Реальні активи, їх визначення та класифікація.

Процес створення б-я товарів чи послуг передбачає використання засобів виробництва – будь то молоток, комп’ютер, виробниче приміщення або технологічна лінія. Засоби виробництва, що використовуються на протязі певного проміжку часу, поєднуються в поняття капітал. Під капіталом можна розуміти вартість, що інвестується в той чи інший об’єкт. Між інвестиціями і капіталом існує взаємозв’язок, де інвестиції виступають похідною потоку, а капітал – похідною запасу.

Початок нового виробництва неможливий без створення нового капіталу, так як продовження виробничого процесу потребує затрат на відтворенням і оновленням капіталу, пов’язаних з фізичним зносом або моральним старінням виробництва. Будь-які витрати на створення нового чи відтворення існуючого капіталу – це реальні інвестиції.

Для діяльності сучасної компанії необхідна безліч різноманітних реальних активів. Багато з них, н-д, машини, заводи, офіси, земля, будівлі, верстати є матеріальними активами.; інші – технології, торгові марки, патенти, ноу-хау, - нематеріальними. До реальних інвестицій можна віднести не тільки витрати, пов’язані з виробництвом, але, н-д, будівництво будинку, придбання автомобілю, предметів мистецтва або колекційних вин.

Реальні інвестиції – це вкладення у виробничий капітал(основний та оборотний), спрямовані на приріст основних фондів та матеріально-технічних запасів, тобто вкладання в нове будівництво, реконструкцію, розширення, технічне переозброєння та підтримку виробництва.

Реальні інвестиції поділяються на чисті(розширення) та валові(оновлення).

Фінансові активи їх визначення та класифікація.

Для здійснення інвестицій необхідні кошти. Особа, що здійснює реальні інвестиції, може використовувати власні кошти або запозичити у будь-кого іншого із зобов’язанням повернення через певний проміжок часу з (можливо) деякою винагородою. Винагорода зверх суми боргу є стимулом для особи, що надає в користування свої ресурси, і їх також можна розглядати як інвестиції(кошти видаються в обмін на зобов’язання повернення).

Вкладання коштів в обмін на тим або іншим чином укладені зобов’язання – являють собою фінансові інвестиції. Фінансові інвестиції – вкладення коштів у фінансові інструменти власності та боргові фінансові інструменти з метою отримання прибутку або доходу.

Щоб отримати необхідні кошти, компанії продають ЦП або фінансові активи (акціонерний капітал, облігації, кредити банків, орендні зобов’язання, короткострокові ЦП або депозити), які володіють вартістю, так як дають право на реальні активи фірми.

За законом України “ Про ЦП і фондову біржу” всі ЦП поділяються на 2 осн. групи: *корпоративні ЦП або ЦП власності.Вони засвідчують участь власника в капіталі АТ, дають право співволодіння підприємством, участі в управлінні ним, право на отримання доходу у вигляді дивіденду,як правило, щорічного. Це акції приватних підприємств, банків, страхових компаній.

* боргові ЦП. Вони не є свідоцтвом власності, а є підтвердженням різного типу боргових зобов’язань емітента перед власником ЦП, надають право на отримання фіксованого доходу у вигляді % та права повернення основної суми боргу у визначений термін. Це державні облігації, корпоративні облігації, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів і компаній, ощадні(депозитні) сертифікати банків, векселі.

Значення фінансового ринку в тому, що з його допомогою найважливіший ресурс розвитку економіки- заощадження суспільства – направляються на створення нового капіталу – тобто на розширення виробничих потужностей і, в кінцевому результаті – підвищення суспільного добробуту.

 

 

4. Головні проблеми інвестування.

Інвестиційний менеджер вирішує проблеми:

1.Яку суму коштів має інвестувати фірма та в які види активів?

2.В який спеціальний проект має вкласти кошти фірма?

3.Яку суму коштів необхідно залучити для здійснення фінансування?

4.Яким буде найкраще співвідношення: за рахунок власних та залучених, та позичених коштів з огляду на загальну вартість фірми?

Відповіддю на деякі з цих питань є інвестиційне рішення фірми, чи рішення про планування довгострокових вкладень. Відповіддю на інше питання являє собою рішення про вибір джерела фінансування. Фінансовий менеджер намагається знайти такі відповіді на ці питання, які б максимально покращили фінансове становище акціонерів.

Критерієм успіху зазвичай є вартість: будь-яке рішення, яке збільшує вартість частки акціонерів в фірмі, робить їх заможніше. Таким чином добрим інвестиційним рішенням є таке, в результаті якого придбаються реальні активи, чия вартість вища за пов’язані з ними витрати, - активи, що збільшують вартість.

Інвестиційне рішення – рішення, пов’язане з придбанням активів з метою виробництва товарів і надання послуг, що задовольняють потреби споживачів.

Таємниця успіху фінансового управління – в збільшенні вартості.

5. Роль інвестиційного менеджера у процесі інвестування.

Інвестиційний менеджер вирішує проблеми:

1.Яку суму коштів має інвестувати фірма та в які види активів?

2.В який спеціальний проект має вкласти кошти фірма?

3.Яку суму коштів необхідно залучити для здійснення фінансування?

4.Яким буде найкраще співвідношення: за рахунок власних та залучених, та позичених коштів з огляду на загальну вартість фірми?

Якість рішень менеджера визначає рівень процвітання фірми.

За функціями фінансовий менеджер(ФМ) виконує роль посередника між фінансовими ринками (ринок грошей, ринок капіталу) і фірмами. Фінансовий менеджер має справу і з операціями компанії, і з ринками капіталів. Отже, він повинен розуміти, як функціонують ринки капіталів. Грошовий потік виникає, коли фірма випускає ЦП з метою залучення грошових коштів(стадія 1). Гроші йдуть на купівлю реальних активів, що використовуються в діяльності фірми(стадія 2).(Можна собі уявити діяльність фірми як сукупність реальних активів). Пізніше, якщо фірма функціонує вдало, реальні активи дають великий приток грошових коштів, які необхідні для покриття початкових інвестицій(стадія 3). І, нарешті, грошові кошти чи реінвестуються(стадія 4а), чи повертаються інвесторам, які придбали ЦП першої емісії(стадія 4б)(безумовно, вибір не довільний).Наприклад, якщо банк надає фірмі грошовий кредит на стадії 1, то ці гроші + % повинні бути повернені банку на стадії 4б.

Рішення про джерела фінансування завжди в якійсь мірі відображають теорію про ринки капіталів. Наприклад, фірма вирішує фінансувати програму великого розширення за допомогою випуску облігацій. Фінансовий менеджер повинен розглянути умови випуску і впевнитись, що на облігації встановлена обґрунтована ціна. Це потребує знань теорії формування ціни облігації. Крім того, ФМ повинен відповісти на питання, стануть акціонери більш багатшими чи біднішими, якщо між ними і реальними активами фірми уклиняться додаткові боргові зобов’язання. Виникає необхідність знань теорії про вплив позичань корпорації на вартість її акцій.

Крім того, інвестиційні рішення неможливо приймати без врахування ринків капіталів. Фірма, яка діє в інтересах своїх акціонерів, повинна здійснювати інвестиції, які збільшують вартість частки акціонерів в фірмі. Для цього необхідна теорія вартості звичайних акцій.

Зрозуміти, як працюють ринки капіталів,- зрозуміти, як оцінюються фінансові активи.

ФМ повинен враховувати фактори часу і невизначеності. Фірмам часто надається можливість інвестувати кошти в активи, які не здатні швидко окупиться і призводять до ризику і фірму, і її акціонерів. Для здійснення намічених інвестицій може бути необхідним залучення позик, повне погашення яких може затягнуться на довго. Фірма не може уникнути такого вибору – хтось повинен вирішувати, чи варті такі можливості витрат, пов’язаних з їх здійсненням, чи наскільки безпечний тягар додаткового боргу.