Обвинувачувальний вирок на А. Волинця

 

“Затверджую”

 

Заступник Нач. УНКВС у Вінобласті до слідчої справи № 21025

Ст. лейтенант Держбезпеки

Кожевников

 

26 жовтня 1940 року

 

Обвинувачувальний висновок ¹

 

За обвинуваченням Волинця Ананія

Гавриловича за ст. 54-2, 54-11 та 54-13 КК УРСР

 

Управління НКВС у Вінницькій області мало дані про те, що колишній ватажок політбанди, уродженець села Карбівки Гайсинського району, Волинець Ананій Гаврилович, який був організатором масових погромів і вбивств представників Рад. влади, а згодом утік в еміграцію в колишню Польщу і, проживаючи в м. Рівному, звідти підтримував зв’язок зі своїми однодумцями, які залишились у СРСР, надихав їх на боротьбу з Радянською владою.

На підставі цих даних, Волинець був заарештований і притягнутий до суду у якості обвинуваченого по цій справі.

Слідством встановлено:

Волинець А. Г., виходець із заможних селян, із 1917 р. член УПСР, у цю організацію втягнутий своїм родичем – колишнім членом Центральної Ради, куркулем, що очолював у м. Гайсині есерівський комітет – Миколайчуком Іваном Марковичем, згодом Волинець став працівником Центральної Ради.

(а. с. 11, 14, 17, 92, 93, 220, 324)

 

У 1918 р. Волинець із куркульства колишнього Гайсинського повіту, сформував за завданням Центральної Ради політбанду, в якій періодично нараховувалося до 6000 чол. Оперуючи з бандою, Волинець організував масові погроми й вбивства мирного населення, жорстоко розправлявся з комуністами, партизанами, червоноармійцями і співчуваючими Радянській владі.

(а. с. 15, 17, 21, 45 – 47, 74, 78, 81, 182, 124, 122, 170, 172, 220, 223, 273, 284, 293)

 

На початку 1919 р. Волинець зі своєю бандою за розпорядженням петлюрівського командування, як каральна експедиція, був направлений в Летичівський та інші повіти для придушення повстання селян, організованих більшовиками проти Петлюри.

Волинець жорстоко придушував селянські повстання, поширював звернення із закликом до погромів.

(а. с. 18, 75, 77, 325, 329 і 340)

 

12 травня 1919 р. Волинець з бандою захопив м. Гайсин, організував масовий погром і убивство мирного населення, у результаті було убито понад 300 чоловік, а також проводились масові арешти за його вказівками.

(а. с. 111, 115, 124, 149 – 150, 154, 166, 169, 188, 237, 239, 249 – 250, 257, 258, 261, 262, 264, 266, 268, 270, 274, 296, 297, 303, 326)

 

Тоді ж Волинцем були розстріляні колишній секретар Гайсинського комітету партії Вдовиченко Трохим, колишній воєнрук Міхейкін та інші.

(а. с. 114, 115, 125, 126, 154, 218, 224, 225, 249 – 250, 257, 297, 299, 300, 301, 326)

 

Такі ж погроми, масові убивства і пограбування в 1919 – 20 р. Волинцем були здійснені в м. м. Кубличі, Гранові, Іллінцях, Ситківцях, Теплику, Дашеві, Китайгороді та ін. Після розгрому в м. Кубличі Волинцем було заарештовано 26 чол. заручників, супроводжуючи їх у напрямку до м. Гайсина, половину з них поблизу села Рахнівки порубав і частину зарив живцем, примушуючи перед розправою рити для себе могилу.

(а. с. 116, 127, 130, 152, 156 – 157, 172, 180, 183, 218, 224, 230, 233, 235, 241, 280, 282, 286 – 287, 288, 294)

 

У м. Іллінцях, після грабунків, Волинець розпорядився заарештувати 40 чол. мирних жителів, більшість яких на шляху в м. Гайсин, у лісі, повісив на деревах.

(а. с. 130, 131, 153)

 

Зупиняючись у с. Карбівці Гайсинського району, уродженцем якого Волинець є, ним були розстріляні кілька червоноармійців, захоплених у полон, а також люто побиті односельчани, які не бажали служити в його банді і ті, які проводили агітацію проти нього.

(а. с. 84 – 85, 89, 114, 116, 129, 131, 153, 155, 167, 168, 170, 173, 174, 175 – 177, 178, 180, 181, 183 – 186, 218, 227, 228, 246, 252, 255, 262)

 

За наказом Волинця було багато розстріляно під час перебування з бандою в монастирі поблизу Гайсина, у м. Гранів Волинець, зігнавши сход (збори), привселюдно повісив працівника Ревкому Бобровського Овсія, а після цього були заарештовані заручники, частина з яких була розстріляна.

(а. с. 88, 107, 108, 188, 190, 193, 221 – 222, 338, 241 – 243)

 

За завданням петлюрівського командування, Волинець із своєю бандою направляється в тил до частин Червоної Армії для диверсійної і повстанської роботи, оперуючи в тилу, ним знищувалися дрібні червоноармійські частини, а також він жорстоко розправлявся з працівниками ревкомів і представниками Радянської влади, із населенням, яке співчувало Рад. владі й тими, хто допомагав частинам Червоної армії.

(а. с. 83, 128, 129, 137 – 138, 192 – 196, 198 – 200, 202 – 204, 206, 209 – 216, 223, 240, 244, 258, 284, 289, 291, 324, 325)

 

Згодом Волинець із бандою вів боротьбу проти частин Червоної армії разом із білополяками, й після розгрому останніх, емігрував із залишками політбанди в колишню Польщу.

(а. с. 26 – 29, 325 – 326)

 

Знаходячись в еміграції, Волинець встановив зв’язок із колишніми ватажками політбанди, такими як: Оскілко, Трейко-Хайнацький та іншими, брав участь у комітеті допомоги емігрантам.

(а. с. 12, 97, 98, 325)

 

На території колишньої Польщі Волинець входив у керівництво УНП (Українська народна партія) і був одним з активних організаторів к.-р. націоналістичних видань “Дзвін”, “Культурне життя” та ін., виступаючи на сторінках цих журналів із к.-р. наклепами на СРСР.

(а. с. 26, 30, 31, 35, 36 – 38, 326)

 

Підтримуючи зв’язок із керівниками розвідок Трейко-Хайнацьким, Морозенком та іншими, будучи інформований про їхню розвідувальну роботу в СРСР, сам особисто підтримував зв’язок з однодумцями, кадровими українськими есерами Миколайчуком, Стецюком (засуджений) і своїми родичами, які проживають у Гайсинському районі.

(а. с. 81, 83, 104, 105, 107, 132, 136, 137, 158 – 159, 325)

 

Будучи допитаним у якості обвинуваченого, Волинець визнав себе винним у скоєних ним злочинах, однак заперечує свою особисту участь в організації погромів, у чому в достатній мірі викривається показаннями свідків: Пекаря С. В., а. с. 110, 112, Грінштейна Я. Н., а. с. 113 - 114, Куровського В. П., а. с. 121 – 140, Семенишина-Шкоди М. О., а. с. 162, 164, Гортовлюка Т. М., а. с. 170 – 174, Довженка О. О., а. с. 179 – 181, Безкурського Є. Є., а. с. 188 – 189, Удода Х. М., а. с. 197, 200, Дяченко Г. Е., а. с. 205, 206, Оржеховського А. Ф., а. с. 207 – 216, Корнійчука А. О., а. с. 217 – 218, Погородного А. Ф., а. с. 219, 222, Вдовиченка А. Е., а. с. 223, 225, Барського Я. М., а. с. 226, 228, Кунявського Б. И., а. с. 229, 231, Дехтяра Я. З., а. с. 232, 233, Палатника Х. Л., а. с. 234, 236, Мурованого І. А., а. с. 237 – 238, Лойфермана М. Н., а. с. 239 – 240, Балановського Т. Б., а. с. 241, 242, Балановського Л. Б., а. с. 243, 244, Чаплія Т. Л., а. с. 245, 247, Тонконогої Р. Я., а. с. 248, 250, Шевчука Л. П., а. с. 251, 253, Васильченко Є. Ф. а. с. 254, 255, Портного Ш. Ш. а. с. 256, 259, Портної Х. Ш., а. с. 260, 261, Горовця Ф. Ш., а. с. 262, Гіндзбурга А. А., а. с. 263, 264, Кружкової Г. Т., а. с. 265, 269, Тонконогого В. Х., а. с. 270, 271, Веретіної М. П., а. с. 272, 274, Кучеренка І. М., а. с. 275, 278, Яськова П. П., а. с. 279, 280, Макієвського М. І., а. с. 281, 282, Єфремової С. А., а. с. 283 – 284, Храпцуна Б.І., а. с. 285, 286, Гартера З. Г., а. с. 287, Файн Б. Н., а. с. 288, Месштейн М. А., а. с. 289, Мороза В. К., а. с. 290, 291, Дідура А. Г., а. с. 292, 293, Кальницького З. П., а. с. 294, Сніцаренка Е. І., а. с. 295, 296 й очними ставками зі свідками: Куровським В. П., а. с. 146 – 161, Семенишиним-Шкодою М. О., а. с. 165 – 169, Гортовлюком Т. М., а. с. 175, 178, Довженком О. О., а. с. 182 – 185, Безкурським Є. Є., а. с. 190 – 196.

 

На підставі викладеного обвинувачується:

 

a) Волинець Ананій Гаврилович, 1894 р. народження, уродженець села Карбівка Гайсинського району Вінницької області, житель с. Басового Кута Рівненського району, службовець, походить із селян, з вищою освітою, у тому що: був керівником політбанди свого імені; організував збройні повстання проти Радянської влади, у період 1918 – 20 р.;

b) вчинив масові погроми мирного населення й убивство представників Рад. влади;

c) у тилу Червоної армії організував диверсійні акти, нападав на окремі частини Червоної армії, жорстоко розправлявся з полоненими;

d) в еміграції не припиняв своєї контрреволюційної діяльності, спрямованої проти СРСР.

 

тобто у злочинах, передбачених ст. ст. 54-2, 54-11 і 54-13 КК УРСР.

 

Наявну слідчу справу з огляду ст. 204 КПК УРСР направити Прокурору для передачі обвинуваченого суду.

 

ДОВІДКА: обв. Волинець міститься під вартою у в’язниці м. Вінниці. Речові докази і документи – при справі.

 

 

Заступник начальника слідчої частини УНКВД

сержант Держбезпеки Левінзон.

 

Згідний:

Тимчасово виконуючий (обов’язки) начальника слідчої частини УНКВД

лейтенант Держбезпеки Глущенко

 

Складено 26 жовтня 1940 р.,

м. Вінниця

 

Примітка:

1. Переклад з російської. Проставлена лише пунктуація.

№ 41

Справа № 17 – 41 року КОПІЯ

 

ВИРОК КРИМІНАЛЬНИЙ ¹

ІМЕНЕМ УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ

1941 року січня 31 дня 2 лютого Кримінальна Колегія Вінницького Облсуду в м. Вінниці.

В складі: Голови т. МАЦЕНКО

Нарзаси: т. т. СЛОБОДЯНЮКА та ЕРМАКА

Секретарем: т. КРОХМАЛЬНИМ

З участю прокурора т. КАМЕНЦА та гром. обвинувача ГОНЮКА

Оборонця т. БІДЕРА

 

Розглянувши на відкритому засіданні справу по звинуваченню ВОЛИНЦЯ Ананія Гавриловича, 1894 року народження, народився в селі Карбівка Гайсинського району Вінницької області, проживав в селі Басов-Кут Ровенського району Ровенської області, бувшого польського підданого, походить з селян-середняків, службовця, безпартійного, з незакінченою освітою, зі слів раніше несудимого – в тому що останній з’являвся керівником і організатором банди свого імені, організував збройні повстання проти Радянської влади в період 1918 – 1920 років, організовував погроми мирного населення та вбивства представників Радянської влади, в тилу Червоної армії організовував напади на мілкі частини, сувору вчиняв розправу над полоненими і, будучи в еміграції в Польщі, теж переводив контрреволюційну діяльність, тобто в злочині передбаченому ст. 54-2, 54-11 та 54-13 КК УРСР.

Розглядаючи справу в судовому засіданні, допитом підсудного та свідків, перевіряючи матеріали попереднього слідства, Вінницький Облсуд

ВСТАНОВИВ:

Що підсудний ВОЛИНЕЦЬ Ананій Гаврилович в 1917 році вступив до УПСР, до якої був завербований своїм родичем, бувшим членом Центральної Ради, кулаком – Николайчуком, котрий в місті Гайсині Вінницької області очолював есерівський комітет.

Перебуваючи в УПСР, Волинець приймав активну участь в роботі згаданої організації, виконуючи обов’язки секретаря, а пізніше став працювати в центральній раді.

В 1918 році по дорученню центральної ради підсудний Волинець з церковного та кулацького елементу Гайсинського та Брацлавського району організував банду, в котрий нараховувалось до 5500 чоловік, з якою організовував масови погроми та вбивства мирного населення. Організовуючи налети на села, підсудний вишукував та розстрілював комуністів, партизан, червоноармійців і всіх, хто співчував Радянській Владі. Так ним були залучені ² та розстріляні секретар Гайсинського комітету партії ВДОВИЧЕНКО, бувший военрук МЕХЕЙКІН та інші.

В 1919 році підсудний за дорученням петлюрівського командування оперував з своєю бандою, як каральна експедиція по селах Гайсинського, Летичевського та Теплицького районів, завданням його було подавлення селянських повстань, організованих більшовиками проти Петлюри. Розіжаючи по селах, підсудний розповсюджував печатані відозви. Провокаційним шляхом організовував національну ворожнечу по відношенню до еврейської нації. В час перебування в селах Зятківцях підсудний вчинив звірську розправу над захопленими ним 16 червоноармійцями.

В травні місяці 1919 року підсудний, захопивший м. Гайсін, вчинив масовий погром та вбивство мирного населення, за час якого було забито до 300 чоловік.

В 1920 році підсудний організовував аналогічні погроми в містечках Кублічи, Гранові, Іллінцах, Ситковцях, Дашеві, Джулинка та інші, де арештовував по 26 – 40 чоловік заложників, над якими знущався перед жорстокою розправою, примушував арештованих копати для себе могилу.

Перебуваючи в згаданих селах, підсудний вбивав селян та переводив ріжного роду насилля.

По дорозі на село Ладижені підсудний, зустрівши женорга Гайсинського району ВЕРЕТИНУ, з якою було ще дві жінки, дав розпорядження згвалтувати та забити жінок, а ВЕРЕТИНУ живою засипав землею в балках.

Перебуваючи в селі Гранові, підсудний скликав збори селян, де вчинив повішення робітника Ревкому БОБРОВСЬКОГО.

Також по завданням петлюрівського командування підсудний ВОЛИНЕЦЬ зі своєю бандою направлявся в тил до Червоної Армії і, оперуючи в тилу, розстрілював дрібні військові одиниці та отряди червоних, де теж одноразово вчиняв розстріли робітників Ревкому і селян, котри допомагали та співчували Червоній армії.

Після підсудний ВОЛИНЕЦЬ разом з білополяками переводив боротьбу з частинами Червоної армії і, будучи розгромленим, емігрував на територію Бувшої Польщі в 1920 році. Перебуваючи в еміграції, підсудний ВОЛИНЕЦЬ встановив тісний зв’язок з бувшими главарями політбанди: Оскілько ³, Трейко-Хайнацьким та іншими, де приймав участь в комітеті допомоги емігрантам, входив до керівництва Української народної партії і був одним з активних організаторів контрреволюційних видань “Дзвін” та “Культурне життя”, в яких на сторінках, виконуючи вказівки польського уряду, в наклепницькому дусі виступає проти Радянського Союзу. Одноразово перебуваючи в Польщі, тримав зв’язок з керівником розвідок Морозенко ⁴ та іншими, знав про їх розвідувальну роботу в СРСР, сам особисто підтримував зв’язок з своїми рідними, що проживали в м. Гайсині Вінницької області, що стверджується визнанням самого підсудного та свідками по справі, як на попередньому слідстві, так і в судовому засіданні.

На підставі наведенного Вінницький Облсуд вважає, що закинуте звинувачення підсудному ВОЛИНЦЮ в тому, що він з’являвся організатором і керівником банди, що він організовував збройні повстання проти Радянської влади в 1918 – 20 роках, вчиняв масові погроми мирного населення, вбивав представників влади, в тилу Червоної армії, організовував диверсійні акти і перебуваючи в еміграції – в Польщі займався контрреволюційною діяльністю, що передбачено ст. ст. 54-2, 54-11 та 54-13 доведено.

Тому керуючись ст. 296, 297, 302 ч. 3 КПК, та враховуючи небезпеку скоеного і особовість підсудного, Вінницький Облсуд, –

 

ПРИГОВОРИВ:

 

ВОЛИНЦЯ Ананія Гавриловича визнати винним за ст. 54-2, 54-11 та 54-13 КК УРСР та засудити його до вищої міри покарання – розстрілу. Належне йому особисто майно конфіскувати. Відібрати у нього 105 карб. в час затримання, конфіскувати на користь держави. Міру запобіжного заходу залишити попередню – тримання під вартою в Вінницькій тюрмі, до набуття вироку законної сили.

Вирок може бути оскаржений до Верховного Суду УРСР протягом п’яти днів з дня одержання копії вироку.

 

МАЦЕНКО, ЕРМАК, СЛОБОДЯНЮК

 

Згідно: Головуючий Секретар

 

Примітки:

1. Проставлена лише пунктуація.

2. Очевидно, “замучені”.

3. Правильно: Оскілко.

4. Справжнє прізвище Іван Литвиненко.

 

№ 42

РАССТРЕЛ