ТОП 10:

Завдання та функції держ. податкової організації.



Завдання та функції держ. податкової організації.

Державна податкова адміністрація була спочатку створена теж у складі Міністерства фінансів, а з кінця 1996 р. перетворена у самостійний фінансовий орган. Основне ЇЇ завдання полягає у реалі­зації податкової політики держави. На податкову адміністрацію по­кладені такі основні функції:

— розробка проектів податкового законодавства;

— проведення масово-роз'яснювальної роботи серед платників податків;

— облік платників податків та надходжень Їх до бюджету;

— контроль за правильністю обчислення податків та інших обов'язкових платежів і своєчасністю їх сплати;

— накладення штрафних с.анкцій і адміністративних стягнень на порушників податкового законодавства;

— міжнародне співробітництво в сфері оподаткування. Регіональна структура податкової адміністрації аналогічна сис­темі Міністерства фінансів. Вищою її ланкою є Головна державна податкова адміністрація. Вона розробляє проекти податкового зако­нодавства і організує податкову роботу та діяльність податкових ор­ганів у країні. Регіональними органами є податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та податкові інспекції в районах і містах обласного підпорядкування. Податкові адміністрації в областях і містах з районним поділом вико­нують організаційні й консультаційні функції. Безпосередню подат­кову роботу ведуть податкові інспекції в районах і містах (без район­ного поділу). Вони здійснюють облік усіх платників, що знаходяться на даній території і контролюють їх розрахунки з бюджетом.

 

9. Завдання та функції державної контрольно ревізійної служби.Контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні фі­нансового контролю. По-перше, вона є органом відомчого контролю в системі Міністерства фінансів, здійснюючи ревізії фінансових ор­ганів з питань складання і виконання бюджету. По-друге, вона є ор­ганом державного контролю за ефективним і цільовим використан­ням бюджетних асигнувань безпосередньо у розпорядників бюд­жетних коштів. По-третє, контрольно-ревізійна служба проводить ревізії фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій державного сектора.

Контрольно-ревізійна служба має регіональну структуру, іден­тичну системі Міністерства фінансів. Однак її регіональні органи не мають системи подвійного підпорядкування, оскільки, здійс­нюючи фінансовий контроль в регіоні, вони не можуть бути за­лежними від місцевих органів влади і управління, діяльність яких контролюють.

 

10. Завдання та функції державного казначейства. Державне казначейство створено з метою забезпечення повного і своєчасного виконання Державного бюджету. Оскільки об'єкти фінансування з централізованого бюджету держави розташовані на всій території країни, то здійснювати їх обслуговування з єдиного центру — Міністерства фінансів, украй складно. Казначейство має таку ж регіональну структуру, як і Міністерство фінансів. Розмежу­вання повноважень між регіональними органами в частині фінансу­вання видатків здійснюється за ознаками значення того чи іншого об'єкта фінансування і місця його розташування.

11. Поняття і завдання фінансової політики.Фін. політик – це визначений урядом напрямок діяльності, що передбачає цілісну сукупність організаційних, правових, ін форм. та інших заходів спрямованих на ефективне формування фінансових ресурсів держ., їх розподіл, раціональне вик-ня і контроль відп. фін. потоків за доп-гою вик-ня потенціалу фін. сис-ми та забезп. функціонування фін. механізму. Осн завданнями є:? 1) формування та ефективне вик-ня бюджету розвитку, 2) удосконалення форм та методів взаємовідносин нац.ек-ки з держ. бюджетом; №) створення ефективної сис-ми соц. захисту населення; 4) стабільність курсу нац. валюти 5) підвищення ефективності регулювання д-ті банківських установ через облікову ставку НБУ, зменш. відсоткових ставок на кредитні ресурси, встановлення оптимальної межі іноз. капіталу у банківському секторі Укр.. 6) розвиток д-ті структурних складових фін. ринку, легалізація тіньових капіталів; 7) створення умов для рац. викор-ня прир. ресурсів, заборона технологій, що загрожують здоровю людини.

Фін. стратегія і фін. тактика

Фін. стратегія – довготривалий курс держави щодо розвитку її фін. сис-ми держ. фінансів. Фін тактика спрямована на вирішення завдань окремого етапу розвитку країни і полягає в оперативному перерахуванні фін. ресурсів для розв’язання конкретних завдань (надання пільг окремим платникам; територіальний перерозподіл фін. ресурсів).

 

Хар-ка типів фін. політики.

1) бюджетна політика – напрямок д-ті, що реалізується через визначений комплекс заходів і спрямований на раціональну та ефективну мобілізацію, розподіл на вик-ня фін. ресурсів держ. бюджету; 2) податкова політика – напрямок д-ті, що реалізується через визначений комплекс заходів, спрямований на мобілізацію фін. ресурсів у доходну частину держ. бюджету, держ. цільових фондів у формі податків, зборів, обов’язкових платежів. 3) бюджетно-податкова (фіскальна) політика – напрямок д-ті, що реалізується державою через синхронні зміни у системі оподаткування ти видатках уряду і спрямованих на досягнення ек. зростання внаслідок ств-ня сприятливих умов для виробничого господарської та фін. д-ті суб’єктів господарювання. 4) грошово-кредитна політика – напрямок д-ті, що реалізується через

визначений комплекс заходів НБУ і спрямований на регулювання ринку кредитних ресурсів підтримання стабільності нац. грош. одиниці впорядкування темпів інфляції управління обсягами кредитування, становлення необхідних обсягів грош. маси в обігу. 5) валютна політика – напрямок д-ті, що реал. через визначений комплекс ек-х, юр-х та організаційних заходів і спрямований на забезпечення норм. функціонування і сабільності курсу нац. валюти підтримання рівноваги платіжного балансу. 6) страхова політика – напрямок д-ті що реалізується через визначений комплекс організаційних заходів, методів та інструментів і спрямований на забезпечення функціонування страх. компаній.

7) інвестиційна політика – напрямок д-ті, що реал. через визначений комплекс заходів і спрямований на акумулювання внутрішніх і зовнішніх інвестицій в пріоритетні напрями ек. д-ті на розвиток тих галузей та піп-в, що мають найважливіше значення і визначають НТп; 8) інноваційна політика – напрямок д-тіі, що спрямований на раціональне вик-ня результатів наукових досліджень та розробок, що зумовлює випуск на ринок нових конкурентноспроможних товарів і послуг. 9) амортизаційна політика – напрямок д-ті, що визначений на макро та мікрорівнях спрямоване на ефективне відновлення осн-х засобів шляхом становлення норм амортиз. відрахувань.

 

14. Поняття фін. механізму та його складові елементи.Фінансовий механізм сукупність форм, методів створення і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманіт­них потреб державних структур, господарських суб'єктів і населення. Інструментами виступають податки і неподаткові надходження. Основними елементами фінансового механізму є: 1. Фінансове планування — діяльність з формування, використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, призначених для цілей розширеного відтворення, матеріального стимулювання. 2. Фінансові важелі (прибуток, ціна, орендна плата, амортизаційні відрахування, дивіденди, фінансові санкції, процентна ставка, дисконт), стимули, нормативи які характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів усіх рівнів, фінансові показники — абсолютні величини, які характеризу- ють створення і використання фінансових ресурсів в економіці держави, її фінансове становище, результати господарської діяльності підприємницьких структур, рівень доходів населення, розподіл і перерозподіл валового національного продукту за допомогою фінансів. 3. Управління фінансами- сукупність прийомів і методів впливу на об'єкт для досягнення певної мети. 4. Фінансовий контроль- контроль з боку держави за формуванням і використанням грошових коштів; фінансовий аудит- процес детальної перевірки правильності складання фінансової звітності та аналіз фінансового стану підприємства. 5. Фінансове право- сукупність юридичних норм, які регламентують фінансові відносини щодо формування, розподілу і викорис- тання фінансових ресурсів усіх рівнів. Ф політика на суч етапі має визначатися якісно новими підходами до функц-ня госп-их суб'єктів з урах переходу до ринк підносин, реформи цін, оплати праці, податк-ї і кред-ї сис-ми, спрямованих на формув-ня ФМ. Саме через ньго як сукупність методів і форм, інструментів і важелів впливу на ек і соц розвиток сус-ва в процесі розподільчих і перерозподільчих Ф відносин можливо реаліз завдання Ф політики. Формуючи ФМ, держава намагається забезпечити його найбільш повну відповідність вимогам Ф політики того чи ін періода, що передує повній реалізації її цілей і завдань.

 

Функції державного кредиту

Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції: розподільну; регулюючу; контрольну.

Через розподільну функцію державного кредиту здійснюється формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах терміновості, платності і зворотності. Виступаючи в якості позичальника, держава забезпечує додаткові кошти для фінансування своїх витрат. У промислово розвинутих країнах державні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту. В сучасних умовах надходження від державних позик стали другим після податків методом фінансування витрат бюджету. Останнє пояснюється більш швидким темпом росту витрат у порівнянні зі збільшенням податкових надходжень.

Таким чином, позитивний вплив розподільної функції державного кредиту полягає в тому, що з її допомогою податковий тягар більш рівномірно розподіляється в часі. Податки, що стягуються в період фінансування витрат за рахунок державної позики, не збільшуються. Зате потім, коли кредити погашаються, податки стягуються не тільки для їх сплати, але і для погашення відсотків з заборгованості.

Податки є основним, але не єдиним джерелом фінансування витрат, пов'язаних із обслуговуванням і погашенням державного боргу. Джерела фінансування цих витрат залежать від напрямку використання коштів. У випадку продуктивного вкладення мобілізованих капіталів побудований об'єкт після вступу в дію починає приносити прибуток, за рахунок якого і погашається позика. Ніякого посилення податкового тягаря в цьому випадку не відбувається.

При непродуктивному використанні мобілізованих у результаті державних позик капіталів, наприклад, фінансування за їх рахунок військових або соціальних витрат, єдиним джерелом їх погашення стають податки або нові позики. Розміщення нових державних позик для погашення заборгованості за вже випущеними називається рефінансуванням державного боргу.

Регулююча функція державного кредиту: вступаючи в кредитні відносини, держава навмисно або мимоволі впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість. Свідомо використовуючи державний кредит як інструмент регулювання економіки, держава може проводити ту чи іншу фінансову політику.

Держава регулює грошовий обіг, розміщуючи позики серед різних груп інвесторів. Мобілізуючи кошти фізичних осіб, держава зменшує їх платоспроможний попит. Тоді, якщо за рахунок кредиту профінансуються виробничі витрати, наприклад, інвестиції, відбудеться абсолютне скорочення наявної грошової маси в обігу. У випадку фінансування витрат на оплату праці, викладачів і лікарів, кількість наявної грошової маси в обігу залишиться без змін, хоча можлива зміна структури платоспроможного попиту.

Виступаючи на фінансовому ринку в ролі позичальника, держава збільшує попит на позикові кошти і тим самим сприяє зростанню ціни кредиту. Чим вище попит держави, тим вище за інших рівних умов рівень позичкового відсотку, тим дорожчим стає кредит для підприємців. Дорожнеча позикових коштів змушує бізнесменів скорочувати інвестиції в сферу виробництва, у той же час вона стимулює накопичення у вигляді придбання державних цінних паперів.

До визначених меж цей процес не здійснює істотного негативного впливу на виробництво. У тому випадку, коли в країні досить вільних капіталів, негативний вплив буде дорівнювати нулю до їх повного поглинання. Тільки після цього активність держави на фінансовому ринку виразиться у зростанні позичкового відсотка, а відволікання значної частки грошових накопичень для непродуктивного використання істотно сповільнить темпи економічного росту.

Підтримка малого бізнесу припускає, що держава бере на себе погашення заборгованості банкам за кредитами, наданими підприємцям, у випадку їх банкрутства.

Контрольна функція державного кредиту органічно доповнює контрольну функцію фінансів. Однак вона має свої специфічні особливості, породжені особливостями цієї категорії:

1) тісно пов'язана з діяльністю держави, зі станом централізованого фонду коштів;

2) охоплює рух вартості в двосторонньому порядку оскільки припускає зворотність і платність одержання коштів;

3) здійснюється не тільки фінансовими структурами, а й кредитними інститутами.

В основному контролюється цільове використання коштів, терміни їх повернення і вчасність сплати відсотків.

Види і форми держ. кредиту

Державний кредит виступає в таких формах: державні позики, перетворення частини вкладів населення в державні позики, запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду, казначейські позики, гарантовані позики.

Державні позики як основна форма внутрішнього державного кредиту характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій залучаються на фінансування суспільних потреб через випуск і реалізацію облігацій, казначейських зобов'язань та інших видів державних цінних паперів.

Облігація — це вид державних цінних паперів, які символізують державне боргове зобов'язання і дає право її власникові після закінчення певного терміну одержати назад суму боргу і проценти.

Казначейські зобов'язання (векселі) - мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів.

Перетворення частини внесків населення в державні позики, призначені на потреби держави, здійснюється через купівлю особливих цінних паперів (наприклад, казначейських ощадних сертифікатів) або ринкових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов'язань), а також оформлення безоблігаційних позик.

Використання державою коштів позикового фонду як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду

Казначейські позики як форма державного кредиту виражають відносини з надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади й управління за рахунок бюджетних коштів на умовах терміновості, платності і поворотності.

Залежно від місця розміщення державного кредиту розрізняють внутрішні державні позики (розміщуються в даній державі в національній валюті) і зовнішні позики (розміщуються за кордоном в іноземній валюті). Однак у процесі розміщення внутрішніх державних позик можуть брати активну участь й нерезиденти. Лібералізація порядку інвестування коштів нерезидентів на ринок державних цінних паперів розширює його фінансові можливості.

Залежно від термінів погашення державою своїх боргових зобов'язань виділяють: короткострокові позики (поточні, як правило, до 1 року), середньострокові позики (як правило, від 1 до 5 років) і довгострокові позики (як правило, понад 5 років). Очевидно, що конкретний термін погашення державних позик, за яким виділяються різні види державного кредиту, є відносним.

За видами доходності державні позики поділяють на:

- відсоткові позики: власники державних цінних паперів отримують доход з розрахунку певних, як правило, фіксованих, відсотків річних;

- безвідсоткові (дисконтні) позики: державні цінні папери реалізуються за ціною нижчої їх номінальної вартості; різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації, що відшкодовується власникові під час погашення, становить доход з цінних паперів; в Україні безвідсоткові - (дисконтні) облігації внутрішньої державної позики випускаються, починаючи з 1996 р.

- виграшні позики: державні цінні папери реалізуються без встановлення фіксованих відсотків; власники отримують доход за умови включення даного номера облігації у виграшний тираж погашення.

Субєкти страхування

Страховиком в Україні називається юридична особа (суб’єкт підприємництва), створена у формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю, та яка має ліцензію на здійснення страхової діяльності. Кількість засновників страховика повинна бути не менше трьох. Закон допускає утворення державних страхових організацій. Здійснення страхової діяльності в Україні іноземними страховиками (нерезидентами) заборонено, але обмежень на участь нерезидентів у статутному фонді страховика – резидента України законом не передбачено.

Страхувальник – це особа, яка в силу умов, визначених чинним законодавством чи договором страхування, зобов’язується сплатити страховику премію (плату за страхування), а в разі, якщо передбачена подія відбулася (настання страхового випадку), має право вимагати від страховика страхову виплату собі, або застрахованій особі, якщо про страхування цієї особи страховиком був укладений договір особистого страхування, або іншій особі-отримувачу, котрому страхувальник, відповідно до вимог законодавства чи умов договору страхування, доручає отримати страхову виплату.

Правове положення страхувальника визначається нормою статті 3 Закону України “Про страхування”, згідно з якою страхувальником може бути будь-яка юридична чи дієздатна фізична особа, яка уклала з страховиком договір страхування, або яка є страхувальником відповідно до вимог закону

Страховиком в Україні називається юридична особа (суб’єкт підприємництва), створена у формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю, та яка має ліцензію на здійснення страхової діяльності. Кількість засновників страховика повинна бути не менше трьох. Закон допускає утворення державних страхових організацій. Здійснення страхової діяльності в Україні іноземними страховиками (нерезидентами) заборонено, але обмежень на участь нерезидентів у статутному фонді страховика – резидента України законом не передбач Отримувачем страхового відшкодування, згідно з страховим законодавством України [1, ст.3], є:

• сам страхувальник (для особистого і майнового страхування), або

• застрахована особа (для особистого страхування), або

• потерпіла особа, яка належним чином довела наявність прямого причинно-наслідкового зв’язку заподіяного їй збитку із страховим випадком та належним чином підтвердила фактичний обсяг завданого збитку (для страхування відповідальності перед третіми особами), або

• інша особа – вигодонабувач, визначена страхувальником у договорі майнового страхування або у договорі страхування відповідальності, яка може зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, або

• інша особа - вигодонабувач, визначена страхувальником за згодою застрахованої особи у договорі особистого страхування для отримання відповідних страхових виплат, або

• спадкоємець померлої застрахованої особи у випадку, якщо немає вигодонабувача для отримання відповідної страхової виплати по цьому випадку

Класифікація страхуання

Класифікаційні ознаки:

 

• історична ознака;

• економічні ознаки;

• юридичні ознаки.

Класифікація за історичною ознакою пов'язана з виокремленням етапів розвитку страхової справи з точки зору часу виникнення тих чи інших видів страхування.

Класифікація за економічними ознаками. Залежно від ознаки виділяють:

Þ за спеціалізацією страховика:

• страхування життя;

• загальні види страхування

В основі віднесення того чи іншого виду страхування до «життя» чи «не-життя» полягає сукупність двох класифікаційних ознак, а саме:

1. наявність накопичувального характеру договору страхування (страхові внески за такими договорами є своєрідними інвестиціями страхувальника, оскільки передбачаються не лише страхові виплати, а й повне повернення внесених коштів з нарахованими відсотками при закінченні строку дії договору страхування);

2. строк дії договору страхування.

Згідно з чинним законодавством України, до договорів страхування життя належать договори, строк дії яких перевищує 10 років (виняток становлять договори зі страхування життя громадян віком після 50 рокіцв; термвн їх дії 5 років).

 

Протягом усього часу дії договору страхування страхувальники періодично сплачують страхові премії з тим розрахунком, щоб загальна сума цих внесків у результаті дорівнювала страховій сумі за договором.

Загальне страхування включає всі ті види страхування, які не відповідають ознакам договорів страхування життя. Страхові премії за договорами загального страхування сплачуються, як правило, одноразово. Ці договори укладаються на невеликий строк, як правило, на рік

Þ за об'єктами страхування, тобто об'єктами, на які спрямований страховий захист виокремлюють такі три галузі:

• особисте страхування (об'єкти – житгя, здоров'я і працездатність страхувальників або застрахованих);

• майнове страхування (об'єкти – майно в різних його видах: рухомі і нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, доходи);

• страхування відповідальності (об'єкт – відповідальність за шкоду, нанесену страхувальником життю, здоров'ю, майну третьої особи).

Þ Під родом небезпеки розуміється набір специфічних страхових подій (страхових ризиків), які супроводжують конкретну діяльність страхувальника. Із цього погляду в загальному страхуванні виокремлюють, наприклад, автотранспортне страхування, морське та авіаційне страхування, страхування ядерних, космічних, кредитних ризиків тощо.

Þ За статусом страхувальника виділяють:

• послуги, які обслуговують інтереси громадян,

• послуги, які обслуговують інтереси юридичних осіб (суб'єктів підприємницької діяльності).

Þ За статусом страховика виокремлюють:

• комерційне страхування (ВАТ, ЗАТ, повні, командитні товариства, товариства з додатковою відповідальністю та ін.),

• взаємне (товариства взаємного страхування),

• державне (державні страхові організації

Субєкти фін. ринку

Емітент - це юридична особа (орган виконавчої влади, місцевого самоврядування, установа, організація, банк, підприємство), яка на певних умовах випускає в звернення гроші і (чи) цінні папери, кредитові, (пластикові) картки дорожні чеки.

Інвестори - суб´єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладання власних, позичених і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об´єкти інвестування. Отже, інвестор — це лише одна група у системі суб´єктів інвестиційної діяльності, які здійснюють вкладення власних, позичкових або залучених коштів та забезпечення їх цільового використання.

Фінансові посередники, які здійснюють виключно брокерську діяльність, є професійними участниками фінансового ринку, діяльність котрих має бути обов’язково лицензованою. Основною функцією таких посередників є надання допомоги як продавцям так і покупцям фінансових інструментів (фінансових послуг) у здісненні угод на фінансовому ринку. Фінансовий посередник, здійснюючий брокерську діяльність, бере участь в здійсненні угод в якості повіреного (на основі договора-доручення від клієнта) або в якості комісионера (на основі договора комісії).

Інфраструктура фінансового ринку — це складова фінансової діяльності ринкової економіки, яка створюється для обслуговування фінансового ринку і забезпечення його нормального функціонування. Виникненню фінансового ринку має передувати формування необхідної інфраструктури, яка містить, зокрема, фондові та валютні біржі, брокерські компанії, комерційні банки, інвестиційні та інноваційні фонди.

Завдання та функції держ. податкової організації.

Державна податкова адміністрація була спочатку створена теж у складі Міністерства фінансів, а з кінця 1996 р. перетворена у самостійний фінансовий орган. Основне ЇЇ завдання полягає у реалі­зації податкової політики держави. На податкову адміністрацію по­кладені такі основні функції:

— розробка проектів податкового законодавства;

— проведення масово-роз'яснювальної роботи серед платників податків;

— облік платників податків та надходжень Їх до бюджету;

— контроль за правильністю обчислення податків та інших обов'язкових платежів і своєчасністю їх сплати;

— накладення штрафних с.анкцій і адміністративних стягнень на порушників податкового законодавства;

— міжнародне співробітництво в сфері оподаткування. Регіональна структура податкової адміністрації аналогічна сис­темі Міністерства фінансів. Вищою її ланкою є Головна державна податкова адміністрація. Вона розробляє проекти податкового зако­нодавства і організує податкову роботу та діяльність податкових ор­ганів у країні. Регіональними органами є податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та податкові інспекції в районах і містах обласного підпорядкування. Податкові адміністрації в областях і містах з районним поділом вико­нують організаційні й консультаційні функції. Безпосередню подат­кову роботу ведуть податкові інспекції в районах і містах (без район­ного поділу). Вони здійснюють облік усіх платників, що знаходяться на даній території і контролюють їх розрахунки з бюджетом.

 

9. Завдання та функції державної контрольно ревізійної служби.Контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні фі­нансового контролю. По-перше, вона є органом відомчого контролю в системі Міністерства фінансів, здійснюючи ревізії фінансових ор­ганів з питань складання і виконання бюджету. По-друге, вона є ор­ганом державного контролю за ефективним і цільовим використан­ням бюджетних асигнувань безпосередньо у розпорядників бюд­жетних коштів. По-третє, контрольно-ревізійна служба проводить ревізії фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій державного сектора.

Контрольно-ревізійна служба має регіональну структуру, іден­тичну системі Міністерства фінансів. Однак її регіональні органи не мають системи подвійного підпорядкування, оскільки, здійс­нюючи фінансовий контроль в регіоні, вони не можуть бути за­лежними від місцевих органів влади і управління, діяльність яких контролюють.

 

10. Завдання та функції державного казначейства. Державне казначейство створено з метою забезпечення повного і своєчасного виконання Державного бюджету. Оскільки об'єкти фінансування з централізованого бюджету держави розташовані на всій території країни, то здійснювати їх обслуговування з єдиного центру — Міністерства фінансів, украй складно. Казначейство має таку ж регіональну структуру, як і Міністерство фінансів. Розмежу­вання повноважень між регіональними органами в частині фінансу­вання видатків здійснюється за ознаками значення того чи іншого об'єкта фінансування і місця його розташування.

11. Поняття і завдання фінансової політики.Фін. політик – це визначений урядом напрямок діяльності, що передбачає цілісну сукупність організаційних, правових, ін форм. та інших заходів спрямованих на ефективне формування фінансових ресурсів держ., їх розподіл, раціональне вик-ня і контроль відп. фін. потоків за доп-гою вик-ня потенціалу фін. сис-ми та забезп. функціонування фін. механізму. Осн завданнями є:? 1) формування та ефективне вик-ня бюджету розвитку, 2) удосконалення форм та методів взаємовідносин нац.ек-ки з держ. бюджетом; №) створення ефективної сис-ми соц. захисту населення; 4) стабільність курсу нац. валюти 5) підвищення ефективності регулювання д-ті банківських установ через облікову ставку НБУ, зменш. відсоткових ставок на кредитні ресурси, встановлення оптимальної межі іноз. капіталу у банківському секторі Укр.. 6) розвиток д-ті структурних складових фін. ринку, легалізація тіньових капіталів; 7) створення умов для рац. викор-ня прир. ресурсів, заборона технологій, що загрожують здоровю людини.







Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.226.243.36 (0.024 с.)