нас, на Україні, називають чорнобривці бархатки, оксамитки. Існує легенда про майстрів-чоботарів, які виготовляли особливо гарні, святкові жіночі чоботи, що мали яскраві червоні халяви та чорні голівки.

Стверджують, що у щільно зімкнутому бутоні тюльпана перебувало людське щастя, і ніхто не міг дістатися до нього, хоча й намагалися різними способами: хто – силою, хто – хитрощами, хто закликанням.

До тюльпана йшли і старі і молоді, здорові й каліки, йшли царі й жебраки. Натовп напливав. То щезав. Але все марно – щастя не давалось до рук. Та ось одного разу луками де росла квітка, йшла жінка. Бідна натомлена, вела вона за руку свого маленького хлопчика, аж раптом звіддаля помітила золотистого батончика, про якого так багато чула. Жінка й не збиралася його відкривати, знала, що це неможливо, але й хотілося лише подивитись на цю квітку. І, о диво! Тієї ж миті тюльпан розкрився сам по собі.

Розслини-розвідники
Мак, що росте поблизу селища Аткиз, що в Вірменії, не схожий на мак у нашій місцевості. Його пелюстки розсічені на смужки, а квітка здається махровою. Така ненормальність властива всім рослинам, що ростуть у цьому районі. Справа в тім, що в ґрунті тут заховані поклади свинцю та цинку.

Рожевий Іван-чай, що росте над місцями залягання уранових покладів, може утворювати всю гаму забарвлення квіток від білого до яскраво-пурпурового. Наприклад, поблизу уранових рудників на Алясці були зібрані квітки іван-чаю восьми різних відтінків.

А в волохата сон-трава з великими фіолетовими квітками зовсім замінилася, бо над покладами нікелевих руд можна зібрати букет з однієї рослини, але з квітками найрізноманітнішого зображення – від білого до голубого й синього.

Ботаніки встановили, що солодка звичайна з білими квітами пишно розростається, рясно цвіте й плодоносить. Саме там, де в ґрунті близько від поверхні залягає тільки прісна вода. Над солоними підгрунтовими водами ця рослина має пригнічений вигляд – дрібна, цвіте слабо, забарвлення квіток бліде й змінене.

Рослини-барометри
Квітка мальви прив’яла, змінилась вологість повітря, наближається дощ.
Квітки жовтої акації маленькі й непоказні. Спостерігаючи за квітами цієї акації, можна помітити, що іноді на них немає жодної комахи, іноді – хмари комах. Я рослина чутлива до зміни вологості повітря, але не закриває своїх квіток, як це роблять інші рослини, а навпаки: відкриті квіти посилено починають виділяти солодкий сік – нектар перед дощем, що й приваблюють комах.

Оранжеві квітки нагідок закриваються попереджаючи про те, що буде дощ.
Мальви, нагідки, кульбаба, конюшина – це рослини – барометри, що попереджають про негоду «поведінкою» своїх листочків, стебел і квіток.

Рафлезія Арнольді

Ось що можна розповісти про найбільшу квітку у світі. Це квітка рафлезія Арнольді, яка росте на острові Суматра. Уперше вона була виявлена європейським ботаніком Арнольді у 1818 р. Росте рафлезія в тропічних лісах де багато різноманітних ліан, і на одній з них живе рафлезія – рослина – паразит, яка не має ні листя, ні стебла, і складається з однієї великої квітки та коренів, які просмоктуються до кореня хазяїна. Її легко впізнати за запахом, схожим на запах гниючого м’яса. Цим смородом рослина приваблює мух і жуків для запилення. Великі квітки рафлезії (вага майже 5 кг, діаметром більше метра) мають п’ять товстих пелюсток червоного кольору зі світлими плямами, насіння дуже дрібне.

У Кожного народу є своя улюблена рослина – символ. У канадців – клен, росіян – береза, а у нас верба і калина, чорнобривці, волошки, нагідки, соняшник, мальви… Квіти були оберегами, ними лікували, оберігали від зла. Квіти – це історія нашого народу, квіти – це наша природа, квіти – це ми. Квіти, як і музика, створюють піднесений настрій, надихають на творчість:
Люби природу не як символ
Душі своєї
Люби природу не для себе
Люби для неї
Квіти – це історія народу
Квіти – це наша природа
Квіти – це ми.
Вмійте природу любити,
Кожній стеблині радіти
В полі, у лузі, над яром, -
Квіти, дерева і трави.
Цвіту не вирви задарма
Гілки не втни для забави!
Ти – людина у цьому світі,
І тому ти за все в отвіті.
Бо людина у цьому світі
Лиш добро повинні творити.

Легенда про водяну лілію

Це було в давнину, коли в широкі степи України залітали орди татарські. Страшний то був час. В одному села росли й розцвітали вродою чорноокі, працьовиті красуні, як цвіт лілій. Одного разу на село напали татари. Дівчата, щоб не йти в полон, втопилися в стрімкій і глибокій річці. І в тому місці, де темна вода сховала від ворогів красунь, на світанку з’явилися білі пуп’янки невідомих квітів. Здавалося, то ніжні руки дівчат тягнуться до сонця, вітають світло. (Родина Цибулеві)

Легенда про конвалію

1. Сріблясті дзвіночки конвалії з’явилися зі щасливого сміху лісової русалки Мавки, коли вона вперше відчула повноту великого справжнього кохання.

2. Є така українська легенда, ніби квіти конвалії виросли там, де плакала дівчина, не дочекавшись козака з походу. (Родина Цибулеві)

Легенда про підсніжник

Одного разу мандрівники заблукали в хурделицю. Люди стомилися, почали втрачати силу. Тоді сніжинки пожаліли людей. Вони, падаючи на землю, перетворювалися на білі квіточки. Люди милувалися гарними квіточками, які вселяли мандрівникам надію на порятунок. Так і залишились квітнути підсніжники, провіщаючи надію на потепління і пробудження природи. (Родина Цибулеві)

Легенда про гіацинти

Одного разу діти гралися на березі моря, ліпили з піску пиріжки й будували замки. Аж ось майже біля самих хвиль хтось помітив ніколи не бачену квітку, у неї було таке саме листя, як тюльпана, тільки все стебло вкрите безліччю квіточок, схожих на маленькі лілії. Далі на березі знайшли кілька пророслих цибулин. Як вони потрапили сюди, на піщаний берег? Пригадали, що минулого місяця під час бурі загинув генуезький корабель. Очевидно, ящики з цибулинами розбилися об узбережні скелі, і кілька цибулин потрапили на берег. Після цього жителі почали розводити гіацинти у своїх садах. (Родина Цибулеві)

Легенда про осику

1. Коли Ісуса переслідували посіпаки, він хотів заховатися під осикою. А вона виказала його своїм тремтливим листям. От і мусить тепер тремтіти все життя.

2. Коли Ісуса Христа було засуджено на смерть, пішли два посіпаки до лісу, щоб зробити хрест. Вони почали оглядати дерево, щоб виготовити прилад для мук і смерті спасителя. Усі дерева перестали шелестіти, бо великий жаль і страх охопив їх. На узліссі росла осика. Вона сподобалась розбійникам, вони наблизились до неї. Побачивши це, осика затремтіла від страху. Рубачі залишили осику, бо видалась їм деревом м’яким. Але осика дуже перелякалась і від того часу тріпоче й шелестить листочками, хоча вітру немає. (Родина Осокові)

З індійської міфології

Про появу троянди в індійських пуранамах повідомляється, що найчарівніша у світі жінка Лакшмі народилася із розквітаючого бутона троянди, який складався зі ста восьми великих і тисячу восьми дрібних пелюсток. Вішну, хранитель Усесвіту, побачив цю чарівну красуню, що ховалася у своїй дивовижній трояндовій колисці, і, захоплений її вродою, розбудив поцілунком і зробив своєю дружиною. З цієї хвилини Лакшмі перетворилася на богиню краси, а троянда, що ховала її, стала символом божественної таїни. (Родина Розові)

З лотосом пов’язане народження Будди. Коли настає час Будді з’явитися на світ, то всі квіти царського саду розкрилися й завмерли в очікуванні великого дива. Майя, матір Будди, зійшла в паланкіна й рушила в сад. З її наближенням дерева схилялися до землі, а тієї хвилини, коли вона народила, земля сколихнулась, з неба випав щедрий дощ. Слуги кинулись до новонародженого Будди, щоб підтримати його, але, вирвавшись із рук, він пішов сам. І всюди, де тільки його нога ступала на землю, виростав величезний лотос.

(Родина Лотосові)

За індійськими міфами, дівчина, яка завжди харчувалася аконітом, була дуже гарна та настільки просякнута отрутою, що не лише від дотику, а й від погляду на неї людина гинула. (Родина Жовтецеві)

З перської міфології

Перси вважають, що троянда була подарунком самого аллаха. Одного разу до нього з’явилися всі діти флори з проханням призначити над ними нового володаря замість сонливого лотоса, котрий забував про свої обов’язки правителя. Тоді аллах призначив правителькою квітів білу непорочну троянду. Слово «гюль» для персів – одне з найчарівніших. Та й саму Персію поети називали «Гюлістан» - «Сад троянд».

(Родина розові)

Столиця Персії називалася Суза – Місто лілій. (Родина Лілійні)

Перші відомості про тюльпани ми зустрічаємо в перських легендах. Цій у вигляді ліхтарика або чаші квітці дали назву «дюльбаш» - турецька чалма, а звідси і слова тюрбан та тюльпан. (Родина Лілійні)

Один ангел уранці сидів, плачучи. Біля воріт раю. Вигнаний звідти за те, що покохав доньку землі. Уперше він побачив її на березі річки, дівчина прикрашала волосся незабудками, і з того часу не міг розлучитися з нею. І ось тепер, поки донька землі не розсадить ці квіти повсюди, його не пустять до раю. Завдання не просте. Але кохана дівчина погодилася виконати його. Упродовж багатьох років, за будь-якої погоди, вдень і вночі вона бродила по всіх куточках землі, розсаджуючи милу квітку. Коли ж виконала свою місію, обидва постали перед райською брамою. І вона відчинилася перед ангелом й перед дівчиною також, хоча була вона ще живою і смертною. «Оскільки, - мовив стаж раю, - її кохання перевищує спрагу життя, а той, кому вона віддала душу, - ангел, то любов до небесного оберігає від тління земного. Нехай же, - додав він, - спізнає благосні неба, найвище з яких – самовіддане кохання». (Родина Шорстколисті)

З турецьких переказів

Турки вірили, що троянда виросла з капель поту Магомета під час його нічного сходження на небо, жовта – з крапель поту магометового віслюка, а червона – з крапель поту архангела Гавриїла. (Родина Розові)

З грецької міфології

Греки вважають троянду даром богів. Вони вірять, що ця квітка утворилася з білосніжної піни, що покривала тіло Афродіти, коли богиня краси й кохання вийшла після купання з моря.

Біла троянда перетворилася на червону під час бенкету, який влаштували боги на Олімпі. Пурхаючи у веселому танку, амур ненароком перекинув своїми рожево-червоними крильцями чашу з нектаром, котрий, потрапивши на троянди, забарвив їх у червоний колір і надав дивовижного запаху. (Родина Розові)

Розповідають, що якось богиня Діана, повертаючись роздратованою з невдалого полювання, зустріла пастушка, котрий весело грав на сопілці. Розгнівана богиня картає пастуха за те, що він розігнав своєю музикою її дичину. Пастушок кланяється, що він ні в чому не винен. Але люта богиня кидається н хлопця й вириває йому очі. Схаменувшись, Діана розуміє жах скоєного. Її починає мучити каяття. Щоб увінчити ті очі, богиня перетворює їх на гвоздики. (Родина Гвоздичні)

Одного разу бог сонця Аполлон переслідував своїми пекучими променями чарівну дочку Атласа. Нещасна дівчина звернулася до Зевса, благаючи сховати й захистити її. Великий громовержець почув її благання, перетворив дівчину на чудесну фіалку й сховав у затінку кущів. (Родина Фіалкові)

Греки приписували лілії божественне походження. За їхнім твердженням, вона виросла з молока матері богів – Юнони. Тому греки називали лілію ще й трояндами Юнони. (Родина Лілійні)

Примула вважалась лікарською квіткою Олімпу. Давні греки називали її квіткою двадцяти богів й вірили, що в ній цілюще начало проти всіх хвороб. (Родина Первоцвіті)

За віруванням греків, мирта – це рослина, яка ’язалася з волі Міневри, богині мудрості. (Родина Миртові)

Якось Венера надумала купатися у віддаленому гроті, куди не могло проникнути жодне людське око, й купалася там тривалий час. Та раптом чує шурхіт і помічає, що кілька смертних дивляться на неї… Тоді, упавши в невимовний гнів, богиня благає Зевса покарати зухвальців. Громовержець зважає на її благання, хоче покарати зарозумілих смертю, але рішучість його м’якшає, і він перетворює їх на фіалку триколірну, малюнок барв якої відтворює цікавість та подив, що й привело нахаб до загибелі. (Родина Фіалкові)

Чарівна водяна лілія, як стверджує грецька легенда, виникла з тіла прекрасної німфи, котра загинула через кохання і ревнощі до незворушливого Геркулеса. Від неї походить і наукова назва лілеї – німфія. (Родина Лататтєві)

Греки вірили, що мак виріс зі сліз Венери, котрі та приливала, дізнавшись про смерть свого милого Адоніса. Вони вважали мак неодмінним атрибутом бога сну – Гіпноса та його рідного брата, бога смерті – Татаноса.

Бог сновидінь Морфей уявлявся грекам оповитим гірляндами макових квітів. ( Родина Макові)

Красень Нарцис, син річкового бога Цефіза, мав сестру-близнючку, так схожу на нього, що неможливо їх було відрізнити одне від одного. Сестру Нарцис любив безмежно, але раптом вона померла. І тоді, щоб хоч якось погамувати горе, він почав ходити до джерела з чистим плесом, милуватися на своє зображення, яке нагадувало йому образ улюбленої сестри.

Однак, що більше вдивлявся в нього, то важче переживав утрату, і, зрештою, у глибокому відчаї кинувся у воді, немов у обійми рідної істоти. Він перетворився на граційну, надзвичайно витончену квітку. (Родина Амарилісові)

Учень давньогрецького лікаря Ескулапа Пеон зцілював богів з допомогою рослини, яку згодом було названо його іменем – півонією. (Родина Півонієві)

За давньогрецькими міфами, вхід до підземного царства Аїда – пекла, поблизу грецького міста Аконе, охороняв собака, триголовий Цербер. Геракл переміг собаку і привів його на землю. Пес так перелякався яскравого сонця, що з пащ трьох його голів потекла на землю отруйна слина. На тому місці, куди вона капала, і виріс аконіт. (Родина Жовтецеві)

За грецькими міфами, Адоніс – прекрасний юнак, син царя Кіпру. Адоніс був настільки гарним, що не було йому рівних не тільки на землі, а й серед богів Олімпу. Під час полювання Адоніс загинув, та боги перетворили його на чудову квітку, яка щороку з’являється, коли оживає природа. (Родина Жовтецеві)

Стародавні греки вважали, що гіацинт – це квітка смутку, бо ця рослина виросла з крові юнака Гіацинта, що загинув під час спортивних змагань (Родина Лілійні)

З германських переказів

У давньогерманських сагах троянда присвячена цариці неба Фризі.

Цією квіткою користувався й германський бог вогню Локі з настанням весни. Він сміється, й од його сміху тікає холод, тане сніг, а земля вкривається трояндами. (Родина Розові)

Давні германці присвячували конвалію Остарі – богині ранкового сонця, променистої зорі й провісниці весни. (Родина Лілійні)

Німці стверджують, що мак – це не квіти, це кров загиблих, що піднімаються до нас із землі, перетворившись на криваві квіти, просить нас молитися за упокій їхніх грішних душ. (Родина Макові)

Згідно з германськими легендами, кожна лілія має свого ельфа, який разом з нею народжується й помирає. Чашечки цих квітів правлять для маленьких створінь за дзвіночки, і, розгойдуючи їх, вони скликають на молитву своїх побратимів. Помолившись, ельфи поспішають до своїх квіткових колисок. (Родина Лілійні)

Давні германці присвячували маргаритку богині кохання Фреї, і на її день щоразу обвивали гірляндами цих квітів кубок богині.

Маргаритку часто називали ще й квіткою кохання та нареченою Сонця. (Родина Айстрові)

Німці називають фіалку триколірну мачухою. Нижня, найбільша, найкраще забарвлена квітка – то виряджена мачуха. Дві пелюстки трохи вище, не менш гарно вбрані, - то її рідні дочки. А дві полинялі, що над ними, - бліді, маленькі, з лілуватим відтінком пелюсточки, - бідно зодягнені падчерки. Легенда стверджує, що спочатку мачуха перебувала на горі, а нещасні падчерки знизу, та Господь зглянувся над забитими й покинутими дівчатками й повернув квітку, причому злій мачусі дав шпору, її донькам – ненависні вусики. (Родина Фіалкові)

Німецький переказ розповідає, що незабудка виникла зі сліз нареченої, пролитих нею в час розлуки з милим. Помітивши, що ця рослинка піднялась і розквітла, вони назвали її «незабудкою» й поклялися: де тільки зустрінуть її – зривати й зберігати як пам’ять про взаємне кохання. (Родина Шорстколисті)

З англійських легенд

Три дні й три ночі святий Леонард бився зі страшним драконом Сінь, утратив силу й надію перемогти. Та нарешті з божою допомогою святий переміг. Ця боротьба обійшлася святому Леонардові немарно: його руки й тіло були зранені кігтями дракона, а на місці боротьби було безліч слідів крові з його ран. Господь відзначив ці рани й освятив їх, виростивши на цьому місці конвалії. (Родина Лілійні)

Англійці називають примулу зачарованою квіткою. Існує повір’я, ніби у її пелюстках щодня впродовж року, за винятком першого травня, переховуються маленькі феї й казкові дідусі-гноми. (Родина Первоцвіті)

В Англії бузок вважали квіткою горя. Давнє англійське прислів’я стверджує: той, хто носить бузок, не носитиме обручки. А тому надіслати юнакові, який сватає дівчину, гілку бузку – означає відмовити. (Родина Маслинові)

З єгипетських легенд

Зображення лілії наявне в написанні єгипетських ієрогліфів і означає то короткочасність життя, то волю й надію. (Родина Лілійні)

Лотос був присвячений єгипетській богині землеробства й родючості Ізіді, а оскільки родючість залежала від розливу Нілу, то лотос вважали нареченою Нілу. (Родина Лотосові)

 

 

З данських легенд

Первоцвіт – це зачарована принцеса-ельф. Одного разу вона була відпущена своєю царицею на землю. Там вона покохала юнака й зовсім забула про свою батьківщину. Тоді її перетворили на примулу, а юнака – на весняну анемону. І ось тепер ранньої весни вони разом рано розквітають і рано гинуть. (Родина Первоцвіті)

Зі слов’янських легенд

 

Стверджують, що у щільно зімкнутому бутоні тюльпана перебувало людське щастя, і ніхто не міг дістатися до нього, хоча й намагалися різними способами: хто – силою, хто – хитрощами, хто – заклинаннями. І йшли до цієї квітки і старі, і молоді, здорові й каліки, йшли царі й жебраки, йшли багаті марнотрати й бідні трудівники. Натовп напливав, натовп щезав. Але все марно – щастя не давалось до рук. Та ось одного разу луками, де росла ця квітка, йшла жінка. Бідна, натомлена, вела вона за руку свого натомленого хлопчика, аж раптом звіддаля помітила золотистого батончика, про якого так багато чула. Жінка й не збиралася його відкривати, знала, що це не можливо, але їй хотілося лише подивитися на цю квітку, котра містила у собі те щастя, якого вона й іскринки за ціле життя не бачила, лиш важко зітхнула на згадку про нього. Вона із завмиранням серця наблизилась до тюльпана. Раптом її хлопчик, побачивши осяйний батончик, вирвався з рук і, дзвінко сміючись, кинувся до квітки. І, о диво! Тієї ж миті тюльпан розкрився сам по собі…

Те, що не підвладне було ні силі, ні хитрощам – зробив веселий безтурботний дитячий сміх, оскільки пора нашого дитинства – єдина пора усього нашого життя, коли іноді прозирає справжнє щастя. (Родина Лілійні)

Русалки живуть у підводних кришталевих хоромах, викладених із мушлі, дрібних черепашок, де сяють перли, яхонти, срібло й корали. Поряд виспівують смарагдові джерела. Сонце просвічує в ці оселі, а місяць та зорі викликають русалок на берег. Ці русалки іноді й перетворюються на водяні лілеї. (Родина Лататтєві)

За віруваннями слов’ян, барвінок з’явився з попелу трьох сиріт, спалених злою мачухою за те, що вони не встерегли золотої ряски на конопельках. (Родина Барвінкові)

Одного разу небо докоряло рослинам хлібного поля за невдячність. «Це неправда, ми зовсім не невдячні, - заперечило колосся, - ми прикрашаємо землю, твоє дитя, і в нас немає іншого способу висловити свою вдячність, ми не можемо піднестись до тебе, дай нам таку змогу, і ти відчуєш нашу ласку й любов».

«Гаразд, - відповіло небо, - якщо ви не можете піднестись до мене, тоді я зійду до вас».

І небо наказало землі виростити серед колосків чудесні сині квіточки – волошки, шматочки його самого. Відтоді стебла хлібних злаків з кожним поривом вітру нахиляються до тих осколків синього неба й шепочуть найніжніші слова. (Родина Айстрові)

Слов6яни називали аконіт «мати – королева отрут». (Родина Жовтецеві)