Якщо 1920-ті рр. увійшли в історію як період “національного відродження”, то 1930-ті – “розстріляне відродження”.

У післявоєнні роки мало місце подальше розгортання науково-технічної революції (НТР) – перетворення науки на безпосередню виробничу силу.

Характерними рисами першого, початкового етапу науково-технічної революції (1950-1970-ті рр.) були пріоритетний розвиток обчислювальної техніки, ядерної енергетики, матеріалознавства, автоматизації виробництва. Другий етап науково-технічної революції (1980-і рр.) пов’язаний з бурхливим розвитком мікроелектроніки, радіотехніки, інформатики та ін., що сприяли інтенсивному оновленню традиційних галузей промисловості та появі нових. У першій половині 1980-х рр. стрімко зріс попит на споживчі товари: відеомагнітофони, відеокамери, радіотелефони та ін. Якщо в 1980 р. у США було виготовлено 371 тис. персональних комп’ютерів, то у 1985 р. вже 6, 6 млн. Все це створило матеріальні передумови для появи нових тенденцій у галузі особистого споживання. Відбулися значні зрушення в системі взаємовідносин «людина-техніка».

США поступово ставали наддержавою. Так, приблизно 80 % усіх кінофільмів і телевізійних програм, які демонструються у світі, вироблені у США або створені за участю американських телестудій і кінокомпаній. Відомо також, що 75 % інформації, як циркулює по європейських ЗМІ, має американське «походження».

Схожі тенденції відбувалися і в європейських країнах. Було ліквідовано авторитарні режими у Португалії, Греції, Іспанії, намітилися деколонізаційні риси, що в кінці-кінців зумовило крах колоніальної системи в світі. Поступово розвивалися євроінтеграційні процеси (процеси економічного, політичного та військового зближення країн Європи з метою сприяння їхнього соціально-економічного розвитку, консолідації європейських народів, підвищення добробуту населення, зростання ролі Європи у вирішенні світових проблем). У 1945 р. створено ООН.

Разом з тим, ідеологічні суперечності між європейськими країнами і СРСР у післявоєнні роки вилилися в «холодну війну», що характеризувалася розколом світу й створенням «соціалістичного табору» та «капіталістичного оточення», боротьбою за сфери впливу між СРСР і США, нав’язуванням радянської моделі тоталітарного суспільства в Східній Європі. Форми «холодної війни»: мілітаризація економіки, гонка озброєнь, локальними конфліктами, психологічною та ідеологічною війною, заснуванням військових баз по всьому світу. У 1949 р. було засновано НАТО, у 1955 р. – ОВД. НАТО – більшість європейських держав, ОВД – СРСР, Болгарія, НДР, Польща, Чехословаччина, Румунія, Угорщина. Водночас, у країнах Східної Європи відбувалися післявоєнні демократичні перетворення: відновлення парламентських режимів та багатопартійності, забезпечення загального виборчого права, скасування монархій в Угорщині, Болгарії, Румунії, Албанії. Але разом з тим, у більшості країнах Східної Європи при владі утвердилася комуністична партія, що витіснила своїх політичних супротивників.

Упродовж 1989-1991 рр. в багатьох східноєвропейських країнах тривали антитоталітарні демократичні революції, причинами яких була: економічна криза, порушення прав людини, переслідування свободи та інакомислення з боку держави, політика «перебудови» і «нового мислення» в СРСР. Мета революцій – руйнація тоталітарної системи, інтеграція країн у демократичний західний світ. Форми – від «оксамитових революцій» в Чехословаччині, НДР, Болгарії до народного повстання в Румунії, громадянської війни в Югославії. У результаті, у країнах почала формуватися багатоукладна економіка, багатопартійна система, відбувалася лібералізація режимів, утверджувалися демократичні цінності.

На 1960-і рр. припадає розгортання так званої масової культури (маскульту). Це поняття виникло у 1944 р., коли у журналі «Політика» соціолог Д.Макдональдс у статті «Популярна культура» уперше ввів у науковий обіг цей термін. Масова культура – це культурна продукція (у найширшому розумінні слова – від творів мистецтва до споживчих товарів і кулінарії), яка продукується і розповсюджується професіоналами у розрахунку на споживання на комерційній основі широкими масами людей, незалежно від соціального статусу, статі, віку, національності.

Разом з тим, саме на 1960- і рр. припадає розвиток рок-культури – соціально-культурного явища, що виникло у 1950-рр. З’явившись в рамках масової культури, рок-культура у своїх основних світоглядних позиціях протистоїть їй: заперечує конформізм сучасного суспільства, відкидає ідею тотального споживання, обстоює прагнення до збереження індивідуального «Я» і свободи людини, тобто не приймає цінності масового суспільства.

Людські втрати СРСР у Другій світовій війні становлять за різними оцінками, від 27 до 48 млн. осіб, матеріальні – третина національного багатства – зруйновано понад 1700 міст, 70 тисяч сіл і селищ. У зв’язку з цим,

намітилися серйозні соціально-економічні проблеми – відчувався брак техніки та кваліфікаційної робочої сили, мало місце відсутність житла, була наявною карткова система, проблема працевлаштування демобілізованих, спостерігалася дитяча безпритульність. Важким було становище селян – мізерна оплата праці, відсутність паспортів, пенсійного забезпечення. Складну соціально-економічну ситуацію ускладнила посуха 1946 р. і голод взимку 1946/1947 рр. від якого в Україні померло більше 800 тисяч чоловік. Голод, до слова, мав місце також в Молдові, окремих областях Росії. Важливим джерелом відбудови став героїчний ентузіазм народу. 90 % працюючих були охоплені різними формами соціалістичного змагання. У результаті цього, в 1950 р. важка промисловість перевершила, а легка – ледве досягла 80 % довоєнного рівня.

Водночас, після Другої світової війни, майже всі етнічні українські землі об’єдналися в одній державі. Поза межами України залишилися Посяння, Лемківщина і Холмщина, які Сталін віддав Польщі. Упродовж 1944-1946 рр. здійснювався обмін населенням: із України в Польщу переселився майже 1 млн. чоловік, переважно поляків, із Польщі в Україну – понад 500 тис. українців. У квітні – травні 1947 р. польський уряд здійснив операцію «Вісла» – насильницьке виселення українців (майже 140 тис. чол.) з українських етнічних земель, що опинилися в межах Польщі. Переслідувалася мета: асимілювати українців, ліквідувати бази діяльності ОУН-УПА. У 1954 р. з передачею Кримського півострова від Російської федерації до УРСР завершилося формування території післявоєнної України.

Втім, в умовах післявоєння продовжувалися сталінські репресії, що були спрямовані порти військових, партійних діячів, цілих народів (чеченців, інгушів, кримських татар, греків тощо). пройшла нова хвиля депортацій народів Прибалтики, Західної України, Західної Білорусії. Пік репресій в Україні припав на 1947 р. коли УРСР керував Лазар Каганович. Окрім Л.Кагановича, у після воєнні часи першими секретарями ЦК КПбУ були: М.Хрущов, Л.Мельников. З 1946-1947 рр. під керівництвом секретаря ЦК КПУ А.Жданова почалася ідеологічна кампанія по «наведенню порядку» в галузі науки, культури, літератури і мистецтва, що виливалося в русифікацію, придушення будь-яких проявів самостійницької ідеї. В результаті «ждановщини» розгорнулася критика інституту історії України, творчих спілок, редакцій ряду газет і журналів. Багатьох культурних діячів (В.Сосюру, М.Рильського, О.Довженка, В.Данькевича) звинувачували в ідеологічних помилках, космополітизмі, буржуазному націоналізмові тощо.

Політика радянізації західноукраїнських земель продовжувалася і після Другої світової війни. Зокрема, проводилася політика індустріалізації (нові галузі машинобудівна, металообробна, приладобудівна, у результаті чого промислове виробництво у Західній Україні від рівня 1945 р. зросло на 230 %), колективізації (було колективізовано 93 % господарств). Разом з тим, на Захід України направляли працівників зі східних областей – освітян, медичних працівників, науковців, правоохоронців, а багатьох галицьких українців – депортували. З іншого боку, радянська влада сприяла ліквідації неписьменності, запроваджувала безкоштовну освіту, медичне обслуговування. Радянська влада боролася з рухом опору. 1946 р. Львівський собор, скасувавши Берестейську церковну унію, проголосив об’єднання греко-католицької і російської православної церкви. УГКЦ, врешті, перейшла у підпілля. Упродовж 1944 – середини 1950-х рр. збройну боротьбу з радянською владою, проводила ОУН-УПА. Спад організованого опору націоналістичного підпілля відбувся тільки після смерті головнокомандувача УПА Р.Шухевича, 1950 р.

Смерть Й. Сталіна, 5 березня 1953 р., внесла в життя СРСР істотні зміни, потреба в яких давно назріла. Ці зміни були пов’язані з діяльністю першого секретаря ЦК КПРС М.Хрущова, який поклав початок десталінізації і здійснив реформи у всіх сферах життя суспільства. У лютому 1956 р. відбувся ХХ з’їзд КПРС, на якому М.Хрущов виступив із доповіддю «По культ особи Й.Сталіна та його наслідки». Цей виступ М.Хрущова започаткував десталінізаційні процеси в СРСР. Реформи в політичній сфері сприяли певній лібералізації та демократизації суспільно-політичного життя. Зокрема, люди отримали можливість більш вільно висловлювати свої думки, розпочалася реабілітація жертв масових репресій.

Але культ особи Й.Сталіна не був розвінчаний до кінця: не були розкриті причини культу особи і репресій – їх пояснювали рядом помилок Сталіна, багато фактів замовчувалося. Отже, реформи в політичній сфері були половинчастими і непослідовними, не торкалися основ тоталітарного режиму, монополія КПРС у всіх сферах суспільного життя залишалася, повної демократизації життя не відбулося.

Разом з тим, М.Хрущов здійснив ряд заходів щодо розширення прав республік, в тому числі і України. Українці почали частіше висуватися на керівні посади в республіки. У 1953 р. першим секретарем ЦК КПУ було призначено Олексія Кириченка, і відтоді ці посади обіймали українці – М.Підгорний, П.Шелест, В.Щербицький.

М.Хрущов розгорнув широку програму реформування економіки. Було, зокрема, проведено децентралізацію керівництва економікою, що посилило вагу республіканських органів влади. Особливого розвитку набули паливно-енергетична, металургійна, машинобудівна галузі. Було збудовано Каховську ГЕС. Справжнім «полігоном» для різного роду непродуманих реорганізацій і нововведень стало сільське господарство (цілинна епопея, небачене розповсюдження кукурудзи). Але у цілому сільське господарство наприкінці 1950-х рр. вперше ставало рентабельним. М.Хрущов намагався впроваджувати здобутки науково-технічної революції у виробництво, було запроваджено перші кібернетичні машини, здійснено запуск першого штучного супутника Землі (1957 р.), проведено політ Ю. Гагаріна в космос (1961 р.), проведено заміну паровозів ­ тепловозами, пароплавів теплоходами, активізовано використання нових машин та технологій у виробництво тощо.

Вагомі зміни відбулися в соціальній сфері. Було, зокрема, збільшено асигнування на житлове будівництво, запроваджено видачу паспортів селянам, скасовано плату за навчання у вузах, ПТУ, старших класах середньої школи, підвищено розмір пенсій і мінімальних зарплат. Разом з тим, більшість істориків дотримується думки, що перетворення хрущовського періоду не торкнулися основ існуючої при Сталіні системи.

Хрущовська «відлига» сприяла національно-духовному пробудженню і культурному розвиткові України. Зокрема, вживалися заходи з метою підвищення престижу української науки (діяльність О.Палладіна, Б.Патона, В.Глушкова, І.Курчатова), вийшли друком фундаментальні наукові праці: «Українська Радянська Енциклопедія», «Історія української літератури», з 1957 почав видаватися Український історичний журнал, почалася підготовка багатотомної «Історії міст і сіл України». Було реабілітовано багатьох діячів української культури: О.Олеся, М.Вороного, О.Ковіньку, Г.Косинку та ін.

Помітним явищем духовного життя в умовах правління М.Хрущова стала поява нового покоління інтелігенції – шістдесятництва. Провідними постатями серед них були письменники і поети: І.Драч, Л.Костенко, М.Вінграновський, В.Симоненко, В.Стус, художники А.Горська, О.Заливаха, літературні критики І.Світличний, І.Дзюба, Є Сверстюк, діячі кінематографу С.Параджанов, Л.Осика, Ю.Іллєнко. Виховане в умовах ідеологічної лібералізації, нове покоління інтелігенції викривало лицемірство офіційної культури, сповідувало свободу самовираження, прагнуло до пошуку нових форм і стилів художньо-естетичного пізнання світу. Все це не могло не викликати незадоволення з боку влади. Шістдесятників почали звинувачувати у «космополітизмі», відході від «марксизму-ленінізму», усіляко обмежуючи їхню діяльність. А згодом влада перейшла до репресій проти них. Саме шістдесятники згодом склали ядро дисидентського руху, учасники якого вимагали радикальних змін, стали провідниками національного відродження кінця 1980-х – початку 1990-х рр.