ТЕМА 1. Предмет і метод мікроекономіки

ТЕМА 1. Предмет і метод мікроекономіки

	Предмет мікроекономіки

 

Мікроекономіка вивчає взаємодію окремих економічних суб'єктів та досліджує механізм функціонування конкретних ринків

Мікроекономіка розкриває основні закономірності функціонування ринкової економіки на рівні товаровиробника та споживача і показує механізм прийняття рішень суб’єктами господарювання, які прагнуть досягти максимального задоволення потреб в умовах використання обмежених ресурсів.

 

	Обмеженість ресурсів та безмежність потреб

 

Основна проблема економічної теорії та господарської практики – розв’язання протиріччя між бажанням індивідів задовольнити свої безмежні потреби та обмеженістю ресурсів, які знаходяться в їх розпорядженні. Земля та Сонце – абсолютні обмеження людської популяції. Всі решта ресурсів є похідними, а отже – теж обмеженими.

Економічні потреби – внутрішні мотиви, що спонукають до економічної діяльності. Особливість потреб полягає в їх безмежному зростанні.

Економічні блага – засіб задоволення потреб, що існує в обмеженій кількості. Економічні блага поділяються на товари та послуги, на споживчі (прямі) та виробничі (непрямі).

Ресурси (фактори виробництва) – елементи що використовуються заради виробництва економічних благ.

Економічні ресурси мають спільну властивість – рідкісність.

Рідкісність – характеристика економічних благ, щодо обмеженості ресурсів для задоволення безмежних потреб.

Основні економічні ресурси

«Земля»- усі природні ресурси, що застосовуються у виробничому процесі

«Капітал»- усі виготовлені засоби виробництва, що необхідні для створення товарів та послуг

«Праця»- фізичні та розумові здібності людини, що застосовуються у виробництві

«Підприємницькі здібності»- фактор, виробництва, що поєднує економічні ресурси заради створення економічних благ

 

Обмеженість ресурсів породжує серед виробників конкуренцію щодо їх використання та розподілу, а отже, обумовлює вибір оптимального варіанту їх застосування.

 

	Проблема вибору

 

Економічний вибір – вибір найкращого серед альтернативних варіантів, який дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум витрат. Проблему економічного вибору відображає крива виробничих можливостей (рис.1.1).

Важливі припущення:

· наявні фактори виробництва постійні як кількісно, так і якісно;

· технологія виробництва не змінюється (const).

 

Þ Кожна точка кривої виробничих потужностей (А, B, C, D) характеризує максимальний обсяг виробництва двох товарів одночасно, що свідчить про ефективність використання наявних ресурсів. Усі точки кривої виробничих можливостей оптимальні за Парето.

Ефективність

Þ характеризує зв'язок між обсягом вироблених економічних благ і кількістю ресурсів, зо застосовуються в процесі виробництва.

· Більша кількість благ, отримана від даного обсягу затрат → підвищення ефективності.

· Менший обсяг благ від даної кількості затрат → зниження ефективності.

 

Þ Збільшення виробництва товару Х неодмінно вимагає зменшення виробництва товару Y: мають місце альтернативні витрати.

Þ

Альтернативні витрати

Визначають цінність найкращого варіанту, від якого відмовилися в процесі економічного вибору. Вони характеризуються цінністю втрачених можливостей – витрат на виробництво будь-якого блага, що виражені через інше, яким жертвують.

Þ Крива має вигнуту форму: кожна додаткова кількість товару Х потребує все більшого скорочення виробництва товару Y.

Þ Точка F знаходиться нижче кривої ABCD: вона відображає неефективне використання ресурсів.

Þ Точка М знаходиться поза межами ресурсних можливостей та ілюструє обмеженість ресурсів графічно

Межа виробничих можливостей ілюструє такі фундаментальні положення:

1) рідкісність ресурсів означає, що всі комбінації випуску товарів, розміщених ззовні кривої виробничих можливостей, нездійсненні;

2) необхідність вибору з-поміж досяжних комбінацій товарів;

3) існування витрат втрачених можливостей – на це вказує спадний характер кривої виробничих можливостей;

4) опуклість кривої виробничих можливостей свідчить про існування

 

		Розв’язання проблеми економічного вибору вимагає свідомої відповіді на основні економічні питання три основні питання економіки:
	Що?

 

 

Þ Які економічні блага і в якій кількості виробляти?

 

 

Þ

Як?

За допомогою яких обмежених ресурсів і технологічних засобів виробляти корисні блага?

 

	Для кого?

Þ Хто отримає те, що вироблено?

 

 

Мікроекономіка вивчає, яким чином вирішуються основні економічні питання на рівні мікроекономічних суб’єктів

	Суб’єкти мікроекономіки

 

Þ

Домашнє господарство

Самостійна економічна одиниця, до складу якої входить одна або декілька осіб. На ринку товарів та послуг домашнє господарство виступає як покупець; на ринку ресурсів – як продавець власних факторів виробництва.

Þ

Фірма

економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення щодо використання факторів виробництва з метою виготовлення продукції для продажу. На ринку товарів та послуг фірма виступає як продавець; на ринку ресурсів – як покупець факторів виробництва.

Þ

Держава

самостійний суб’єкт ринку, до складу якого входять урядові установи, що здійснюють економічну, юридичну та політичну владу для забезпечення умов господарювання усім суб’єктам мікроекономіки, а вразі потреби здійснюють контроль суб'єктів господарювання та ринку заради досягнення суспільних цілей.

За принципом класичного лібералізму, єдиним реальним економічним суб’єктом мікроекономіки визнається індивід.

В ринковій економічній системі поведінка кожного індивіда мотивується його особистими інтересами, кожна економічна одиниця намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішень.

	Економічна система – складна взаємообумовлена система відносин між виробниками та споживачами економічних благ.

 

 

Люди у процесі вирішення своїх проблем обов’язково повинні обмінюватися продуктами своєї праці, тобто координувати свою діяльність. Існують різноманітні засоби координування економічної діяльності суб'єктів мікроекономіки.

 

 

 

	Методи мікроекономічного аналізу

 

Методи мікроекономічного аналізу – сукупність засобів та прийомів пізнання суті економічних процесів на рівні окремих суб'єктів господарювання.

Загальнонаукові методи:

· порівняльний аналіз;

· синтез;

· індукція;

· дедукція;

· наукова абстракція;

· аналогія;

· графічне зображення;

· моделювання

	Моделювання економічних явищ та процесів

 

 

Модель – це уявний або реальний об’єкт, який у процесі свого вивчення замінює об’єкт-оригінал. Моделі використовуються тоді, коли доступ до об’єкта-оригіналу ускладнено

ЕТАПИ МОДЕЛЮВАННЯ

I. визначення ключових змінних, що \характеризують сутність економічного процесу, який досліджується;

II. висування припущень щодо умов існування моделі та визначення поведінкових передумов;

!

Важливе припущення «за інших однакових умов»: тобто припускається, що всі змінні, за винятком тих, які в даний момент розглядаються залишаються незмінними. Це припущення забезпечує «чистоту економічного експерименту».

!

Головна поведінкова передумова – гіпотеза про раціональну поведінку економічних суб'єктів. Раціональна поведінка – намагання досягти максимальних результатів за наявних обмежень. В мікроекономічному аналізі припускають, що індивіди максимізують корисність, фірми – прибуток, держава – суспільний добробут.

III. формування гіпотези щодо взаємодії ключових змінних та прогнозування реальних економічних подій;

!

Гіпотеза – попередній, неперевірений практикою принцип, що спирається на спостереження, умоглядні висновки, інтуїцію. Сформульовані гіпотези правлять економістові за орієнтир при доборі та систематизації емпіричних даних.

IV. перевірка гіпотези методом зіставлення передбачення та події, що відбувалась.

У мікроекономіці використовують моделі двох типів:

 

.

 

 

ОСНОВНИЙ МЕТОД – граничний аналіз, розроблений теорією маржиналізму. Засновниками цієї теорії вважаються економісти австрійської школи Карл Менгер (1840-1921), Фрідріх фон Візер (1851-1926), Ейген фон Бем-Баверк (1851-1914), а також англієць Уільям Стенлі Джевонс (1835-1882).

ВИРОБНИЧА СІТКА

(обсяги виробництва продукції за різних комбінацій виробничих факторів)

Капітал, од	Праця, од

 

Кожна клітина в таблиці відображає максимальний обсяг випуску, який забезпечується відповідними обсягами факторів виробництва Для побудови двофакторної функції у графічній формі слід вибрати у таблиці 6.1 усі комбінації ресурсів, що забезпечують той самий обсяг випуску, і нанести їх відповідні точки на координатну площину K, L. Якщо з’єднати ці точки отримаємо лінію рівного випуску – ізокванту (рис.6.1).

	Ізокванта

Þ Це лінія, кожна точка якої відображає такі комбінації ресурсів, (праці і капіталу), які дають

змогу отримати однаковий обсяг виробництва продукції. Чим більша кількість ресурсів, тим більший обсяг виробництва, тим далі від початку координат знаходиться ізокванта. Властивості ізокванти аналогічні властивостям кривої байдужості (див.тему 2)

 

Þ

Карта ізоквант

Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу виробництва (рис.6.2)

Різні комбінації факторів виробництва в межах однієї ізокванти, забезпечуючи виробництво певної кількості продукції, свідчать про деяку взаємозамінність факторів. Взаємозамінність виробничих ресурсів у кожній точці ізокванти є різною. Для означення рівня взаємозамінності факторів виробництва використовують граничну норму технологічної заміни (MRTS).

 

Þ

Гранична норма технологічної заміни (MRTS)

Показує, на скільки одиниць має зменшитися виробниче споживання одного ресурсу в обмін на збільшення кількості споживання іншого ресурсу на одиницю за умов, що обсяг виробництва залишиться незмінним.

Гранична норма технологічної заміни праці капіталом визначається за формулою:

Q = const

 

Гранична норма технологічної заміни капіталу працею визначається за формулою

Q = const

Ізокванти мають різну конфігурацію в залежності від параметрів обраної функції.

1) степенева функція (функція Коба-Дугласа)

Q = a L^αK^β a, α, β > 0 α + β = 1

2) лінійна функція (для абсолютно взаємозамінних ресурсів) (рис. 6.3а)

Q = aL + bK a, b> 0

3) функція фіксованих пропорцій використання факторів виробництва (функція Леонтьєва) (рис.6.3б)

Q = min{aL, bK}, a, b >0

	Сукупний, середній і граничний продукти виробництва. Закон спадної віддачі змінного фактора виробництва

 

Виробнича функція у короткостроковому періоді (так звана однофакторна виробнича функція) відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного з факторів виробництва та незмінної кількості застосованих інших виробничих факторів:

Q = f(Х),

	Сукупний продукт (ТР)

Þ

Середній продукт (АР)

загальний обсяг виробництва, який досягається за певного кількісного поєднання змінного ресурсу з незмінною кількістю інших ресурсів. Величина змінного ресурсу змінюється зі зміною обсягів використання змінного фактора.

Þ відображає середню віддачу (продуктивність) змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, який припадає на одиницю фактора Х.

Граничний продукт (МР)

Þ приріст загального обсягу виробництва (додатковий продукт), здобутий завдяки збільшенню використання змінного фактора на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва:

,

де ΔТР – приріст обсягу виробництва;

ΔХ – приріст змінного фактора.

Якщо витрати змінного фактора збільшувати в нескінченно малих кількостях, то граничний продукт саме й виражатиме граничну продуктивність фактора (наприклад, гранична продуктивність праці, гранична продуктивність капіталу. Це поняття посідає центральне місце в теорії фірми, оскільки зіставлення продуктивності та ринкової ціни фактора виробництва обґрунтовує рішення фірми щодо доцільності залучення додаткових одиниць змінного фактора.

Розглянемо випадок, коли обсяги використання усіх факторів виробництва, окрім одного, є фіксованими, тобто однофакторну виробничу функцію (або виробничу функцію короткострокового періоду).

Основними показниками є динаміка сукупного (ТР), середнього (АР) та граничного (МР) продукту змінного фактору виробництва. Взаємозв’язок показників ТР, АР і МР та обсягу використання змінного фактора Х ілюструє рис. 6.4)

1. Сукупний продукт збільшується разом із збільшенням змінного фактора Х і досягає у т.А найбільшого значення, потім збільшення припиняється.

2. Середній продукт збільшується, досягає найбільшого значення у т.В, потім спадає.

3. Граничний продукт збільшується, досягаючи найбільшого значення у т.С., потім спадає.

4. Коли МР=0, сукупний продукт досягає свого максимуму, коли МР<0, сукупний продукт скорочується.Криві АР і МР перетинаються в т.В., де середня продуктивність змінного фактора є максимальною.

Таблиця 6.2

Тема 7 Витрати виробництва

 

До найважливіших параметрів фірми як мікроекономічної моделі належать також витрати виробництва, доход і прибуток.

	Витрати виробництва

Þ це вартість всіх видів ресурсів необхідних для здійснення виробничо-господарської діяльності фірми (підприємства).

Феномен обмеженості всіх видів ресурсів вимагає при виробництві певних благ відмови від використання тих самих ресурсів для виробництва інших лаг. Таким чином всі витрати можна розглядати як альтернативні.

 

 

ТЕМА 1. Предмет і метод мікроекономіки

	Предмет мікроекономіки

 

Мікроекономіка вивчає взаємодію окремих економічних суб'єктів та досліджує механізм функціонування конкретних ринків

Мікроекономіка розкриває основні закономірності функціонування ринкової економіки на рівні товаровиробника та споживача і показує механізм прийняття рішень суб’єктами господарювання, які прагнуть досягти максимального задоволення потреб в умовах використання обмежених ресурсів.

 

	Обмеженість ресурсів та безмежність потреб

 

Основна проблема економічної теорії та господарської практики – розв’язання протиріччя між бажанням індивідів задовольнити свої безмежні потреби та обмеженістю ресурсів, які знаходяться в їх розпорядженні. Земля та Сонце – абсолютні обмеження людської популяції. Всі решта ресурсів є похідними, а отже – теж обмеженими.

Економічні потреби – внутрішні мотиви, що спонукають до економічної діяльності. Особливість потреб полягає в їх безмежному зростанні.

Економічні блага – засіб задоволення потреб, що існує в обмеженій кількості. Економічні блага поділяються на товари та послуги, на споживчі (прямі) та виробничі (непрямі).

Ресурси (фактори виробництва) – елементи що використовуються заради виробництва економічних благ.

Економічні ресурси мають спільну властивість – рідкісність.

Рідкісність – характеристика економічних благ, щодо обмеженості ресурсів для задоволення безмежних потреб.

Основні економічні ресурси

«Земля»- усі природні ресурси, що застосовуються у виробничому процесі

«Капітал»- усі виготовлені засоби виробництва, що необхідні для створення товарів та послуг

«Праця»- фізичні та розумові здібності людини, що застосовуються у виробництві

«Підприємницькі здібності»- фактор, виробництва, що поєднує економічні ресурси заради створення економічних благ

 

Обмеженість ресурсів породжує серед виробників конкуренцію щодо їх використання та розподілу, а отже, обумовлює вибір оптимального варіанту їх застосування.

 

	Проблема вибору

 

Економічний вибір – вибір найкращого серед альтернативних варіантів, який дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум витрат. Проблему економічного вибору відображає крива виробничих можливостей (рис.1.1).

Важливі припущення:

· наявні фактори виробництва постійні як кількісно, так і якісно;

· технологія виробництва не змінюється (const).

 

Þ Кожна точка кривої виробничих потужностей (А, B, C, D) характеризує максимальний обсяг виробництва двох товарів одночасно, що свідчить про ефективність використання наявних ресурсів. Усі точки кривої виробничих можливостей оптимальні за Парето.

Ефективність

Þ характеризує зв'язок між обсягом вироблених економічних благ і кількістю ресурсів, зо застосовуються в процесі виробництва.

· Більша кількість благ, отримана від даного обсягу затрат → підвищення ефективності.

· Менший обсяг благ від даної кількості затрат → зниження ефективності.

 

Þ Збільшення виробництва товару Х неодмінно вимагає зменшення виробництва товару Y: мають місце альтернативні витрати.

Þ

Альтернативні витрати

Визначають цінність найкращого варіанту, від якого відмовилися в процесі економічного вибору. Вони характеризуються цінністю втрачених можливостей – витрат на виробництво будь-якого блага, що виражені через інше, яким жертвують.

Þ Крива має вигнуту форму: кожна додаткова кількість товару Х потребує все більшого скорочення виробництва товару Y.

Þ Точка F знаходиться нижче кривої ABCD: вона відображає неефективне використання ресурсів.

Þ Точка М знаходиться поза межами ресурсних можливостей та ілюструє обмеженість ресурсів графічно

Межа виробничих можливостей ілюструє такі фундаментальні положення:

1) рідкісність ресурсів означає, що всі комбінації випуску товарів, розміщених ззовні кривої виробничих можливостей, нездійсненні;

2) необхідність вибору з-поміж досяжних комбінацій товарів;

3) існування витрат втрачених можливостей – на це вказує спадний характер кривої виробничих можливостей;

4) опуклість кривої виробничих можливостей свідчить про існування

 

		Розв’язання проблеми економічного вибору вимагає свідомої відповіді на основні економічні питання три основні питання економіки:
	Що?

 

 

Þ Які економічні блага і в якій кількості виробляти?

 

 

Þ

Як?

За допомогою яких обмежених ресурсів і технологічних засобів виробляти корисні блага?

 

	Для кого?

Þ Хто отримає те, що вироблено?

 

 

Мікроекономіка вивчає, яким чином вирішуються основні економічні питання на рівні мікроекономічних суб’єктів

	Суб’єкти мікроекономіки

 

Þ

Домашнє господарство

Самостійна економічна одиниця, до складу якої входить одна або декілька осіб. На ринку товарів та послуг домашнє господарство виступає як покупець; на ринку ресурсів – як продавець власних факторів виробництва.

Þ

Фірма

економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення щодо використання факторів виробництва з метою виготовлення продукції для продажу. На ринку товарів та послуг фірма виступає як продавець; на ринку ресурсів – як покупець факторів виробництва.

Þ

Держава

самостійний суб’єкт ринку, до складу якого входять урядові установи, що здійснюють економічну, юридичну та політичну владу для забезпечення умов господарювання усім суб’єктам мікроекономіки, а вразі потреби здійснюють контроль суб'єктів господарювання та ринку заради досягнення суспільних цілей.

За принципом класичного лібералізму, єдиним реальним економічним суб’єктом мікроекономіки визнається індивід.

В ринковій економічній системі поведінка кожного індивіда мотивується його особистими інтересами, кожна економічна одиниця намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішень.

	Економічна система – складна взаємообумовлена система відносин між виробниками та споживачами економічних благ.

 

 

Люди у процесі вирішення своїх проблем обов’язково повинні обмінюватися продуктами своєї праці, тобто координувати свою діяльність. Існують різноманітні засоби координування економічної діяльності суб'єктів мікроекономіки.

 

 

 

	Методи мікроекономічного аналізу

 

Методи мікроекономічного аналізу – сукупність засобів та прийомів пізнання суті економічних процесів на рівні окремих суб'єктів господарювання.

Загальнонаукові методи:

· порівняльний аналіз;

· синтез;

· індукція;

· дедукція;

· наукова абстракція;

· аналогія;

· графічне зображення;

· моделювання

	Моделювання економічних явищ та процесів

 

 

Модель – це уявний або реальний об’єкт, який у процесі свого вивчення замінює об’єкт-оригінал. Моделі використовуються тоді, коли доступ до об’єкта-оригіналу ускладнено

ЕТАПИ МОДЕЛЮВАННЯ

I. визначення ключових змінних, що \характеризують сутність економічного процесу, який досліджується;

II. висування припущень щодо умов існування моделі та визначення поведінкових передумов;

!

Важливе припущення «за інших однакових умов»: тобто припускається, що всі змінні, за винятком тих, які в даний момент розглядаються залишаються незмінними. Це припущення забезпечує «чистоту економічного експерименту».

!

Головна поведінкова передумова – гіпотеза про раціональну поведінку економічних суб'єктів. Раціональна поведінка – намагання досягти максимальних результатів за наявних обмежень. В мікроекономічному аналізі припускають, що індивіди максимізують корисність, фірми – прибуток, держава – суспільний добробут.

III. формування гіпотези щодо взаємодії ключових змінних та прогнозування реальних економічних подій;

!

Гіпотеза – попередній, неперевірений практикою принцип, що спирається на спостереження, умоглядні висновки, інтуїцію. Сформульовані гіпотези правлять економістові за орієнтир при доборі та систематизації емпіричних даних.

IV. перевірка гіпотези методом зіставлення передбачення та події, що відбувалась.

У мікроекономіці використовують моделі двох типів:

 

.

 

 

ОСНОВНИЙ МЕТОД – граничний аналіз, розроблений теорією маржиналізму. Засновниками цієї теорії вважаються економісти австрійської школи Карл Менгер (1840-1921), Фрідріх фон Візер (1851-1926), Ейген фон Бем-Баверк (1851-1914), а також англієць Уільям Стенлі Джевонс (1835-1882).