Основні та допоміжні об'єкти сакральних комплексів

а) основні -- це ті, в яких або біля яких необхідно відправляти св. літургію (Службу Божу, мессу): храми, каплиці, хрести-фігури, водоосвятні місця, святі символи при цвинтарях, трапезних, об'єктах природи;

б) допоміжні - об'єкти та зони сакрального призначення при храмах (площа при вході в храм, дзвіниця, сакрально-ритуальні зони обходу та релігійних обрядів), а також господарсько-службові, що забезпечують функціонування комплексу (під'їзди, автостоянки, господарське подвір'я, гаражі, майстерні, санвузли, котельня, плебанія тощо), огорожа, вхідні ворота;

в) при необхідності в складі сакрального комплексу можуть бути об'єкти спеціального призначення; готель, центр катехизації на 100 - 150 місць з приміщеннями (зал, класи, бібліотека, кафе, трапезна, друкарня}.

 

 

Архітектурно-містобудівельні основи храмобудування

При проектуванні сакрального комплексу велику увагу слід приділяти вибору ділянки та розміщенню на ній головного об'єкта комплексу - храму. Вже своїм розташуванням він повинен свідчити про його духовне призначення в житті людей і освячувати своєю присутністю навколишній простір. Храм повинен збагачувати панораму населеного пункту. Сакральна споруда - це унікальна архітектурна домінанта для завершення перспективи вулиць чи проспектів, організації простору площі, роздоріжжя.

Якщо в сільській місцевості домінантна роль храму забезпечується його висотою, що значно переважає висоту оточуючої забудови та кращими можливостями вибору імпозантного місця будівництва, то в умовах міської багатоповерхової забудови храм повинен вирішуватись контрастно до оточуючого середовища за рахунок силуету, форми, деталей фасаду, кольорового опорядження.

Для повного сприймання віддаль від спостерігача до храму повинна перевищувати його подвійну висоту - тоді сприймається увесь силует та об’ємхраму.

Зорове поле спостерігача коливається в межах:

а) по вертикалі – 45⁰ вище від горизонту, 65⁰ - нижче;

б) по горизонталі - 70° праворуч і ліворуч.

Зблизька храм сприймається (на віддалі однієї його висоти) умовно на рівні до 3-го поверху --(до 8-10 м). Ця дистанція дає змогу камерно сприймати окремі деталі та малі форми, створює психологічну та масштабну співмірність між людиною та формою архітектури у її переході від елементів екстер'єру до деталей Інтер'єру.

Здалека храм сприймається як силует священого символу, як знак релігії, коли деталі змінюються на загальні обриси (маси, пропорцій, композиції, ритму).

Розміщуючи православний чи греко-католицький храм на ділянці, бажано вівтар і повздовжню вісь храму орієнтувати на точку сходу Сонця в день закладення святині. Головний вхід в храм розміщується, як правило, також на центральній поздовжній осі навпроти вівтаря на головному (західному) фасаді. Однак, якщо таке рішення головного входу є несприятливе з містобудівельної точки зору чи зякихось інших поважних причин, може проектуватись і боковий головний вхід в стіні північного чи південного фасаду храму.

За своїм функціональним використанням ділянка ділиться на зони:

партерно-вхідну - завширшки не менше ніж 10 м від червоної лінії (площа головного входу). В цій зоні відбуваються контакти, інформація, рекреація і тимчасове паркування автомобілів (пожежної, медичної, правоохоронної служб та таксі);

ритуально-обрядову - обхід навколо церкви завширшки 8м* та зону народних обрядових дійств. В цій зоні розташовані хрест-фігура, дзвіниця, водоосвятна чаша, каплиця.

господарсько-службову - господарське подвір'я, додаткові під'їзди, гаражі, автостоянки, майстерні, санвузли, плебанія.

На територію храмового комплексу потрібно забезпечити не менше двох автомобільних заїздів. Весь церковний двір в більшості випадків огороджується. Довкола церкви саджаютьдерева, переважно липи.

 

Сакральна символіка храму

Головним сакральним символом присутності Бога в християнському храмі єсвітло. Світло-- це абсолютна метафора Бога. Поява світла в нескінченному мороці первісної темряви Космосу була першою дією Творця. Аскети на вершині релігійного екстазу очима душі бачать світло- нематеріальне світло випромінювання енергії Божества (фаворське світло). Люди, що пережили клінічну смерть, згадують темний тунель, через який линули до яскравого світла.

Конфлікт між світлом і темрявою в багатьох релігіях символізує боротьбу між життям і смертю.

Опозиція "Світло - темрява" несе потрійне семантичне навантаження:

--на гносеологічному рівні - "знання - незнання";

_--на етичному рівні -" добро - зло";

--на естетичному рівні - "прекрасне - повторне";

Розробляючи проект християнського храму, бажано відразу закласти в проектне рішення концепцію світлового режиму внутрішнього простору. Тобто необхідно розробляти режисуру входження світла в храм, а не просто забезпечити нормативний рівень освітленості. Світло повинно линути зверху, з неба, від Бога. В зв'язку з цим потрібно враховувати символічну роль купола в храмах візантійського обряду. Підкупольпий простір порівнюють з небесною Сферою (небом), яке покриває Землю, це просторовий символ фаворського (Божественного) світла, це просторова ікона Господа на троні (Пантократора).

Нижній ярус проектують без вікон; щоби візуально ізолювати внутрішній сакральний простір храму від зовнішнього - світського. Цей рівень використовують для розписів, мозаїки, іконопису.

 

___________________________________________________________________________________________

* Обов’язковий тільки для православних та греко-котолицьких храмів.

 

 

Серйозне проектування храму містить проробку питань не тільки природного, але і штучного (вечірнього) освітлення внутрішнього простору і окремих деталей інтер'єру. Слід максимально широко застосовувати приховані джерела світла, різноманітні підcвітки, ефекти відбитого світла. Крім того, обов'язковим елементом інтер'єру храму є звисаючий згори великий павук-свічник (панікадило або лампадка) з багатьма, свічками* (більше ніж 12 свічок), які запалюються в урочисті моменти Богослужіння. Є ще панікадила (малі павуки), які розташовуються як в головній, так і в боковій навах й мають 7-12 свічок**. Великі і малі павуки великою кількістю своїх вогнів означають Небесну Церкву як зібрання святих, об'єднаних світлом віри, які перебувають в світлі Церкви Небесної.

Додатковими сакрально-емоційними засобами є хвилююче миготливе світло лампад і справжніх свічок в канунниках, руках парафіян, звукові ефекти дзвоніння та хорові мелодії. Загальна побудова сакрального простору має вирішуватися як єдине акустично-освітлювальне архітектурне ціле.

Середовище світла породжує кольорове середовище бо колір - це і є світло з домінуванням світлових хвиль певної довжини. Проектуючи храм, необхідно враховувати вироблену тисячоліттями, сакральну символіку того чи іншого кольору.

Золотий, жовтий. Позолота в християнських храмах символізує не багатство, а перш за все світло, причому Боже світло. Якщо світло - це "абсолютна метафора" Бога, то золото - це "абсолютна метафора" світла. Це особливо гостро відчувається вранці і ввечері, коли позолочені куполи церков виступають як резонатори сонячного світла. Їх відблиски - це аналог Божого світла на Землі, вони несуть його світло оточенню. Позолота в інтер'єрі, на іконах, золотий церковний посуд - це все невід'ємна атрибутика православних та католицьких храмів, яка використовує сакральну символіку застиглого сонячного світла - золота. Магічна дія золотого вилискування відома людству, ще з дохристиянських часів, коли Сонце було Царем і Богом давньої людини.

Білий. Символізує спорідненість з Божественним світлом, відчуженість від мирського (кольоро­вого), спрямованість до духовної чистоти. Білий колір асоціюється із святими, проявами невинності, радості, чистоти. Це колір світла і життя, це колір Преображення (очищення від гріхів). Білого кольору одежі Святих, янголів, дітей в церковних хорах, біла скатертина на святому престолі.

Чорний - колір темряви і трауру, символ смерті, могили і мороку. Також це колір тих, хто покинув мирський світ, щоб спасти свої душі: черниці, чорне духовенство (ченці).

Червоний колір має подвійну семантику:

1 - може виражати щось добре, яскраве, енергійне, визначає світло руху, що символізує життя;

2 - може означати пекельні муки (вогонь, кров).

Пурпуровий (синє + червоне) також об'єднує дві протилежності:

1 - найшляхетніший імператорський колір, це схід Божої зорі, що займається із мороку небуття;

2 - через пурпурне скло ми бачимо природу в жахаючому світлі - так повинні виглядати земля і небо в день Страшного суду.

Зелений - типово земний колір, цю протистоїть небесним і "царственим" кольорам –пурпурному, білому, золотому і блакитному. Символізує юність.

Синій - символ трансцендентного світу, небесного. Асоціюється з вічною Божественною істиною. На фасадах храму блакитний символізує сакральність і доповнюється, як правило, білим (світло). Блакитний посилює свій зміст при наявності жовто-Божественого світла.

 

 

6. Загальні архітектурно-планувальні та технічні