Загальна характеристика законодавства з питань забезпечення трудових гарантій працівників та стану законності у цій сфері

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Міжнародно-правові стандарти захисту права людини на працю закріплено в Загальній декларації прав людини, Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Європейській соціальній хартії.

Значний вклад у розвиток міжнародно-правового регулювання трудових відносин внесла Міжнародна організація праці (МОП), яка була створена у 1919 році і розвивалася спочатку як автономна інституція при Лізі Націй, а з 1946 року – як перша спеціалізована установа Організації Об’єднаних Націй. До основних напрямів її діяльності належать: розроблення та ухвалення нормативних актів (конвенцій і рекомендацій) з питань умов праці та життя працівників; розроблення та здійснення міжнародних цільових програм, спрямованих на вирішення важливих соціально-трудових проблем (зайнятість, охорона заробітної плати, умови праці).У цій сфері МОП прийнято близько 200 конвенцій і 250 рекомендацій. На сьогодні Україною ратифіковано понад 50 конвенцій, у тому числі № 26 1928 р., № 99 1951 р., № 131, 135 1970 р. про встановлення мінімальної заробітної плати та № 95 1949 р. про охорону заробітної плати.

Національне законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства, прийнятих відповідно до нього. Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди (ст.8-1 Кодексу законів про працю України).

За даними Державної служби статистики України, у 2012 році чисельність зайнятого населення віком 15-70 років зросла (порівняно з 2011 роком) на 30,1 тис. осіб і становила 20 млн. 354,3 тис. осіб. Станом на 1 вересня 2013 року кількість зареєстрованих безробітних становила 435,4 тис. осіб. Для визначення реальних масштабів зайнятості і безробіття в Україні використовується світова практика – дані вибіркових обстежень населення з питань економічної активності (співвідношення чисельності безробітних віком 15–70 років до економічно активного населення відповідного віку). На сьогодні рівень безробіття, визначений за методологією Міжнародної організації праці, знизився з 8,4% (І квартал 2012 р.) до 8,0% економічно активного населення (І квартал 2013 р.).

Організаційно-правові та економічні засади реалізації Україною державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття регулюються Законом України „Про зайнятість населення”, який набрав чинності з 1 січня 2013 року. Цим Законом шляхом внесення змін до Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” збільшено максимальний розмір допомоги по безробіттю до чотирикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних громадян (нині 1147 грн., а з 1 грудня 2013 року – 1218 грн.), який до цього обмежувався середньою заробітною платою по регіону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.10.2012 № 1008 затверджено Програму сприяння зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2017 року. Метою Програми є розширення можливостей реалізації права громадян на гідну працю, підвищення їх доходів шляхом:

- створення умов для підвищення рівня зайнятості населення;

- стимулювання заінтересованості роботодавців у створенні нових робочих місць;

- збереження та розвитку трудового потенціалу;

- підвищення ролі заінтересованих у перетвореннях на ринку праці учасників соціального діалогу (об’єднань організацій роботодавців та професійних спілок).

Ця Програма є основою для розроблення територіальних та місцевих програм зайнятості населення.

Відповідно до зазначеного рішення Уряду міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації зобов’язані:

1) забезпечити виконання заходів, передбачених Програмою, та подання щороку до 15 лютого Міністерству соціальної політики інформації про стан їх виконання для інформування до 15 травня Кабінету Міністрів України;

2) враховувати положення Програми під час провадження діяльності, пов’язаної з реалізацією державної політики у сфері зайнятості населення, зокрема під час розроблення проектів генеральної, галузевих (міжгалузевих) і територіальних (регіональних) угод та колективних договорів, програм економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст, відповідних програм розвитку окремих галузей (секторів) економіки, територіальних та місцевих програм зайнятості населення, а також актів законодавства з питань реалізації державної економічної та соціальної політики;

3) проводити моніторинг створення робочих місць за результатами виконання програм економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст.

Законом України „Про професійний розвиток працівників” від 12 січня 2012 року № 4312-VIІ із врахуванням європейського досвіду унормовується система професійного навчання працівників на виробництві, зокрема: запроваджується неформальне навчання працівників, що дозволятиме підприємствам оперативно здійснювати підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів відповідно до потреб виробництва; передбачається створення системи підтвердження результатів неформального навчання працівників, визначені основні напрями діяльності і завдання роботодавців та участь профспілок у сфері професійного розвитку працівників, вводиться норма щодо підвищення кваліфікації працівників не рідше одного разу на п’ять років.

За Австрійським досвідом в Україні розпочато створення інтегрованих філій та трудових майстерень, що діють при центрах професійної реабілітації інвалідів. На сьогодні впроваджено роботу 20 інтегрованих філій, де створено 112 робоче місце для інвалідів, з них 58 транзитних місць.

Залишається високим рівень виробничого травматизму працівників. У 2012 році на підприємствах України зафіксовано 9732 нещасних випадки. На виробництві загинуло 587 осіб, у тому числі 40 жінок (у 2011 році відповідно 597 і 44).

Основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності визначено Законом України „Про охорону праці”. За приписами ст. 2 цього Закону його дія поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

До правових принципів у сфері охорони праці в Україні належать:

· пріоритет охорони життя та здоров’я працівників перед економічними інтересами;

· повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

· соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

· компетентність діяльності щодо забезпечення охорони праці;

· двосторонній зобов’язуючий (і працівника, і роботодавця) характер діяльності щодо додержання норм з охорони праці;

· встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

· встановлення та гарантування заходів самозахисту прав працівників на здорові та безпечні умови праці;

· обов’язковість відшкодування шкоди, заподіяної працівникові у зв’язку з виконанням трудових обов’язків;

· соціальне страхування ризику втрати працездатності та трудового доходу у зв’язку з нещасним випадком чи професійним захворюванням.

За даними Державної служби статистики України, заборгованість із заробітної плати загалом по державі на 01.01.2013 становила 893,7 млн. грн., а на 01.09.2013 – 982,9 млн. грн. Економічно активні підприємства заборгували своїм працівникам більше 533 млн. грн, що становить 54,2% від загальної заборгованості по Україні. При цьому підприємства банкрути не виплатили 399,4 млн. грн. заробітної плати, що становить 40,7% від загального боргу, а борг економічно неактивних підприємств становить - 50,46 млн. грн. Найбільшими боржниками із заробітної плати є підприємства промислової галузі - 461,8 млн. грн., а також транспортної, поштової, кур'єрської діяльності та складського господарства, які не виплатили працівникам 229,1 млн. грн.

У регіональному розрізі найбільше невиплаченої зарплати у Донецькій області - 154,89 млн. грн. та Київській - 151,4 млн. грн. Найменшу заборгованість мають такі області як Чернівецька - 59 тис. грн, Рівненська - 729 тис. грн., Волинська – 3,1 млн. грн.

У 2012 році у порівнянні з 2011 роком розмір середньомісячної заробітної плати в Україні зріс на 14,9 % і становив 3026 грн. (на сьогодні 3143 грн.). Водночас спостерігається диференціація в рівнях оплати праці жінок і чоловіків. Так, у першому півріччі 2013 року розмір середньомісячної заробітної плати жінок становив 2 тис. 792 грн, а чоловіків - 3 тис. 614 грн. Фактично розрив в оплаті праці за цей період склав 22,7%. Крім того, 55% безробітних - це саме жінки. Тому 26 вересня 2013 року Уряд затвердив розроблену Мінсоцполітики Державну програму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року.

Державне регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності здійснюється шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників (ст.8 Закону України „Про оплату праці”).

Кодексом законів про працю України (стаття 115) та Законом України „Про оплату праці” (стаття 24) передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку, всі інші платежі здійснюються після виконання зобов’язань перед працівниками (ст. 15 Закону України „Про оплату праці” та ст.97 Кодексу законів про працю України).

У сучасній Україні згідно з Указом Президента України від 11.06.1998 № 615/98 ‚Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського союзу’ відбуваються складні процеси реформування правової системи, в тому числі трудового права.

На сьогодні триває обговорення проекту нового Трудового кодексу України, прийняття якого має сприяти захисту права людини на працю, його норми повинні відповідати реаліям сучасного життя та враховувати загальноєвропейські тенденції щодо гармонізації трудових правовідносин.