ТОП 10:

За участю прокурора тов. Прокопенка



Члена колегії адвокатів тов.

Розглянула в судовому засіданні справу в касаційному порядку

Вироком нарсуду Вінницького облсуду від 2. 02. 1941 р.

 

Волинця Ананія Гавриловича – 1894 року народження, бувш. організатора і керівника Петлюрівської банди свого призвіща (банда Волинця) – по ст. ст. 54-2, 54-11 та 54-13 КК УРСР засуджено до вищої міри покарання – РОЗСТРІЛУ з конфіскацією особисто належного йому майна.

Волинця засуджено за те, що він в 1917 р. вступив до УПСР, до якої був завербований своїм родичем, бувш. членом центральної Ради, куркулем Николайчуком, який в м. Гайсині очолював есерівський комітет.

Перебуваючи в УПСР Волинець приймав активну участь в роботі згаданої організації – виконував обов’язки секретаря, а пізніше став працювати в центральній раді.

В 1918 р. по дорученню центральної Ради засуджений Волинець з церковного та куркульського елементу Гайсинського та Брацлавського районів організував політбанду, яка нараховувала до 5500 осіб.

Будучи організатором та керівником політбанди свого імені (банда Волинця), в період 1918 – 1920 рр. боровся проти РСЧА та організовував збройні повстання проти Радянської влади, влаштовував масові погроми та вбивства мирного населення.

Організовуючи нальоти на міста та села, засуджений зі своєю бандою вишукував та розстрілював комуністів, червоних партизан та червоноармійців й всіх тих, хто співчував Радянській Владі, а також подавляв селянські повстання, які були організовані більшовиками проти Петлюри, жорстоко знущався над повстанцями.

В тилу Червоної Армії організовував напади на окремі частини РСЧА, ревкоми та селян, жорстоку вчиняв розправу над полоненими – розстрілюючи останніх та тих, хто допомагав й співчував Червоній Армії.

Після, засуджений Волинець разом з білополяками перевадив боротьбу з РСЧА й буду(чи) розгромленим емегрував в 1920 р. в Польщу.

Перебуваючи в еміграції Волинець встановив тісний зв’язок з бувш. главарями політбанд: Оскілько 1, Трейко-Хайнацьким та іншими, де приймав участь в комітеті допомоги емігрантам, входив до керівництва Української Народної партії “ОУН” 2 й був одним з активних організаторів к-р видань “Дзвін” та “Культурне життя”, на сторінках яких, виконуючи вказівки польського уряду, в наклепницькому дусі виступав проти Радянського Союзу.

Одноразово тримав зв’язок з керівником розвідок та іншими, знав про їх розвідувальну роботу в СРСР, сам особисто підтримував зв’язок зі своїми родичами, що проживали в м. Гайсині.

Засуджений Волинець подав касаційну скаргу, в якій просить пом’якшити обрану йому судом міру покарання, так як він в скоєному злочині зізнався, скоїв злочин 22 років тому назад, коли йому було лише 24 роки, будучи вихованим в націоналістичному дусі, що він з часу встановлення Радвлади в Західних областях України віддав себе в розпорядження місцевих органів влади й став лояльним до Радвлади, просить дарувати йому життя.

Прокуратура УРСР в своєму висновку просить вирок залишити в силі.

Судова колегія в кримінальних справах Верховного суду УРСР встановила, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає, бо пред’явлене Волинцю звинувачення за ст. ст. 54-2, 54-11 та 54-13 КК УРСР матеріалами справи та показами свідків та зізнанням самого засудженого (див. прот. судзасідання) повністю доведено.

Обрана судом міра покарання вповні відповідає заподіяному злочину й соцнебезпеці засудженого.

Таким чином, підстав для пом’якшення кари засудженому Волинцю не вбачається.

Керуючись ст. ст. 345, 346 КПК УРСР:

 

Ухвалила

Касаційну скаргу Волинця Ананія Гавриловича залишити без задоволення, вирок Вінницького обласного суду від 2. 02. 1941 р. в цілому в силі.

 

Ухвала остаточна.

 

Три підписи.

 

Примітки:

1. Правильно: “Оскілко”.

2. Об’єднані назви двох різних організацій. Підстав вважати, що А. Волинець був членом ОУН, не виявлено.

 

№ 44

1942 р., січня 11. Вінниця. –

Стаття Ф. Барвинка у газеті “Вінницькі вісті”

 

АНАНЬ ВОЛИНЕЦЬ

 

1919 р. Україна стікала кров’ю, знемігшись в боротьбі за свою незалежність, від всілякої навали з боку Москви, що діяла під всякими прапорами. Скинувши нарешті тимчасовий уряд, над Москвою замайорив червоний прапор більшовиків, що обіцяли незалежність кожної окремої нації: але це було лише на словах, а на ділі Москва розіслала всюди своїх агентів, що агітували по селах і містах всієї Російської імперії, обіцяючи “зелений рай”. До цієї справи прилучились одразу всі жиди, яких найбільше було на Україні.

По містах та містечках Гайсинщини організувались ожидівлені банди під проводом жидівських комісарів та агентів, підісланих з Москви, які складалися виключно з жидів та випущених з тюрем злодіїв і іншого карного злочинства. Селянство, втомлене світовою війною, добившись з фронтів додому, наслухавшись всіляких промовців, спокійно курило самогонку й чогось очікувало.

Розмовляло про жидівські банди, про якусь невідому для них “комунію”, але вбачали одно, що жиди являли собою щось страшне й небезпечне. У відповідь на організацію жидів по селах Гайсинщини лунали ґвалтівні дзвони, закликаючи селян до повстання та боротьби з жидівськими бандами. Під проводом окремих свідомих ватажків піднімалися селяни й зі зброєю в руках вирушали до міста Гайсина на боротьбу з жидівською бандою, що була організована тоді на чолі з керівниками – жидами Склінськими, Молдавськими й місцевими злодіями-рецидивістами Вдовіченками під назвою “охранний батальйон” і налічувала в собі до тисячі багнетів.

Ватажки цих повстань добре розуміли, яку небезпеку являли собою ці жидівські загони під червоним прапором для нашої молодої ще тоді Української Держави, й закликали селян до нещадної боротьби з ворогами.

На чолі повстанців Гайсинщини став сотник армії Симона Петлюри Анань Гаврилович Волинець, що походив сам з селян с. Карбівки Гайсинського повіту й пізніше був полковником 61-го Гайсинського повстанського полку. Він добре усвідомлював, що Україна може бути самостійною лише тоді, коли вона позбудеться гніту Москви. Піднявши повстання Гайсинщини 11 травня 1919 р., він повів повстанців проти жидівських банд на місто Гайсин. Цілу ніч точилася запекла боротьба за місто. На захист комуністично-жидівських бандитів стали, як один, всі жиди; на церкви Склінські, Вдовиченки повисаджували кулемети й стріляли по повстанцях. Після запеклого бою місто Гайсин було взято. На його брукові валялись жидівські бандити та комісари, а повстанці святкували свою перемогу.

Після служіння вдячного Богові молебня, в церкві Святої Покрови, де була присутня вся маса повстанців, пан полковник виступив з великою патріотичною промовою, закликаючи селян-повстанців не складати зброї до тих пір, поки не буде знищено ворога по всій Україні та продовжувати велику справу, почату українськими діячами: Є. Коновальцем, М. Міхновським, Симоном Петлюрою й інш.

На його заклик відгукнулось небагато, а останні, не усвідомивши ваги великої справи та небезпеки, що насувалася з боку Москви, як після казав пан полковник Волинець, пішли додому “обідати” та й полягали знову спокійно спати.

Зажурився сильно пан полковник, кинув додолу козацькою шашкою... “Люди! що ви робите? Згадаєте мої слова, та буде пізно”.

Залишилось з ним небагато; він вийняв козацьку шаблю і, піднісши вгору, гукнув до козаків, що залишилися вірні вітчизні та її жовто-блакитному прапорові: “Клянемося, козаки! Краще померти за рідну неньку Україну, ніж скласти зброю” – і рушив вперед, а за ним – вірні йому козаки.

На місто Гайсин знову насувалися жидівські банди з Уманя, Тульчина, Брацлава та інших міст. Пан полковник зі своїм повстанським полком неначе вітер гуляв по Гайсинщині, як колись гайдамаки на чолі з Залізняком та Ґонтою одно за другим здобували містечка від більшовиків, як Ладижин, Теплик, Гранів, Дашів, Китайгород та інші. Прізвище пана полковника наводило жах на жидів та їх агентів, він появлявся зі своїми козаками там, де його не ждали, він сам ходив на розвідку в самі небезпечні місця, – то вбереться за старого діда й йде до міста продавати цибулю, то вбереться за лірника й просить милостиню, а тим часом розвідає, як краще розбити ворога й знищити його без ніяких втрат з боку свого полку.

Велику жидівську банду тоді організує в Тульчині жид Соломон Цалевич Урвиц і просувається з нею до міста Гайсина. Залунали ґвалтівні дзвони по селах Гайсинщини, почувши небезпеку. В селах Мар’янівці, Куні селяни під проводом місцевих ватажків Хтоми Кирилюка та Явдокима Сільвейструка окружили банду, де й зав’язався запеклий бій. На допомогу підспів пан полковник зі своїми вірними козаками й банда була знищена, а сам жид Урвиц був взятий в полон і показаний селянам, що він собою уявляв. Це був мерзенний кривий жид з московськими документами, а з ним – ціла бричка більшовицьких грошей, що дали йому для наймання війська.

Надходили на Гайсинщину знову й знову жидівські банди. Не в силах стримати їх були славні козаки полковника Волинця, палали навколишні села, а найбільш села Карбівка та Кисляк, резиденція пана полковника, відкіль було найбільше його вірних козаків, родичів пана полковника та родичів його козаків роздратовані жиди палили живцем, але сам полковник Волинець, як колись Устим Кармелюк, був для них невловимий.

Пройшов у запеклій боротьбі 1919 рік і настав для України важкий 1920 рік, в якому вся московсько-азіятська навала сунула на Україну й повністю затопила й полонила Україну, але окремі загони козаків не склали зброю й продовжували нерівну боротьбу, в тому числі був і полк Ананя Гавриловича Волинця.

Лютувала на Гайсинщині московсько-жидівська Чека; цілими пачками вночі зі зв’язаними дротами руками виводили заложників, підозрілих селян за місто Гайсин у яр, що відомий у народі під назвою “Белендійка”, і стріляли, кололи багнетами московсько-жидівські палачі, вночі кидали стрімголов у безводні криниці, виводячи зв’язаних з підвалів Чека. Цілі родини повстанців зникали по селах. А такі, як Волинець, Миколайчук, Ксензюк, Левандовський і інші зазнавали тяжких переслідувань, чоловіків вбивала Чека, а жінки й діти викинуті були під тин. Заправляв тоді Чекою жид Шор, а допомагав йому односелець пана полковника Куровський Василь.

Пан полковник Волинець зі своїми вірними козаками довго ще гуляв по Україні, нападав на червоні банди. І нарешті, коли не було змоги втриматись на Україні, зі своїм полком пішов на Захід і проживав у Польщі в місті Рівному, вичікуючи слушного часу, щоб знову на ґрунті проявлення свідомости селян поринути у вир визвольної війни.

Осінь 1939 р., Москва вирушила в похід на Захід під гаслом: “визволяти братів українців і білорусів з-під Польщі”, а Польща була розбита за 18 днів німецьким військом. Анань Гаврилович залишається в місті Рівному, в тилу більшовиків для проведення підпільної роботи. Але проникливий і всюди шугаючий жид, ідучи вслід за більшовицькими військами, впізнав пана полковника Волинця й віддав до рук НКВД.

Заскиглила собачим зойком жидова, піймавши до своїх рук колишнього, страшного для них, ватажка повстанців. Пана полковника привезли в кайданах до міста Вінниці, куди з міста Гайсина і околишніх містечок повезли цілий кагал жидів і жидівок, щоб пізнати в ньому колишнього грізного борця за Українську волю, за народню кращу долю.

Жиди безумовно впізнали його. Довгий судовий процес у м. Вінниці, що був відкритим тільки для жидів, бо українців туди не пускали, показав цілий ряд свідків жидів, що виступали проти сміливого ватажка Українців і лише один був свідок зжидовлений українець, односелець пана полковника, бувший кат Чека Василь Куровський.

Анань Гаврилович Волинець мужньо тримався на суді, плював в обличчя жидівським катам, що його судили. Він ще раз показав полум’яну душу борця за рідну неньку Україну та за справу Українського народу.

За вироком суду в березні місяці 1940 року вірного борця за волю України Ананя Гавриловича Волинця жидівські кати знищили в своїх катівнях, яких було безліч у Вінницькому НКВД.

Вічна пам’ять тобі лицарю України.

Пам’ять про твою славу вічно житимемо в серцях селян Гайсинщини.

 

Вінницькі вісті. – 1942. – 11 січня – № 3 (45).

Статтю знайшов К. Завальнюк.

 

№ 45

 

27 серпня 1997 р.

№ 13-38356-93

 

ВИСНОВОК 1

 

Щодо архівної кримінальної справи № 3962 у відношенні Волинця А. Г.

 

Вироком судової колегії по кримінальних справах Вінницького обласного суду від 2 лютого 1941 р. засуджений –

Волинець Ананій Гаврилович, 1894 року народження,
уродженець села Карбівка Гайсинського
району Вінницької області, житель с. Басів
Кут Рівненського району Рівненської області,
до арешту працював інспектором повітового
земвідділу Наркомату землеробства УРСР

за ст. ст. 54-2, 54-11, 54-13 КК УРСР до виняткової міри покарання – розстрілу з конфіскацією майна (а. с. 432 – 434).

За визначенням судової колегії з кримінальних справ Верховного Суду УРСР від 22. 02. 1941 р. вирок суду залишено без зміни, а касскарга засудженого – без задоволення (а. с. 459 – 460).

Вирок приведено у виконання 14 травня 1941 р. (а. с. 462).

Відповідно з вироком, він визнаний винним у тому, що в 1917 р. вступив до УПСР і брав активну участь у роботі згаданої організації, виконуючи обов’язок секретаря, а пізніше став працювати в Центральній Раді.

У 1918 р. за дорученням Центральної Ради, з церковного і кулацького елементу Гайсинського й Брацлавського районів Волинець організував політбанду, яка нараховувала близько 5500 чол. й проводила масові погроми та убивства мирного населення. Організуючи нальоти на села, Волинець вишукував і розстрілював партизан, червоноармійців і усіх, хто співчував Радянській владі.

У 1919 р. за дорученням петлюрівського командування Волинець зі своєю бандою оперував, як каральна експедиція, по селах Гайсинського, Летичівського й Теплицького районів з метою придушення селянських повстань проти Петлюри, жорстоко знущався над повстанцями.

Під час перебування в с. Зятківці Волинець по звірячому розправився з захопленими в полон 16 червоноармійцями. Захопивши м. Гайсин, він зробив масовий погром, у процесі якого було убито 300 чоловік.

Аналогічні погроми ним були організовані по селах Кубличі, Гранові, Іллінцях, Ситківцях, Дашеві, Джулинці й ін., де заарештовував 26 – 40 заручників, над якими перед розправою знущався, змушуючи копати для себе могили. Знаходячись у цих селах, Волинець бив селян й застосовував різного роду насильства.

По дорозі до с. Ладижин, зустрівши жіночого організатора Гайсинського району Веретіну, з якою було ще дві жінки, Волинець дав розпорядження зґвалтувати їх й убити, а Веретіну закопати живою.

Знаходячись у с. Гранові, Волинець скликав збори жителів села, і привселюдно повісив працівника ревкому Бобровського.

За завданням петлюрівського командування Волинець зі своєю бандою направлявся в тил Червоної армії, де розстрілював дрібні військові частини, працівників ревкомів і селян, які допомагали і співчували Червоній армії.

Знаходячись після розгрому банди частинами Червоної армії в еміграції (Польща), Волинець установив тісний зв’язок з колишніми ватажками політбанди Оскілько 2, Трейко-Хайнацьким та іншими, брав участь у комітетах допомоги емігрантам, входив до складу комітету “Української Народної партії” й був одним з активних організаторів контрреволюційних видань “Дзвін” і “Культурне життя”, на сторінках котрих, виконуючи вказівки польського уряду, у наклепницькому дусі виступав проти Радянської влади.

Визнаючи себе винним у скоєних злочинах, крім своєї участі в організації погромів, Волинець пояснив у суді, що вів боротьбу проти радянської влади, тому що, будучи відірваним від центру і не знаючи, що таке радянська влада, потрапив під вплив і опинився в таборі, протилежному радянській владі (а. с. 414 – 417).

Однак скоєння Волинцем інкримінованих йому злочинів цілком доведено показами свідків Грінштейна Я. Н., Тонконогої Р. Я., Семенишина-Шкоди М. О., Гортовлюка Т. М., Довженка О. О., Безкурського Є. Є., Удода Х. М., Дяченко Г. Е., Корнійчука П. О., Погороднього І. В., Вдовиченко А. Е., Барського Я. М., Дехтяра Я. З., Палатника Х. Л., Лойфермана М. Н., Балабанівської М. П., Балабанівського П. Б., Чаплія Т. Л., Шевченко Л. П,, Васильченко Я. Ф., Портного Ш. Ш., Грінбурга А. А., Лошак Р. М., Тонконогого В. Х., Веретіної М. П., Яськова П. П., Макієвського М. І., Єфремової С. А., Храпуна Б. С., які показали, що Волинець був керівником політичної банди, організував збройні повстання проти Радянської влади, масові грабежі, погроми, розправи й убивства представників радянської влади, військовослужбовців Червоної армії та мирних жителів (а. с. 418 – 430).

У такий спосіб матеріалами справи доведено, що Волинець організував збройну банду з метою захоплення влади, підговку і вчинення контрреволюційних злочинів, вів активну боротьбу проти революційного руху.

Засуджений він обґрунтовано й реабілітації не підлягає.

Заяв зацікавлених осіб щодо реабілітації Волинця не надходило.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2 Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” від 17. 04. 1991 року, п. 13 Постанови Верховної Ради України від 24. 12. 93 р. “Про тлумачення Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”, вважати Волинця Ананія Гавриловича обґрунтовано засудженим за даною кримінальною справою і таким, що не підлягає реабілітації.

 

Заступник Генерального Прокурора України А. А. Христенко (підпис)

 

 

1. Переклад з російської.

2. Правильно: Оскілко.

 

Неповний список старшин та козаків

отамана Ананія Волинця

 

Амброзевич Станіслав Іванович – завгосп отамана А. Волинця. Уродженець с. Кальника теп. Іллінецького району Вінницької області, поляк за національністю. Власник крамниці. Отаман повстанського загону, що діяв на території сучасних Іллінецького та Немирівського районів. У серпні 1921 р. його загін налічував 20 багнетів. Підтримував зв’язок із отаманами Лихом та Нечаєм. Був заарештований червоними, але втік. Остання згадка від 19.08.1922 р. (наліт на радянські установи с. Неменки Іллінецького району).

 

Антонюк Яків Софронович – козак отамана А. Волинця. Народився 1898 року в с. Семирічці теп. Гайсинського району Вінницького області. Дружина Марина Василівна. Дочки Ольга, Юлія. Син Ернест. Після “амністії” працював агрономом у колгоспі “Більшовик” с. Краснопілки Гайсинського району. Заарештований 19.03.1938 р. за ст. ст. 54-4, 54-11 КК УРСР. Розстріляний 27.04.1938 р. згідно з постановою трійки УНКВС у Вінницькій області від 11. 04. 1938 р. Реабілітований 6.05.1959 р. (ДАВО, ф. Р – 6023, оп. 4, спр. 8909).

 

Бабярж Гешель Войцехович – козак отамана А. Волинця (у 1919 р.). Брат Йосипа Б. Покінчив життя самогубством у 1919 р. в с. Мітлинці теп. Гайсинського району Вінницької області (ДАВО, ф. Р – 6023, оп. 4, спр. 18623, арк. 25 зв.).

 

Бабярж Йосип Войцехович – козак отамана А. Волинця у 1919 р. Народився 1893 р. в м. Любліні (Польща). Поляк за національністю. Батько був управителем лісами графа Потоцького в с. Криштопівці. Мати Ядвіга. Брати Ян, Петро, Гешель, Олесь. Мав три сестри. Дружина Мотря Степанівна Квасневська, 1898 р. нар. Сини Микита, 1919 р. нар., Василь, 1924 р. нар., Олександр, 1926 р. нар., Володимир, 1936 р. нар. Учасник Першої світової війни. В 1915 – 1918 рр. перебував у німецькому полоні. Брав участь у визволенні м. Гайсина у 1919 р. З 1930 р. – колгоспник колгоспу “Червоний луганець” у с. Мітлинці теп. Гайсинського району Вінницької області. Працював у колгоспній майстерні. Заарештований 4.01.1938 р. за ст. 54-10 КК УРСР. Розстріляний 8.03.1938 р. у м. Вінниці за рішенням Наркома внутрішніх справ СРСР від 9.02.1938 р. Реабілітований 17.05.1989 р. (ДАВО, ф. Р. – 6023, оп. 4, спр. 18623).

 

Балацький Карпо Михайлович – кучер отамана А. Волинця. Народився 1899 р. в м. Гайсині Вінницької області. Дружина Мотрона Андріївна. Дочки Олександра, Лідія, Євдокія, Віра (1951 р. н.), Людмила (1954 р. н.). Сини Дмитро, Микола (1948 р. н.). Після “амністії” працював конюхом у Гайсинському державному млині. Заарештований 12.09.1937 р. за ст. 54-10 КК УРСР. Постановою трійки УНКВС у Вінницькій області від 7.10.1937 р. засуджений до 8 років виправно-трудових таборів. Звільнений у 1945 р. Реабілітований 2.10.1957 р. (ДАВО, ф. Р – 6023, оп. 4, спр. 6842).

 

Безносюк Володимир Якимович – козак отамана А. Волинця. Народився 15 (28) 07.1900 р. в с. Кисляку теп. Гайсинського району Вінницької області. Батько Яким Кирилович. Мати Єлизавета Феодосіївна. Брат Іван, 1898 р. нар. Дружина Меланія, 1908 р. н. Дочки: Франя і Галина. Після “амністії” працював у колгоспі ім. Тараса Шевченка с. Кисляка. Заарештований 1.03. 938 р. за ст. ст. 54-4, 54-11 КК УРСР. Розстріляний 4.05.1938 р. в м. Вінниці за постановою трійки УНКВС у Вінницькій області від 10.04.1938 р. Реабілітований 20.05.1959 р. (ДАВО, ф. Р – 6023, оп. 4, спр. 9555).

 

Безносюк Іван Якимович – козак отамана А. Волинця. Народився 9 (21) 03.1898 р. в с. Кисляку теп. Гайсинського району Вінницької області. Брат Володимира Б. Постановою Тульчинського окружного відділу ДПУ від 6.04.1930 р. засуджений до виселення на Північ. Реабілітований 12.04.1995 р. (ДАВО, ф. Р – 6023, оп. 4, спр. 11680). За іншими джерелами, в часи німецької окупації був старостою села. В березні 1944 р. розстріляний червоними (там же, спр. 12834, арк. 90).

 

Березняк Федот Овсійович – козак отамана А. Волинця (1919 – 1920). Народився 4. 09. 1898 р. в с. Кисляку теп. Гайсинського району Вінницької області. Дружина Валентина. Син Іван, 1924 р. н. Дочка Катерина, 1927 р. н. Після “амністії” працював їздовим у колгоспі ім. Тараса Шевченка с. Кисляка. Заарештований 7.02.1938 р. за ст. ст. 54-4, 54-11 КК УРСР. Розстріляний 4.05.1938 р. в м. Вінниці за постановою трійки УНКВС у Вінницькій області від 10.04.1938 р. Реабілітований 20.05.1959 р. (ДАВО, ф. Р – 6023, оп. 4, спр. 9555).

 

Будзило Василь Гаврилович – старшина загону отамана А. Волинця. Народився у 1894 р. в с. Мазепинці Літинського повіту Подільської губернії (нині с. Лисогірка Хмільницького району Вінницької області) у родині господаря Гаврила Лук’яновича Будзила та його дружини Одарки. Закінчив Майдан-Трепівську школу та Житомирську вчительську семінарію. Працював учителем церковно-приходської школи поблизу м. Хмільника у с. Вугринівці. Керував церковним хором, до якого ходила його майбутня дружина Поліна. У 1912 р. Василь Будзило одружився. У 1913 р. у нього народилась дочка Євгенія, а у 1915 р. – син Олексій. В 1915 р. В. Будзило був мобілізований до царської армії. Дослужився до ротмістра. По поразці Визвольних змагань Василь емігрував до Польщі. 1922 року одружився вдруге – на Марії Францівні Федосевич із м. Коломиї. Того ж року народилась дочка Дарія. 1925 року народилась ще одна дочка – Ірина. Сім’я проживала в невеликому місті на березі Вісли – Вроцлаві (Бреслау) в п’ятикімнатній приватній квартирі. Як видно, служив у Польській армії, бо мав статус військового пенсіонера польської армії у званні майора. 15 жовтня 1942 року В. Будзило визволив із німецького концтабору № 11 “С” поблизу м. Гамбурга свого сина Олексія, радянського військовополоненого. У вересні 1944 р. родина Василя Будзила виїхала до Німеччини. Подальша доля невідома.

 

Василишин Степан Оникійович – сотник загону отамана А. Волинця. Народився 1894 р. в с. Глибочку теп. Тростянецького району Вінницького області. Дружина Ксенія Іванівна. Дочки Ніна, Анастасія. Син Дмитро. Служив начальником кулеметної команди у війську УНР. Згідно з постановою Тульчинського окрвідділу ДПУ 6.04.1930 р. висланий на Північ (ДАВО, ф. Р – 6023, оп. 4, спр. 16057).

 

Вдовцов Андрій Титович – старшина отамана А. Волинця. Народився 30. 11. 1892 р. в с. Карбівці теп. Гайсинського району Вінницької області. Дружина Палажка Семенівна. Син Павло, 1927 р. н. Дочки Анастасія, 1925 р. н., Любов, 1929 р. н., Тетяна, 1936 р. н. Поручик царської армії. Сотник армії УНР. Після “амністії” працював у колгоспі ім. І. Мічуріна. Заарештований 1.03.1938 р. за ст. ст. 54-4, 54-11 КК УРСР. Розстріляний 4.05.1938 р. в м. Вінниці за постановою трійки УНКВС у Вінницькій області від 10.04.1938 р. Реабілітований 20.05.1959 р. (ДАВО, ф. Р – 6023, оп. 4, спр. 9555).

 

Вдовцов Григорій Митрофанович – козак отамана А. Волинця. Народився 1893 р. в с. Карбівці теп. Гайсинського району Вінницької області. Двоюрідний брат отамана А. Волинця та члена Центральної Ради І. Миколайчука. Дружина Текля Семенівна Чорноволик, 1893 р. нар. Сини Яків, 1920 р. н., Іван, 1926 р. н. Дочки Ірина, Ніна, 1928 р. н. Учасник Першої світової війни (служив у гренадерському полку). До 03.1918 р. перебував у німецькому полоні. В 1922 – 1925 рр. був членом Кисляцького кооперативного товариства, яке орендувало млин та лісопилку. З 1930 р. працював у Карбівському колгоспі. Заарештований 19.11.1932 р. за ст. ст. 54-10, 54-13 КК УСРР. Постановою Особливої наради при Колегії ДПУ УСРР від 11.03.1933 р. засуджений до 3 років концтабору (звільнений достроково 22.07.1933 р.). Вдруге засуджений 20.06.1946 р. військовим трибуналом 27-ї армії за ст. 54-1а КК УРСР на 15 років позбавлення волі. Звільнений 19.04.1955 р. з Сибтабу (Кемеровська обл.) за хворобою. Реабілітований 23.08.1989 р. (ДАВО, ф. Р – 6023, оп. 4, спр. 20500).

 

Вишнюк Пилип – козак отамана А. Волинця. Родом із с. Чечелівки теп. Гайсинського району Вінницького області. За вбивство стражника в 1905 р. був засуджений на довічну каторгу. Загинув у 1921 р.

 

Власюк Сава Андрійович – козак отамана А. Волинця. Народився 1893 р. в с. Карбівці теп. Гайсинського району Вінницької області. Дружина Ювина Володимирівна. Син Іван. Дочки Марія, Килина, Онися. Після амністії працював колгоспі ім. І. Мічуріна. Заарештований 2.03.1938 р. за ст. ст. 54-4, 54-11 КК УРСР. Розстріляний 4.05.1938 р. в м. Вінниці за постановою трійки УНКВС у Вінницькій області від 10.04.1938 р. Реабілітований 20.05.1959 р. (ДАВО, ф. Р – 6023, оп. 4, спр. 9555).

 

Вовченко Гнат Захарович – чотовий отамана А. Волинця. Народився в с. Оляниці теп. Тростянецького району Вінницької області. Батько Захар Максимович. Мати Юстина. Брати Лук’ян, Кирило, Олександр, 1898 р. н. Сестри Параска, Юхимія, Марфа, Ніна, Олена. Після 1920 р. – в Польщі. Проживав у м. Каліші.

 

Войнарський – старшина кінноти (командир ескадрону) отамана А. Волинця. Син колишнього лісового об’їждчика з м-ка Гранів. Офіцер царської армії.

 

Волинець Олексій Гаврилович – повстанський отаман, брат Ананія Волинця. Розстріляний Надзвичайною Комісією (далі НК) в 1921 р.

 

Гальчевський Яків Васильович – отаман Подільської повстанської групи. Народився 22 жовтня 1894 р. в с. Гута-Літинська (нині с. Малинівка Літинського району Вінницької області). Штабс-капітан царської армії. Збройну боротьбу продовжував до 1925 р. В 1926 р. у ранзі сотника вступає до польського війська. Дослужився до майора. На початок Другої світової війни “майор Войнаровський” командує окремим батальйоном у польському війську. В 1942 – 43 роках Гальчевський організовує на Холмщині самооборону і обороняє українців від польського насильства. Загинув у бою з бойовиками Армії Крайової в холмському селі Пересоловичах 22 березня 1943 р. Похований у м. Грубешові на Холмщині (нині Польща).

 

Гіньковський Володимир Григорович – діловод штабу отамана А. Волинця. Народився 1899 р. в с. Плоскому теп. Мурованокуриловецького району Вінницької області у сім’ї священика. Батько Григорій Іванович. Мати Ольга Федорівна. Сестри Валентина, Ніна, Софія. Брат Микола. В 1915 – 1919 рр. навчався в Одеській духовній семінарії. В 1919 р. в с. Раківці теп. Бершадського району Вінницької області вступив до 61-го Гайсинського полку, яким командував А. Волинець. З 1920 р. вчителював. Був секретарем джулинської районної профспілки “Робос” (1925 – 1929 рр.). До арешту працював учителем у с. Джулинці теп. Бершадського району. Позбавлений виборчих прав у 1929 р. Заарештований у січні 1929 р. за ст. 58-11 КК УСРР. Згідно з постановою Особливої наради при Колегії ОДПУ від 24.05.1929 р. засуджений до 3 р. концтаборів. Подальша доля невідома. Реабілітований 20.04.1992 р. (ДАВО, ф. Р – 6023, оп. 4, спр. 28260).

 

Гнилиця Филимон Мусійович – козак отамана А. Волинця. Народився 24.01 (3.02.) 1887 р. в с. Зятківцях теп. Гайсинського району Вінницької області. Батько Мусій Мусійович. Мати Текля Артемівна. Брати Макар (священик), Матвій. Дружина Варвара Савівна. Дочки Онися, Ганна, 1911 р. нар., Марія, Олександра, 1922 р. нар. Сини Іван, 1909 р. нар., Михайло, 1920 р. нар. В 1918 – 1920 рр. був регентом церковного хору с. Зятківці. Працював у місцевому колгоспі “Більшовик України”. Заарештований 21.04.1938 р. за ст. ст. 54-4, 54-11 КК УРСР. Розстріляний 28.04.1938 р. у м. Вінниці згідно з постановою трійки УНКВС у Вінницькій області від 26.04.1938 р. Реабілітований 3.09.1958 р. (ДАВО, ф. Р – 6023, оп. 4, спр. 8014).

 

Голенко Василь Ничипорович – помічник отамана А. Волинця. З 1921 р. – повстанський отаман. Очолював загін “чис. 400 шабель і невідомої кількості піхоти при 3 кулеметах”, що діяв у районі сс. Ташлика і Сокирян. 3 жовтня 1921 р. піддався на “амністію”, прийшовши разом із 4 козаками в Гайсинську НК.

 

Голуб Іван Остапович – полковник армії УНР, один із перших повстанських ватажків на Поділлі (див. Лисогор). Народився 13.04.1892 р. в с. Маріамполі (нині – у складі с. Маринопіль) теп. Галицького району Івано-Франківської області. Військову службу розпочинав у лавах Січових Стрільців. Разом із ними в 1919 р. опинився на Поділлі. У с. Яри (нині – с. Ковалівка) теп. Немирівського району Вінницької області одружився на вчительці Пилипенко Ганні Кузьмівні. Тут Голуб організував повстанський загін, який на короткий час разом із загонами А. Волинця та С. Лисогора об’єдналися в Гайсинсько-Брацлавську повстанську бригаду, яка визволила від червоних мм. Немирів та Брацлав (1919 р.) У грудні 1919 р. – січні 1920 р. Голуб – начштабу Брацлавської повстанської групи отамана Семесенка, яка 1.01.1920 р. вигнала денікінців за межі Брацлавщини. Після звільнення краю від білогвардійців Голуб – комендант Немирівського району та організатор Брацлавського куреня ім. Гетьмана Павла Полуботка. 16.04.1920 р. загін Голуба в 100 чол. звільнив від більшовиків м. Немирів, 26.04.1920 р. – м-ко Вороновицю (разом із підполковником С. Лисогором). 28.04.1920 р. – об’єднані загони А. Волинця та Голуба звільнили Брацлав. Після відступу українсько-польського війська в 1920 р. Голуб із дружиною емігрували до Польщі (через деякий час вони повернулися в СРСР). Відсидівши 1,5 р. у в’язниці, Ганна вийшла заміж за вчителя Постоловського і вчителювала в одній із шкіл м. Вінниці. Справу отамана Голуба розглядало ДПУ у Харкові в 1925 р. Невдовзі колишній отаман знову опинився за кордоном. Проживав у Галичині, був редактором газети. У 1937 – 1939 рр. редагував часопис “Селянські вісті”, який виходив у м. Коломиї. Автор ряду дописів. Перебував у опозиції до польської влади. В 1942 р. Голуб повернувся у Вінницю як один з керівник обласного проводу ОУН. Працював інспектором “Централосту”.

В газеті “Вінницькі вісті” за 7 червня 1942 р. Голуб помістив статтю під назвою “Праця єдина з недолі нас вирве... ”, багато з положень якої актуальні й до сьогодні: “Вважаю, що в сучасний мент кожний справжній українець (незалежно від його минулих “світоглядів”) не сміє бути пасивним спостерігачем-флегматиком. В жодного українця не може бути вагань. Прокляте минуле: “моя хата з краю”... мусить зникнути з українського вжитку. (...) Всякий українець мусить пам’ятати, що кожний прогаяний тепер день – це вже й ваша вина й наша втрата, і обвинувачувати когось за наше лінивство й бездіяльність не можна”.

 

Гончарук Лука Назарович – козак загону А. Волинця (1918 – 1920). Народився 18.11.1894 р. в с. Михайлівці теп. Гайсинського району Вінницької області. Дружина Лазюк Ярина Антонівна. Син Іван. Дочка Параска. Учасник Першої світової війни. Після амністії працював у колгоспі ім. XVII партз’їзду с. Михайлівки. Заарештований 17.03.1938 р. за ст. ст. 54-2, 54-11 КК УРСР. Розстріляний 25.04.1938 р. в м. Вінниці згідно з постановою трійки УНКВС у Вінницькій області від 7.04.1938 р. Реабілітований 4.03.1959 р. (ДАВО, ф. Р – 6023, оп. 4, спр. 8954).

 

Гордієнко – комендант м. Гайсина, призначений отаманом А. Волинцем. Вбитий влітку 1919 р. мародерами.

 

Гулько Іван Трохимович – козак загону А. Волинця. Народився 14 (26) 04. 1896 р. в с. Кисляку теп. Гайсинського району Вінницької області. Батько Трохим Захарович. Мати Фросина Микитівна. Дружина Гафія Петрівна. Сини Лаврентій, Семен, Яків. Дочки Мотрона, Марія. Брат Федір, 1899 р. н. До арешту працював сторожем Гайсинської МТС. Заарештований 14.03.1938 р. за ст. ст. 54-10, 54-11 КК УРСР. Розстріляний 26.04.1938 р. в м. Вінниці за постановою трійки УНКВС у Вінницькій області від 9.04.1938 р. Реабілітований 21.09.1960 р. (ДАВО, ф. Р – 6023, оп. 4, спр. 10685).

 

Гулько Степан Пилипович – козак отамана А. Волинця. Народився 22. 03. 1900 р. в с. Михайлівці теп. Гайсинського району Вінницької області. Дружина Олена. Син Яків. Дочка Марія. До арешту працював у колгоспі ім. XVII партз’їзду с. Михайлівки. Заарештований 17.02.1938 р. за ст. ст. 54-2, 54-11 КК УРСР. Розстріляний 11.04.1938 р. в м. Вінниці за постановою трійки УНКВС у Вінницькій області від 7.04.1938 р. Реабілітований 4.03.1959 р. (ДАВО, ф. Р – 6023, оп. 4, спр. 8954).

 

Гулько Федір Трохимович – козак комендантської сотні отамана А. Волинця. Народився 16 (28) 05.1899 р. в с. Кисляку теп. Гайсинського району Вінницької області. Брат Івана Г. Дружина Андрущак Текля Тарасівна, 1901 р. н. Сини Микола, Григорій, 1931 р. н. Дочка Поліна, 1924 р. н. Брат Іван. Сестра. В 1921 р. піддався на “амністію”. Вироком нарсуду Гайсинського району від 11.12.1932 р. був засуджений до 4 р. виправно-трудових таборів, позбавлення прав на 3 роки, вислання за межі України на 3 роки та конфіскації майна на 500 крб. (ДАВО, ф. Р – 6023, оп. 4, спр. 990). Вдруге заарештований 9.03.1938 р. за ст. ст. 54-4, 54-11 КК УРСР. Розстріляний 4.05.1938 р. в м. Вінниці за постановою трійки УНКВС у Вінницькій області від 10.04.1938 р. Реабілітований 20.05.1959 р. (ДАВО, ф. Р – 6023, оп. 4, спр. 9555).

 

Гульченко (Гулько) Микола Якович – писар штабу отамана А. Волинця. Народився 8 (20) 05.1896 р. в с. Кисляку теп. Гайсинського району Вінницької області. Батько Яків Андрійович. Мати Палажка Тадеївна. Дружина Мотрона Ксенофонтівна, 1898 р. н. Сини Петро, Валентин. Брати Василь (розкуркулений у 1931 – 32 рр.), Тимофій (емігрував до Польщі). Арештовувався за повстанську діяльність у 1921 р., однак був виправданий. Згодом працював учителем у селах Шура-Мітлинецька та Кунка (Гайсинський район). Заарештований 1.02.1938 р. за ст. ст. 54-2, 54-11 КК УРСР. Розстріляний 16.05.1938 р. в м. Вінниці за постановою трійки УНКВС у Вінницькій області від 25.04.1938 р. Реабілітований 17.09.1958 р. (ДАВО, ф. Р – 6023, оп. 4, спр. 8202).

 

Дацюк – козак отамана А. Волинця. Родом із Теплицького району.

 

Дишкантюк Корній Андрійович – козак отамана А. Волинця. Народився 13 (25) 09.1896 р. у с. Зятківцях теп. Гайсинського району Вінницької області. Батько Андрій Миколайович. Мати Марія Федорівна. Дружина Домка Назарівна, 1900 р. нар. Сини Михайло, 1918 р. нар., Григорій, 1920 р. нар., Олександр, 1930 р. нар. Дочки Євдокія, Олена, 1924 р. нар. Після “амністії” працював їздовим у колгоспі “Більшовик України” у с. Зятківці. Заарештований 15.04.1938 р. за ст. ст. 54-4, 54-11 КК УРСР. Розстріляний 28.04.1938 р. у м. Вінниці згідно з постановою трійки УНКВС у Вінницькій області від 26.04.1938 р. Реабілітований 3.09.1958 р. (ДАВО, ф. Р – 6023, оп. 4, спр. 8014).

 

Драчун (Драченко) Андрій Архипович – кулеметник комендантської сотні отамана А. Волинця. Народився 13.09.1894 р. в с. Тишківській Слободі теп. Гайсинського району Вінницької області. Батько Архип Семенович. Мати Фросина Омелянівна.

 

Жук Антон Аврамович – козак отамана А. Волинця. Народився 16 (28) 01.1897 р. в с. Зятківцях теп. Гайсинського району Вінницької області. Батько Аврам Ількович. Мати Марія Корнилівна. Дружина Тетяна Федорівна. Син Олексій. Дочки Галина, Наталія. Після “амністії” працював причіплювачем у колгоспі “Більшовик України” у с. Зятківці. Заарештований 28.04.1938 р. за ст. ст. 54-4, 54-11 КК УРСР. Розстріляний 29.05.1938 р. у м. Вінниці згідно з постановою трійки УНКВС у Вінницькій області від 5.05.1938 р. Реабілітований 30.03.1960 р. (ДАВО, ф. Р – 6023, оп. 4, спр. 10177).

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.249.234 (0.041 с.)