Фактори сусп. вир-ва.їх зв'язок

Для здійснення процесу вироб-ва необхідні певні умови –фактори ви-цтва

Фактори в-ва – це всі необхідні елементи,які використовуються для в-ва матер і духовних благ.

Суч ек наука до складу факторів в-ва відносить:працю,капітал, землю,науку,інформацію,екологію,підприємницькі здібності.

Праця як фактор ви-ва є фіз. Та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на в-во ек благ і надання послуг

Капітал-це ек ресурс,що визначається як сукупність усіх технічних,матер і грошових засобів, використовуваних для в-ва товарів та послуг

Земля-включає в себе землю,лісові і водні ресурси,родовища кор. Копалин та інші природні багацтва, о використ у виробничому процесі

Наука- форма людської діяльності спрямована на отримання та систематизацію нових знань про приподу суспільство і мислення

Інформація- (найважл) система збирання,обробки та систематизації знань людини з метою використання їху різних сферах її життєдіяльності

Підпр здібності-особливий,специфічний фактор в-ва,що відображає діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів в-ва з метою ств благ та послуг.

Співвідношення між будь-яким набором факторів в-ва й обсягом продукції, що виробляється за допомогою цього набору факторів,характеризує виробничу функцію. Виробнича функція вказує на існування альтернативних можливостей,за яких різне поєднання факторів в-в або їхня взаємозаміна забезпечують такий самий максимальний обсяг випуску продукції.

13)

Ефективність суспільного виробництва: суть, критерії, економічні та соціальні показники.

Ефективність виробництва - категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість економічного зростання.

У найзагальнішій формі економ ефективність сусп. виробн. визначається за формулою РЕЗУЛЬТАТИ/ ВИТРАТИ.

Економічна ефективність виробн.-це досягнення виробництвом найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці або зниження сукупних витрат на одиницю продукції.

Показники економічної ефективності: продуктивність праці, трудомісткість, фондовіддача, фондомісткість, екологічна ефективність, матеріаловіддача, матеріаломісткість, капіталомісткість.

Продуктивність праці на мікрорівні визнач як відношення обсягу виробленої продукції до кількості робітників; на макрорівні – як відношення національного доходу до середньої чисельності працівників.

Трудомісткість – це показник, який відображає кількість затраченої живої праці на виробництво одиниці продукції.

Фондовіддача – це показник, який характеризує ефективність використання засобів праці, тобто кількість продукції, виробленої з одиниці основних фондів.

Фондомісткість показує вартість витрат виробничих фондів на одиницю виробленої продукції.

Матеріаловіддача характеризує ефективність використаних предметів праці.

Матеріаломісткість є зворотним показником матеріаловіддачі, який характеризує вартість витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції.

Соціальна ефективність – це ступінь відповідності результатів виробництва соціальним потребам суспільства, інтересам окремої людини.

Показники: розмір ВНП та НД на душу населення; частка фонду споживання в НД; рівень життя населення; якість життя населення або ІРЛ.

Рівень життя – це рівень забезпеченості людей матеріальними і духовними благами, необхідними для їхнього норм існування. Сюди включене поняття «споживчого кошика».

Споживч кошик – вартість основних матеріальних та духовних благ, необхідних для нормальних умов існування людини.

Для визначення рівня життя в різних країнах експерти використовують поняття індекс розвитку людського потенціалу, або скорочено — індекс людського розвитку (ІЛР).

Індекс людського розвитку має такі три складові:

1) тривалість життя населення;

2) рівень освіти;

3) обсяг ВВП на душу населення.

 

Форми організації суспільного виробництва: натуральне і товарне.

Форма сусп. виробн. – це певний спосіб організації господарської діяльності.

Розвиток суспільного виробництва характеризує існування двох форм організації суспільного господарства — натурального і товарного виробництва. Історично першою формою економічної організації суспільного виробництва було натуральне виробництво. Натуральне виробництво — це така форма суспільного господарства, за якої продукти праці призначаються для задоволення власних потреб і споживання всередині господарства, де вони вироблені, і надходять в обмін унаслідок прямого розподілу. У натуральному господарстві економіка будувалася виходячи з внутрішньогосподарських потреб, для забезпечення життєдіяльності замкнутої економічної системи. Безперечно, це не виключає того, що окремі суб'єкти або общини інколи обмінювались певними продуктами праці. Але цей обмін був випадковим або таким, що серйозно не впливав на виробничу сферу і споживання.

Основні ознаки натурального виробництва — прямі економічні зв'язки, замкнутість, універсалізація праці.

За натурального господарства між виробництвом і споживанням існує прямий, безпосередній зв'язок, тобто вироблений продукт самими виробниками використовується і споживається; досить часто ці фази руху продукту (виробництво — споживання) взагалі співпадають. Усі виробничо-економічні процеси обмежені певною виробничою ланкою (сім'я, община), концентруються в замкнутих виробництвах. Суб'єкти не вступають в економічні відносини один з одним, оскільки основним завданням є самозабезпечення, тобто кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконуються всі роботи — від видобутку сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.

За натурального виробництва відсутній або незначно розвинений суспільний поділ праці. Натуральне виробництво найхарактерніше для минулих, доіндустріальних етапів розвитку суспільства.

На зміну натуральному виробництву приходить товарне. Вже в період патріархату та розкладу общини за натурального виробництва вироблені для власного споживання продукти могли випадково обмінюватись. Виникає випадковий обмін; згодом якусь кількість продуктів стали виробляти не для власного споживання, а саме для обміну, з часом виробництво таких продуктів розширюється, обмін збільшується, виникає товарне виробництво, тобто виробництво товарів для обміну або продажу.

Основні умови виникнення товарного виробництва: суспільний поділ праці; економічна відокремленість товаровиробників.

Товарне виробництво характеризується такими ознаками:

1. розвинена система суспільного поділу праці, коли кожен виробник спеціалізується на виробництві одного продукту; 2. продукти виробництва випускаються як товари, тобто для задоволення потреб не самих виробників, а інших споживачів у результаті купівлі-продажу; виробництво відокремлюється від споживання, а виробник — від споживача, зв'язок між виробництвом і споживанням опосередковано фазами розподілу та обміну; 3. обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробничих витрат (у товарах, що обмінюються), продаж товару свідчить про визнання праці, втіленої в цьому товарі, як праці суспільно корисної; виробничі відносини між людьми виявляються не прямо, а опосередковано, через товар або гроші, уречевлюються виробничі відносини.

Отже, товарне виробництво — це така організація суспільного господарства, за якої виробничі відносини між людьми виявляються через ринок, через купівлю-продаж товарів. Кожен товаровиробник сам на свій страх і ризик приймає господарські рішення: що, де, коли і скільки виробляти, з ким здійснювати обмін і на яких умовах.

 

Товар і його властивості

Економічне благо в умовах товарного виробництва набуває форми товару.

Товар- це економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну(купівлі-продажу на ринку).

Найважливішими характеристиками товару є споживча вартість і вартість.

Споживча вартість- це здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини.

Вартість товару- це уречевлена в товарі суспільства праця виробника.

Вартість проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття- мінової вартості.

Мінова вартість є певним кількісним співвідношенням(пропорціжю),в якому товар одного роду обмінюється на товар іншого виду.

У сучасній неокласичній економічній теорії існують деякі інші підходи до характеристики товару та його властивостей,Зокрема введені в науковий обіг такі поняття, як «корисність», «цінність», «рідкість» товару.

У класиків споживча вартість є об’єктивною, абстрактною якістю будь-якого товару або послуги, які виробляються для того, щоб задовольнити людські потреби. Отже, споживча вартість для них- це природна корисність товару взагалі, безвідносно до потреб конкретної людини.

Корисність у неокласиків, на відміну від споживчої вартості, поняття чисто суб’єктивне, індивідуальне для кожної конкретної людини. Вона показує ступінь задоволення або приємності, які отримує конкретна людина від споживання того чи іншого товару або послуги.

Цінність. Люди,купуючи ті чи інші товари, тим самим ніби оцінюють ступінь їхньої корисності конкретно для себе. Неокласики оцінку ступеня корисності блага індивідом подають як цінність. Цінність має лише те, що є цінним в очах покупця, чиї суб’єктивні оцінки і є основною для визначення виробленого блага як вартості. Цінність є водночас функцією витрат праці і функцією корисності.

Поєднання вартості й цінності та їхнє суспільне визнання відбивається в ціні. Ціну можна вважати формою грошового вираження вартості і цінності товару. Ціна зумовлює можливість одночасного прояву інтересів виробників і споживачів. Тільки вартість є рушійним мотивом для товаровиробника, так само як цінність- рушійний мотив для споживача.

З позицій неокласичних поглядів,цінність благ залежить також і від їхньої рідкості, тобто від жагучості потреб та запасу(кількості) благ, які здатні ці потреби задовольняти.

Рідкість- характеристика економічних благ, що відображає обмеженість ресурсів для задоволення безмежних потреб суспільства. Більшу цінність мають ті блага, що обмежені, рідкісні порівняно з потребами в них.