Сутність державного кредиту.його необхідність і роль,відмінність від банківського

Державний кредит - сукупність економічних відносин між державою, в особі його органів влади і управління, з одного боку, і юридичними, фізичними особами - з іншого, при яких держава виступає як позичальник, кредитор і гарант. Головна форма кредитних відносин – це ситуація коли держава виступає як позичальник коштів. Рідше вона виступає як кредитор, надаючи позички юридичним і фізичним особам. У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов'язань, узятих фізичними і юридичними особами, вонДержава для фінансування своїх видатків також може залучати вільні кошти домогосподарств, підприємницьких структур, які стають, у цьому разі, кредиторами. В окремих випадках, зокрема у сфері міжнародних фінансів, а також при необхідності підтримки окремих національних пріоритетних програм, кредитором може виступати і держава.

Широко під державним кредитом розуміють фінансові інструменти, пов'язані із наданням бюджетних коштів на відповідних умовах для потреб реалізації пріоритетних національних програм, гарантуванням поверненості коштів (роль держави як гаранта) при отриманні окремими державними підприємствами, установами кредитів на виконання важливих національних проектів, а також залученням коштів на відповідних умовах на потреби фінансування бюджетного дефіциту.

Переважний зміст сфери державного кредиту визначає залучення державою коштів на потреби фінансування дефіциту державного бюджету. Такі запозичення можуть відбуватись як на внутрішньому, так і на зовнішніх фінансових ринках. Особливістю є те, що джерелом повернення запозичених коштів і сплати відповідних відсотків є доходи бюджету. Це означає, що державні запозичення передбачають ефективне використання коштів, причому виключно у державному секторі економіки. Внаслідок їх використання доходи бюджету повинні достатньо зрости для повернення отриманого кредиту та зменшення дефіциту бюджету.

Відносини по лінії державного кредиту не можна плутати з банківським кредитом. Державний кредит як самостійна форма кредитних відносин відрізняється від банківського кредиту рядом особливостей:

· Потреба держави в кредиті. Виникає в держави при фінансових утрудненнях, необхідності врегулювати розрив між грошовою масою в обігу і товарними ресурсами. Державний кредит використовується, насамперед, на покриття бюджетного дефіциту.

· Умови угоди. Умовою угоди при державному кредиті, економічні інтереси учасників відособлені, тому потрібно забезпечити економічну зацікавленість кредиторам для добровільної передачі коштів у користування позичальника. Для цього держава бере на себе зобов'язання виплачувати кредиторам визначений доход. Винагорода кредиторів при державному кредиті виступає як стимул реалізації відособлених економічних інтересів кредиторів і позичальників.

· Цільове призначення. Державний кредит використовується глобально й опосередковує платежі товарного і нетоварного призначення. Ресурси, що мобілізуються за допомогою державного кредиту, витрачаються державою відповідно за поточними потребами народного господарства і для фінансування надзвичайних витрат.

· Термін повернення позички. У державному кредиті такої регламентації немає. Відносини між учасниками будуються на добровільних засадах.

· Здатність збільшувати чи скорочувати грошову масу. Державний кредит завжди є засобом скорочення грошей у обігу.

Функції державного кредиту

Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції: розподільну; регулюючу; контрольну.

Через розподільну функцію державного кредиту здійснюється формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах терміновості, платності і зворотності. Виступаючи в якості позичальника, держава забезпечує додаткові кошти для фінансування своїх витрат. У промислово розвинутих країнах державні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту. В сучасних умовах надходження від державних позик стали другим після податків методом фінансування витрат бюджету. Останнє пояснюється більш швидким темпом росту витрат у порівнянні зі збільшенням податкових надходжень.

Таким чином, позитивний вплив розподільної функції державного кредиту полягає в тому, що з її допомогою податковий тягар більш рівномірно розподіляється в часі. Податки, що стягуються в період фінансування витрат за рахунок державної позики, не збільшуються. Зате потім, коли кредити погашаються, податки стягуються не тільки для їх сплати, але і для погашення відсотків з заборгованості.

Податки є основним, але не єдиним джерелом фінансування витрат, пов'язаних із обслуговуванням і погашенням державного боргу. Джерела фінансування цих витрат залежать від напрямку використання коштів. У випадку продуктивного вкладення мобілізованих капіталів побудований об'єкт після вступу в дію починає приносити прибуток, за рахунок якого і погашається позика. Ніякого посилення податкового тягаря в цьому випадку не відбувається.

При непродуктивному використанні мобілізованих у результаті державних позик капіталів, наприклад, фінансування за їх рахунок військових або соціальних витрат, єдиним джерелом їх погашення стають податки або нові позики. Розміщення нових державних позик для погашення заборгованості за вже випущеними називається рефінансуванням державного боргу.

Регулююча функція державного кредиту: вступаючи в кредитні відносини, держава навмисно або мимоволі впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість. Свідомо використовуючи державний кредит як інструмент регулювання економіки, держава може проводити ту чи іншу фінансову політику.

Держава регулює грошовий обіг, розміщуючи позики серед різних груп інвесторів. Мобілізуючи кошти фізичних осіб, держава зменшує їх платоспроможний попит. Тоді, якщо за рахунок кредиту профінансуються виробничі витрати, наприклад, інвестиції, відбудеться абсолютне скорочення наявної грошової маси в обігу. У випадку фінансування витрат на оплату праці, викладачів і лікарів, кількість наявної грошової маси в обігу залишиться без змін, хоча можлива зміна структури платоспроможного попиту.

Виступаючи на фінансовому ринку в ролі позичальника, держава збільшує попит на позикові кошти і тим самим сприяє зростанню ціни кредиту. Чим вище попит держави, тим вище за інших рівних умов рівень позичкового відсотку, тим дорожчим стає кредит для підприємців. Дорожнеча позикових коштів змушує бізнесменів скорочувати інвестиції в сферу виробництва, у той же час вона стимулює накопичення у вигляді придбання державних цінних паперів.

До визначених меж цей процес не здійснює істотного негативного впливу на виробництво. У тому випадку, коли в країні досить вільних капіталів, негативний вплив буде дорівнювати нулю до їх повного поглинання. Тільки після цього активність держави на фінансовому ринку виразиться у зростанні позичкового відсотка, а відволікання значної частки грошових накопичень для непродуктивного використання істотно сповільнить темпи економічного росту.

Підтримка малого бізнесу припускає, що держава бере на себе погашення заборгованості банкам за кредитами, наданими підприємцям, у випадку їх банкрутства.

Контрольна функція державного кредиту органічно доповнює контрольну функцію фінансів. Однак вона має свої специфічні особливості, породжені особливостями цієї категорії:

1) тісно пов'язана з діяльністю держави, зі станом централізованого фонду коштів;

2) охоплює рух вартості в двосторонньому порядку оскільки припускає зворотність і платність одержання коштів;

3) здійснюється не тільки фінансовими структурами, а й кредитними інститутами.

В основному контролюється цільове використання коштів, терміни їх повернення і вчасність сплати відсотків.

Види і форми держ. кредиту

Державний кредит виступає в таких формах: державні позики, перетворення частини вкладів населення в державні позики, запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду, казначейські позики, гарантовані позики.

Державні позики як основна форма внутрішнього державного кредиту характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій залучаються на фінансування суспільних потреб через випуск і реалізацію облігацій, казначейських зобов'язань та інших видів державних цінних паперів.

Облігація — це вид державних цінних паперів, які символізують державне боргове зобов'язання і дає право її власникові після закінчення певного терміну одержати назад суму боргу і проценти.

Казначейські зобов'язання (векселі) - мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів.

Перетворення частини внесків населення в державні позики, призначені на потреби держави, здійснюється через купівлю особливих цінних паперів (наприклад, казначейських ощадних сертифікатів) або ринкових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов'язань), а також оформлення безоблігаційних позик.

Використання державою коштів позикового фонду як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду

Казначейські позики як форма державного кредиту виражають відносини з надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади й управління за рахунок бюджетних коштів на умовах терміновості, платності і поворотності.

Залежно від місця розміщення державного кредиту розрізняють внутрішні державні позики (розміщуються в даній державі в національній валюті) і зовнішні позики (розміщуються за кордоном в іноземній валюті). Однак у процесі розміщення внутрішніх державних позик можуть брати активну участь й нерезиденти. Лібералізація порядку інвестування коштів нерезидентів на ринок державних цінних паперів розширює його фінансові можливості.

Залежно від термінів погашення державою своїх боргових зобов'язань виділяють: короткострокові позики (поточні, як правило, до 1 року), середньострокові позики (як правило, від 1 до 5 років) і довгострокові позики (як правило, понад 5 років). Очевидно, що конкретний термін погашення державних позик, за яким виділяються різні види державного кредиту, є відносним.

За видами доходності державні позики поділяють на:

- відсоткові позики: власники державних цінних паперів отримують доход з розрахунку певних, як правило, фіксованих, відсотків річних;

- безвідсоткові (дисконтні) позики: державні цінні папери реалізуються за ціною нижчої їх номінальної вартості; різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації, що відшкодовується власникові під час погашення, становить доход з цінних паперів; в Україні безвідсоткові - (дисконтні) облігації внутрішньої державної позики випускаються, починаючи з 1996 р.

- виграшні позики: державні цінні папери реалізуються без встановлення фіксованих відсотків; власники отримують доход за умови включення даного номера облігації у виграшний тираж погашення.