ТЕМА 6. Теорія граничних продуктів і мікроекономічна модель підприємства.

	Мікроекономічна модель фірми

 

Основні припущення теорії фірми:

· раціональність поведінки – фірма максимізує прибуток;

· суверенітет у прийнятті рішень

· випускає лише один вид продукції, тобто моно продукт;

Мікроекономіка розглядає фірму як цілісний об’єкт, що здійснює перетворення ресурсів на готову продукцію, як один з найважливіших різновидів мікросистем

Фірма є ринково-виробничою системою. Вона водночас виступає у ролі споживача факторів виробництва, які купує на ринку факторів, і виробника продукції та її продавця на ринках товарів та послуг.

	СХЕМА ВИРОБНИЧОЇ СИСТЕМИ

 

Виробництво у мікроекономіці розглядається суто функціонально, як процес перетворення вхідних ресурсів у товари та послуги, як вихідний потік випуску з використанням певної технології.

 

Будь-яка система, за термінологією загальної теорії систем, має вхід, процесор та вихід.

На вході підприємства – так звані прості елементи процесу виробництва (фактори виробництва): засоби праці, предмети праці, робоча сила, енергія, інформація тощо.

Процесор – це трансформація факторів виробництва у готову продукцію, а саме виробничий процес.

Вихід – кінцеві результати виробництва: товари або послуги у грошовому чи натуральному вимірі, вироблені підприємством за певний проміжок часу з використанням необхідних для цього ресурсів.

	Фактор часу у діяльності фірми

 

З огляду на можливості замінювати обсяги використання ресурсів у процесі виробництва, діяльність фірми як мікросистеми досліджується протягом певних періодів часу:

миттєвий період виробництва – період у виробничій діяльності, протягом якого жоден фактор не може бути змінений;

короткостроковийперіод виробництва – період у виробничій діяльності, протягом якого один із факторів розглядається як змінний (наприклад, праця), інші – як постійні;

довгостроковийперіод виробництва – період у діяльності, достатній для зміни обсягів використання усіх без винятку факторів виробництва, потрібних для випуску продукції.

	Мета діяльності фірми

 

Гіпотеза про раціональність поведінки суб'єктів ринкових відносин означає, що фірма прагне приймати такі рішення, які б дозволили їй за умов обмеженості ресурсів максимізувати прибуток.

Основною метою діяльності підприємства є максимізація прибутку.

Досягнення цієї мети вимагає здійснення вибору:

· що виробляти?

· яким чином виробляти?

· для кого виробляти?

Припущення про єдину мету діяльності підприємства є певним спрощенням. Воно може мати й інші цілі, особливо у короткостроковому періоді, але домінуючою метою у довгостроковому періоді має бути саме максимізація прибутку, інакше фірма не зможе втриматися у своєму бізнесі та досягти інших цілей.

Однією з головних умов отримання максимального прибутку є ефективність виробництва. Слід розрізняти технологічну та економічну ефективність виробництва.

Þ

Технологія

це сукупність знань про спосіб сполучення різних факторів виробництва для забезпечення випуску певного блага.

	Технологічна ефективність

 

Þ Виробничий процес технологічно ефективний, якщо не існує ніякого іншого способу, при якому для виробництва даного обсягу продукції витрачається менша кількість хоча б одного з ресурсів за умови не збільшення інших видів ресурсів.

Þ Виробничий процес технологічно ефективний, якщо обсяг виробленої продукції є максимальним при використанні визначеної кількості ресурсів

	!

Раціональний підприємець не використовує

неефективні способи виробництва.

Коли у зворотних напрямах змінюється кількість застосування різних ресурсів, визначення технологічної ефективності способу виробництва є ускладненим. У таких випадах використовується показники економічної ефективності виробництва.

	Економічна ефективність

Економічно ефективним способом виробництва заданої кількості продукції слід вважати такий спосіб, при якому досягається мінімізація альтернативної вартості витрат.

Економічною моделлю технології є виробнича функція.

	Виробнича функція та її властивості

 

Þ

Виробнича функція

Показує співвідношення між будь-якою комбінацією факторів виробництв і максимально можливим обсягом продукції.

Виробнича функція будується для певної технології: зміна технології веде до зміни функціональної залежності

Існують однофакторні, двофакторні і багатофакторні виробничі функції.

Якщо весь спектр комбінацій виробництва уявити як витрати праці (L) і капіталу (K), то виробнича функція може бути визначена таким чином:

Q = f(L,K),

де Q – максимальний обсяг продукції, що виробляється за даної технології.

Побудова двофакторної виробничої функції базується на певних гіпотезах:

а) гіпотеза абсолютної необхідності (або взаємозалежності) факторів виробництва:

K = 0 Þ Q(K, L) = 0, L=0 Þ Q(K, L) = 0

б) гіпотеза взаємозамінності факторів виробництва

Q(K + ΔK, L) = Q(K, L + ΔL)

в) гіпотеза монотонності

K’ > K Þ Q(K’, L) > Q(K, L); L’. L Þ Q (K, L’) > Q (K, L)

Ізокванта

 

Двофакторна виробнича функція моделює виробничий процес, в якому змінними є обсяг використання двох факторів виробництва.

У табличній формі вона подається у вигляді так званої виробничої сітки (табл.6.1)

Таблиця 6.1

ВИРОБНИЧА СІТКА

(обсяги виробництва продукції за різних комбінацій виробничих факторів)

Капітал, од	Праця, од

 

Кожна клітина в таблиці відображає максимальний обсяг випуску, який забезпечується відповідними обсягами факторів виробництва Для побудови двофакторної функції у графічній формі слід вибрати у таблиці 6.1 усі комбінації ресурсів, що забезпечують той самий обсяг випуску, і нанести їх відповідні точки на координатну площину K, L. Якщо з’єднати ці точки отримаємо лінію рівного випуску – ізокванту (рис.6.1).

	Ізокванта

Þ Це лінія, кожна точка якої відображає такі комбінації ресурсів, (праці і капіталу), які дають

змогу отримати однаковий обсяг виробництва продукції. Чим більша кількість ресурсів, тим більший обсяг виробництва, тим далі від початку координат знаходиться ізокванта. Властивості ізокванти аналогічні властивостям кривої байдужості (див.тему 2)

 

Þ

Карта ізоквант

Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу виробництва (рис.6.2)

Різні комбінації факторів виробництва в межах однієї ізокванти, забезпечуючи виробництво певної кількості продукції, свідчать про деяку взаємозамінність факторів. Взаємозамінність виробничих ресурсів у кожній точці ізокванти є різною. Для означення рівня взаємозамінності факторів виробництва використовують граничну норму технологічної заміни (MRTS).

 

Þ

Гранична норма технологічної заміни (MRTS)

Показує, на скільки одиниць має зменшитися виробниче споживання одного ресурсу в обмін на збільшення кількості споживання іншого ресурсу на одиницю за умов, що обсяг виробництва залишиться незмінним.

Гранична норма технологічної заміни праці капіталом визначається за формулою:

Q = const

 

Гранична норма технологічної заміни капіталу працею визначається за формулою

Q = const

Ізокванти мають різну конфігурацію в залежності від параметрів обраної функції.

1) степенева функція (функція Коба-Дугласа)

Q = a L^αK^β a, α, β > 0 α + β = 1

2) лінійна функція (для абсолютно взаємозамінних ресурсів) (рис. 6.3а)

Q = aL + bK a, b> 0

3) функція фіксованих пропорцій використання факторів виробництва (функція Леонтьєва) (рис.6.3б)

Q = min{aL, bK}, a, b >0

	Сукупний, середній і граничний продукти виробництва. Закон спадної віддачі змінного фактора виробництва

 

Виробнича функція у короткостроковому періоді (так звана однофакторна виробнича функція) відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного з факторів виробництва та незмінної кількості застосованих інших виробничих факторів:

Q = f(Х),

	Сукупний продукт (ТР)

Þ

Середній продукт (АР)

загальний обсяг виробництва, який досягається за певного кількісного поєднання змінного ресурсу з незмінною кількістю інших ресурсів. Величина змінного ресурсу змінюється зі зміною обсягів використання змінного фактора.

Þ відображає середню віддачу (продуктивність) змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, який припадає на одиницю фактора Х.

Граничний продукт (МР)

Þ приріст загального обсягу виробництва (додатковий продукт), здобутий завдяки збільшенню використання змінного фактора на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва:

,

де ΔТР – приріст обсягу виробництва;

ΔХ – приріст змінного фактора.

Якщо витрати змінного фактора збільшувати в нескінченно малих кількостях, то граничний продукт саме й виражатиме граничну продуктивність фактора (наприклад, гранична продуктивність праці, гранична продуктивність капіталу. Це поняття посідає центральне місце в теорії фірми, оскільки зіставлення продуктивності та ринкової ціни фактора виробництва обґрунтовує рішення фірми щодо доцільності залучення додаткових одиниць змінного фактора.

Розглянемо випадок, коли обсяги використання усіх факторів виробництва, окрім одного, є фіксованими, тобто однофакторну виробничу функцію (або виробничу функцію короткострокового періоду).

Основними показниками є динаміка сукупного (ТР), середнього (АР) та граничного (МР) продукту змінного фактору виробництва. Взаємозв’язок показників ТР, АР і МР та обсягу використання змінного фактора Х ілюструє рис. 6.4)

1. Сукупний продукт збільшується разом із збільшенням змінного фактора Х і досягає у т.А найбільшого значення, потім збільшення припиняється.

2. Середній продукт збільшується, досягає найбільшого значення у т.В, потім спадає.

3. Граничний продукт збільшується, досягаючи найбільшого значення у т.С., потім спадає.

4. Коли МР=0, сукупний продукт досягає свого максимуму, коли МР<0, сукупний продукт скорочується.Криві АР і МР перетинаються в т.В., де середня продуктивність змінного фактора є максимальною.

Таблиця 6.2